#MoonChaiStory #MCSЛіс #Ворон_Станіслав #Магда_Єремія #Юліан_Єрем #Зеленоока_Марена #F #S #В #Міді #ВПроцесіНаписання #комедія
Я ненавиджу зиму. Узимку твоє тіло пронизують крижані голки, і ти нічого не можеш із цим зробити. Ти їздиш зайцем в тролейбусі, аби хоч трохи зігріти вже онімілі руки. Або забігаєш у магазин, де на тебе криво дивляться інші, а деякі охоронці навіть не пускають усередину. Щоб не змерзнути остаточно, ти риєш сміттєві баки в пошуках чийогось старого одягу. Частіше, зустрічаються якісь шматки тканини, але тобі байдуже. Головне - зігрітися. Але якщо випаде сніг, то сховатися важче. Він прилипає до тебе, тане, а із новими морозами зрадницьки пронизує крижаними уламками.
Я жив у сміттєвому баці. Саме там я облаштував свою маленьку домівку зі знайдених на вулиці речей та коробок. Там я ховався від холоду й поліції. Але залізний бак ставав моїм найзапеклішим ворогом, коли кожна його молекула промерзала і знаходитися всередині ставало небезпечніше, ніж назовні.
Я був один. Моя мати існувала лише на паперах. Не знаю, чи вона взагалі пам'ятала про мене у моменти, коли не була обкурена до чортиків. Я крав їжу з борделю або найближчих закладів. В інші дні я харчувався відходами з тих же закладів.
Я зустрів Магду взимку. Здається, це було напередодні Різдва... Раніше цим борделем заправляв Вій, але згодом ним стала володіти Відьма. Я пам'ятаю, як ховався від неї у своїй імпровізованій домівці. Але мене швидко знайшли. Коли я побачив поліцейську форму, то хотів здриснути, та жінка виявилася спритнішою. Мене за шкірку притягли до Відьми. Напевно, з того часу я і недолюблюю Єремію: вона така груба...
Саме Блуд була проти того, аби Магда забрала мене. Воно й не дивно: брудний, смердючий хлопчисько... Хто б хотів собі мати такого вихованця? Але Магда стояла на своєму рішенні, і так я опинився в банді Відьмі. Вона не хотіла, аби я ставав частиною її «Лісу», але я наполягав. Хотів хоч якось висловити свою вдячність.
Я хотів забезпечувати себе сам, навички крадіжки мені допомагали в цьому. Магда не обмежувала мене, на відміну від Єремії, до чийого відділку я стабільно потрапляв тричі на тиждень. Вона була розлючена і просила Відьму зайнятися моїм вихованням, на що та лише давала мені лише настанови про те, як не попастись на крадіжці.
Через деякий час Магді вже не залишилося нічого окрім того, щоб зробити мене повноцінним членом «Лісу». Я не був зацікавлений в їхніх справах, скоріше просто хотів допомагати опікунці. Вона стала слабшою із віком, частіше хворіла. Єремія з тіні виконувала її роботу, проте це не могло тривати вічно. Хтось мав бути її опорою не тільки «поза кадром». Цю роль на себе взяв я.
Зрештою я знову став заручником обставин: школу ледве закінчив, вищу освіту отримувати не збирався, бо був занадто зайнятий справами «Лісу»... Та коли до Одеси приїхав Станіслав, я подумав, що це може бути мій шанс. Допомогти Магді й позбутися того надокучливого Вія та його підлеглих. Але мій план був розбитий в друзки одним лише фактом, що Валерій Шевчук — колега Вія.
Проте мене приємно здивували Станіслав та Марена. Вони справді були...хорошими? Після стількох років у кримінальній організації ти перестаєш вірити в людей і вже нічого від них не очікуєш. Але їхня відданість підкорила мене. Я захотів їм вірити. Сподіваюся, що це був правильний вибір…