#MoonChaiStory #Андрій/СаРан #А #Міні #Завершений
Руки, що більше походять на крижані глиби. Ти ніколи не знала, що значить "тепло". Серйозно, на дворі мінус п'ятнадцять, а ти знову без рукавичок. О ні, люба, ти їх не забула. В тебе їх просто немає. Як і немає любові до зими. До снігу й льоду. І я зараз не про ненависну всіма ожеледицю, що відправила мене в політ, як тільки ми вийшли з під'їзду. Як добре, що цього не бачив Кирило.
На твоєму обличчі грає натягнута усмішка. Цього ніхто не помічає. Усі захоплені ярмаркою, ковзанкою, какао чи кавою, або цією дурнуватою грою в сніжки. У мене гарний фотоапарат, але він також не бачить того ж, що і я. На фото ти... Прекрасна. Як і завжди. Рум'яні від морозу щоки, блискучі очі, шовковисте волосся, пара з рота. Зачіска вже розпалася, а сніг припорошив твої пасма. Ти так і не вдягла шапку, хоча тебе просили про це в два голоси. Але ти кажеш, що вже звикла до холоду.
Святвечір. Всі ми зібралися в вітальні нашої з Кирилом квартири. Так, це не класичне Різдво, немає дванадцяти страв, ніхто не запалює різдвяну свічку, та й кютю з усіх нас полюбляє лише Кирило. Але ми намагалися придати затишку цьому вечору як могли. В темряві кімнати виблискує ялинкова гірлянда, світло від екрану раз у раз освітлює обличчя присутніх, а погляди прикуті до екрану (Альбіна відкопала якусь супер стару адаптацію "Попелюшки", я навіть не певен, що цей фільм можна вважати різдвяним, але нехай). І тільки мій погляд направлений на твій профіль. На твоєму обличчі грає цікавість. Під блимаючим світлом гірлянди, із зібраним волоссям та розслабленим виглядом ти — справжнє творіння. Можливо, хтось скаже, що це все купа перебільшених метафор. Що ж, тоді вони просто не бачать того ж, що і я...
Фільм скінчився. І знову нам випала честь поратися на кухні. Але ніхто з нас не був проти цієї можливості лишитися на самоті. Зав'язалася легка розмова. Щось про "а ти знав, що в оригінальній казці братів Грімм, Попелюшці допомогла не хрещена-фея, а чарівна ліщина?". Ні, не знав. Чесно, з оригінальних казок братів Грімм я знаю тільки криваві частини. І я дуже радий, що їх не було в фільмі.
— Було б чудово мати такі чарівні горішки. Раз і в тебе, можна сказати, нова особистість.
Я не відповів на це. Раніше я, можливо, посміявся б, але не тоді коли я бачив те. Шрами та опіки від цигарок на твоїх зап'ястках. "Нещасний випадок," — скажеш ти. "Жахлива доля," — подумаю я. Але не відповім нічого. Зроблю вигляд, що повірив. Що це правда. Адже тобі так буде легше.
В такі моменти найкраще підіймає настрій Кирило. А чим я гірше?
Взявши почіплений кимось на дверцята шафи бантик, я поклав його собі на голову.
— Що ж, тобі пощастило. Перший горішок подарував тобі мене.
Твій щирий сміх розлив тепло десь у грудях. Ми повернулися до миття посуду, підкалуючи один одного.
— Гадаю, тобі варто повернути прикрасу на місце, поки це не побачила Альбіна.
— А я скажу, що це ти вирішила фотографувати мене для свого блогу і вона тобі все простить.
Я не знаю що з тобою сталося. Хто й за що посмів з тебе знущатися? Чому ти ненавидиш зиму і чому... Не любиш себе.
Ми знайомі не так давно, але я зроблю все можливе, аби ти почувала себе в безпеці, в родинному колі. Ніхто більше не посміє тебе образити, чи засмутити. Для твого щастя не потрібні горішки чи хрещена-фея. Я сам влаштую тобі казку. Обіцяю.
*В роботі мова йде про фільм "Три горішки для Попелюшки" 1973 року.