#MoonChaiStory #MCS #Ліс #Юліан #Єрем #ЮліанЄрем #G #S #романтика #магічніістоти #словянськаміфологія #свята #першийпоцілунок #songfic #Закінчений #Міні
Пісня під роботу: https://music.youtube.com/watch?v=hdUfQnRbVmY&feature=share
Єрем вигулькнув з пітьми на просвіт і ноги відразу ж почали вгрузати в болото, тонули в трясовині. Дідько! Так спішив, що промахнувся і перестрибнув. Хлопець оглянувся. Річка неначе горіла, несла по собі вогонь на зелено-різнокольорових подушках. Доносився веселий сміх та плюскіт води, який те і діло страва все голоснішим.
Русалки ловили самі гарні віночки, деякі навіть билися між собою за найладніший, найбільший чи найквітучіший. Вдалині миготів вогник від ватри, дим якої здіймався аж до самих небес. Він міг пірнути ще раз в пітьму, подивитися ближче на те, як люди веселяться в ніч на Купала, але не встиг навіть ступити кроку, як з води показалася біловолоса маківка, а за нею виблиснули сірі, здавалося б неживі, як у справжньої риби, очі водяника. Але варто було поглянути на його посмішку, як зіниці оживали. Краплі стікали вниз по солом’яному волоссю, падаючи на вишиту зеленими листочками папороті, сорочку.
- Ти прийшов. Моє серце аж вистрибує від такого подарунка.
- Не задери носа, бо ще перечепишся за нього, - Єрем відступив на декілька кроків назад, щоб перестати загрузати в мул. Магда дозволила відкрити її таємну скриню зі всякою всячиною і нарядитися, поки сама поралася біля Марени. Якби була здоровішою, то, мабуть, він би ще й копняка отримав під зад, аби швидше зник з її дому і не заважав. Відьма перед виходом нашептала якийсь заговір і волосся духа заіскрилося, заплелися декілька косиць і на шиї з’явилися яскраво-червоні коралі, за які русалки могли б його удушити. За коралі чи за Юліана?.. А головне – на щоках виступив рум’янець, точно як у людей.
– Я тут подивитися на свято.
- Бо ловиш людей для мавок, - Юліан наблизитися й обійшов Єрема декілька разів, оглядаючи того з ніг до голови. – А я можу спіймати тебе. Для себе.
Крижана рука вхопила Єрема з плече.
- Не маю бажання відбиватися від твоїх русалок. Я прийшов відпочивати.
- Танцюй-танцюй до упаду… - проспівав Юліан весело і його голос пробирався Єрему під шкіру, лився солодкою тріллю, набагато солодшою за всіх разом взятих русалок та мавок. Пісні поряд стали все жвавіші й зеленокосі русалки закружляли в танку, створюючи в воді коловорот. Вдалечині весело кричали люди, які ось-ось кинуться на пошук цвіту папороті. – Коли ж ти ще так повеселишся? Хіба піймати якусь людину цікавіше ніж танець зі мною? Ти ж не розіб’єш моє крихке серце?
Єрем так сильно закотив очі, що вони мало самі не провалилися в пітьму. Він чув як сміється на його шиї Морок. Ох і покидьок! Він з нього знущається, разом з Юліаном. Але він прийшов сюди не задля полювання за людиною, це вже йому не цікаво відтоді, як він привів Марену до Лісу і частково виконав умову угоди. То чому б не нагородити себе сьогоднішнім святом, поки він ще Дух і це його останнє Івана Купала в цій подобі.
- Сьогодні не розіб’ю.
- Але хочеш розбити пізніше. Ти мовчиш. Ліс мовчить. Щось нависло над нами, але сьогодні ми будемо танцювати та не думати про завтра, мій милий Єрем.
Ой на Івана, та й на Купала
Там дівчинонька квіти збирала.
Квіти збирала, в пучечки клала,
До річки несла, в воду пускала
Юліан потягнув Єрема до води.
- Що ти робиш?..
Водяник дзвінко засміявся, підхопив хлопця, притиснувши його до себе так тісно, що він міг відчути кожну кісточку і те, наскільки повільно б’ється серце Юліана. Той відштовхнувся і пригнув. Вітер зашелестів у волоссі, лагідно торкнувся обличчя. Вони приземлилися на латаття такого великого розміру, що здавалося воно може вмістити цілий гурт і може використовуватися за човен. По воді пішли невеличкі хвилі.
- Місце в перших рядах. Хіба не чудесно? – очі Юліана блищали від захвату. В них відбивалися вогники й навіть зорі. Такі глибокі… Неначе води річки.
- Тепер ми на виду.
- Осока з Вербою отримали урок, ніхто тебе не буде займати. Ти останнім часом дуже хмурий. Хочу побачити твою посмішку, вона чарівніше за будь-яку магію.
Водяник свиснув і видав клич. Русалки заметушилися, підпливаючи ближче. Річка забурлила та наповнилася веселощами. Юліан притягнув Єрема і закружив того в танці під звуки сопілок та бубнів, нашіптуючи:
Чорта лісового, закручу я в хороводи…
Але Єрем вже не слухав, адже голова зовсім спустіла і його хвилювала лише музика та Юліан, погляд якого заворожував до тремтячих колінок. Він читав його. Насолоджувався.
В якийсь момент він перестав чути музику, лише якийсь шепіт. Посмішка водяника була отрутою. Очі його – прокляттям. Пальці його – кайданами. А він, Єрем, був охочим до ролі полоненого. Тільки сьогодні.
Юліан став на краєчок латаття, потягнув духа за руку і вони почали падати в воду. Спочатку його поглинула вона, а потім крижані м’які губи, які давали бажане. Повітря, ласку, силу.
І він затягнув Єрема під воду. Глибоко, до самого дна, якщо воно існувало, бо здавалося, що ні.
А Єрем чіплявся за вишиту листочками папороті сорочку і притискався все ближче, грузнув в поцілунку, як в мулі. Дозволяв обплести його язик своїм.
Тоне не в річці, тоне в Юліані.
Сьогодні він знайшов свій цвіт папороті.
Ти потонеш у цих водах…
Яка вишукана мова. Заздрощі. Чекаю на продовження. Це перший прочитаний фанфік