#всезарадигри Вже 16:01, хоча по чáсові його дому, тільки десята. Нікі вже зійшов з літака, та шукає свою «сім‘ю» в якої буде проживати найближчий рік. Моє бачення життя Нікі по обміну в Німеччині ————————— Ерік - 20 років, 2 курс Нікі - 17 років, іде в 11 клас(в Колумбії він мав би піти в 12 клас, але в Німеччині є тільки 11 классів, тому я припускаю, що раз він на обміні, то він пішов би в 11) Також хочу зауважити, що про школу та про Німеччину пишу зі свого досвіду, так як зараз навчаюсь саме в ній. ——————— Вже 16:01, хоча по чáсові його дому, тільки десята. Нікі вже зійшов з літака, та шукає свою «сім‘ю» в якої буде проживати найближчий рік. Читаючи всі надписи на прилавках, або на табло з вилітами - він розуміє майже все. Це дивно, тому що він не вчив німецьку так довго, щоб розуміти так багато. Він проходить скрізь людей, та баче надпис «Нікі Хеммік» у одної жінки в руках. Зробивши вдих, він прямує до неї. - Привіт? - Нікі ніяково привітався на німецькій. - Привіт! Ти Нікі? Я - Александра! В тебе ще є якісь валізи, чи ми можемо їхати? - на ламаній англійській відповідає жіночка. Вона широко усміхається та дивиться на нього дуже м‘яким поглядом. Сама по собі вона виглядала дуже мило. На ній було легеньке кремове плаття, та мала вона короткі кучеряві коси. Від її вигляду він трохи видихнув. Принаймні це краще ніж він очікував. - Так, я Нікі, я трохи знаю німецьку, - він трохи усміхається(на більше просто не здатний). - Зі мною тільки ця валіза. - Ох, це добре! Просто в моїй сім‘ї добре знає англійську тільки мій син, тому я переживала коли з‘ясувалось, що він не зможе поїхати зі мною. Рушаємо! - на німецькій відповіла Александра та легко махнула рукою. Вони вийшли на парковку та сіли до милої невеличкої машини. Поки вони їхали, вона розповіла трохи про її чоловіка - Фелікса, та єдиного сина - Еріка, який зараз на парах в університеті. Вона багато запитувала про його життя і Нікі дещо повільно відповідав, не маючи достатнього досвіду в розмові німецькою. - Це твої батьки змусили тебе поїхати? - Ох, ні. Моя вчителька розповіла мені про можливість на обмін сюди, тож я не зміг відмовитись. - він розповідав без посмішки. - Тож, батьки тебе просто підтримали в цьому? - теж без посмішки запитала Александра, розуміючи що щось не так. - Вони були не проти. - Що ж, можливо в тебе є на щось алергія чи те що ти не любиш? Я ще не почала готувати вечерю, тож можу поміняти план. - перевела тему жінка, та почала припарковуватись біля великого будинку. - Я не вибагливий до їжі. - на справді він ненавидить майже половину звичайної їжі, але про це говорити не хотілося. Вони разом вийшли з машини, та ввійшли то будинку. Він був зроблений в затишному стилі: кофейні стіни на яких висіло багато фотографій, три кімнати були відділені дверима від коридору та одна без дверей; були сходи наверх, а на їх поручнях висіли гирлянди та різні прикраси. Вони повішали одяг та залишили взуття в підставкі яка призначена для цього. - Так, дивися. Ось перші двері - це кухня. Далі ванна кімната і наша з чоловіком спальня. - вона відкрила дві перших двері, показуючи. Потім вони повернулись до виходу, але зайшли в кімнату без дверей. - Це вітальня, ти можеш користуватись всім, що бачиш. Вітальня мала великий сірий диван, напроти нього був телевізор на тумбі. Були великі книжні шкафи, наполовину заповнені книгами, а інша половина була прикрашена фотографіями та настільними іграми з приставкою. Все було прикрашено різними дрібничками по типу дерев‘яних фігурок чи прикрас з бісеру. Потім вона повела його наверх. - Перші двері - це кімната Еріка, потім ванна кімната та твоя кімната, - вона відкриває двері в ванну та відкриває шуфляди. - Ось є нова зубна щітка та якісь речі, які тобі можуть знадобитись. Рушники я згодом принесу тобі в кімнату, як тільки вони висохнуть. Він кивнув, і вони перейшли до правих дверей. - Це твоя кімната, якщо що, вона закривається на ключ, його матимеш тільки ти. Знаю тут трохи пусто, але ти можеш заповнити її всім, що ти забажаєш, - з цими словами Александра відкрила двері кімнати. - В нас ще є декілька милих гирлянд, але завтра ми зможемо поїхати купити щось ще. Кімната була невеличкою, але мала велику шафу, стіл з кріслом та гарно застелене односпальне ліжко. - У вас все тут дуже мило. - тихо сказав Нікі, та ввійшов в кімнату. Він залишив валізу біля столу. - Нічого якщо я зараз схожу в ванну? І я хотів би трохи поспати, зовсім не виспався в дорозі, але я не спізнюсь на вечерю! - з напруженою усмішкою запитав Нікі. « Ти будеш їсти з нами, Ніколас. Якщо ти здатний проміняти свою сім‘ю на прогулянку з друзями, то я забороняю тобі будь які гуляння