Будинок без життя (Дім, який пустував на Різдво)

#SevenHeartsStories #SHS #ЕпохаФатума #АаронРід #S #міні #Закінчений #ельфи #тіфлінги #магія #смертьосновнихгероїв #трагічнекохання #поганийхорошийфінал #завданнятижня #конкурс #дімякийпустувавнаріздво

Скрип, з яким відчинилися двері, неприємно різонув чутливий слух високого ельфа в позолоченій короні. Довге волосся у скронь було срібним, сплетеним в коси та трохи припорошеним передноворічним снігом, який рипів під ногами. Він не хотів ховати лице. Не тут, не в цьому домі, не через стільки років… Всередині будинку неначе завмер час, зупинився перепочити чи просто вирішив покинути цей острівець. Тут і там висіли віники, зроблені з різних трав, а в кутку на стільці лежала пряжа. Від темно-смарагдового плаща чоловіка на підлозі залишалися сліди, коли він пройшов вглиб кімнати.

Здавалося, що Ілона просто вийшла кудись на ринок за свіжими продуктами, щоб побазікати з місцевими фермерами та повернутися, а Аарон зараз ввірветься з черговим жартом про гарнесеньку дівчину, яку зустрів, щоб подражнити свого похмурого ельфа. Але ні. Тихо… Селище поступово вимерло, коли недалеко розкинулося велике місто. Він залишив цей дім так давно, стільки часу боявся навіть наблизитися до нього. Від самої думки ставало нестерпно боляче.

Рід торкнувся запиленого столу і провів пальцем, стираючи товстий шар пилу.

- І ти хотів проміняти свій статус на цю халупку?

Чоловік різко обернувся, але в домі нікого не було. У вухах дзвеніло від заливистого сміху. Знову цей… Знову це марення.

- Ти навмисне прийшов сюди. Хотів… Бачити… Чути… - голос був то розкотистий, то ледь чутний.

- Аарон, перестань…

- Торкатися…

Кулак Ріда з гуркотом опустився на стіл, та ще й з такою силою, що по бідній, нічим не винній стільниці, пішла тріщина. Сльози почали застеляти його очі.

- Пройшло стільки століть, Аарон. Я правлю своїм народом так довго, бо ти цього хотів. Змусив мене начепити цю чортову цяцьку і сісти на той убогий трон. Навіщо?! Щоб потім покинути мене?! Аарон! І ти, Ілона!

Морозний протяг пройшовся по кімнаті й торкнувся розпашілих щік короля ельфів.

Він був сам. Говорив сам з собою. Нікого тут не було і ніколи не буде, бо Аарон загинув в одній із битв, коли розгорілося повстання. Він втратив його. Ні, не так. Цей тифлінг… Він збрехав і покинув його. Цей нахаба… Рід знову ударив по столу зі ще більшою силою. Ілона йому б допомогла, вона б вислухала, але натомість теж залишила. Магія стала покаранням. Жити так довго…

- Я чекаю… - ледве чутно прошелестів примарний чоловічий голос. – Але ти маєш ще трошки справ тут.

Дім, який колись чув сміх та був наповнений любов’ю, пустував. Мертвий, як і майже всі його гості.

Рід лежав на підлозі, дивлячись в темну стелю скляним поглядом.

- З Різдвом вас…

Будинок мовчав.

Він такий же, як і цей дім: ззовні нічого не змінилося, лише волосся припорошило сивиною. Пустий. Кожну хвилину свого нікчемного життя.

Король ельфів.

Могутній правитель.

Має все і нічого.