Маршрут. Розділ 2

#MoonChaiStory #MCS #Ліс #Єрем #Ярослав #укрреал #Драма #Hurt/Comfort #В #M #подорожавтостопом #ВПроцесіНаписання

_________________________

_________________________

Перевал

20:03, 10 червня.

Його щось обережно штовхає. Лише через пару секунд розуміє, що це загрубіла рука.

По звичці він би злякався, смикнувся, якби не повністю б підірвався. Та великий палець цієї руки ніжно поглажував його плече, та рубці, котрі стало видно певно тому, що рукав ковти опустився.

—Ще п'ять хвилинок.. - мимрить Ярослав, злегка привідкриваючи очі.

—Ми вже під'їжджаємо до перевалу, сонько - голос Єрема пробивається через сонливість і хлопець нарешті починає чути легке відлуння музики. Здавалось, що водій підкручує її лише тоді, коли Ярослав говорить.

Він все ж підіймається, потягаючись, позіхаючи.

—Ґава залетить

І Яриченко прикриває рота руками, якби сильно не хотілось зараз їх далі розминати.

Він закирув рукав кофти назад на плече. Якби не спека, то застібнув би її.

На обличчі водія знову сяяла легка задоволена усмішка, настільки, що і самому Ярославу захотілось усміхнутись.

—Так спекотно - починає Єрем, а Ярослав лише киває "та-а" протягує, а потім починає підіймати крісло – он як, а я думав, що ти морж.

Хлопець запитально дивиться нв чоловіка, а потім все ж вирішує запитати: —чому?..

—Така спека, а кофти не знімаєш. Я б вже десятим потом облився.

—А, ну... Це не так, мені також дуже спекотно - от Ярослав і справді облився вже десятим потом

—То чого не знімаєш?

—Ну... - статається придумати щось правдоподібне, варіант 'послати водія' відпадає через свою радикальність.

—Через шрами?

В яблучко. Ярослав трохи горбиться, а потім повільно випрамляється назад вдихаючи: —Ну, взагалі-то..

Та не встигає договорити, як його перебивають:—мені байдуже, та іншим людям, повір, також глибоко насрати. Тому знімай, я не хочу аби у салоні потом воняло.

—Я не воняю - але все одно починає знімати кофту. Зачіпляється поглядом за рубці, котрі постійно потрібно було ховати. Тепер же не розуміє чи він справді боїться їх показувати, чи це вже просто звичка.

Водій дуже виразно підіймає брови, це здається цікавим, а потім повертає. Вони проїхали великий знак з надписом "перевал".

—У тебе прикольна міміка - трохи налихившись до Єрема промовляє Ярослав. Бачить лише акуратний, та гарний профіль.

—" Ользі б сподобалось... Пішла б малювати одразу"

—Так?

—Мг, якби було не так, то я і не казав би - на обличчі з'являється трохи здавлена усмішка.

—Дякую, навчався на акторському - зробив паузу на те, аби ніяково потерти потилицю - та більшість моя особиста заслуга. Не багато людей на приклад так вскидують брови, а гра має бути реалістична.

—Ого!

—Нічого такого

—То ти у нас актор? - він нахиляється на спинку, а потім складає руки на грудях.

—Не називай мене так, я ніколи не грав особливих ролей

—І шо з того? -здається, шо Ярослава справді захоплював новий факт про водія, тож його очі палали цікавістю.

—І то.

—Не розумію!

—Ну то не розумій

—Ну може...

—Зараз почну розповідати історію про пляшку.

—Добре-добре!! Мовчу!

Ярослав відводить погляд до вікна розглядаючи краєвиди, гори, та будиночки на них.

—Ти бував до цього тут? - а потім спішить виправитись - не по роботі.

—Бував.

—Оо, розповідай!

—Їздив до родичів - а потім на обличчі з'являється настільки радісна усмішка, що Ярослав очікує почути якусь неймовірну історію – на похорони.

—Ой, ну! - він ображено дивиться на водія – краше вже про пляшку..

—Справді?

—Ні, я пожартував!

—Не розумію, що тут такого...