на тиждень.» « Ти спізнився! Піднімайся в свою кімнату, ти сьогодні не заслуговуєш на вечерю. Не забудь помолитись.» « Чому мені вчителі говорять, що ти спав на уроці? Сьогодні залишаєшся без їжі, можливо так ти зрозумієш, які твої обов‘язки.» - О, та нічого! Якщо що, ти можеш потім взяти свою порцію на столі чи в холодильнику. - м‘яко відповіла жінка. - Відпочивай, ще десь півтори години нікого не буде. Серце Нікі стиснуло з полегшення. Нарешті він зміх по справжньому усміхнутись. - Дякую вам. - Звертався до мене на «ти», сонце! Все добре. - з цими словами жінка тихо вийшла та закрила кімнату. Через кілька звилин Александра зайшла та залишила йому два рушники. Нікі повільно ліг на подушку та заплющив очі. Він не очікував такої доброти; відчуття, наче він це все не заслуговує. Але це тільки Александра, він навіть не знає який в неї чоловік та син. Все тільки попереду. Нікі взяв дорожню аптечку з одягом та вирушив у ванну. Знімаючи з себе одяг, він почав знімати бинт з своєї руки. З кожним рухом виднілися червоні бинти, а потім знявши його, він подивився на різкі царапини і рани близько до плечей та на верхній частині передплічча. Вони були трохи опухлі, через недостаток повітря, та зсохша кров була тонким шаром по всіх порізах. Намочивши вату водою він почав витирати кров. Роздягнувшись, він швидко помився та забинтувавни знову руку, одягнувся і пішов знову у кімнату. Повісивши вологий рушник на стул він взяв телефон зі столу і відкрив чат з мамою, лягаючи в ліжко. « З якої причини ми повинні відпустити тебе? Але стривай, добре. Нарешті ми більше не побачимо тебе. Надіюсь, коли ти повернешся, ти перестанеш бути «геєм». Але якщо ти не повернешся нормальним, то навіть не приходь до дому. Марія, прощайся зі своїм не вдячним сином.» «Синку, ти точно впевнений, що хочеш поїхати? Не зважай на батька, він просто трохи злий.» « Бувай, Нікі. Знайди собі там дівчину.» З цими моментами він майже заснув, зміна часу та ніч без сну давали свій результат. Написавши мамі «я приїхав» - він поринувся в сон. *** Нікі прокинувся від розмов кількох голосів. Відкривши очі, він повільно сів та потер лице. Подивившись на час він зрозумів, що спав дві години, хоча почувається неначе і не заплющував очі. Нових повідомлень не було. Переодягнувшись в домашній одяг, Хеммік спустився вниз. Там він побачив Александру та чоловіка її віку. - Ох Нікі, ти саме вчасно! Знайомся! - вона представила свого чоловіка та Нікі одне одному, та коли Нікі протянув йому руку, той його обійняв. - Радий познайомитися з тобою, Нікі. - спокійно та з усмішкою сказав чоловік, відійшовши від Хемміка. - Ерік позвонив та сказав, що треба затриматись та допомогти другові. Але він буде через хвилин двадцять! - весело промовила жінка. - Попросив не чекати, тому пішли вечеряти. Вони сіли за стіл, та прийнялись за їжу. Насипавши три ложки картоплі - хоча він знав що не з‘їсть більше двох- Нікі почав відповідати на питання Фелікса. Коли Фелікс розповідав про справи, стосовно школи, які вони завтра поїдуть вирішувати з Нікі, двері до будинку відчинились. Усмішка Нікі зникла. Все йде добре, він надіється це все не закінчиться на синові-мудакові. - Привіт, вибачте я спізнився! Мені потрібно було допомогти Йонасу. Ви уявіть, його хлопець кинув його! - грубий чоловічий голос лунав з вхідних дверей, та почулись кроки до кухні. Сенс слів тільки дійшов до Нікі. Він хмуриться. «Хлопець? Як він може це так легко говорити?» - пролунало в думках. Потім високий хлопець ввійшов до кімнати. Нікі затамував подих. Він був дуже гарним. Коротке чорне волосся та гострі кути лиця, чорна обтягуюча футболка та широкі коричневі штани. Коли цого погляд перейшов до Нікі, останній майже подавився. - Ой я зовсім забув! Я - Ерік, приємно познайомитися красунчику! - від цих слів Нікі не стримався і втягнувши дуже різко повітря, все-таки подавився. Ерік одразу ж підійшов та постукав йому по спині. - Ну, що ж ти, я не хотів! - Александра та Фелікс в цей час переглянулися та тихенько сміялися. Коли Нікі привів себе в порядок, Ерік сів за стіл біля нього. - Так, що сталося у Йонаса? - трохи безпокійно запитала мати Еріка. Потім він почав розповідати всю історію, але говорив він повільніше ніж треба та часто дивився на Нікі. Останній здогадався, що той робив це, щоб Нікі зміг все зрозуміти. Хоча й розумів він далеко не всі слова, але цей вчинок попав йому ударом в серце. Хеммік вирішив не питати про те, чи Ерік реально мав наувазі хлопця його друга, а не просто друга який його кинув. Нікі пообіцяв собі, що не буде говорити свою орієнтацію нікому, поки його не спитають на пряму. Він не був готовий до осуду від людей, з якими він