Якщо організм це місто,
Я відчуваю як руйнується воно.
Зникають площини районів,
Немає кварталів з квітами більше,
Люди зникають, домівки руйнуються,
Руйнуються під тиском смутку,
Він не покине цю таємницю тепер,
До останнього вдиху буде ламати,
Ламати вулиці, незнайомих людей.
Я задихаюся в агонії.
Я відчуваю руйнування всього.
Місто не залишиться, зникне воно.
Альбоми, газети, народи не знатимуть його.
Звідки їм? Навіщо їм?
Ах, місто смутку, покинь мене хутко!
Хоч не залишитися й шматка від мене, відпусти!
Я так втомився, такий безсилий, йди
Йди звідси, дай мені спокій вічний.
Я не сильний.
Я зовсім не сильний,
Я не зможу перебудувати його знову.
Повне оформлення цього вірша у вигляді картинок є в інстаграмі @agyagar (з радістю запостив тут, але тільки половина світлин грузить)
