#MoonChaiStory #MCSНС #АндрійМельник_В'ячеславКоваль #Андріслави #S #Б #Міді #ВПроцесі
Що ще потрібно для щасливого життя? У мене є все: заміський будинок, дорога машина, успішний бізнес, визнання. Та чи справді це все, що мені потрібно? Гроші керують світом, гроші керують людськими життями і почуттями. Чим видатніша подія, тим більше грошей у неї було вкладено. Те ж саме стосується і людей. Та все ж існує дещо, що неможливо купити: ідентичність. Харизму. Особистість. Але їх можна зламати...
Я сидів на підвіконні, п'ючи свій улюблений віскі. Здається, я обіцяв кинути алкоголь... Що ж, я кидаю його в себе. Ніхто не уточнював, куди саме.
Гроші принесуть мені щастя. Я був впевнений у цьому, допоки мені не діагностували депресію. Здається, це сталося після смерті матері. Гроші її не врятували від ракетного обстрілу, від війни. Вона не встигла дістатися укриття. Можливо, була занадто легковажна чи зайнята справами... Та й що вже гадати? Це її не поверне. Як би я не хотів...
А хотів я дуже сильно. Так сильно сумував за нею, сподівався, що вона от-от прийде з роботи й розповідатиме про свій день. Я заварю їй гарячий чай і ми обговоримо майбутні партнерства для нашого журналу.... Але вона не заходила. Ні на наступний день, ні через тиждень чи навіть місяць. Вона не повернулась. Вона була цвяхами забита у дерево, закопана в землю, звідки я вже ніколи не почую її голос.
Так я став відлюдником. Новий власник підліткового журналу — справжній фантом. Той, кого ніхто не бачить. Той, хто сам не хотів би бачити себе.
В якийсь момент я перестав рахувати дні. Вони всі були такі однакові... Однаково жахливими. Нудними. Нестерпними. Самотніми...
Самотність наздоганяла мене кожного разу, коли я думав, що мені стає краще. Що поряд хтось обов'язково буде... Але ці люди лише хотіли образ, створений у своїй голові. Образ щасливого багатія, який від нудьги розпиває віскі та грає в гольф... Віскі я пив, та й не тільки його. Але точно не від щастя.
День, коли я вирішив, що зміню своє життя, почався з телефонного дзвінка. Це був редактор модного журналу про відомих людей. Одне з тих видань, які ледве-ледве не перетинали межу жовтої преси, хапаючись за будь-які плітки. Але в той же час ці видання були можливістю заявити про себе на широку авдиторію, показати, чого ти насправді вартий. Отримати запрошення на інтерв'ю для цього видання було справжнім подарунком долі...для того, хто хотів би стати відомим на загал.
Я не хотів погоджуватися на цю пропозицію, але раптом подумав: як довго я вже не спілкувався з людьми? З цією думкою я й не помітив, як погодився на інтерв'ю для видання «Chai Celebrity». І це було найправильнішим рішенням в моєму житті.
— Тож, В'ячеславе Сергійовичу, чекаємо на вас завтра об 11 годині в нашому офісі. Сподіваємося на вдалу співпрацю. Гарного дня і до зустрічі.
— Навзаєм. До зустрічі.
Я поклав слухавку, ще довго думаючи про інтерв'ю, на яке зненацька вирішив погодитися. Хотілося в ту ж мить подзвонити і скасувати все, але замість цього я відклав склянку й пішов у душ. На мене чекає важлива зустріч — я маю виглядати відповідно.