Хорсівський кабінет

#moonchaistory #сирин #Влад #Марія #PWP #В2 #G

Бійка. Знову вона. Знову між хорсівцем та чурівцем. Знову Савелій та Влад. Я намагалася заспокоїти їх, але не могла. Цього разу Влад навіть не хотів її продовжувати, але ситуація склалася так, що бійка відбувалася. Я побігла шукати когось з викладачів, бажано якогось іншого факультету, а не Хорсу. Хоча, якщо Лев Костянтинович, то все буде добре.

— Петро Олександровичу, там бійка!

Викладач обернувся на мій голос й відразу побіг до місця бійки. Десь з пів години вияснення ситуації й усіх відпустили. На щастя, я змогла захистити Влада й отримає тільки Савелій. Вже вечоріло, страшенно хотілося спати після тяжкого дня та тренувань з Аланом. Але я все одно стояла тут, намагаючись добитися справедливості. Говорю ж, як добре, що не Роман Ісаакович. Тоді б нічого не допомогло.

— Чого пялишся?

До мене підійшов Влад. Я й сама не помітила, що весь цей час дивилася на нього, думаючи про те, який же він набридливий недоумок. Але все одно подобається мені неймовірно. Тільки, на відміну від Стейсі, я не збираюся за ним весь час бігати.

— Скільки вже можна в бійки встрягати? Навіть коли не хочеш, все одно це відбувається.

— Талант, як у тебе з пошуком проблем, Д’яченко.

— Вау, ти моє прізвище запам’ятав вперше за… Півтори роки!

— Коли приходиться з тобою возитися, то і не таке запам’ятовуєш.

Недоумок. У мене все ще одне питання. Якого біса він мені так подобається?

Ми стояли так деякий час, вбиваючи одне одного поглядом. Міг хоча би подякувати, але ні! Зате сперечатися зі мною завжди перший. Але його очі… Такі гарні, я не можу. Неначе небо. Ні, гарніше за небо, за море, за будь-що на цьому світі.

— Я чого підійшов. Дякую, що захистила.

— Нікольські, дивуєш! Я в останній раз чула від тебе подяку.. Та ніколи!

— Могла просто відповісти щось по типу: «Рада допомогти»

— Да тут потрібно вже вечірку влаштовувати, бо ти навчився нарешті дякувати.

— А ти не хочеш заткнутися хоча би на хвилинку?

Я хитро усміхнулася. Мені навіть подобалося так з ним сперечатися. Для мене це була якась гра, а не сварка, яка відбувається майже при кожній нашій зустрічі, і яку я підтримую тільки через те, що не можу прийняти факту, що Влад подобається мені.

— Владе, я не ті дівчата, які будуть виконувати кожну твою примху, запам’ятай це. Ми хоч вже півтори року працюємо в парі, намагаючись вишвирнути Романа за ворота академії, але не більше, любий мій.

Я провела пальцем по його кожаній курточці.

— Хоча, якщо дасиш мені свою кожанку, то можу і помовчати пару хвилин, а то й більше. Я думаю, ти розумієш, що я зараз говорю зовсім не про час.

— Переходиш на флірт.

— Можливо.

О Хорсе, що я взагалі верзу? З Данею до кафе більше не ходити. Готова посперечатися, що він мені там алкоголь підлив.

— Позаду Ісаакович!

— Де?!

Я різко обернулася, подивившись за свою спину, але там нікого не було. Коридор академії був пустим. Повернувшись назад, я вдарила Влада по грудям, але він навіть не поворохнувся. Я знову повилася.

— Ще раз так зробиш, Нікольські – розкажу Гайді, хто в минулому місяці кабінет Романа підірвав.

— Моя хороша, ми це вдвох робили.

— Але більше повірять мені.

Ми знову почали мовчати, вбиваючи одне одного поглядом. Чорт, як же хочеться зняти з нього цю трикляту кожанку, йому без неї так добре. Ці руки, татуювання на них… Вони просто зводять з розуму.

— То мені можна чекати від тебе «Рада допомогти»?

— За що? За те, що в сотий раз відмазала тебе від покарання? Мені подяк вже не потрібно, Владе, я звикла.

— Не виводь мене.

— Я живу заради цього.

Влад раптово прижав мене до стінки, легенько схопивши за горло. Стало страшно, що він мене зараз просто вб’є, але адреналін в моїй кров не давав відступати. Я хитро усміхнулася та подивилася в його очі. На моє здивування, там не було якоїсь злості. Така ж сама гра, як і в мене. Цікаво, а багатьом відкривається саме такий Влад? Бо він мені до біса подобається, і, авжеж, я хочу, щоби він належав тільки мені.

— Фу, який ти грубий. Хіба можна так дівчину?

— Тобі подобається.

— Як і тобі той факт, що ситуацію тут контролюю я, а не ти. Що, так незвично буди під владою дівчини, мій любий?

Він сильніше зжав моє горло, але так, щоби я могла дихати. Від цього пристрасть в мені запалилася новим, сильнішим вогнем. Влад точно знає, що робить зараз. Він нахилився до мене. Його губи були достатньо близько, щоби поцілувати, але я не стала це робити. Хоча дуже сильно хотіла.

— Ти справді думаєш, що зможеш мене приборкати, Маріє?

— Мені приємно, що ти ще й моє ім’я запам’ятав.

— Граєшся.

— Аякже.

Декілька секунд мовчанки. Декілька секунд моїх спроб не поцілувати його. Хоча я була б не проти чогось більшого, ніж поцілунків.

Він відпустив мою шию. Чорт, ні. Але він не відходив, а його рука повільно перемістилася мені на талію. Він щось тягнув, я занадто добре його знаю, щоби казати таке. Що він хоче? Чорт, я втрачаю контроль над ним. Або над собою.

Не втримавшись, я взяла його за кожанку, притягнула до себе та поцілувала. Ні, я не збираюся більше стримуватися, і байдуже, що мені за це прилетить мінімум від двох людей, одна з яких – моя сусідка. Я занадто довго терпіла.

Влад відповів. Я зарилася пальцями в його волосся та поглибила поцілунок, від чого він застогнав. Найкраще, що я коли-небудь чула. Мені неймовірно подобався факт, що доміную зараз я. Ці губи, волосся, прес, який я відчувала через його футболку. Все це зараз моє.