Я відкрив очі. У голові трохи паморочилось, але мені вдалося зрозуміти, що я під водою. Навколо мене носились русалки, хтось крикнув "Юліан прийшов до тями". Ну навіщо так голосно?
Вмить наді мною нависли русалки, Верба особливо уважно розглядала мене. Чого вона так дивиться? Я ж не голий, правда? Я швидко обмацав себе, наскільки міг. Одяг був на місці, й на тому дякую. Не те, щоб я соромився, але після Івана Купала я поклявся, що мене роздягне тільки мій Дам'ян.
Я побачив, що хтось намагався розіпхати русалок, але вони не сильно піддавалися. Але цей хтось був надто наполегливим і було чути, як декількох з них тягали за пасма, аби просунутися до мене. Невже серед русалок у мене нові фанати? Тільки не бійка...
Але вже через декілька секунд мої рибоньки розійшлися, даючи дорогу... Тересі. Я ніби одразу одужав, побачивши її. Вскочив з ліжка, не вірячи своїм очам, та варто було їй торкнутися моїх грудей, я безсилий впав назад. Вона мовчки подивилася на Вербу, яка не бажала відходити від мене, і поглядом наказала їй щось принести. Русалка була не дуже задоволена, але сперечатися не стала. Незважаючи на те, що Тересу вже давно ніхто не бачив, легенди про неї відомі. Вона найперша й найшанованіша русалка, хоч і озерна.
Тереса сіла біля мене, торкнулася холодною долонею лоба, подивилася на перев'язані рани. Вона мовчала. Напевно, говорити їй було важко. Як-не-як, вона втратила майже усі свої магічні сили, а зосереджені вони були саме в голосі. Незабаром Верба принесла невеличкий флакон з якоюсь зеленою рідиною. Ніби не довіряючи русалці, Тереса, ще раз уважно огледіла його, і я помітив, що рідина була схожа на її яскраво-зелені очі.
— Сядь, — тихо промовила жінка, і я повільно піднявся.
Верба трохи притримувала мене. Ох, коли вона вже забереться звідси?
Тереса дала мені флакон, і я випив його вміст. Увесь цей час Верба дивилася на неї з підозрою, ніби та збирається мене труїти. Так хотілося зробити їй виговір, що Тереса ніколи б не нашкодила ані мені, ані русалкам, та слабкість була дуже сильною. Я був впевнений, що русалка, яка кілька століть була володаркою озера, зможе захистити себе від річкових родичів. Я ліг назад, і нарешті зміг нормально подумати. Перше, що прийшло в голову:
— Де Дам'ян?
— Він на березі, — відповіла Верба і зневажливо додала: — це він привів...оцю.
— Тересу, — виправив я русалку. — Ставтесь до неї з повагою, якби не вона, ви б навіть не існували. Іншим теж передай, Вербо. Тереса тут не гостя, вона господарка.
Мій голос звучав обурено. Напевно, я все ще сильно прив'язаний до Тереси, немов мала дитина. Це можна було зрозуміти: Дам'ян захищав мене від гніву річкових русалок, а вона дала мені відчуття родини. Вона моя сестра, мати, подруга. Колись вона була для мене родиною. Навіть мій дурний брат ніколи не міг бути для мене кимось настільки ж близьким, як Тереса. Особливо, після того, як він з нею вчинив.
— Я тут гостя, — сказала озерниця.
— Ти моя сестра, любонько, — промовив я. — Ти не можеш бути тут гостею.
Сперечатися Тереса не стала, але це зовсім не значило, що вона згодна. Вона піднялася і хотіла піти, але залишатися наодинці з Вербою не входило в мої плани.
— Куди ти підеш?
— Там, де мені місце. У своє покарання.
— Чи можу я попросити тебе про дещо?
Тереса подивилася на мене.
— Заспіваєш мені колискову, як в старі часи?
— Ті часи вже давно пройшли, Юліане, — відповіла жінка.
— Але ж це не значить, що я не сумую за ними. Будь ласка, сестро.