буде жити рік. Повечерявши вони всі побажали доброї ночі, та пішли по кімнатах. Повернувшись в кімнату, Хеммік перевірив повідомлення в телефоні, але там нічого не було. Тож він ліг в ліжко та заснув. *** На слідуючий день вони з Феліксом поїхали до школи. Моменти коли вони були самі в машині були доволі напружені, але коли вони все владнали, то повернулись до будинку. Тоді була середа, а в школу Нікі мав йти в понеділок. Наче ще є час, але дні пролітали як сильний вітер. В неділю Нікі ліг в ліжко весь напружений. Зранку його до школи мав проводжати Ерік, аби показати на який автобус сідати та куди йти, адже вони жили в пригороді. Мама йому так і не відповіла. Від цього всього він був увесь нервний та напружений, але все ж таки заснув. В понеділок він прокинувся о третій ночі, тримтячим та підскочившим на ліжку. Йому знову це снилося. Те як батько з матір‘ю дивилася на нього з осудом та днями закривали в кімнаті без їжі, змушуючи годинами стояти на колінах перед іконами, проговорюючи всі молитви які він знав. Як вони змушували його вчити ще більше, щоб це точно подіяло. Як відправили його в церковну школу, де з дітей вибивали все «неправильне». Там були навіть ті, які просто погано вчилися, і їх закривали в окремих кімнатах днями без їжі та води, залишаючи лише шкільні книжки та додаткові завдання. До нього ставилися не краще. Гидкі залицяння від вчителів зі словами «ну давай, тобі ж все одно з ким.», биття його за те що він «із тих», голод, та стерті коліна від молитв. Йому снилося це все. Він не відчував болю, навіть тоді, коли стискав руки в кулаци, настільки що виходили всі вени на долонях та кістях рук. Він не міг з цим впоратися. Знявши чорний чохол від телефону, він дістав лезо. Він не розумів нічого, окрім великої жаги отримати біль. Він різав біля бинтів на середині передплічча. Він робив порізи один за одним, але не відчував болю. Тому робив ще сильніші. Все ж таки, він на це заслуговував. Заслуговував на все те, що з ним робили. Вони були праві, він не мав існувати. Але Нікі не міг покінчити з усім цим. Не в цій кімнаті. Не в цьому домі. Не біля цих людей. Він був зобов‘язаний їм, і це прокинуло його. Він дивився на руку, з якої вже давно стікала кров на підлогу. Багато крові. Це більше ніж зазвичай. Він тихо відкрив аптечку тремтячими руками та дістав серветки, тривожно намагаючись відтерти кров з підлоги. Серветки одразу ж поглинули кров, але все одно її було багато. Скільки би він не витирав, крові капало ще більше з кінчиків пальців лівої руки. Він судомно піднявся, в голові сильно запаморочилося, та взявши аптечку тихими - як він надіявся - кроками зайшов до ванної та закрився. Голова боліла та паморочилась ще більше, коли він ввімкнув світло. Коли він подивився в зеркало, то перестав чути все навколо, окрім биття свого серця. Нікі дивився на себе в зеркалі, та не міг впізнати. Весь в крові та з наляканими очима. З руки все ще стікала кров, тому він підвів її до раковини та ввімкнув кран. Тихо шиплячи він відмивав кров надіячись, що вона скоро зупиниться. Через пять хвилин її вже майже не було. Він закрив кран та наклавши серветок, почав бінтувати порізи. Він не міг все ще зрозуміти що він тут робить, і де він знаходиться. Руки робили все самі. М‘язи пам‘ятали, що треба робити, та сильно перебінтовували руку. Він остаточно прокинувся тільки тоді коли зав‘язав одною рукою вузол. Серце заспокоїлось. Він поглянув в дзеркало, та почав відмивати сліди крові з лиця та всіх частин тіла, покритих червоним. Розправивши рукава та все склавши, він відкрив двері ванної. Нікі відлетів на метр, коли побачив, що хтось стоїть біля ванної. Він розгледів там Еріка, який трохи вийшов на світло. - Вибач, що злякав. В тебе все добре? Ти шумів а потім довго не виходив з ванної кімнати. - тревожно виправдовувався Ерік. Він говорив швидко, тому Нікі примружив очі намагаючись зрозуміти що той сказав. Ерік зрозумів, тому повторив все на англійській. - О, все добре, вибач що розбудив. - відповів на німецькій Нікі. - Александра та Фелікс сплять? - Так, я прокинувся бо ванна близько до моєї кімнати. Все точно добре? Я бачив краплі крові в коридорі. - сказав Ерік та покосився на аптечку в руках Нікі. Серце останнього почало пригати, маючи наміри взагалі вистрибнути від страху. - О так, я недавно ее.. «got hurt», якщо ти зрозмів. Я не знаю як буде німецькою. - напружено відповів Нікі, сильніше сжавши аптечку, неначе ховавши. - «Wurde verletzt», ти напевно це мав наувазі. - з посмішкою підсказав хлопець. - Так, дякую. Я напевне піду, скоро треба прокидатись. - тихо та ніяково відповів Нікі, проходячи повз Еріка. Діставши серветки з атечки він почав