#MoonChaiStory #В #G #ЛевАвінов #МаріяД’яченко
Я зажмурила очі від яскравого неонового світла. Контраст із темним коридором, яким ми йшли з пів хвилини, був суттєвий. Як я повелась на цю авантюру залишається таємницею. Та щось мені підказує це буде весело.
—Нужбо! — Стейсі взяла мене за руку. —Як навчальний рік почнеш так його і закінчиш!
—Це не так працює. — я насупилась.
—Ну, зате весело! — вона посміхнулась і замовила два коктейлі, які на смак були як дідова самогонка.
—А тепер час танцювати. — Стейсі відклала усе, що заважало їй рухатися і потягнула мене слідом за нею прямісінько у тісний натовп. Ми увійшли в ритм так непомітно і швидко. От ми горлаємо пісні одна одній і стрибаємо, а тут вже танцюємо так, що завтра вранці буде соромно про це згадати.
Дві хвилини на перепочинок біля бармена, два шоти і знову на танцпол. Так минула година? Пів? А може дві? Перед очима все пливло і мені варто перепочити. Прохолодний стілець викликав хвилю сиріт на оголених від шортів стегнах. Я замовила перше, що побачила позаду бармена і дістала дзеркало з пудрою. Наносячи новий легкий шар пудри, я оглянула себе, чи не настільки все жахливо. Трошки поплила стрілка, але… Я глянула через дзеркало на чоловіка, що спостерігав за мною. Не знаю, що подіяло першим алкоголь чи адреналін через танці, та я обернулася на нього. Через неонове блакитне світло було важко розгледіти його риси обличчя. Перше, що я побачила це світле, пшеничне волосся зачесане назад, лише одне пасмо звисало на його чоло.
Бармен поставив на стійку моє замовлення і я вдячно посміхнулась, обхопила соломинку губами. У цьому було менше алкоголю, можливо думати буде легше. Та вміст раніше випитого алкоголю в крові свідчив про інше. Я сіла напівобертом, щоб було видно танцпол (де наповну відривалася Стейсі) і столик того чоловіка. Я безсоромно оглядала його. Не знаю, що саме мене зацікавило в ньому, але зрозуміло було лише одне: якщо я бодай не спробую з ним познайомитися, то буду жалкувати до кінця свого життя.
На ньому була чорна попрасована сорочка, два верхніх ґудзики були розстібнуті. Чорт, та він ж сюди не просто з друзями посидіти прийшов. Його рукава були підкочені до ліктя, оголивши білосніжні руки. Я викинула у бік соломинку і підняла келих, щоб допити все одним ковтком. Обернувшись знову, я зустрілась з ним поглядом. Його очі… Боги. Вони були кольору теплого меду і я була готова розчинитися у них. Я легко посміхнулась і повільним кроком увійшла у натовп, що рухався під новий трек. Чоловік слідкував за мною, навіть серед юрми людей.
Я рухалася так, наче більше немає нікого. Всі мої рухи були для нього. Він знав це. Усвідомлював. Він наче вивчав мене з ніг до голови і навпаки. Я крутнулась із заплющеними очима і подумала, який буде подальший план моїх дій і які вертольоти я зараз спіймаю, та все обійшлося. Розплющивши очі, я на мить завмерла: я загубила його. Схоже хтось був позаду мене. Образливо. Та я не була обділена увагою. До мене наближалися хлопець із дівчиною. В їх очах яскраво палало світло. Я посміхнулась їм і рушила на зустріч, та як тільки між нами залишалося три кроки, мене схопили вище долоні, не сильно, але так, щоб я зупинилася. От зараз мій вечір піде по дупі, якщо я вмажу цій персоні по пиці.
Я обернулася, стиснувши кулак трохи нижче грудей, але слова вилетіли швидше, ніж я встигла зрозуміти, хто стоїть навпроти мене.
—Якщо ти зараз же мене не відпустиш, будеш збирати зуби між ногами. — і одразу мене вкрило червоними плямами від сорому. Це той чоловік з яким я загравала хвилину тому. Ох… Він спершу посміхнувся мені, а потім перевів погляд вище моєї голови.
—Вибачте, але я вимушений викрасти її. Ви ж не проти? — Його плечі… Поруч з ним я була маленькою. Парочка щось промовила і зникла.