Чомусь вона не могла сперечатися, коли я називав її сестрою. Вона подивилася на Вербу, просячи її піти. Хоч русалка і не хотіла, але я підтримав цю ідею, і вона була вимушена залишити нас наодинці. Тереса сіла назад, поклала руки на коліна. Деякий час ми просто мовчали, та незабаром вона почала співати до болю знайому мелодію. Мелодію, яка оповила мене радістю, безтурботністю і теплом. Я закрив очі, повертаючись на кілька століть тому...
Тереса була першою русалкою. На противагу їй Ліс народив мавку. Вони були подругами: вода і земля. Русалка була єдиною володаркою озера, його перлиною. Так йшли десятиліття, поки не з'явилися в лісі два брати — красені, створені матінкою Землею. Не живі, й не мертві — сутності, що шукали прихистку. Оскільки вони відрізнялися своєю неземною красою, одразу стали приваблювати лісових сутностей. Але вважали вони, що гідні лише найкращих. Долинули до них чутки про русалку і мавку, чия краса була відображенням самої матінки Землі. Вирішили брати відшукати їх.
Та із Тересою їх горе об'єднало. Прийшли одного дня вони на озеро, аби вмитися, та й натрапили на людей. Заблукали ці люди у ліс, і не могли знайти виходу. Побачивши сутностей, злякалися, що ті їх вб'ють, та й напали перші. Брати, хоч і мали сили, але були слабкими сутностями. На допомогу їм прийшла Озерниця. Почулася пісня мелодійна, зачаровані люди самі пішли на самісіньке дно. А з води вийшла русалка, краса якої була немов відображення місяця на водяному плесі. Не брехали чутки: була вона найпрекраснішою з сутностей. Сине волосся ніби проростало з самої води, а зелені очі були знаком її зв'язку з природою.
Закохалися брати в русалку, хоч і знали — згубити може. Вони частіше приходили до озера, аби побачити Озерницю. Вона ж була рада віднайти нових друзів, навчила їх замовлянням та берегла від інших сутностей. Але навіть Тереса не могла встояти перед красою юнаків: закохалася вона у старшого брата, і вже незабаром Лісом прогреміло гучне весілля. Як подарунок, вона поділилася свою силою з братами. Старший залишився з нею володарем озера, а молодший у володіння отримав річку. Прозвали обох братів Водяниками. Поступово почали з'являтися нові русалки: річкові з душ потоплеників, озерні — діти Тереси та старшого Водяника. Була між ними одна разюча відмінність: русалки річкові мали риб'ячі хвости, а озерні — людські ноги.
Але затьмарила старшого Водяника влада, яку він отримав від союзу з Тересою, хотів він більшої — безмежної. Став він поступово обмежувати владу Озерниці, аж поки не заточив її на дні. Лише молодший Водяник міг навідувати її. Так йшли роки, навіть десятиліття. Вже і молодший брат прийняв іншу подобу, від чого частіше бував у Озерних. Слабшала Тереса, усю силу з неї забирав чоловік. Назовні з озера лиш долунали її сумні пісні, аж поки не втратила Озерниця свій голос. Молодший Водяник не зміг змиритися з тим, що русалка в'яла, була вона вже майже нежива. Він зміг умовити старших дітей Тереси допомогти визволити її з лап старшого Водяника.
Боротьба Лісовика і Відьми стала хорошим приводом для втілення плану річкового Водяника. Озерний був союзником старого володаря Лісу, він вів запеклу боротьбу проти Відьми. Ця битва змусила його ненадовго покинути озеро. Тоді річковий разом з озерними русалками розпочав втілювати свій план. Водяник і кілька озерниць спустились на дно озера до Тереси, а його друг — Блуд — разом з іншими дітьми русалки залишились на березі, аби першими зустріти Озерного.
Тереса була ослаблена так сильно, що ледве рухалася. Забравши усі магічні сили, Озерний витягав з неї і життєві. Річковому довелося прикласти зусиль, аби допомогти жінці вибратися з її клітки. Аж раптом зверху долинуло «Водяник повернувся!» Діти Тереси довірили свою матір Річковому, а самі відправилися на берег, аби затримати батька. Русалка намагалися зупинити їх, та Водяник завадив. І дарма... Варто було їм вибратися на берег, той зустрів їх кровавими ріками. Мертві тіла русалок лежали на вологій почервонілій землі. Над тілом старшого сина стояв Озерний, витягаючи з його грудей спис.