витирати сліди крові на підлозі коридору. - Добре, надобраніч. - все ще підозріло дивлячись на нього, Ерік пішов до своєї кімнати. - Так.. надобраніч. Витерши сліди Нікі пішов до кімнати. Взявши вже вологі серветки, він почав відтирати засохшу кров всюди, де він був. Він ліг знову на ліжко, та почав потихеньку заспокоюватись. Думки почали бути туманними та далекими, як завжди це було, після спричинення болю. Контроль повертався до його свідомості. Через кілька хвилин Нікі вже міцно спав. Зранку, всю дорогу до школи Ерік не промовив ні слова про ніч, та спокійно розповідав про школу. - Я тебе заведу та покажу де твій розклад, раджу тобі сфотографувати. - він замовк коли вони вже ввійшли в школу. - Також кожен день перевіряй документ біля розкладу, ось цей, - він тикнув пальцем в папір де були роздруковані всі класи та надписи біля них. - Тут буде написано які уроки переносяться, або взагалі не буде. Нікі думав, що зараз хлопець піде, але той взяв його за руку та повів то сходів. - Я проведу тебе до твого класу. Я тут навчався, тому знаю де і що. - спокійно говорив він, в той час як Нікі почервонів від контакту та намагався взяти себе в руки. «Він такий гарний, коли серйозний» - ця думка пронеслася надто швидко та неочікувано. Але Нікі стало ще гірше. Він намагався всіма силами світу взяти себе в руки, та викинути ці думки. Він надіявся що якщо викине ці думки як тільки вони почнуться, то зможе запобігти безповородних наслідків. «Не зараз. Точно не тут. Точно не він.» - ця думка змусила його викинути всі інші, про дотик та самого хлопця. Який, до речі, все ще тримав його за руку та стояв вже біля кабінету, дивлячись на Нікі неспокійними очима. Один тільки погляд на лице Еріка - який, здається, переживав за нього - вибив подих з Нікі. - Тобі погано? Може ти перехвилювався? Ми можемо піти додому. - все ще хвилюючись питав хлопець. Нікі потряс головою, відганяючи всі думки, та намагаючись відновити подихи. - Ні, все добре, тут буде урок? - Нікі, - те яким тоном сказав це Ерік, дало тріщину в серці Хемміка. - Звінок вже був, в тебе точно все гаразд? « Боже, тільки не це» - він молився тільки би не знову, але здається, вже запізно. Він відкинув руку Еріка, та змусив своє лице відкинути всі емоції. «Тільки би це допомогло» - він надіявся. Раніше допомагало. Що може відкинути почуття до людини краще, ніж повне її ігнорування? - Все добре, я запізнююсь, бувай. - він швидко, не обертаючись, увійшов в клас та сів на саму віддалену парту від столу вчителя. *** Відбувши всі уроки, та представивши себе всім вчителям, він вийшов зі школи. Серце випригнуло з грудної клітки, коли він знову побачив Еріка біля школи. - Що ти тут робиш? - зітнувши брови разом, запитав Нікі. Ерік, побачивши його, відразу широко усміхнувся. - Чекаю на тебе! Мама поручила мені відводити та забирати тебе зі школи сьогодні й завтра, - його посмішка померкла, коли він побачив похмурий вираз обличча Хемміка. - В тебе все добре? В школі щось не так? - Все добре. - пробуркотів Нікі, намагаючись заспокоїти серце, коли Ерік щиро хвилювався за нього. - Хм, добре, пішли. - він було вже потягнувся до руки Нікі, щоб повести його, але той зховав руку за спину, та занепокоїно дивився на руку Еріка яка мало знову не торкнулася його. « Тримай себе в руках, Нікі. Ти не можеш собі цього дозволити.» - тихо благав себе Нікі. Ерік похмурився від цього. - Можна тебе торкатись? Якщо ти цього не любиш, я не буду цього робити, вибач. - розкаянно сказав Клозе, та отримавши кивок, просто повів Нікі до зупинки. *** Вже два тижні Нікі ігнорував будь яке спілкування, яке привело б його до почуттів до Еріка. Не те щоб він його ігнорував, але коли вони були одні, то він тільки коротко відповідав на питання та спілкувався тільки за необхідності. Кожен раз на питання чи все гаразд, він посилався на маленький словниковий запас, хоча за період беребуття тут, він розумів майже все, що йому казали. За цей час він багато раз ходив до ванни в тихій істериці посеред ночі, та кожен раз його чекав Ерік, щоб спитати чи все гаразд. Але Нікі тихо говорив свої заготовлені відмазки та йшов у кімнату. Це рятувало його. Але через кілька тижнів, сталося те, із-за чого йому потрібно було самому піти до кімнати Еріка. *** Александра та Фелікс поїхали до друзів в інше місто на вихідні, оскільки в субботу було якесь свято. Вони хотіли взяти хлопців з собою, але у кожного була своя причина. Нікі посилався на велику кількість домашнього завдання, а Ерік на те, що мав плани з друзями. Хемміка все ще дивувало ставлення батьків до Еріка. Вони завжди його відпускали до друзів, ніколи не питали про оцінки - принаймні в присутності Нікі, але це було майже завжди -, та слухали його історії які він розповідав. Навіть якщо вони були зайняті, вони відкладали справи та слухали його. Нікі не мав уяви, як це. Але вони ставилися до нього так само, і він почав звикати. Але саме в субботу, коли він хотів поміняти бинт, він побачив, що той закінчився. Нікі без паніки одягнувся та пішов до аптеки поблизу, яку бачив біля зупинки. Дякувати цій чудовій сім‘ї - він мав карту, на якій було трохи грошей за необхідністю. Підійшовши до аптеки, він побачив що вона зачинена. «Трясця твоїй матері!» - він згадав, що сьогодні свято, і все закрите. А потім згадав що завтра неділя - тож завтра теж все буде закрито.