#N#A#Міні#Закінчений
В кінці рекомендую увімкнути пісню Кузьми Скрябіна "Люди, як кораблі"
- Привіт!А ти не викриваєш схованку свого брата, стоячи прямо попереду неї? - спитав високий хлопець збоку.
- Певно, що так. Але ця дитина настільки невсидюча, що раз втративши з поля зору, не знайдеш її ще довго, - відповіла я.
- Як тебе звати? - знову звернувся до мене хлопець. - Мене Гліб.
- Я Таня.
- Будемо знайомі. У мене взагалі поганенька пам'ять на імена, але твоє запам'ятаю, - з легкою усмішкою промовив він.
***
- О, слухай, Таню, я граю на гітарі, не хочеш послухати? - запропонував хлопець, дістаючи цигарку.
- Не заперечую, я взагалі чула живе виконання на гітарі лиш один раз, коли ми були на морі, - замріяно сказала дівчина, згадуючи ті гарні, довоєнні часи.
- Тоді побачимося, скажімо, за годину?
- Жаль, але так рано не вийде, я брата ледве о шостій заганяю. Давай-но я заведу цю скажену дитину і гайнемо, - запропонувала я, ще не знаючи чи відпустить мене мама. На жаль, я не могла навіть подзвонити їй через те, що повністю вимкнули зв'язок.
- Згода, тоді підемо на покинуту будівлю у сусідньому дворі. Я там одну місцинку знаю, ти не пожалієш, - він усміхнувся.
***
- Які пісні ти любиш?
- Ну взагалі я люблю українські гурти по типу "Vivienne Mort" або "Один в каное", - всерйоз замислилася я. - Ну, ще "Океан Ельзи".
- Хах, моя мама не любить, коли я співаю українською, - з ледь помітним сумом в голосі сказав легінь, задивляючись на краєвид, що постав перед нами. Сонце було навзаході і з даху покиді (покинутої будівлі) було видно всі околиці, осяяні ледь помітним промінням небесного світила.
Ми сіли біля самого краю даху, спершись на невисокий бордюр.
- Тоді я почну? Хм, що б обрати… - запала коротка пауза. - Не проти, якщо я заграю єдину пісню українською, яку я взагалі знаю? - не почувши заперечень, парубок почав:
Я не твій брат, ти не сестра моя,
Ніколи не розказуй мені - хто
І в чому я винен на нашій землі,
Люди, як кораблі…
- Знаєш, а я сам родом із Донбасу, саме тому ця пісня така близька мені. Тоді, мої батьки, почувши про початок бойових дій, одразу ж виїхали до Херсона. А там у нас залишилися своя квартира, татів бізнес, усе…
- Це так сумно…
І серед вітрів
Ми не чуєм щурів,
Які прогризають нам дно…
P.s.: ця зустріч відбулася під час окупації))
До речі, слово "навзаході" узяла зі списку репресованих радянською владою слів. Детальніше про це явище можна послухати на каналі "Ідея Олександрівна".