Одеський «Ліс». Розділ 5

#MoonChaiStory #MCS_Ліс #Юліан_Єрем #Ворон_Станіслав #Магда_Єремія #Марена_Зеленоока #S #F #Б #Міні #ВПроцесіНаписання #AU

Чоловіки зупинилися біля ресторану. Заклад виглядав так добре, ніби звідти от-от вийде якийсь граф. Але на диво всередині було багато людей. Блуд ледве знайшов вільний столик, і виштовхав звідти якусь парочку, аби зайняти його. Юліан сів на запропоноване місце.

Зі сторони чоловіки виглядали так, ніби прйишли на ділову зустріч. Власника борделя ніхто не впізнавав без яскравого макіяжу і екстравагантних нарядів, а Єрема в обличчя і так мало хто знав.

Чоловіки замовили собі пару не дуже дорогих страв і стали чекати. Незабаром у дверях з'явилася знайома руда маківка. Станіслав був досить високим, тож не помітити його було складно. Він пройшов уперед, а за ним хвостиком бігала Марена і... Мавка? Юліан ледве не подавився водою.

— Шоб мені бички на Привозі заговорили. А вона тут чого вештається? — відкашлюючись, Водяник подивився на Єрема.

Кашель чоловіка привернув увагу присутніх. Обидва відвернулися до вікна, аби Станіслав їх не впізнав. Незабаром Юліану полегшало, і він кинув обережний погляд на столичних туристів.

— Тріба дріпать, — тихо промовив чоловік.

— Куди дріпать, Юлю, ти і так задріпаний. А нам обіцяли грошей за цю справу. Сиди й не рипайся, ти нас палиш, — гаркнув Блуд.

— Я не задріпаний. Просто не виспався, — обурився Водяник. — На себе подивись, ти ніби з Вороном з одного смітника виліз.

— Це мій найкращий костюм!

— Співчуваю.

Чоловіків перервав офіціант, який приніс їм замовлення. Дякуючи йому, Єрем подивився на хлопця і впізнав у ньому декого знайомого.

— Ізя?!

— Тихо ви, усю рибу розлякаєте. Стуліть свої патякала, допоки я вам язики не вирвав і на Привозі не продав. Дєловари... — Ворон зітхнув. — Ну, я пішов. А ви уважно слідкуйте за цією бандершою, не подобається вона мені...

— А кому вона взагалі подобається? — знизав плечима Юліан.

— Здається, столичній цаці, — Єрем не відводив погляду від столика киян.

— А ти диви, як наша зелена маламурить. Як в голодний рік! — засміявся Юліан.

— Хто про що, а тобі ніяк спокою Мавка не дає.

Водяник відмахнувся, і продовжував витріщатись, паралельно уплітаючи тарілку якоїсь дуже модної страви. Назву він не запам'ятав, бо його світла голівонька не створена для запам'ятовування чого-небудь окрім кругленьких сум на його рахунку.

Ізя-офіціант підійшов до столика столичних гостей, подаючи їм воду. Мавка ледве не впала зі стільця, коли впізнала хлопця, але промовчала. Коли Ворон відійшов, та нахилилась до Станіслава.

— Це Ворон, зуб даю, — кинула вона йому.

— А що він тут робить? — здивувався хлопець. — Це ж не їхня територія.

— Та от і я не розумію. Щось задумав цей Шая-патріот.

— Про що ви? — Марена нахилилась до своїх супутників.

Станіслав і Мавка вмить випрямились, продовжуючи розмову про одеські краєвиди. Вони навіть і не помітили, як спритний офіціант поклав до кишені кілька прикрас. А щоб не втикали.

— І як Ізя планує кадрити мєнта і навіщо ми сюди усією шоблою припхались? — Єрем подивився на Юліана, який тільки й сміявся з цього цирку.

— Головне, щоб заплатили. Далі — не моя справа, — відмахнувся чоловік.

Раптом перед їхнім столиком знову виник Ворон. Єрем ледве не впустив виделку.

— Ізя, щоб тебе до рапанів змило, ти хоч звуки видавай, коли ходиш, — скрипнув зубами Блуд.

— Морємани, ваш вихід, — Ворон поставив на стіл два напої.

— Ми ж не замовляли... — здивувався Юліан. — Мені чуже не треба.

— Не сци, я на столик мєнта ці дві склянки пробив.

Водянику сподобався такий "комплімент" і він за три ковтки його здолав. Ворон пішов назад до кухні і назабаром повернувся з тацею. Юліан вирішив діяти негайно.

— Я до вбиральні! — ледве не на весь ресторан крикнув чоловік і побіг до Ворона.

Біля столику столичних туристів, він "ненавмисно" зіштовхнувся з офіціантом, і страва так "неочікувано" впала на Станіслава. Ізя враз кинувся до хлопця прибирати уламки тарілки.

— Ой, діко ізвіняюсь, мені так шкода!

— Дивись, куди шльопаєш, — Юліан поправив волосся і повернувся назад за свій столик.

Ізя взявся витирати одяг Станіслава серветками, і за кілька невдалих спроб запропонував йому пройти до вбиральні. Ворон люб'язно наполіг на тому, аби допомогти хлопцеві. Відмов він так само наполегливо не чув.

У вбиральні Ізя взяв кілька паперових рушників і поклав до кишені. Потім взяв ще парочку, трохи змочив водою і став витирати сорочку Станіслава. Він не забув оцінити груди хлопця. Поліцейські мають дійсно хорошу фізичну форму...

— Ти ж Ворон, шо ти тут робиш?

— Витираю Вас від форшмака, — відповів хлопець. — А міг би...

— Що міг? — спитав Станіслав.

— МІГ-31, носій «Кинджалів».

— А це тут до чого? — хлопець втрачав суть розмови.

— Я думаю, у Вас теж є кинджал. Бо Ви ранили мене в саме серце, — Ворон театрально схопився за груди.

— З тобою все добре? Тобі не потрібно для психіатра?

— Кстаті о птічках, гомосексуальність — це вже давно не хвороба, — обурився Ізя.

— Та пішов ти... Дивак...

Станіслав відштовхнув хлопця й вийшов з вбиральні. Ізя покрутив в руках ремінь з брюк киянина. Підступитись до нього виявилося легше, ніж очікувалося.