Що сталось? Біжи! Де я? Біжи! Де Раске? Біжи! З ним усе гаразд? Воно наздоганяє!
Хитнуло, ледь нудило, усе перед очима розпливалось у незрозумілі мазки та плями, аж доки хлопець не опинився у порожньому коридорі. Жодних меблів, картин, вазонів. Жодних вікон чи дверей. Лише прямокутні проходи у наступний такий самий коридор. Алекса пробув тут всього секунду і вже помітив стільки дрібниць, чи, швидше, їх відсутність. Всього секунду? Голова боліла так, наче він тут вже не одну годину. Легені відмовлялись функціонувати. Хлопця обдало жаром, що раптово змінилось пронизливим, аж до кісток, морозом. Алекса вловив незрозумілий звук, він раніше нічого схожого не чув. І раптом усе спинилось. Він вдихнув, тіло перестало судомити, онімілий язик ворухнувся.
- Раске? - на диво, голі стіни жадібно поглинули його голос. - Це ти?
- Рассске….
Алекса затулив рот долонею, аби заглушити схлип-стогін. Що це? Почувся дивний стукіт. Хлопець ніяк не міг вловити його ритм. Не міг визначити дистанцію, аж доки не збагнув, що джерело ось-ось покажеться позаду нього. Біжи! Що сталось? Біжи! Де я? Біжи! Де Раске? Біжи! З ним усе гаразд? Воно наздоганяє!
Блювотно-жовті, вицвілі шпалери на стінах, блювотно-жовта стеля, хаотично вкрита квадратними лампами, блювотно-жовтий килим, просякнутий якоюсь в'язкою рідиною, на підлозі, що коментував кожний крок жахливими звуками. Ноги гуділи від біганини, тіло впріло під синтетичним костюмом містичного створіння з його улюбленого фільму, в якому він йшов на вечірку разом з Раске. Це був перший Гелловін з ним. Перший Гелловін, який він мав святкувати як звичайна людина, разом з коханим, з друзями. Але один рух усе зіпсував. Одна зламана річ, що тепер зламала його життя. Алекса більше не міг рухатися, він спинився, тяжко, нерівно дихаючи вогким повітрям, аж в очах потемніло. Кроків більше не було чути, проте з’явився інший звук. Цілком знайоме гудіння світильників, проте напрочуд гучне. Занадто гучне. Темні плями перед очима почали свій танок, гул перетворювався у пронизливий писк. Алекса зігнувся навпіл, затулив вуха й щільно заплющив очі, з яких зливою текли сльози. Голову стискало й розпирало водночас. Коліна просякли дивною вологою з килиму, шкіра дуже швидко охолола під слизькою тканиною. Звук усе сильнішав, здавалось, юнак от-от втратить свідомість, а може й глузд. Хотілося кричати, проте він не міг розімкнути щелепу. Думки сплутались в єдину кашу, інколи проминали нещодавні спогади: ось Алекса обирає костюм, потім вони з Раске жартують, він цілує в шию, коли допомагає застібнути сорочку, тепер йдуть багряною алеєю у центрі міста, навколо повно павуків, гарбузів, скелетів та інших атрибутів свята, споглядають набережну, спершись на поруччя. Раске. Як хочеться, аби зараз він був поряд. Де він? Невже теж тут? Що це в біса за місце взагалі? Він відчув як поступово зникає тиск, розплющив очі, світильники більше не чинили гармидер. Розтулив вуха, гул стих до звичного, притаманного лампам звуку. Алекса підвівся. Штани були мокрі по коліна й неприємно липли до шкіри. Що б це не було, треба йти далі. Можливо вдасться знайти вихід чи допомогу. А може, це взагалі сон? Жахіття. Не міг же він справді ні з того ні з сього опинитись у цьому дивному місці? Правда ж, не міг?
Кожний крок давався все складніше. Стало неймовірно задушливо. Вже бозна скільки Раске ходив колами - рвав шпалери на кожному повороті - та тепер, куди б не йшов, усюди були його сліди. Навіть коли юнак нікуди не звертав, усе одно повертався. Це місце грало з ним злий жарт. Горло пекло від задухи, вуха заклало, й він не розумів чи чує щось, чи йому просто ввижається. Нові черевики, які він готував саме на свято, жахливо натерли. Тікаючи від того дивного шуму, хлопець не звертав на це уваги, проте зараз йти було просто нестерпно. Волосся прилипло до мокрого чола і лізло в очі, принаймні, саме так волів пояснювати дивні рухи під шпалерами, що помічав периферійним зором. Наче щось невеличке довгуватої форми виринало зі стіни й хутко ховалось назад, не в змозі подолати паперовий бар’єр.
Він чув своє ім’я, коли прийшов до тями. Неприродній, шиплячий голос, що лунав наче звідусіль, покликав його. Він втратив рівновагу від несподіванки й впав назад, спершись на руки, що вгрузли у просякнутому липкою рідиною килимі. Раске одразу підвівся, поглянув на мокрі долоні, та не визначивши що це було, одразу витер їх об одяг. Він озирнувся, оглядаючи приміщення в одному огидному кольорі, відтінок якого змінювався з постійним миготінням світла. Однакові кімнати здавались неосяжно просторими, проте стеля та стіни були аж надто близько. Раске ніколи не страждав на клаустрофобію, та зараз усе, що йому хотілося - негайно вийти надвір. Стало боляче дихати, горло стискало, нутрощі наче перемішались. У цю мить він почув кроки. Хтось чи щось бігло до нього й одночасно в іншому напрямку, важко дихаючи. Раске заціпенів. Звук наближався з усіх сторін, щось от-от визирне із закутків. Сховатися ніде, та й хлопець усе одно не міг зрушити з місця. Страх повністю скував усе його тіло та розум.
Він не знав, скільки так простояв, та раптом зірвався з місця й побіг, хоч звук й так стихав. Просто біг, куди бачили очі крізь червону пелену, аж доки не помітив двері. Одні-єдині, гнилі та поцвівші місцями, з блискучою ручкою-кулею. Не вагаючись, Раске повернув до них, простягнув руку, аби вхопитися за кулю, й збагнув, що перед ним нічого немає. Немає дверей. Лише такий самий коридор та кімната, як і всі.
Того вечора, коли усе місто готувалося святкувати моторошну ніч Гелловіну, загинуло двоє парубків. Вони зірвались з платформи на набережній через старе поруччя, яке знаходилось в аварійному стані. Органи місцевої влади досі не надали коментарів щодо цього інциденту. Молодиків доставили у лікарню непритомними, з численними переломами та травмами. Майже одразу вони впали в кому. А наступного ранку їх серця зупинились рівно о 5:47… Вони могли знову знайти один одного в залаштунках, проте ця паранормальна недосліджена реальність не дозволяла їм зустрітись, змушуючи боятись та тікати один від іншого. #bl #Гелловін #горор #залаштунки #backrooms #HalloweenContest