Кинувся на брата Річковий, зав'язалася битва не на життя, а на смерть. Впала Тереса додолу, прямо в кривавий струмок, замастила і руки, і ноги, й обличчя кров'ю власних дітей. Знайшовши в собі сили піднятися, вона підходила до тіл озерниць, в надії, що хоч хтось з них вижив. Але все було марно — Озерний вбив їх усіх. Тереса підійшла до Блуда, який тьмяною тінню лежав поміж мертвих русалок. Нахилившись до нього, жінка помітила, що він ще був живий. Хоч когось вона могла врятувати. Сили її слабкі були, та їх вистачило для того, аби вилікувати рани сутності. Піднявся Блуд, зібрав своє тіло з темних нічних тіней Лісу, та з новою силою атакував Озерного. Але зупинив його Річковий, наказав оберігати Тересу, рятувати її. Та не йшла вона за Блудом, побачила, що десь подалік ще здіймаються груди її дитини, яка з останніх сил ловила рятівне повітря. Кинулася вона до русалки, але Озерний відштовхнув Річкового, та й кинувся за нею. Не встигла Тереса захистити русалку, гострий спис увійшов в шию, забравши її останній подих. Прямо під руками матері загинула її дитина. Крик, що вирвався з її грудей, був найсумнішим і найлютішим з усіх, що Лісу коли-небудь довелося чути. Тремтячі руки закрили очі щойно померлої русалки. Тереса подивилася на чоловіка. Він уже давно втратив свою людську подобу: сила, яку він так старанно відбирав у дружини, зробила з нього справжнього монстра. Він був вже більше схожий на морське чудовисько, а не прекрасного юнака.
«Це твоє покарання за те що і ти, і вони пішли проти моєї волі. Я тут Володар, а не ви, — пролунав голос Водяника. — Лиш ти одна винна в тому, що твої діти мертві.»
«Подивись на себе. Це не твоя сила, вона потворить твою сутність — відповіла жінка. — Забираючи те, що не належить тобі, ти завжди маєш заплатити ціну.»
«Мовчи! Зовнішність — гідна плата за безмежну владу над водами Лісу»
«Ти не розумієш, — Тереса піднялася і схопилася рукою за закривавлений спис. — Це не твоя сила, і твоєю вона ніколи не стане»
Очі жінки горіли купальським вогнем. Здавалося, що її слабкість була лише миттю, а могуть, надана їй самим Лісом, знову вийшла на волю. Тереса дивилась в очі Озерного з такою ненавистю, на яку лише була здатна. Сила, яку він забрав, все одно належала їй — Берегині лісових вод. І ця сила немов виривалась з Озерного назад до Тереси. Він відштовхнув жінку, відчуваючи це. Лише одна мить його вагань, але її було достатньо, аби Блуд і Річковий нанесли свій останній удар. Озерний впав долілиць мертвий, а русалка обернулася, з сумом дивлячись, як вода в озері стає криваво-червоною. Це означало лиш одне — озеро віднині прокляте. Вода омиває гріхи, але їхні відблиски залишаються в ній. Гріхи, які поглинуло озеро в ту ніч, навіки прокляло його. Жодна жива істота віднині не могла оселитися там.
Блуд забрав пораненого Річкового назад до його оселі, а Тереса назавжди покинула озеро. Вона мала оберігати те місце, але прокляття не давало їй змоги залишитися.. Тож була приречена русалка століттями блукати Лісом аж до самої загибелі. Мавка, яка не встигла до своєї подруги, приходила на річку, сподіваючись знайти її хоч там, але це було марно. Не зміг ані Водяник, ані мавка віднайти Озерницю. З тих пір і зародилася ворожнеча між русалками та мавками...
Я прокинувся, коли Тереси вже не було. Але й надокучливі русалки не бігали навколо. Я вже міг піднятися, та й відчував себе набагато краще. Минаючи русалок, я вийшов на берег: хотілося побачити Дам'яна. Чомусь я був впевнений, що він досі блукає вздовж річки. Напевно, хотів вірити, що він так сильно дбає про мене. Та навіть так, я дійсно зустрів Дам'яна на березі. Він розмовляв про щось з Тересою трохи подалі від води. Побачивши мене, чоловік стрімко підійшов, залишаючи русалку позаду. Вона, навіть не здивована такою реакцією, повільно пішла за ним.