(в Німеччині неділя - це день коли нічого не працює окрім заправок, тобто день для проведення часу з сім‘єю, тощо.) Всю дорогу він лаявся на себе за свою легковажність, та придумував як йому пояснити необхідність у бинтах - Еріку, нічого при цьому не пояснивши. Піднявшись на другий поверх, він постукав у кімнату по іншу сторону від ванни. - Так? Щось трапилось? - одразу ж відкрив двері хлопець та почав швидко розпитувати. - Це щось серйозне? Мені тобі допомогти? - Стій, - заткнув його Нікі, вже втомившись від одних тільки питань. Він ігнорував свій підвищений тиск, як тільки міг. - Не так швидко. Звичайно ж, він знову прикидався неначе не розуміє що каже хлопець. Це було легше, ніж відповідати на всі питання. - Я просто хочу запитати, чи немає у вас бинтів? - невпевнено запитав Нікі, повністю напружившись від очікування. Ерік похмурився та оглянув Нікі знизу доверху, перевіряючи його. - Тільки якщо ти скажеш, навіщо вони тобі? - підозрілий погляд напружив Хемміка ще більше. Він відвів погляд. - Я сильно порізав ногу, коли брився, а мої бинти вже закінчилися. - він тихо збрехав, надіючись що цього досить. Із всіх варіантів брехні, самим кращим був цей. Тому, легше було сказати що він бриє ноги, аніж щось інше. Але все одно це було ризиковано. Він чекав осуду. - Пішли я зараз тобі дам. Точно все нормально? Це напевне дуже боляче, може тобі потрібно допомогти? - знову завал питаннями. Знову голосом повним турботи. Нікі не міг це довго витримувати за один раз. - Все добре. - коротко і надійно. Коли Ерік дістав бинти, він ще раз оглянув Хемміка, тільки вже його ноги, неначе міг щось побачити через одежу. Останній лише спирався з однієї ноги на іншу, чекаючи кінця цього всього. - Ти покажеш мені? Я знаюся трохи на порізах і так далі, можливо ти це не правильно робиш? - з цими словами він протянув Нікі бинт. Той лише взяв його, не торкаючись долоні, та швидко пішов пробуркотівши лише « - все добре». Взявши в кімнаті потрібні речі, він пішов до ванної кімнати. Знявши одяг та бинти, він побачив що порізи ще гірші - він так і не дав їм повітря, боючись присутності інших. Але коли він тут тільки з одним зі всіх, він вирішив не перев‘язувати нічого. Все ж таки, вони майже не пересікаються, і кофти з довгими рукавами мало бути достатньо. Вийшовши з ванної він пішов до кімнати, більше не виходячи. За весь день, Ерік вже тричі підходив до кімнати Нікі, та питав чи не буде той їсти. Хеммік лише мотав головою, кажучи що зайнятий, а потім сам поїсть. Він був здатний не їсти близько двох днів, тож саме зараз він хотів скористатися цим вмінням, щоб не виходити з кімнати. *** - Хей, Нікі, я вже насипав їжі на кухні, ти повинен поїсти! - це вже був другий раз відтоді як Нікі зранку пересікся з Еріком біля ванни, тим самим показавши що не спить. Александра та Фелікс повинні були приїхати в понеділок зранку, тобто завтра. Нікі все ще не брав бинт, залишивши в своїй аптечці. Рани загоювалися набагато швидше без них, а Нікі в останній час мав ран більше, ніж зазвичай. Коли він був в кімнаті, то закривав двері та закочував рукава кофти, так як ті неприємно терлися та прилипали до порізів. Але як тільки Ерік знову постукав в двері, він їх судомо розкатав по всіх руках, так, щоб було видно лише кінчики пальців. - Я не голодний, залиш мою порцію в холодильнику, будь ласка, - тихо сказав Хеммік, відкривши двері. - Я не можу піти, доки ти не підеш та не поїсиш зі мною! Ти не їв вже майже два дні. - серйозно відповів Ерік. Знову турбота в його очах. Нікі просто не міг дивитися йому в очі довше одної секунди, одразу переволячи погляд на підлогу коридору. - Але я не хочу, чесно. - він, звичайно ж, збрехав. Саме в цей момент його живіт забурчав і Нікі прокляв все в цей момент. В тому числі й Еріка, який занадто прискіпливо відносився до нього. - Я тобі не вірю, просто піди та поїш. - помруживши очі відповів Ерік. Приречено зітхнувши, Нікі закрив двері кімнати за собою, та пішов до сходів. Спустившись він побачив