Одеський «Ліс». Розділ 3

Одеське сонце палило безжально. Здавалося брудне трав'яне волосся Мавки скоро засохне й запалає. Біля оперного театру було тільки й чути «Екскурсії! Від Молодованки до Аркадії всього за 200 гривень». Ага, проїдешся за 200 гривень, а тебе потім ще на 1000 намахають. Знаємо наших.

Але якась дуже настирлива жіночка підійшла до Мавки й Станіслава.

— Хлопче, купіть дівчині екскурсію по місту. Ви ж нє жлоб, інтєлігєнтний чоловік. А колір волосся у вас який! Як найсвіжіший гарбуз на Привозі. У мене подруга там овочі продає. Стоїть у третьому ряду біля...

— Так, жіночко, шуруйте звідси. Свої, — Мавка встала між нею і хлопцем.

— Зрозуміла. Такі харошего вам дня, — жінка повільно відійшла від тих двох.

Зустрітися з Мареною все-таки вирішили біля оперного. Якраз зупинилися у готелі неподалік. Але від "корінної одеситки" гід, як із карася фаршмак: в теорії може існувати, але зовсім не Фонтан. Тож вони запізнилася на 20 хвилин. Станіслав ледве не панікував і був готовий викинути Мавку під якийсь автобус "екскурсії". Але, нарешті, хлопець знайшов світлу маківку у натовпі біля фонтану. Там грав якийсь вуличний музикант, і Марена дуже захотіла за ним поспостерігати. Але натовп в Одесі — все одно, що рій бджіл над медом. Тож Станіслав чимдуж побіг до дівчини. Мавка ледве встигала за ним.

Хлопець схопив одного злодія за руку прямо перед тим, як він встиг витягти з сумки дівчини смартфон. Темноволосий хлопець перелякано подивився на Станіслава: до такого його життя не готувало. Він намагався вирватися і втекти, але молодий сержант міцно схопив його за зап'ястя.

— Стояти, — наказовим тоном сказав Станіслав. — Віддавай, що вкрав.

— Та нічого я не крав... Мамой клянусь.

— Показуй кишені, клянеться він, — хлопець потягнувся до штанів крадія.

— О, Станіслав! Послухай, як гарно грає! — Марена повернулася до друга і здивовано подивилася на хлопців.

Станіслав однією рукою тримав крадія за руку, а іншою тягнувся до його поясу. Дівчина вмить почервоніла, неправильно зрозумівши ситуацію.

— Марено, він намагався у тебе телефон поцупити.

— Як так? — дівчина розгублено подивилася на вміст своєї сумки.

— Кстаті о птічках, — подав голос крадій. — Там, випадково, не ваша подруга якогось пенсіонера обчищає?

Марена і Станіслав подивилися назад, слідкуючи за поглядом крадія. Той скористався моментом і висмикнув руку, тікаючи. Наостанок він прихопив із собою кільце з руки Станіслава.

— От курво! — обурився хлопець.

Але Мавка і справді намагалась вкрасти у якогось старого чоловіка його портмоне. Станіслав за два кроки наблизився до неї і потягнув у сторону Марени. Та пручатися не стала, треба ж грати одеську інтелігенцію.

— Марено, знайомся, це моя подруга...

— Зіна, — допомогла хлопцю Мавка і протягнула руку дівчині.

— Марена, дуже приємно, — вона усміхнулася, але не дуже щиро. — Ви дуже схожі на дівчину, яка мене пограбувала на вокзалі...

— Сьогодні Зіна буде нашим екскурсоводом, чи не так? — Станіслав різко змінив тему і подивився на дівчину.

Від такої новини у неї очі на лоба повилазили. Та легше вже їй за власний кошт купити тим двом квитки назад до Києва, ніж ото розповідати за якісь пам'ятки. Ну добре, гроші витрачати не хотілося, а кошерне місце в "Лісі" так просто не дістанеш. Доводиться розводити оту всю комедію.

— Так, і я хотіла б почати, оскільки ми вже тут, з Одеського театру опери й балету.

Екскурсовод із Мавки був вкрай поганим, але Марені подобалося. Чим би дитя не тішилось... Станіслав хоч на годинку видихнув.

Тим часом Ворон прибіг до борделю, ледве не вибивши двері.

— Ізя, жлобяра, хто мені потім ті двері буде ремонтувати? — обурився адміністратор.

Відвідувачів не було, оскільки це був день, тож стійку рецепції було видно, як і хлопця за нею.

— Осоко, не роби мені нєрви, — відмахнувся Ворон. — Де твій начальник?

— Драсьтє, приїхали. А я звідки знаю? Йди шукай.

— Там нема Блуда? Не хочу стати свідком гей-порно.

Осока ледве стримував сміх. Було дуже смішно чути таке від гея.