—Якщо ви ще не плануєте вибити мені зуби, то я б з радістю склав вам компанію до ранку. — Я не знаю як описати колір його очей. Вони були незвичайні і такі палкі. Я закохалася в них і ці очі будуть снитися мені в жахах і у найкращих снах.
—Мої плани завжди змінюються швидко. — я посміхнулася і перехопила його за руку, поклавши її туди, де їй точно місце.
Танець перестав бути танцем за лічені секунди і я зрозуміла, що нам якнайшвидше варто змінити димний клуб на чиюсь спальню. Негайно. Я обернулася до нього обличчям і потягнула за комір сорочки.
—Сподіваюсь, таксі їде швидко. — Мої вуста ледь зачепили його вухо, та він ледь помітно здригнувся і я усміхнулась, оголивши зуби.
Швидке смс Стейсі із купою помилок.
Нестримні поцілунки у салоні таксі.
Прохолодні дотики серпневого вітру до моєї гарячої шкіри.
Жодної ніжності. Жодної невпевненості.
Ми знали чого хочемо. І це не про ніжність.
Моя дупа торкнулася комоду в коридорі, двері ляснули на весь під'їзд, розбудивши всіх сусідів. Я буду думати про це завтра. Мої пальці занурились у пшеничне волосся, руйнуючи ту зачіску, я посміхнулась йому в губи. Його руки стиснули мої сідниці. Мене страшенно муляли речі.
Ґудзики швидко піддалися і я швидко пожаліла, що це лише на одну ніч. Комусь дуже пощастить з таким чоловіком. Моя помада залишилася на його губах і підборідді. Поки він знімав з мене одяг, я залишила одну яскраво-багряну пляму в нього на шиї.
За мить я опинилася в нього на руках, охопивши ногами його торс. Прохолодні простирадла викликали у мене табун сиріт. Він вкусив мене за один із сосків через нижню білизну і я вигнулась йому на зустріч. Його голова з кожною хвилиною опускалася все нижче і нижче, поки…
—О, боже… — застогнала я, одною рукою стиснувши свої груди, а іншою знову занурившись у його волосся. Його зуби, язик і губи робили все для того, щоб я хапала повітря ротом і просила більшого.
Ранок зустрів мене засухою в роті, наче та клята Сахара, з запахом котячого лотка у мене в роті і ледь відчутною втомою. Сонячне проміння пробиралося крізь білі фіранки і торкалися пальців на моїй руці. У голові з'явилися спогади вчорашнього вечора і тепло розлилося по всьому тілу, починаючи нижче живота.
Я обернулася туди, де по ідеї мав би лежати той чоловік. Та натомість я побачила нікого. Нікого я там, бляха, не побачила. Лише зім'яте простирадло і легкий запах його лосьйону — єдине, що свідчило про те, що поруч зі мною спав він. Можливо він в іншій кімнаті?
Я вибралася з величезного ліжка і голяка пішла в пошуках води і того чоловіка. Мої ноги шльопали по підлозі, та в квартирі було занадто тихо.
"Може він просто не хоче мені заважати?" запитав наївний голос всередині мене.
"Не мели дурниць. Ти вже знаєш відповідь", — відповів інший з неприхованим сарказмом. В тому й справа, відповідь у мене була, як тільки я прокинулась.
Квартира була абсолютно пустою. Нікого, крім мене. По-перше, це дуже неприємно і я була дуже роздратована. По-друге, цей чоловік явно дурний. Може я його пограбую? Звичайно такого я робити не збираюсь, але не всі ж такі добросовісні, як я.
На кухонному столі стояла склянка води, пігулка і записка. Я в матриці? Зараз треба обрати, яку таблетку випити? Тільки вона одна. Відігнавши дурні думки, я нагнулася, щоб прочитати вміст на папері.
"Вибач, вимушений був терміново відлучитись. Ось таблетка від похмілля. Гроші на таксі залишив у спальні. Дякую за ніч. Це справді було чудово. Ключі у коридорі. Замкни за собою двері і залиш їх у сусіда навпроти. Сподіваюсь, у нас випаде нагода зустрітися ще раз.
Лев."
Класно придумав, нічого не скажеш. Дякую, що хоч посеред ночі не вигнав. Придурок. Я зім'яла папір і кинула кудись у бік. Закинула до рота таблетку і зробила ковток води. Тільки потім подумала, що це може бути отрута чи ще якесь лайно. Дідько. Якщо це так, то думаю у мене буде час викликати швидку і мене врятують, а потім я здам його поліції.