дві тарілки чогось, що нагадувало суп з овочами. На запах їжі одразу відреагував і його живіт, знову заурчавши. Вони сіли за стіл, та почали їсти. Нікі поїв у найкоротший термін, та вже піднявся зі столу, щоб занести тарілку в раковиною за спиною Еріка. Коли він попрямував на вихід, Ерік схопив його за руку. За ту саму. Він збригнувся всім тілом, та, як ошпарений, намагався витягти руку від чужого зазвату. Але той тільки сильніше сжав його передплічча, через неочікуваність. Біль пронісся через всю руку Нікі, поєднуючись з трінням одежі. Тихий схлип вирвався з Нікі, тоді його руку одразу відпустили, але було вже запізно. Ерік різко встав, та швидким рухом підійшов до Нікі і підняв рукав. Нікі застиг. Він не міг рухатись. Тільки дивитись на частину своїх відкритих порізів. Він не дивився ні на що, окрім них. Дивитися на Еріка, він навіть не думав. Він спробував порухати пальцями іншої руки, і як тільки він зрозумів, що тіло знову його слухається, він мало не полетів до виходу з кухні. Але його одразу схопили двома руками за талію, тримаючи мертвою хваткою. На очах вже були сльози безвихідності. Він дригався, намагаючись вирватись, але нічого не виходило. Він перестав рухатись, просто чекаючи що буде далі. Він вже здався. Йому було все одно, що буде далі. Здається, вони стояли так вічність. А потім його потягнули назад, він спотикнувся об щось і сів. Вияснилось це був стул. - Сиди тут. - беземоційним голосом сказав Ерік, та пішов з кімнати. В голові Нікі було пусто. Він просто сидів та чекав. Через хвилину знову прийшов Ерік тримаючи аптечку. Ту саму, з якої він дістав бинти учора. Він повернув стілець на якому сидів Нікі вбік, неначе пушинку, та поставив інший навпроти нього. Поставивши аптечку на стіл, він відкрив її, дістав шматок бавовни з перекисом та сів напроти Нікі. Він потянув свою руку у напрямку лівою руки Нікі. Той слухняно підняв її. Ерік підвинув свій стілець ще ближче до Нікі, та взяв його руку обома своїми. На їх лицях не було жодної емоції. Сльози все ще стояли на очах у Хемміка. Піднявши рукав, він зрозумів що це не все. Відкотивши далі, він знову зрозумів що цього замало. - Зніми її. - тихо сказав хлопець, дивлячись прямо в очі Нікі. Від цього пустого погляду, Нікі здригнувся, але зняв її. Подивившись на випиравші ребра Нікі, той знову подивився на його ліву руку, маючи вид на всі порізи. Ще раз подивившись на Нікі, який навіть не піднімав погляду з підлоги, він взяв його руку в свої, та почав роздивлятись все. Його руки були гарячими та приємними. Але Хеммік відкинув цю думку, продовжуючи чекати. Ерік промокнув шматок бавовни, та почав відтирати всі порізи від застиглої та розмазаної крові. - Не кажи нікому. - його голос тремтів та був дуже тихим. Він був на краю. Від погляду, яким Ерік дивився йому в очі, він схлипнув. Перші сльози скотились зі щоки. Потім ще, і ще. І він вже не міг зупинитись. Він плакав довго, весь час поки Ерік промивав його порізи. Навіть коли той закінчив, він все ще плакав. У нього не було сил зупинитись. Ерік легенько обійняв його, і все стало ще гірше. Він схопив футболку Еріка на спині, та плакав. Задихався та шморгав. Але Ерік у відповідь просто міцно обіймав його та мовчав. Останнє що Нікі пам‘ятає, перед тим як заснувши - це наскрізь мокре плече футболки в яку він плакав. *** Нікі прокинувся пізно, за вікном вже було темно. Але він помітив що вікно не з тієї сторони що в його кімнаті. Він взагалі не в своїй кімнаті. Хеммік різко сів, та почав оглядатися по сторонам. Так, це не була його кімната, але дуже нагадувало кімнату Еріка. Згадавши, що сталося, він різко витягнув руку з-під незнайомого пледу, та поглянув. Нікі помітив, що був у футболці, не в своїй. Ця була звичайною чорною, і на кілька розмірів більше ніж він носив. - Ти прокинувся. - Нікі здригнувся від голосу, подивившись він побачив Еріка, що сидів за столом. Дивно, він взагалі його не помітив. Той підійшов до нього і Нікі напружив плечі та заплущив очі, чекаючи. Але нічого не було. Коли він знову подивився, хлопець тримав підніс з тарілкою та ставив його на коліна Хемміка. - Їж. - і він знову пішов до столу, але повернув крісло лицем до Нікі та сів, витріщаючись на нього. Нікі підняв брову, питаючи. Той лише кивнув на підніс. Нікі почав їсти рис з м‘ясом, хоча не пам‘ятав як його готувала Александра. - Я скажу це один раз, та англійською, щоб ти точно все зрозумів, - різким голосом та англійською сказав Ерік. - Ти не будеш ходити в школу цей тиждень, будеш їсти мінімум три рази на день і я сам буду за тобою наглядати. Та кожен раз, коли я буду стукати в двері, ти будеш мені відкривати і давати мені про тебе подбати. Від цих