— Як ти, Юліане? — Дам'ян хотів торкнутися моїх плечей, але чомусь прибрав руки, зберігаючи дистанцію.
— Немов знов народився, — я усміхнувся. — Чи все добре з тобою, вужику мій?
— Очевидно, що так.
Чоловік схрестив руки на грудях, і я помітив, що сорочка, начаклована швидкоруч, була замалою, сильно обтягуючи його тіло. Не те, щоб мені не подобалося...
— Але Юліане, навіщо ти туди попхався? Далеко від річки, ще й проти відьми. Зовсім здоровий глузд втратив? — відчувалося, що він сварить мене, немов малу дитину, проте в його голосі було неприкрите хвилювання. — Якби я не прийшов, тебе б на риб'ячий суп пустили.
— І я дуже за це вдячний, перлинко, — я підморгнув йому. — Насправді, помирати я не збирався, не дивись на мене так. Я зустрівся з Аретою, як завжди, у ніч її ритуалу. Але хлопець проклятий виявився. Нічого не залишалося робити, як вступати у бійку.
— Краще б тікав.
— Не краще, — втрутилася Тереса. — Якби темна енергія вийшла за межі тої галявини, то вона б дуже швидко розповсюдилась по Лісу. Сам розумієш, Блуде, які були б наслідки. Хоч Юліан і наразив себе на небезпеку, але він врятував Ліс. Ми маємо дякувати йому, а не насварювати, немов мале дитя. Нам дуже пощастило, що він опинився там.
Дам'ян опустив очі і хитнув головою, погоджуючись з русалкою. Її авторитет переконав чоловіка, хоч він і був засмучений тим, що сталося. Я торкнувся його передпліччя, заглядаючи в очі. Хотілося запевнити його, що все добре.
Дам'ян опустив голову на моє плече, переплітаючи наші пальці. Він тихо сказав:
— Я боявся, що втрачу тебе. Коли русалки не знали, як тебе вилікувати, я повернувся до Тереси. Я благав її зробити хоч щось, аби тільки ти вижив. Якби вона відмовила, ти б...
Вільною рукою я торкнувся його волосся, погладжуючи. Я розумів, що він відчував, адже колись я вже пізнав цей страх.
Тереса недовго спостерігала — вона відійшла трохи далі у хащі, даючи нам час наодинці. Дам'ян підняв голову і подивився мені в очі. У його зіницях я побачив слова, які залишалися несказанними між нами протягом багатьох років. Сутності не можуть закохатися? Брехня. Інакше як я можу пояснити те, що я бачу в очах Дам'яна? Як я можу пояснити те, що відчуваю сам?
Я сильніше стиснув його руку. Торкнувся долонею його щоки. Він закрив очі, віддаючись цьому доторку. Я чув його дихання, сповнене полегшення. Дам'ян наче відпустив усі свої переживання та сумніви. Він подивився на мене з-під опущених повік і нахилився до мене, цілуючи. Його вуста були холодними, але я відчував, як палало його серце. Немов мовчазне зізнання, цей поцілунок відрізнявся від усіх попередніх. Ним ми бажали донести один одному лиш те, як сильно були закохані. Вперше ми не дражнили один одного, ми просто кохали.
— Водянику, де Тереса? — пролунав голос Вінценосної.
Дам'ян розірвав поцілунок, почувши мавок, але він все одно продовжив тримати мою руку.
— Навіщо тобі знати, люба? — у звичній манері відповів я.
Вінценосна глянула на нас з Дам'яном, підійшла ближче. Побачивши наші руки, вона скептично усміхнулася, але не стала зациклюватися на цьому.
— Де. Моя. Тереса? — повторила питання мавка.
Я зрозумів, що Вінценосна не була налаштована на звичні саркастичні розмови. Злити я її не хотів, тож відповів:
— Вона пішла у хащі. Скоро повернеться.