Я швидко пішла в душ і одягнулась (речі акуратно лежали на столі, хоча вчора ввечері були розкидані по всій квартирі). Бажання залишатися в квартирі не було жодного. Я взяла гроші на таксі і ключі від його квартири. Яке нахабство. Замкнувши двері, я постукала у сусідні, переминаючись з ноги на ногу. Замок кляцнув і переді мною з'явився хлопець десь моїх років. Я протягнула руку із ключами.
— Від квартири навпроти. — Хлопець був максимально спантеличений. Таке відчуття, наче я йому сказала, що це ключі від танку. Я обернулася і рушила до сходів, та потім обернулася і сказала: — Передай сусіду, що він козел.
Почулось швидке "добре" і двері зачинились.
Стейсі зустріла мене із маскою на обличчі і пустими валізами у коридорі.
—Ти виглядаєш не краще. — промовили ми в унісон і я перетнула поріг нашої спільної квартири, яку ми знімали на період літніх канікул.
—Ти… — почала я та Стейсі швидко відповіла.
— Я жахливо. Я наригалась наче в останнє. — вона барабанила пальцями по патчам під карими очима. — Вчора ти була в кращому настрої.
—Бо я ще не здогадувалась, що він козел. — фиркнула я і дістала із сумки пожмаканий папірець. Стейсі швидко розім'яла його і почала читати, рухаючись губами.
—Давай попросимо Алана на нього якогось лиха нагнати? Щоб життя полуницею не здавалось. Або я йому начаклую маленьку…
—Стейсі. — різко промовила я.
—Трудову книжку! — насупились та. —А ти про, що подумала? — вона засміялася.
День минув швидко. Ми пакували всі речі у валізи для останнього курсу в академії. Ще зовсім трохи і я випускниця. Я легко здригнулась. Це був довгий яскравий шлях мого студентського життя і якщо чесно, не уявляю, що робити далі.
О 7, перевіривши все що тільки можна, ми зі Стейсі перенесли все це до Сирину. Це закляття вивчають на початку передостаннього курсу і я навіть була щаслива, не дивлячись на нудоту, бо їхати у душному автобусі із бабками бажання взагалі не було.
—А от і головна проблема всієї академії. Зустрічайте Марія Д'яченко! — Даниїл стояв попереду юрби із мікрофоном і широко всміхався. — Разом із своєю найкращою подругою Стейсі "Їжачок" Гірс! — студенти, що були довкола, почали ляскати в долоні.
—От придурок, я йому у кімнату тараканів підкину. — пробубоніла Стейсі, кривлячи губи, поки до нас почали підходити студенти, в яких я впізнала Олександру і Єсена, з двома стрічками.
Я глянула на стрічку, яка була перекинута через плече Стейсі і ледь стримала сміх: на ній великими білими літерами було написано "Їжачок". Цікаво, як довго Даниїл ще буде згадувати те, як Стейсі заснула калачиком під кущем після їх чергової спільної п'янки на екскурсії?
— Я повішу його на цій стрічці. — Стейсі дивилася на веселого Даниїла. Важко було уявити усі її плани помсти.
До початку навчання залишилося декілька днів. Поки я тинялась без діла туди-сюди, на телефон прийшло повідомлення від Стефанії.
"Дорогі студенти Хорсу. У нас новий куратор, зустріч з яким відбудеться сьогодні о 17:00 у кабінеті Історії Магії. В'ячеслав Ігоревич звільнився, бо переїздить до іншої країни."
Ого. Це навіть ввело мене в ступор. В'ячеслав Ігоревич звичайно був моментами занозою в дупі, але завжди розумів і поважав нас. До того ж дивно, що переїздить він в кінці нашого навчання в академії. Не міг зачекати ще рік? Та він давно говорив про те, що йому запропонували місце в іншій більш впливовій академії. Цей навчальний рік буде, як мінімум, цікавим.
Десь о четвертій вечора я спала, набираючись сил, відчуття були наче з мене всі соки вижали. Перекусивши крекерами Стейсі, які вона погано заховала, допиваючи свою каву, я вилетіла у коридор, бо вже й так запізнювалась. Я вхожу у поворот і як в'їду у якогось абсолютно точно сліпого студента, якому очі потрібні тільки для того, щоб в телефоні клацати.