слів Хеммік закашлявся, подавившись їжею. - Чому? - він хрипко запитав. Одразу зрозуміло, що він не питав про слова які сказав Ерік. Він питав про сам факт допомоги і турботи. - Спитаєш потім. - він знову крутанувся в кріслі, та продовжив шось писати за столом. *** - Нікі, чому твої батьки робили це з тобою? Ти самий кращий кого я бачив. Нікі знову плакав в плече Еріка. Це була середа і вони тільки що дивились фільм. Коли почали показувати кінець, де головний герой щасливий та сміється разом зі своєю сім‘єю - Нікі не витримав. - Ти не захочеш знати. - Нікі різкими рухами відірвався від Еріка, та відвинувся від нього на півметра. Він весь червоний, а лице спухло від сліз. - Нікі, я прийму тебе любим. Ми приймемо тебе будь яким. - легко відповів Ерік. Він говорив вже це не раз, і кожен раз коли Нікі щось розповідав, ніхто від нього не відвертався та не кричав. Можливо це все закінчиться зараз, але він так хотів це сказати. - Вони.. - він знову схлипнув, але не наблизився до Еріка, коли той підняв руки до обіймів. Нікі навпаки, відсів. - Вони ненавидять те, хто я є. Вони бояться осуду та не сприймають моїх друзів або партнерів.. тому що, - він замовк, зробив великий подих та відкинув сумніви. - Це сталося коли я розповів їм, що я - гей. Він зажмурив очі, підняв плечі, та приготувався до всього. Криків, ударів, огиди. Він був готовий до цього. - Боже мій, Нікі.. - це було сказано зовсім іншим тоном, на який він очікував. Коли він поглянув на Еріка, в очах того були сльози. Він побачив в його очах розчарування. Серце заболіло надто сильно. - Я піду. - швидко сказав Нікі, піднімаючись з ліжка. Але не встиг він підвинутись до краю, як його взяли двома руками за лице, змушуючи дивитись в очі. - Не йди, Нікі. Я не відвернуся від тебе. - в цей момент Нікі зрозумів, що то було не розчарування. Це було розуміння. Ерік його обійняв, занадто міцно щоб спокійно дихати, але саме це, так йому було потрібно. - Ти не засуджуєш мене? - тихо запитав Хеммік. - Нікі, я теж гей. - це все що він сказав, продовжуючи цого обіймати. - Тебе ніхто не розлюбить і не покине. В цьому дому ніхто від тебе не відвернеться. Вони так і продовжили обійматись, а потім лягли на подушки, та заснули в обіймах. *** Весь тиждень пройшов як в тумані. Нікі робив все те, що йому сказав Ерік, і коли той ходив в туалет, інший вже чекав його за дверима. Ще в неділю він віддав йому лезо, за вимогою Еріка, але той все одно наглядав за цим, та без слів підставляв своє плече, коли Нікі прокидався від поганих снів та починав плакати. Він був з ним кожну панічну атаку та істерику. Був поряд кожну важку розмову, та потім діставав різні настільні ігри з вітальні, і вони грали. Нікі плакав набагато більше, ніж коли-небудь. Турбота виводила його мозок з рівноваги, і той сприймав Еріка як те, за що можна триматись. Чекати підтримки. Александра та Фелікс не коментували прогулювання школи, чи те щоб відбувалось між хлопцями. Нікі боявся жалості чи огиди в їх очах, але вони відносились до нього так як і було. З теплотою та довірою. Це все розбило серце Хемміка на шматки. Знадобився рівно тиждень щоб зібрати його знову. Правильно зібрати. Знадобився тиждень, щоб Нікі усміхнувся коли Ерік пошуткував над технікою гри Хемміка у «Монополію». Знадобився тиждень розмов, щоб він не соромився себе та свого тіла. Лише тиждень. І його життя почало змінюватися назавжди. Він був сповнений сили та любові яку йому віддали. Нікі був готовий піти в школу, та знову навчатись. Він все ще боявся осуду та криків. Але знав, що їх не буде. *** Минуло два місяці. Нікі йшов зі школи та активно говорив з своїм однокласником про якийсь концерт в місті. Коли він побачив Еріка біля воріт, то швидко попрощався з однокласником та попрямував до нього. З усмішкою та відкритими руками для обіймів. - Привіт! - вони міцно обійнялися. - Чому ти тут? Хіба в тебе не пара? - Відмінили. - з м‘якою посмішкою відповів Ерік, та взявши його за руку, пішов в протилежному напрямку від зупинки. Дотики до сих пір змушували тіло Нікі покритися мурахами, але тільки його дотики. - Хей, куди ми йдемо? - По морозиво. - відповів Ерік і вони зайшли в ближній магазин з морозивом. Там було прохолодно, тож Нікі грівся лише гарячою рукою Еріка. Погулявши навколо ближнього парку, вони пішли на зупинку. - Хочеш сьогодні подивитись «Леді Баг та Супер Кіт»? Сьогодні нова серія. - він цього питання Нікі почервонів. Лише Ерік знав, що Хеммік обожнює цей мультфільм вже кілька років. Він почервонів ще сильніше, коли згадав, як змусив Еріка подивитись всі сезони з початку, щоб він нічого не пропустив. - Ти ще питаєш? - широко посміхнувся Нікі. Коли вони прийшли