Вірші та поезія

Осінь

Як день міняє ніч і ніч міняє день,

Змінилось літо Осінню Золотою.

Опадало листя і шелест його

Шуршав під ногами, коли ступали по ньому.

Золотава Осінь…

Її пам’ятаю найбільше з усіх.

Я був Інь, вона моєю Янь.

Її настрій приходив з бухливими грозами.

Ми сміялись разом в калужі ступаючи,

Танцювали під звуки грози під холодним дощем

Потім обоє довго лікувалися,

Й з чаєм обмотавшись в плед

На даху зустрічали світанок.

Ми тоді вперше з нею поцілувалися,

І я пам’ятаю той запах холодного дощу, а ще, –

Як шарф упав донизу з її плеч, й за ним

Спало вниз граційно й її плаття.

День за днем, цінував та не втримав.

Холод нас наздогнав, я полеменів за її шарфом,

А вона пройшла й оком моргнути не встиг,

Оглянувся, а її вже не має.

Та Осінь… вона була яскравіше усіх.

Кожного року у цю пору

Я оминаю калюжі, ховаюсь від дощу

Й згадую її. Під шелест листя і свист прохолодного вітру.