Маршрут. Пролог

#MoonChaiStory #MCS #Ліс #Єрем #Ярослав #укрреал #Драма #Hurt/Comfort #В #M #подорожавтостопом #ВПроцесіНаписання

_________________________

_________________________

Пролог

5:09. 10 червня.

Сумки під ногами. Він ще раз перераховує їх, неначе там не дві, а ціла гора важливих речей. У першій одяг, у другій все інше не менш необхідне. Хлопець тяжко видихає. На вулиці ранок, сонце ще навіть не встало з-за горизонту, хоча темне небо вже втрачало свій відтінок. Він стоїть на узбіччі траси, витягує руку в бік у спробах зупинити хоч якусь машину і попроситись, аби його підвезли.

Так пройшло кілька годин, він то стояв, то сідав, то знову вставав. Проїжджала вже напевно двадцята машина, якщо він, звісно, всі рахував.

Хлопець був готовий сісти вже до будь-якої, що вирішить зупинитись, та це здавалось не можливим.

Поки його всі надії й сподівання не зруйнувались він вирішив і далі твердо стояти.

***

10:54. 10 червня.

Біля нього зупиняється машина, а настрій одразу підіймається. На обличчі - широка усмішка. Фура котра зупинилась знайомою йому не була, ну, тобто, там не було ніяких малюнків чи написів, лише біле тло. А відкрив двері йому молодий чоловік з дуже приємними рисами обличчя.

— Вас підвезти? - його голос розтинав тишу, котра деколи переривалась звуками коліс. Хлопець одразу махнув головою, і взявши сумки у руки заліз до середини.

— Фух! Я думав, що вже ніхто не зупиниться, ви мій рятівник! - хлопець поставив все собі під ноги, та водій вирішив допомогти з комфортом і переставив речі за сидіння. – Ой, точно, я ж не представився. Я – Ярослав

— Яриченко?

— Так.. - Ярослав завернув волосся за вухо, у спробах приховати свою збентеженість.

—Ну, тоді я вас знаю

—Чесно кажучи, деколи у мене відчуття, що мене всі знають.

Водій поспішив його виправити: — Всі знають вашого батька, Сірка Яриченка. - пауза - не в обіду.

— Ні, ні, я все розумію!

Водій тяжко видихає, так наче лише одна поява хлопця стала йому великим грузом, але викидати не поспішає.

—Ну то куди вам?

—Бажано до Херсону, але куди довезете, туди і буде.

Водій трохи промовчав, наче довго щось обдумував: — до Херсону можу, але перед цим мені по роботі треба буде заїхати у низку областей, тож прямо до Херсону вас не довезу.

—Можна на ти

—Добре. Прямою дорогою до Херсону тебе не довезу.

Ярослав підтиснув губи. Та він вже і не сподівався знайти іншого водія, що був би готовий його підвезти:—І скільки? Ну.. Зупинок..

—Для тебе проблема в тому, що я маю чіткий розклад заводів і збору багажу, котрий я не можу порушувати. Тобто я можу сьогодні виїхати з Львову до Закарпаття, а потім по розкладу повернутись назад до Львову. - він потер носа - але у моєму маршруті є Херсон. Десь через зупинок двадцять, скоріш за все більше.

Ярослав закусив губу. Дверцята машини так і манили його, неначе на вухо просити їх відкрити і піти звідси, знайти іншого. Та думки були зовсім окремо від рухів та слів: —Добре - він кивнув, і міцніше стиснув телефон у власних руках.

Водій усміхнувся та рушив, поки Ярослав зі всіх сил старався зловити хоч якийсь мобільний інтернет.

«Я виїхав. Та прийдеться мені їхати кілька днів. Чекай цікавих історій!!»

Повідомлення ніяк не відправлялось, тож прийшлось так сидіти хвилин десять.

***

11:39. 10 червня.

За вікном уже стрімко змінювались краєвиди. Точніше висота дерев лісосмуги. Це насправді дещо захоплювало, та Ярославу було більше до душі дрімучі ліси, аніж декілька дерев крізь котрі видно поля.