Жінка майже побігла за вказаним мною напрямком. Це нагадало мені часи, коли був вбитий мій брат. Ця відчайдушна, ще молода дівчина так само рвалася знайти Озерницю, як і зараз. Вона обійшла увесь Ліс, в надії відшукати загублену подругу. Саме вона поклала початок ворожнечі між нами. Та лише через кілька століть я дізнався, що насправді за цією відчайдушністю ховалося кохання. Виправляти наші взаємини вже не було сенсу, але я щиро співчував Вінценосній, яка двічі втратила кохану Тересу. І я був тим, хто обіцяв врятувати її, але не зміг. Її ненависть була виправдана.
Дам'ян подивився на мавок. Зеленоока, яка була нам дуже добре знайома, хитро посміхалася, немов відчуваючи себе головною за відсутності Вінценосної. Звісно ж, скільки нам довелося пережити разом, долаючи Лихо. Тільки от ніхто з мавок не розділяв її ентузіазму. Вони, штовхаючи її, підійшли до нас з Дам'яном.
— То це ти, Дам'яне, переміг ту прокляту? — одна з дівчат зупинилася біля чоловіка, принюхуючись до нього. — Фу, смердить рибою.
От і не лізь до мого Дам'яна, геть!
Інша мавка обійшла мене, з цікавістю подивилася на наші з Дам'яном руки, потім зазирнула в очі чоловіка. Здається, їм варто нагадати — мого чоловіка.
— То ви все ж таки разом? Ах, моя сестра була так зацікавлена в тобі, Дам'яне, — дівчина засміялася і відійшла.
Сестра? Ха! Ви одна одній усе волосся повискубуєте за одну дорогоцінну намистину. От як, наприклад, на одній з вас яскраві коралі, а у іншої синець на руці. Немає серед вас сестер.
— Хотіла? Перехоче, — я притулився ближче до Дам'яна, показуючи мавкам, куди краще не пхати своїх гарних носиків.
Я почув, як чоловік тихо засміявся.
Мавки вже хотіли щось відповісти, але з-поміж дерев вийшли Тереса і Вінценосна. Русалка одразу подивилася на присутніх, помітивши, що їх стало явно більше. Її очі зупинилися на шиї однієї з дівчат, на тих самих яскравих коралях. Вона змінилася в обличчі, і підлетіла до мавки, здираючи прикрасу. Усі мавки люто подивилися на Тересу, а Вінценосна — із занепокоєнням.
— Я ж сказала спалити усі речі й тіла! — обурилась Озерниця.
— З одних коралів нічого не буде! Божевільна русалка, як й увесь ваш рід! Лиш заздрити й вмієте! — закричала мавка.
Раптом чорна аура почала згущуватись навколо дівчини.
— Відійдіть усі! — наказала Тереса.
Навіть ми з Дам'яном відійшли на крок. Мавки не хотіли слухати Озерницю, але Вінценосна жестом змусила їх слідувати наказу. Я відчув у цій аурі ту саму силу, що й на галявині. Сумнівів не залишилося — ця мавка стала одержимою давньою образою.
Вже за кілька митей дівчина й зовсім втратила глузд, нею керувала лиш темна енергія. Тереса, недовго думаючи, створила десятки водяних списів і пронизала ними тіло мавки. Її сестри нажахано скрикнули, коли мертве тіло, більше схоже на решето, впало на землю. Списи повернулись назад у річку, і за кілька секунд від них не залишилося й сліду.
Мавки шепотілись між собою, чулися засудження. Це було очікувано — Тереса вбила одну з них.
Русалка повернулася до нас.
— Це причина, чому я сказала знищити усе. Сліди темної енергії були усюди, навіть на незначних речах. І багато часу для того, щоб заволодіти чиїмось розумом їй не потрібно. Хоч ви й сутності, невже вас усіх не навчило те, що сталося з відьмою? — Тереса повчала мавок, але в її голосі був безмежний жаль — вбивати вона нікого не хотіла.
Мавки замовкли, дивлячись на тіло однієї з них. Вінценосна зробила крок назустріч русалці.
— Що нам тепер робити, Тересо? Усі мали контакт з нею. Невже усі тепер приречені?