— Блуд ніби пішов зранку. Принаймні, більше повз мене не проходив, — хлопець знизав плечима.

— Добре, сам пошукаю.

Але шукати Юліана не довелося. Заграла музика, і Водяник у новому пишному вбранні вийшов на сцену. Його рухи були трохи незграбними через важку сукню, але сперечатися з його майстерністю було складно. Своїм тілом чоловік володів добре.

Ворон і Осока дивились на танець власника борделю. Юліан помітив їхні погляди, і почав очима загравати з хлопцями. Але глядачі чомусь цього не оцінили і закотили очі.

За кілька хвилин мелодія зупинилася і Водяник під тихі оплески спустився зі сцени.

— Ізя, а ти зачастив, — усміхнувся Юліан.

— Є дєло, — серйозно сказав Ворон.

— О, то ти у нас Ізя-дєловар, — чоловік не стримував свого сарказму. — Валяй.

— Не при зайвих вухах. Ходімо до кабінету.

— О, який ти став Ізя-дєловар! Ну ходімо.

Юліан і Ворон піднялись на другий поверх до кабінету. Поки Водяник сідав за стіл, хлопець вже встиг поцупити мельхіорову ложку з комоду, який власник мав необережність погано зачинити. А ні, встиг ще й парочку виделок до карману запхати.

— То шо за дєло, Ізя-дєловар? — надто сильно Юліану сподобалося нове прізвисько для хлопця, що він був серйозно налаштований звертатись так до нього в кожному реченні.

— Та тут закадріть треба декого, — Ворон сів на стілець, з якого він повільно викручував золотий гвинт.

— Кого ти вже собі знайшов, Ізя-дєловар? — Водяник хитро посміхнувся.

— Поки ви, морємани, будете того мєнта на Київ відправляти, вже літо скінчиться. А пляжитись під снігом я не хочу. Тож у мене є план.

Юліан радісно хлопнув у долоні.

— Ізя, ростеш! Вже з дрібного крадія смітників доріс до Ізі-дєловара, — сказав чоловік, немов гордий батько.

— Мені від твого "ростеш" пляжна пшонка до рота не телепортується. По дєлу шось кажи, — незадоволено відмахнувся хлопець.

— Ну добре, Ізічка, шо ти хочеш дізнатись? Таємниці моєї професії? — Водяник підморгнув Ворону.

— У твоїй професії немає таємниць, окрім місця проживання Блуда, — хлопець закотив очі. — Хочу дізнатися як обережно і ефективно фліртувати з хлопцем, який вважає, що він гетеро?

Юліан залився сміхом. Він так сильно реготав, що ледве увесь бордель під своїми дверима не зібрав. Коли ж, нарешті, заспокоївся, то витер сльози і подивився на Ворона.

— Не лізь у це гетеросексуальне болото, я тєбя умоляю. Он, краще візьми цукерочку, — Водяник простягнув хлопцеві кришталеву піалу.

Ворону посудина сподобалася, треба буде забрати собі. Він взяв цукерку, але незадоволено подивився на чоловіка.

— Водянику, я тобі зараз усе жабуринння повисмикую. Допомагай давай, а не язика роззявляй.

— Таки вжився в роль, Ізя-дєловар! Ну добре, дивись...

Більшість порад Юліана, очевидно, були повною туфтою. Але деякі з них таки дуже сподобалися Ворону, окрім тої, що забороняла мацати сідниці мєнта. Діяти він хотів почати негайно. Але треба було здати награбоване у Водяника в ломбард. До речі, піалу він теж з собою прихопив.

На виході він стикнувся з Осокою, якого, судячи з погляду, дуже цікавила розмова Юліана і Ворона. Хлопець зупинився, зловивши наполегливий погляд адміністратора.

— Чого глази витріщив?

— Ну розповідай, Ізя, кого кадрити зібрався?

— Ой, а вуха, як у слона. І все-то він чує! — обурився Ворон.

— Та я не тільки чую, але й бачу! Як кармани́ від награбованого рвуться.

Хлопець підійшов до Осоки.

— Добре, скажу. Буду кадрити мєнта. Морємани не знають, Відьма за його від'їзд назад до Києва ще пару косих підкине. Кстаті о птічках, у мєнта і сіднички нічого так.

— Шо, реально? — здивувався адміністратор. — Може теж цього мєнта закадрити?

— Ага, губу закатай, — обурився Ворон. — Його цацу кадри, мій мєнт.

— Ой, та ну тебе, Ізя. Йди вже, поки Юліан не помітив, що ти у нього поцупив.

Осока відмахнувся, і в ту ж мить, немов на прохання, з другого поверху почувся голос Водяника:

— Ізя, я тобі вуха на сраку натягну!

— Усе, бувай, Осоко, — Ворон швидко вибіг з борделю під обурені крики Юліана.

Від гріха подалі треба було тікати звідти.