Я як тернина, але я квітка.
Нехай огидна, проте я вільна.
Мій голос - голка, душа як нитка.
Там щось в середині згнило,
Що колись билось і жило,
Але не дивлячись на це,
Я знаю ким я є.
Я знаю, ким я є.
Питань дурних не постає.
Я мрію знову,
Як повернусь додому.
Всіх кого люблю - обійму.
І все буде, як до того.
І біль всієї душі моєї, перетвориться на спів,
Коли дізнаюсь я, що кожен з нас вцілів.
Бо ми крізь терни, до зірок,
Виривали кожен крок.
І не дивлячись на це,
Я точно знаю ким я є.
