Одеський «Ліс». Пролог

Яскраве сонце і спека дають зрозуміти: це літо. А літо у нас не де-небудь, а в Одесі, що означає лише одне: туристичний сезон. Але ж кому туризм, а кому — гроші. Це найрибніший сезон в Одесі для шахраїв. Тут на кожному кроці на вас чекатиме якийсь балабол, який під шумок вже дєрєбанить зі своїми дружками свої гроші.

Найвдалішим місцем для полювання, безумовно, є залізничний вокзал. Його розташування дуже вдале, оскільки звідти до Привозу рукою подати, а на Привозі загубитися легше, ніж голці в стосі сіна. Ну а ще не кожен турист витримає ці «французькі аромати» на ринку.

На пероні з'явився високий рудоволосий хлопець, який супроводжував тендітну біляву дівчину. Одягнені вони були не по-одеськи, тобто, у них не було "абібасів" з Привозу. Варто було їм оминути усіх цих "здам квартиру", як до дівчини підлетіла жінка в циганському вбранні.

— Позолоти ручку, я тобі погадаю, — жінка усміхнулася дівчині.

Туристка розгублено подивилася на жінку.

— Що я можу Вам дати, пані? — спитала вона.

— Усього нічого, 100 гривень, — хитра посмішка гуляла обличчям жінки.

— Ой, так багато!

— Зв'язок з вищими силами тобі не безкоштовний! — обурилась циганка і нахилилася до дівчини. — Скажу по секрету, на цьому пероні я найкраща з гадалок. Їхній зв'язок з вищими силами, як Ютуб, а у мене є преміум підписка. Сама розумієш, такі дари не безкоштовні.

— Пані, може краще не треба...? — спитав хлопець.

— Станіславе, мені дуже цікаво долю свою дізнатися. Нічого ж страшного не станеться, це просто жінка.

Дівчина швидко дістала з сумки сто гривень і дала жінці. Та вмить зраділа і взяла тендітну ручку панянки, водячи пальцями по лініям.

— Хороша у тебе доля. Успіх чекає на тебе і сильне-сильне кохання! Буде багато діточок, двоє... Ні, троє. Вже за рік народиш першого.

— Але ж мені 15... — злякалася дівчина.

— Ой, тобто, за кілька років. Тут лінія нечітка, погано видно.

Було чути, як хлопець незадоволено сміється. Він нахилився до панянки.

— Це якась шахрайка, ходімо, пані.

Почувши краєм вуха слова Станіслава, жінка вчепилася мертвою хваткою в руку дівчини.

— Але нависає над тобою якесь горе сильне, — циганка понизила голос, нагоняючи страх. — Смерть!

Дівчина налякано здригнулася.

— Ой, лишенько. І що ж робити? — панянка прикрила рота рукою.

— Лихо дуже жадібне. Треба відкупитися від нього, щось дорогоцінне віддати, — жінка уважніше роздивилась дівчину і пальцем показала на її шию. — Ось це намисто підійде. Воно ж дорогоцінне?

Панянка торкнулась червоних намистин.

— Так, це ручна робота. А як я можу відкупитися ним?

— Віддай мені, я проведу ритуал, — руки жінки вже потягнулись до намиста, але Станіслав вдарив її по руках і вирвав дівчину з лап шахрайки.

— Ми йдемо, до побачення, — сказав хлопець.

Аж раптом поряд з ними пронеслась дівчина з пофарбованим, але вже вицвілим зеленим волоссям, хватаючи сумку дівчини.

— От жлобєха! — вигукнула циганка.

Станіслав, недовго думаючи, побіг за крадійкою. Жінка взялася завершувати справу. Вона підкралась до дівчини і одним рухом висмикнула намисто з шиї панянки. Хлопець, якому не вдалося наздогнати прутку крадійку, вже повертався до дівчини. Він побіг і за циганкою, але та не менш прутко накивала п'ятами, як і минула. Станіслав не дуже культурно склав опис ситуації, і підійшов до розгубленої панянки.

— Усе добре, пані Марено?

— Пробач мені, Станіславе, — понурено сказала вона. — І сумку, і намисто вкрали. Непутяща я!

— Все добре, пані. Нічого важливого у Вашу сумку я не поклав. Все ж, це Одеса, — усміхнувся хлопець. — Не перейматесь.

— Ти вже тут був? — дівчина підняла заплакані очі на хлопця.

— На жаль... — усмішка повільно зникла з обличчя Станіслава.

Хлопець взяв речі Марени і вони покинули вокзал.

Ким були наші туристи? Насправді, вони набагато цікавіші, ніж вам здається. Марена — дочка київського полковника, достатньо багатого, щоб вона носила виключно брендовий одяг. Станіслав — його підопічний, молодий сержант. Оскільки родичі не могли наглядати за панянкою, то попросили хлопця її супроводжувати. Знайомі вони були давно: їхні сім'ї товаришували, саме тому проблем не мало виникнути. Але Станіслав мав ще одну мету візиту в Одесу: викрити злочинну організацію під кодовою назвою «Ліс». Саме це стало причиною минулого візиту хлопця до Одеси. За цей час йому вдалося дізнатися про деяких авторитетів банди:

Магда «Відьма»

• жінка середніх років;

• голова «Лісу»;

• має бізнес у морській сфері, і для його отримання посунула минулого власника з прізвиськом «Лісовик».

«Ворон»

• справжнє ім'я невідомо, за чутками — Ізя;

• крадій, права рука Магди;

• на вигляд привабливий чесний хлопець, але варто йому підійти до вас ближче, ніж на 10 метрів, ви точно будете позбавлені якихось дорогоцінностей.

Юліан «Водяник»

• власних борделю на території «Лісу», ймовірно, штабу банди;

• не кожен зможе зрозуміти, чи це чоловік, чи жінка;

• вокзал — територія його "русалок".

«Мавка»

• нібито одна людина, але, здається, що їх все ж таки багато;

• клофелінщиця;

• має погані взаємини з усіма авторитетами банди, але є підопічною подруги Магди, тому досі в «Лісі».

«Блуд»

• юрист, адвокат банди;

• його майже ніхто не бачив, навіть деякі члени банди;

• справжнє ім'я невідомо, знають лише авторитети.

Метою Станіслава було затримання або хоча б викриття злочинів банди. Минулого разу йому це не вдалося, тому він приїхав виправити свою помилку. Одеса завжди була не дуже законослухняним містом, але ця банда — справжня ракова пухлина навіть для інших бандитів. Кількість крадіжок, шахрайств і бійок за участю «Лісу» у кілька разів перевищувало усіх інших. Також, Магда обдурила і матір Марени, яка має свій власний бізнес. Саме тому в їхньої родини були особисті рахунки з бандою. Ця відпустка обіцяла бути дуже цікавою.