—Ох! Я ж не знаю твого імені! - хлопець різко повернувся до водія.

Насправді його вивчити довго не приходилось. На голові була чорна кепка з жовтим надписом "кепкую", а під нею таке ж чорне коротке волосся. Хвилясте. Блакитні глибокі очі, виразні вилиці та рожеві гарні щоки. Він би міг пожартувати, що водій багато їв буряка. Та і одяг його не був порваним і пропитаним потом, як Ярослав звик уявляти водіїв фур. Приємний чоловік - перше що подумав хлопець дивлячись на нього.

—Я Єрем. Єрем Журба, якщо потрібно прізвище. Але ще мене називають 'Блуд'

—У вас на роботі дають типу.. Позивного?

Новий знайомий, Єрем, мовчав з застиглою усмішкою на губах. Неначе у трансі: —Так, дали колеги позивний.

—Цікаво у вас.. Мене максимум Яріком-наріком називали

Водій тихо посміявся, поправив кепку:—були причини?

—Ні, що ти! Єдина причина це рима. Я і думати не хтів пробувати. Навіть алкоголь рідко п'ю

—За ЗСЖ?

—Просто не до смаку

—Зрозуміло.

Пройшло ще пару хвилин перед тим, як Єрем знову почав розмову

—Яриченко, - не встиг сказати, як перебили

—Можна просто Ярослав

—Ярославе, ніяк не можу зрозуміти, чому автостопом їдеш. У вас же має бути достатньо грошей аби взяти ну.. Власну машину, таксі, укрзалізницю в кінці кінців. Чому?

—Власні причини, - злегкістю було видно, те що хлопець зам'явся з відповіддю. Його голос трохи надламався на початку другого слова. Він неначе підбирав найкращий варіант, навіть після того як сказав фразу.

—Зрозуміло. Поклик до пригод?

—Мм, так, поклик до пригод.

Тиша не приємно тиснула на нього. З цим водієм було важко знаходитись поруч, та Ярослав скидав це все на те, що Єрем був зовсім новою для нього людиною. Так було завжди, і зараз так.

—А чого тебе блудом прозвали? - тиха музика, що лунала з радіо і зовсім була перебита цим питанням. Через це водій прикрутив трохи звуку, наче і не хотів відповідати.

—У перші дні роботи бувало дороги плутав, і спізнювався.

—А навігатор?

—А навігатор так заведе, що ще довше їхатимеш! - на обличчі Єрема розцвіла усмішка, Ярослав би сказав, що тут треба плакати.

—А зараз як?

—А зараз не плутаю, але от маршрути стали заплутані.

—Значить знайшлась нова причина? - руки Яриченка потягнулись до рота, він трохи помацав власні губи натискаючи на них. Кусав нігті.

—Так.

—І ти все пам'ятаєш? Невже взагалі нічим не користуєшся?

—Так, пам'ятаю, а ще я маю список зупинок і дати з точним часом коли треба заїхати. - пауза, що була супроводженна притихлим сміхом, котрий водій так старанно пробував стримати – Люди під дверми секондів чекати не стануть

Єрем звертає свою увагу на віконечко, що почало неприємно мигати червоним. Він цокнув язиком і повернув на наступному повороті, це було зовсім не заплановано. Крюк.

—Щось не так?

—Треба на заправку заїхати

—На яку? - очі хлопця почали неначе світитись, а сам повернувся до водія, то дивився на нього, то на дорогу.

—На просту - він перевів погляд на Ярослава - вибачай, сьогодні без хотдогів.

—Шкода... Я голодний як вовк! - він з розчаруванням опустився на спинку заглядаючи на верх.

—Як вовк? - перепитав Єрем.

—Як вовк.

—Ну... Тоді, - він почав шаритись у підлокотніку, а потім кинув на ноги Ярослава завернутий у плівку бутерброд – тримай, вовчику.

—Бардзо дякую!