Тереса зітхнула. Їй явно не подобалася ситуація, яка склалась.
— Я проведу обряд очищення, якщо Юліан погодиться мені допомогти, — жінка подивилася на мене.
— Звісно, що треба робити? — я підійшов до Тереси, Дам'ян також зробив кілька невпевнених кроків до нас, але зупинився.
— Треба зробити "чисту воду" в цій частині річки, — відповіла жінка. — Мавки мають увійти всередину, аби очиститись від темної енергії.
— Що? — обурилась Зеленоока. — Ще чого! Ваші русалки нас вмить втоплять.
Деякі інші мавки підтримала дівчину. От саме в нейнепотрібніші моменти вони ставали такими дружніми, аж бридко. Може мені теж неприємно, що ви будете плюскатись у моїй річці.
Тересу вже почала дратувати поведінка мавок. Жінка була терплячою, але не настільки. Її очі блиснули, і разом з цим вода у річці стала неспокійною. З її глибин почали з'являтися величезні водяні стовпи, які зависли у повітрі навпроти мавок. Я був вражений силою Тереси, але я знав: це найменше, на що здатна Озерниця.
— Тоді ви погоджуєтесь з тим, що я вб'ю вас усіх? Зараз, — стовпи поворухунулись, готуючись впасти на мавок.
Вінценосна вийшла вперед.
— Тересо, не треба, — вона торкнулася рук русалки і подивилася їй в очі. — Вони згодні пройти очищення.
— Але ж пані! — обурилась Зеленоока.
— Мовчи, Зеленооко, — Вінценосна кинула на дівчину зневажливий погляд. — Тереса не така русалка, до яких ви звикли. Ви не маєте так ставитися до неї.
— Вона вбила нашу сестру!
Суперечки мавок втомили Озерницю. Стовпи впали назад у річку, бризками падаючи на всю околицю. Не зважаючи на мавок, Тереса повернулася до мене.
— Давай починати, — Тереса подивилася на Дам'яна. — Блуде, будь ласка, спали тіло і коралі тої мавки. Має залишитися лиш попіл. Пробач, що змушую робити це.
Дам'ян схилив голову у жесті поваги.
— Мені не складно, Тересо. Я винен тобі за порятунок Юліана. Та й за власне життя теж.
— Не варто, Блуде. Борги — людська забава, а сутності існують усі для однієї мети — захисту Лісу. У цьому ми всі союзники, і немає між нас боржників.
Дам'ян із сумнівом поставився до слів Тереси, але не став сперечатися. Він зібрав у карман намистини, і, взявши тіло дівчини на руки, пішов вглиб Лісу. Я подивився на Озерницю: вона чекала, поки я буду готовий розпочати. Я кивнув, даючи їй знак. Ми обидва почали говорити замовляння. Поступово вода у річці ставала чистішою, аж поки не почала блищати від цієї чистоти. Русалки повипливали на берег, аби подивитися на це видовище. Я взяв Тересу за руку, аби наші сили мали змогу протриматися довше. Я відчував, як могуть Озерниці-Берегині проходить крізь моє тіло. Це те, чого так прагнув мій брат?
Мавки невпевнено увійшли до річки. Русалки підпливали до них, допомагаючи тримати рівновагу на слизькому дні. Гармонія, що панувала між сутностями нагадувала старі часи. Я подивився на Тересу. Вона зустрілася поглядом з Вінценосною. Напевно, вони обидві згадали спільне минуле, коли між ними панувала така ж гармонія. Я побачив як сльози почали стікати по щоках жінки і сильніше стис її руку, нагадуючи, що я поряд.
— Ти заслужила бачити цю гармонію знову, — сказав я. — Ти не спричинила трагедію, ти врятувала Ліс. Твоя жертва і жертва твоїх дітей дозволили настати моменту, який ми зараз бачимо. Річкові чи озерні — усі русалки твої творіння. І вони щасливі лише завдяки тобі. Так само як і я. Я теж твоє творіння, сестро, і лиш завдяки тобі я щасливий.
Крізь сльози Тереса усміхнулася.
— Я знаю, Юліане. І я щаслива разом з вами, — не відриваючи очей від Вінценосної, відповіла Озерниця.