#sevenheartsstories #легендапронебожителів #shs #БайЛун #Хісаші #БайЛунХісаші #гумор #романтика #пропущенасцена #боги #міні #завершений #Б #М #завданнятижня #різдвяниймарафон
#танецьпідпершимснігом #першийсніг #конкурс
Музичне супроводження: https://music.youtube.com/watch?v=Z12s29axS1o&feature=share
Передноворічна метушня завжди підіймала настрій Бай Луну і цей рік не став виключенням, навіть не зважаючи на похмурі події напередодні, пов’язані зі Світом Тіней. Можна, нарешті, відпочити та відклавши проблеми до кращих часів. Так він собі думав… Мабуть, єдиний зі всієї Колиски, не враховуючи Джиу, яка теж полюбляла свята, як і він.
Вираз обличчя Хісаші красномовніше всіх повідомляв про загальні настрої, але, на диво, генерал мовчав. Навіть кривого слова не вимовив за весь час, що Бай Лун крутився перед ним зі своїми настановами по тому, як прикрасити навіть саму непомітну колону в богами забутому залі. Лише нервово стискав губи та кривився, споглядаючи за всім неначе зі сторони.
Понад усе Бай Луну подобалося святкувати перший сніг у світі людей, які влаштовували цілі фестивалі в честь нового Місячного року. Одна із таємних забав, про яку знала лише його чарівна Джиу, особлива була дорога серцю Богу Радості.
Лише в цьому році він хотів поділитися невеличкою таємницею з деким важливим для нього.
- Великий генерал не бажає відпочити? – все примовляв Бай Лун при будь-якому зручному випадку і отримував коротке «Ні», як і в цей раз.
- Шкода-шкода… Я хотів відвідати Цадену напередодні свята, треба дещо докупити по дорученню Владики та благословити віруючих, - Бай Лун відкинув на спину золотаві кучері, відкриваючи Хісаші можливість побачити його тендітні плечі, огорнуті легким червоно-золотавим ханьфу.
- Мгм…
- Плануєш знову зачинитися в Колисці та краєм ока спостерігати, як осипають твою статую золотом?
- Пропонуєш розпочати новий Місячний рік з твого базікання? Ти і так увірвався в мій палац і наводиш тут порядки, наче господар.
- Істина. Але я несу тобі святковий настрій, мій похмурий Генерале. Хоча, твоя справа приймати його чи відмовлятися.
Бай Лун тут же зник з очей Хісаші і опинився в гамірному місті.
Залишилося лише дочекатися початку і змінити свій лик.
Забили барабани і на високу сцену вийшли танцівниці. Їх обличчя прикривали напівпрозорі хустинки, а на оголених животах, які і по всьому одягу, висіли дзвіночки. Передзвін зливався з інструментами музик і кожен рух був окремим видом мистецтва. Очі багатьох були приковані до однієї з дівчат. Золотисте волосся, в яке було вплетені стрічки, струменіло хвилями ледве не до колін і неначе жило окремим життям.
Проте це бачили лише звичайні люди. Образ, який був призначений лише для простих смертних. А він бачив його справжнього. Бай Лун відчував його енергію так чітко та ясно, що здавалося генерал стояв поряд. Відчував його зацікавлений погляд. Навіть тяжке дихання немов долітало та торкалося його оголених ділянок шкіри, від чого ту крило сиротами.
Перші сніжинки закружляли в танці та потонули в золотистому волоссі Бога Радості, залишивши по собі лише краплинки. Чим ритмічніше звучали барабани та ерху, тим все більше посилювався снігопад, в якому зник Хісаші. А за ним і Бай Лун.
"Мій похмурий Генерале..."👀