Був осінній дощовий день Нікуди не хотілося йти, а в холодильнику була різноманітність з льоду і йогурту для схуднення, навіть банального чаю не було.  Вийти з будинку було обов'язковим завданням, але бажання це зробити було відсутнє. Але був прекрасний друг - Слава, який погодився вийти в магазин. Він не міг жити без зелених яблук, і готовий був піти за ними у будь-який час та в будь-яку погоду. Іноді Теї здавалося що в його житті не було нічого важливішого за ці зелені яблука. Хоча не їй критикувати друга, бо її пристрасть до книг була лякаюча. У квартирі може бути жахливо холодно, а горезвісні йогурти для схуднення були сніданком, обідом і вечерею, вона не звертала на це увагу доки в її руках був новий роман з улюбленої крамниці, де працювала мила бабуся з онукою. У двері подзвонили. Вона без сумнівів відкрила її.За нею стояв від ніг до голови промоклий хлопець з двома пакетами в руках. Його милі темні кучерики спадали на очі, з чорного пальта капала вода і шкіряні черевики хлюпали при кожному його кроці. -Пропустишь?- охрипшим голосом запитав він. -Проходи. А то простудишься.-Она пропустила його в квариту.  -Якщо ти все ж таки захворієш, я не буду бігати в таку холодригу тобі за яблуками. Вони обоє усміхнулися цій фразі, адже розуміли що якщо Слава все-таки захворіє то Тея буде першою хто купить ці зелені яблука.  За багато років дружби вони вивчили один одного, були разом при всіх починах, проблемах і неочікуваних подорожей в сусіднє місто. Хлопець зайшов до неї в квартиру та не дивлячись повісив пальто, зняв мокрі черевики. Вони так часто ночують один в одного, що знають квартири один одного, як свою. Зовсім не дивно знайти його футболки в її шафі, чи  її туфлі в в його передпокої.   Аби побачити подругу треба всього лише спуститися на поверх нижче. Це було одне з найкращих моментів в їх самостійному житті. Жити поруч з найкращим другом, мрія їх дитинства. Щоб побачити один одного не потрібно їхати через усе місто, а всього лише спуститись до подруги а поверх нижче. Розклавши покупки на стіл, вона побачила свій улюблений чай і зелені яблука. У пакеті так само були йогурти для схуднення. Від одного їх вигляду починало нудити.  -Не купуй їх більше. - Тея поклала їх у холодильник. - Вже нудить від них, краще бути товстою, ніж знову почати їх їсти. Слава зайшов на маленьку кухню, витираючи руки рушником. Він взяв із пакета судок з її улюбленим тортом та обережно поклав його на тарілку і став за спиною подруги, яка складала продукти в холодильник. - Я теж так подумав і вирішив купити тобі це диво. Дівчина обернулася, посмішка з'явилася на губах, не роздумуючи вона взяла смаколик і відійшла від холодильника. Поставив тарілку на стіл вона зав’язала свої русяві волосся у високий хвіст, щоб не лізли поки вона буде їсти свій улюблений тортик.  Друг замість неї продовжив наповнювати його покупками.  Комфортну тишу порушував набираючий силу дощ за вікном.  Приглушене світло додавало атмосфері інтимності та теплоти.   За зачиненими дверима вони знову відчували себе підлітками, які чекають на осінні канікули, щоб забути про домашню роботу, дратівливих вчителів і не заводити будильник вранці. Осінь улюблена пора року Слави. Тея ж ніколи не розуміла його любові до неї, їй до душі тепла весна з квітучими квітами, колись Слава сказав, що її очі схожі на зелені листя яблук, на яке вони полювали влітку у нього на дачі, гілка сусідньої яблуні перевалювалася через їх паркан, та була на багато смачнішою за яблуню на їх території, тому вони сиділи під тією гілкою та їли смачні та зелені яблука.  Дівчина поставила порожню тарілку в раковину, пообіцявши, що помиє пізніше. Хлопець же сидів на стільниці та їв яблуко.  Дівчина позіхнула. -Настав дитячий час? - усміхнувся хлопець. На годиннику не було навіть 22:00, але через дощ було темно наче вночі. Гуляти глибоко вночі є улюблена справа його любої подруги, він же любив ранні восходи сонця та атмосферу, яку створювало ранок. Коли людей на вулиці майже не було, птиці цвірінькали на гілках дерев та роса на траві поблискувала на перших промінях сонця . -Почитаєш тоді на ніч? - Вона потягнулася і щиро подивилася в його темнокарі очі. - Іноді відчуваю себе як маленька бо  не можу заснути без казки на ніч. -Непогана спроба затягнути мене в ліжко. - Він пограв бровами і наблизив своє обличчя до її. Вона фиркнула і відсунула його від себе.  Дівчина зайшла у свою кімнату, за нею пішов хлопець. З розбігу стрибнувши на ліжко, подруга поплескала біля себе, запрошуючи, її друг спокійно присів поруч, усе ще жуючи яблуко. З-під подушки Тея дістала книжку й простягнула йому. -Ось цю. Він хмикнув, але книжку все ж узяв, відкрив її на місці, де лежала закладка, і почав читати.  Його хрипкий та спокійний голос іноді приривався на кусання яблука і швидкого пережовування. На межі сну й реальності дівчина притулилася до теплого боку Слави, прислухаючись до шуму дощу за вікном, до його заколисливого тембру та його спокійного серцебиття. Дочитавши вже п'ятий розділ, хлопець відклав книжку на стелаж біля ліжка.  На годиннику була дванадцята ночі. Дощ все так само бив у вікно, не думаючи закінчуватися. Подивився на подругу, яка вже сопіла йому в плече, він вкрив їх ковдрою і зручніше влаштувався на ліжку, обійняв сплячу, щоб було тепліше, і слідом за нею заснув.