—Та твою ж дивізію. Відкривай беньки, коли кудись йдеш, — я зашипіла, витираючи руки від кави.
—Ти вже двічі, замість привітання, погрожуєш мені, — я завмерла. Та ну, такого бути не може. Але це так. Він стоїть навпроти мене, облитий моєю кавою і посміхається.
—Можливо, тому що ти на це заслуговуєш? — фиркнула я, піднявши очі. Тепер він був у окулярах. Він насупився. —Що ти тут робиш? Ти знаєш, що це місце не для таких, як ти? Чи, можливо, ти депутат? Чи хто там відповідає за це все. — я розвела руками.
—Маріє! Поквапся! — я визернула через чоловіка, забувши його ім'я і побачила за дверима кабінету Історії Магії Стефанію, яка була на нервах.
—Сподіваюсь, це була наша остання зустріч. — Та не встиг він і слова промовити, як я чкурнула геть.
—Що це ти там розповідала? — притримавши для мене двері, запитала староста Хорсу.
—Через одного придурка вилила каву. — я поставила чашку із залишками кави на учительський стіл. Стефанія насупилась і, промовивши закляття, торкнулася моєї чашки.
—Тримай. Але це тільки через те, що ми з тобою давно не бачилися. — я посміхнулась і обійняла Стефі.
—Дякую!
Та не встигла я бодай наблизитися до чашки, як у двері увірвався першокурсник.
— По місцях! Асгайр Адамович йде і схоже з компанією. — ми всі заметушилися і повсідалися за столи. Хто на, хто за. Моя кава спокусливо парувала на учительському столі. Може я встигну її схопити?
—Привітулі, студенти.
—О господи, повірити не можу, що він так спілкується. — Промовила Стефанія, закотивши очі.
—Він просто хоче бути на одній хвилі разом з нами. — я підняла плечі. Асгайр був прикольним. Щирий, справедливий і іноді дивакуватий.
—Та ви знущаєтесь… — простогнала я, впадаючи в істерику. Нехай він котиться кабінетом, академією, містом, планетою чи галактикою, але хай піде звідси. Та цього не сталось. Асгайр і той чоловік зупинилися посеред класної кімнати.
—І так, дорогенькі, знайомтеся, це ваш новий куратор і вчитель Історії Магії — Лев Костянтинович. — Асгайр вказав рукою на мовчазного досі Лева. — Ви знайомтеся, а я маю справи. Початок навчального року важлива подія. Скарги і пропозиції мені не надсилати, я їх не читаю. Чао! — Директор академії швидко зник, замкнувши за собою двері.
Навпроти мене стояв чоловік із жовтими, бурштиновий очима і оглядав усіх нас. Навіть коли наші погляди зустрілися він не надав цьому великого значення. Його сорочка тепер була чистою.
—Всім привіт… — невпевнено почав він. — Я насправді не знаю, що вам говорити і як себе поводити. Тому що до цього я був просто вчителем у іншій магічний академії. А зараз на мені лежить велика відповідальність за ваші життя. — Він поклав на стіл свої речі. — Я буду намагатися робити все, щоб у вас не виникало проблем або принаймні, про них не було відомо усій академії. — Він підморгнув, піднявши очі. І чорт його забирай, всередині мене все приємно стислось. — О, це кава? — Лев вказав на чашку, мою чашку, що парувала на столі. Він упізнав чашку, тому що у його погляді з'явилася веселість.
—Так. Приготували спеціально для вас. — Стефані посміхнулась, а я тупнула їй по нозі. — Ауч. За що? — я лише похмуро глянула на неї.
Лев підніс чашку до губ і зробив ковток.
—Така, яку я люблю.
—Ага, а як інакше? — пробубоніла я собі під носа і відвела погляд.
—Ви щось сказали, пані…? — Лев витріщився на мене, наче бляха студентів мало.
—Марія Д'яченко. — сухо промовила я. — І Вам здалося, Леве Костянтиновичу. — уїдливо зауважила я, розтягуючи кожен голосний звук.
—Добре. Марія Д'яченко. — І те, як звучало моє ім'я з його губ здалося мені занадто інтимним для вух моїх однокурсників.
Цей рік буде найважчим за всі мої роки навчання у академії "Сирин".