додому, їх привітали батьки. Для Нікі вони теж були майже батьками хоч він і називав їх по іменам. - Я приготувала ранню вечерю, ми вже поїли, але ви можете поїсти зараз. - Дякую. - сказали в унісон хлопці, а потім обидва почервоніли та посміялись, дивлячись один на одного. Батьки переглянулись з загадковими посмішками та продовжили дивитись фільм. Хлопці взяли свою їду на підносі і пішли в кімнату Еріка. Нікі бував тут частіше ніж в своїй. Це виглядало правильно. Серце Хемміка потепліло коли він побачив, що Александра приготувала його улюблену запечену картоплю з сиром. Так ставалося кожен раз, коли після розмов за столом він іноді говорив що не любить дещо - і це зникало з їх раціону, або їжі підготовленої для нього. Він з посмішкою та теплотою сів біля Еріка за стіл. Вони включили мультфільм, та їли дивлячись і коментуючи. - Ні ну ти бачив? В них однакові зачіски та голоса в костюмах і без, як можна не здогадатись? - це питання Нікі та Ерік проговарювали принаймні раз на серію. Потім вони зробили домашнє завдання за цим же столом, і вляглися на ліжко включаючи фільм. - Боже це так мило! Ти бачив? - він повернувся до Еріка, і зрозумів що їх обличча дуже близько. Посмішка трохи зникла, коли він продовжував дивитися в очі Еріку, а той дивився у відповідь. Він почервонів коли погляд Еріка почав перекидатися з його очей до його губ. Нікі вже давно зрозумів як сильно він закоханий, але він не надіявся на відповідь. Тому, що він ніколи не надіявся на щось, що він хоче. Але все змінилося коли він потрапив сюди. І зараз, коли Ерік дивився на нього поглядом, який нагадував Нікі його самого, він подумав «можливо..». Вони вже не чули фільму, залишаючись як є. Ерік повільно витягнув руку, та поклав її на шию під вухом Хемміка. Від цього дотику, мурахи були всюди. А потім Ерік дуже повільно приблизився до Нікі. Коли їх губи зустрілися, не було ні одної думки окрім «можливо.. я маю все ,що мені потрібно» Вони цілувались і цілувались, руки Нікі були вже в волоссі Еріка, а руки останнього на його шиї. *** Сьогодні вони вечеряли всі разом. Нікі відмічав своє вісімнадцяте день народження, саме так, як тільки мріяв. Люди яких він любить та кохає поряд, стіл ломиться від їжі та сповнений активних розмов. Подарунки все ще чекають свого часу, оскільки Нікі хотів не поскоріше відкрити пакунки, а поскоріше побути з ними. В цей момент його телефон задзвонив. Мама - було написано на екрані. Він застиг, та витріщався на телефон, кліпаючи очима, неначе цому здається. Вона ні разу не телефонувала і не писала. А він перестав їй писати та дзвонити ще місяць тому. Ерік поклав руку йому на плече, і він прокинувся від «сну», дивлячись йому в очі та перекидаючи погляд на Александру та Фелікса, які м‘яко посміхалися. Вони кивнули, і Нікі набрався сил взяти трубку та увімкнути режим динаміку щоб всі могли чути. - Привіт? - він одразу ж схопив Еріка за руку, боячись що не впорається. - Привіт синку. Він здригнувся коли почув голос матері. Він не чув його так давно. - З днем народження тебе. - Ее.. Дякую? - Як в тебе справи? Рука Нікі була зжата, він подивився на Еріка, але той відвів погляд. Та Нікі знав, що Ерік ненавидить його батьків. Ерік розумів кожне слово, і був злий за те, що мама позвонила Хемміку неначе нічого не сталося. - Добре, ви як? - Так, в нас все добре, дякую, що спитав. Не думав до нас приїхати? - Я зараз не маю канікул, тому не знаю чи зможу найближчим часом. - Зрозуміло - це було сказано не тоном «шкода», а тоном «ну, мені все одно». - Ти передумав? - На рахунок чого? - Ну, що ти «із тих». В тебе є дівчина? Він стиснув руку Еріка так сильно, як тільки міг. - Ні мамо, я все ще гей, і зустрічаюсь з хлопцем. До речі, це той син сім‘ї в якої я живу. Я тобі про це писав. - А, я не бачила. Ну добре, тоді бувай. Нікі не встиг нічого сказати. Трубку вже повішали. Він навіть не помітив, що плаче, допоки його не обійняв Ерік, і він не побачив мокрі сліди на його футболці - яких до цього не було. Потім він відчув, що його обійняв хтось ще. Піднявши голову він побачив, що зі всіх сторін цого обіймала його сім‘я. Можливо, він зможе жити з фактом зради його батьків, якщо поряд буде хтось, хто його прийме, і ніколи не відвернеться від нього. *** - Привіт, мамо, щось трапилось? - Привіт, ось хотіла дещо розповісти. Пам‘ятаєш свого кузена Аарона? - Так. - Ми знайшли його близнюка. - Близнюка?! - Так, Тильда здала його в дитячий будинок коли родила. Але я не про те. Вони вже кілька місяців жили разом з матір‘ю. Але кілька днів тому вона з його близнюком потрапили в аварію. - Що?! Де вони? - Ендрю в лікарні, нічого надто серйозного. - А Тильда..? - Вона загинула на місці.