Ярослав скривився:—Коли чую історію, то завжди все уявляю, і по іншому не можу. А коли уявляю це, то вже відчуваю той біль. Тож краще не треба.

—Он як, то і трукрайм не слухаєш?

—Господь мій свідок, ні! Ніколи.

Єрем сміється:—ти хоча б віриш у цього Бога?

—Ні, але це сенсу не міняє.

Лише після цих слів Ярослав помітив декілька іконок, що висіли на дзеркалі разом з ароматизатором. Його погляд помічає і сам Єрем, та не довго вивчає його.

Слідкує за звивистою дорогою перевалу, а Ярослав обережно махаючи віями вирішив втупитись у вікно.Послухати пісні, що лунали б з радіо, та натомість чув лише новини.

<—Знайшли закатоване тіло... > - не встигає диктор договорити як Єрем вимикає радіо. Ярослав вдячно усміхається.

—Вовчику, може увімкнеш щось своє? А то по радіо зараз лише ця хєровина. - він підморгує, поки хлопець починає шукати щось підходяще, аби сподобалось і водієві.

«Завтра прийде до кімнати

Твоїх друзів небагато,

Вип'єте холодного вина.

Хтось принесе білі айстри

Скаже хтось:життя прекрасне

Так, життя прекрасне, а вона.. »

—А вона, а вона - повторював за піснею Ярослав, у спробах не зважати на закам'янілий вигляд обличчя Єрема.

—"напевно таке йому не до душі.. Кузьму увімкнути, чи шо"

Та вже через секунду водій також підспівував.

***

21:56, 10 червня.

Єрем вже вмикає радіо, колишні новини наче і вітром знесло, знову говорили про хіти тижня, погоду та найнижчі ціни. Після кожної реклами звучала інша, або ж довгоочікувана пісня.

Він махає Ярославу, тож той відволікається від вивчення лісу, та спробах вигледіти "слендермена".

—У бардачку цигарки. - спрямовує водій, і хлопець одразу нахиляється аби дати бажане.

Єрем киває:—дякую, вовчику - дістає цигарку, а потім і запальнику з кишені. Пачка вже пуста, тож він просто закидує її "кудись", та вставляє останню собі до рота.

Розкусує капсулу, а потім підносить запальничку аби підпалити.

Паління не цікавить Ярослава.

Він відвертається, аби не чути диму, хоча вікно відкрили, а потім випадково чіпляється поглядом за екран телефону, що почав світитись.

І окуляр не треба, аби побачити надпис "батько" і ненависне рожеве сердечко, котре він ставив через силу.

Руки починають тремтіти, а подих перехоплює. Чомусь у нього стале відчуття, що зараз слухавка підійметься сама.

Він вже чує ті слова, що скаже його батько, ні, що буде кричати його батько.

—Єреме, - відвертається від телефону, поправляє волосся - можна? - тицяє пальцем на сигарету.

Він старається ігнорувати вібрування, а потягнутись до екрану аби скинути не вистачає сміливості.

Єрем спочатку здивовано дивиться на хлопця, а потім повертаючи сигарету протягує її Ярославу. Не відпускає, не передає у руки, тож хлопцю залишається лише нахилитись, та обхопивши губами папірець потягнути.

Трохи зупиняється дивлячись на водія знизу вверх. Цей ракурс здається особливо гарним.

Підіймається, та одразу відвертається до прочиненого вікна, аби випустити дим. Єрем постарався та перед цим злегка опустив його.

Телефон потухає, тож поклавши руку на ключиці – полегшено видихає, та новий дзвінок не змушував себе довго чекати.

Знову повертається до водія, але вже не просить, цигарка у тому ж положені протягнута до нього.

Хлопець злегка усміхається, а запах сигарет розноситься салоном.

Ярослав знову затягує з рук Єрема, та на цей раз взяв забагато. Чуть не підривається і стримуючи кашель випускає дим у вікно.

Якби горло не нило, він не кашляє. Не хоче ганьбитись, хоча розуміє, що ці дії вже видали його

—"Це буде останній цвях у труну"

—Все добре? - помірно потягуючи, а потім так же випускаючи дим запитує Єрем, а Ярослав киває.

