Коли Марена лягла спати, Станіслав почав діяти. Він дуже добре знав дорогу до борделю Водяника, навіть занадто добре. Пройти всередину було, як завжди, неважко. Справжнім випробуванням було вийти звідти.
Єрем піднявся на балкон на другому поверсі, звідки зазвичай за залою спостерігав Юліан. Вид відкривався пречудовий. Руда маківка Станіслава була немов на долоні. Якась офіціантка принесла Єрему бокал із шампанським. А, це Юліан. Незвично було не чути дзвін при його наближенні. Ворон добре постарався.
— Ти теж бачиш цей рудий головний біль? — Юліан стис ніжку фужера, агресивно випиваючи увесь вміст за один ковток.
— Зір поки не підводив, — Єрем зробив ковток. — Є ідеї, як його звідси пошвидше випхати?
— А що, твій котєлок вже не варить? — посміхнувся Водяник.
— У мене в голові лише вбивство, бо я хочу просто пляжитись без ваших проблем і цих клятих туристів.
Єрему зараз не вистачало лише козирка і цигарки, щоб бути схожим на всіх цих вічно незадоволених одеських дєловаров. Юліан точно придумав йому подарунок на день народження. Окрім себе, авжеж.
— Опа! — радісно скрикнув Водяник. — Диви, хто пришкандибав.
Чоловіки подивилися на зеленоволосу дівчину у натовпі.
— А ця хабалка нащо сюди пришвендяла?
— Ой, Єремчику, заспокойся. Це нам тільки на руку. Той рудий мєнт слово за слово й в ліжку тої цаци. А ми його раз! І на гачок, — Юліан радісно кружляв навколо Єрема. — Я у тебе молодець?
— План надійний, як і вдягати золоті прикраси на зустріч з Вороном, — чоловік закотив очі.
Юліан був засмучений такою реакцією. Він поправив свою сукню, б'ючи по подолу так, ніби то був килим.
— Кстаті о птічках, — ніби нізвідки виник Ворон.
Блуд і Водяник здригнулися від неочікуваності.
— Ізя, твою ж мать! — обурився Єрем.
— Я сирота, — поправив його хлопець. — Так от, про що я?
— О птічках, Ізя, — нагадав Юліан, усе ще пам'ятаючи про свої монети.
— О, точно! Відьма сказала, що хто вижене звідси цього мєнта — отримає квиток на приватний пляж. Її особистий. Удачі, морємани, — Ворон пішов так само швидко, як і прийшов.
Юліан подивився на свою сукню. Залишки монет були на місці. Дивно.
— Как вам ето нравіца! Ізя, щоб йому рачкі поперек горла стали. Годинник поцупив, — Єрем із сумом дивився на своє зап'ястя.
— Хочеш подарую новий? — рука Юліана торкнулася талії Єрема.
— Якщо хочеш мені щось подарувати — подаруй свободу від мєнта київського, — Єрем знову подивився у натовп.
Раптом він помітив чорну хмару в особі Ворона, який пролетів повз людей і торкнувся сідниць Станіслава... Стоп, чого він торкнувся? Обидва чоловіки ледве не впали з балкону, намагаючись розгледіти, що саме відбувається. Вмить Юліан зареготав:
— Ха-ха-ха, ото Ізя дає! — чоловік не міг перестати сміятись.
— Він що, вирішив закадрити мєнта? — Єрем досі не вірив своїм очам.
— Ой, Єреме, не кидай так брова на лоба, зморшки будуть. Це ж Ізя, він і мене кадрив...
— Коли це він свої майси в твою сторону встиг котити? — Блуд тепер здивовано дивився на Водяника.
— Ой, та було давно якось. Потім пірсинг з пупка зник, — Юліан відмахнувся і подивився назад у натовп.
Тепер сідниці Станіслава були у зоні ризику через Мавку, а Ворона й сліду не залишилося. Дівчина впевненою ходою "від стегна" прямувала до хлопця.
— О, бандерша діяти почала. Цікаво, що ця малохольна викине? — Юліан поправив сукню, і став зручніше, опершись рукою на плече Єрема.
— Головне, щоб мені розгрібати не довелося, — Блуд дістав цигарку і підпалив її.
Після кількох затяжок Юліан кокетливо провів пальцями по руці адвоката, виймаючи цигарку. Він теж зробив затяжку і вклав тютюновий виріб назад в руку Єрема. Той, ніби нічого не сталося, продовжив палити.
— То ви до нас надовго, офіцере? — Мавка поправила піджак хлопця.
— Йди звідси, поки я тебе в поліцію не здав, — Станіслав намагався втекти від дівчини, але та наполегливо прямувала за ним.