Цигарка повільно тліє, чоловік постійно обтрушує її об край вікна.

—Все добре - та голос виходить приглушеним, наче хлопець хворіє. Тож приходиться все ж трохи прокашлятись.

Єрем це ігнорує. Зробивши ще кілька затяжок розуміє, що скоро куриво закінчиться, тож знову звертається до Ярослава.

—Будеш ще?

—.. Давай.

Знову нахиляється і цього разу тягне нормально.

Смак тепер віддає не дуже приємною гіркотою.

Запаморочення наче злегка вдаряє у голову. Та воно лише приємне, зовсім не змушує переживати, як це буває зазвичай.

—Дякую - тихо промовляє Ярослав, та Єрем його прекрасно чує.

Усміхається далі дивлячись на те, як за салоном майорять зелені кущики та крони. За цей весь час Єрем ні разу не відвів погляд від дороги.

—Нема за що, вовчику.

Щк один дзвінок, на цей раз Ярослав скидує, а потім вимикає телефон.

Останні цифри, що він бачив - 22:13, 10 червня.

***

???, 11 червня.

Вони зупиняються знову, а Ярослав пробує не закуняти. Якби довго він не спав, минулий виточений до болю режим завжди дає про себе знати.

Новий синець за лишню хвилину активності, за лишнє "ще пару хвилин", чи тремтячі повіки.

—М? Ми куди? - Ярослав підіймає голову та дивится на Єрема, не поспішає по звичці глянути у вікно.

—Їсти йдемо. Хто там був голодний як вовк? - усміхається, а потім виходить з фури, а за ним і Ярослав. Він чуть не підстрибує у такт до вуличного цвіркотіння.

Захопив з собою гаманець, вже перебираєте, що буде брати.

Заправка Воґ має занадто яскравий вигляд на фоні темного тла.

Заходячи у середину відчуває приємну прохолоду, а годинник показує 00:28.

Ярослав не бариться і підбігає до каси. Просить класичний гот-доґ і чай. Єрем у свою чергу кави.

Наступний час хлопець винайшов таки собі заняття. Сидів і роглядав ігрушки, чи читав анотації до книг. Доти допоки йому не сказали, що його замовлення готове.

***

—Обожнюю, - промовляє Ярослав кусаючи булку. Вирішує уточнити - ну, цей вайб. Ніч, довга дорога, заправка, гот-доґи...

—Ну то готуйся, скоро цей "вайб" тобі стоятиме по горло.

Ярослав робить дещо смішку гримасу, показуючи зуби.

Настільки, що Єрем злегка усміхається, а потім знову сміється не витримуючи.

Робить ковток кави, а Ярослав за ним, але вже чаю.

Вони - стоять обпершись на кузов, дивляться кудись на зорі, а водій знову посміхається. Тіло Ярослава вкривається "Мурашками".

—Нічого, потім ще насиджусь у чотирьох стінах, а далі..! - замріяно говорив хлопець, так, що Єрем злегка нахилив голову.

Він припідніс руку до рота зачіпаючи зубами ніготь.

—А далі?

—Я не придумав, але буде весело - відверта та чиста брехня. Настільки, що Єрем лише самовдоволено пирхає.

—Думаєш, що можеш втекти від батька?

Мертва тиша, вітер починає не приємно бити у обличчя.

—Ти мав здогадатись пізніше - Ярослав нервово сміється. Та на цей раз тікати не хотілось.

—Та все окей, просто якщо так глянути, то переїзд "сина найпопулярнішого політика" з Львову у Херсон нічого не дасть.

—Не важливо. - робить ковток чаю, здається, що опікається ним, але це лише здається. - він найпопулярніший лише через скандали.

—Ну може я не політик, та це не заважає мені це знати.

Ярослав на диво хихоче, в потім злегка штовхає чоловіка у плече:—тому будучи у Херсоні я йому так піднасру, що потім роками не збере.

—О боже, мені шкода людей.

—Не так піднасру - він підморгує Єрему.

—Маєш план?

—Звісно!

А тепер Єрем злегка штовхає Ярослава за плече:—Розповіси?

—Ні-і - задоволено протягує він, а потім знову сміється.