— Та тут скоріше я тебе мєнтам здам, — Мавка схопила хлопця під лікоть. — Та стій ти, марафонець! Я дєло пропоную.
— Яку таку справу мені пропонує клофелінщиця? — презирливо кинув сержант.
— Хочеш зловити Водяника?
— Хочу зловити увесь «Ліс».
— Зловиш Водяника — усі інші будуть, як на долоні. Блуд влаштує кіпіш, а без нього і Відьма беззахисна. То що, погоджуєшся на дєло? — Мавка протягнула Станіславу руку для рукостискання.
Станіслав із підозрою подивився на дівчину, але потиснув їй руку.
***
Голова боліла, ніби по ній вдарили важким тупим предметом. Дивно, і навіть так виходить все одно Станіслав...
Хлопець сів на ліжку. Очевидно, він був голим. От дідько, знов дозволив Мавці себе обдурити. Тільки от де він..? Це не номер його готелю, а якась квартира. Трохи неохайне... Дуже неохайне приміщення смерділо якимись травами, і здається, не дуже законними. На кухні щось впало, і ще шось, і ще... Та що тут, в біса, відбувається?
— От халєра! — почувся дівочий голос з кухні.
Станіслав зрозумів — його ще не обікрали. Але від думки, що він у квартирі Мавки йому ставало ще гірше. Краще б обікрали. Натягнувши свої штани, сержант зайшов на кухню.
— Що за шум?
— О, Стасік, допоможи мені каструлі зібрати, попадали, падли... — дівчина вказала на дві каструлі, які на вигляд були старшими за них обох.
Хлопець проігнорував її прохання і подивився на настінний годинник, який, очевидно, не ходив.
— Котра година?
— Десята, а шо?
— Котра?!
Станіслав побіг у кімнату шукати свій телефон, аби подзвонити Марені. Вона, напевно, вже його в розшук подала.
Телефона ніде не було. Він знову повернувся на кухню. Кулінарним здібностям Мавки позаздрив би хіба що самогубець: сморід стояв жахливий.
— Де мій телефон? — закриваючи носа рукою спитав Станіслав.
— Не знаю, — дівчина знизала плечима, задоволена своїм кулінарним шедевром.
Хлопець подивився на неї з підозрою і протягнув руку.
— Віддай телефон, — наказав він.
Мавка зітхнула, і дістала з кишені пристрій, віддаючи Станіславу.
— Тільки тому, що ми типу співпрацюємо.
Хлопець побіг дзвонити Марені. Дівчина, як він і думав, дуже хвилювалася за нього. Він наплів їй щось про старих знайомих, з якими зустрівся, але забув, що це призведе до...
— Я так хочу познайомитися з твоїми друзями! Запроси їх сьогодні з нами!
— Ну вони зайняті, я не думаю...
— Тоді завтра! Обов'язково запроси. Або давай я приїду до вас. Мені так нудно тут одній...
— Так, Марено, не вилазь з готелю! Привезу я тобі... — хлопець подивився на Мавку. — ...подругу.
— О, то це дівчина, як добре! Чекаю. Не затримуйтеся, і так половину ранку на самоті провела! — Марена кинула слухавку.
Станіслав покрутив у руці телефон, і підійшов до Мавки, яка за обидві щоки уплітала свій кулінарно-помийний шедевр.
— Шо, фраєр, будеш? Пропоную лише один раз, — дівчина подивилася на нього.
Картина була не з найкращих: якась халупа, дівчина більше схожа на пожовклу траву, їжа немов зі смітника... Станіслав відмовився від цього королівського сніданку і сів навпроти дівчини.
— Чуєш, потрібна допомога.
— Шо вже? Додаткові послуги за додаткову плату, — відрізала Мавка.
— Та послухай ти! Це і у твоїх інтересах. Дівчина, з якою я приїхав, хоче побачити "моїх місцевих друзів". Я сказав, що приведу тебе. Тому збирайся.
Від неочікуваності Мавка виплюнула частину їжі з наповненого рота. Щось потрапило на Станіслава. Огидно.
— Ти що, Стасік, больной на всю голову? Ця твоя цаца ж інтєлігєнтная. Куди мені до неї!
— Ти теж інтелігенція...місцева і дуже специфічна. Тільки, благаю, почисть зуби, від тебе за кілометр смердить цією баландою.
Мавка відмахнулась.
— Добре, дай доїсти.
Станіслав зітхнув. Ну і співпраця тут намалювалась дуже весела.
Вже цікаво, як буде виглядати знайомство з Мареною і не менш цікаво - співпраця Станіслава з Мавкою 😅 І не менш важливе питання. Як сталося так, що Станіслав опинився голий в квартирі та ліжку Зеленоокої? 😂