Serata ristorante

#moonchaistory #Тизможеш #Б #F #романтика #флаф #Тарина #Норма

Вечір. В ресторані, як завжди, багато людей. Всі вирішили просто відпочити. Хтось зі своїми дітьми, хтось з коханими. А я з Ріккардо обговорити деякі питання. Що ж, вони навіть не здивовані, що я привела їх саме до «Light Family». Ну, а що я можу зробити, коли тут найсмачніша їжа на Сицилії та найкращий шеф-повар!

— Тарино, сто років до нас не заходила! Ріккардо, рада бачити, ‒ до нас підійшла місіс Лайт, залишивши свою роботу. Вона світилася від щастя. Ну так, тут недавно ремонт закінчився, все таке нове.

— Місіс Лайт, і я вас рада бачити, ‒ я обняла жінку. З тих страшних часів вже рік пройшов. Ресторанчик відновився. Та навіть став ще кращим! Норма всі сили сюди вклала.

— А я бачу, ресторанчик живе.

— Так, життя не зупинилося, ті двоє у в’язниці, нових офіціантів найняли. До речі, де вони?

Місіс Лайт пішла шукати хлопців, поки ми зайняли вільний столик неподалік бару. Так, сьогодні головне не пити. Ні, я зовсім не проти спати у Норми в кімнаті, але ж не через це. Хоч завтра і вихідний.

До нас підійшов один з офіціантів та дав меню. Проте я вже знала, що замовлю.

— Ньоккі, будь ласка.

— Так, добре. А ви, містере?

— Тарино, різотто тут смачне? Ніколи його не куштував тут.

Я засміялася.

— Найсмачніше у світі!

— Тоді мені його.

Офіціант записав все та пішов на кухню. Через двері я помітила Норму з Альфонсо. Схоже, що їхній батько сьогодні відпочиває. А, здалося, біля місис Лайт вже сидить. Вони колись відпочивають?

— Тарино, то що ти хотіла обговорити?

— Точно, злочини.

Як добре, що вже не мафія. Нарешті. Я сумувала за дрібними злочинами. Прекрасний відпочинок після гучної справи з мафією, де винними ще й були близькі друзі Норми. Вона все ще час від часу згадує їх, і мені стає так шкода дівчину. Навіть я важко могла в це повірити.

Я повністю занурилася в розмову з колегою, коли вже нарешті принесли наші страви. Спочатку я не помітила того, хто це зробив. Але слова Ріккардо заставили мене подивитися на цю людину:

— Нормо, які люди!

Я усміхнулася.

— І вам привіт. Як робота?

— Норма? Не думала, що ти винесеш нам замовлення.

— Ну, знаєш, коли тут мої друзі, то можна і винести. До речі, Тарино. А ти після 21:00 вільна? Поговорити потрібно, а у мене тоді якраз робочий день закінчується.

Вона під мигнула мені.

— Для тебе я завжди вільна.

Норма поставила наші замовлення та зникла на кухні. Я спостерігала за нею. Така щаслива на цій роботі. Тільки, судячи з її погляду, розмова буде явно не по роботі.

— Тарино, повертайся на Землю. Поговориш ти сьогодні зі своєю дівчиною.

— Та знаю я, знаю. Просто вона гарна дуже. А ще я хочу спати. Пару стаканчиків кави вже перестали діяти.

— Ой, ну все, закохалася по вуха. Пончик? Нормо, я тебе обожнюю! Тарино, розцілуєш її від мене!

Я засміялася. Вона завжди знає, як Ріккардо підняти настрій. А якщо способом пончиків, то ще й за власний рахунок. Ну хіба не щастя? Ох, та вона і мене сьогодні балує морозивом.

Ми продовжили розмову, тільки цього разу поїдаючи те, що приготували чарівні руки Норми та Альфонсо. Це справді неймовірно. Думаю, одну прекрасну дівчину я точно розцілую сьогодні за смачну вечерю, а Альфонсо… Ну, обійдеться похвалою, тут вже нехай вибачає.

Поступово відвідувачі почали розходитися. Ріккардо, заплативши за свою вечерю, також пішов, а я залишилася та ще трохи замовила морозива, щоби Норму не було так нудно чекати. Схоже, що її батьки були в курсі, що вона хоче поговорити зі мною, тому не проганяли (хоча вони б і не стали).

Все ж, ближче до дев’ятої, я попросила свій рахунок та заплатила. Відвідувачів майже не залишилося, а ті, хто ще був, вже збиралися. Місіс та Містер Лайт пішли до своїх кімнат, Альфонсо також вже одягався додому. Офіціанти протирали столики, а Норма залишилася прибирати на кухні. Вона завжди так робить, бо живе в одному будинку з ресторанчиком.

— Нормо, ми пішли.

— Добре, до завтра.

Вже стала головною тут. Що ж, вона добилася цього. Тепер ніякий дід не буде перепоною.

— Дедукція, йди на кухню, допоможеш.

— Іду, мала.

Поклавши телефон до сумки, я взяла її та пішла до Норми. Вона витирала столи там. Бездоганна чистота.

— Що тобі допомогти? ‒ я поклала сумку на стіл.

Вона кинула мені ганчірку, яку я ледве зловила.

— Допоможеш столи витирати, щоби не розслаблялася, Дедукція.

— Наче працюю детективом, а наче і прибиральницею.

— Тонкощі стосунків з шеф-поваром.

Сама Норма взялася за плити. Таке відчуття, неначе мене використовують, як живу робочу силу…

— Додому не підеш, я не пущу тебе по темним вуличкам Сицилії.

— Невже це все було зроблено, щоби я залишилася ночувати у тебе?

— Може бути.

Домивши плиту, Норма стала протирати стіл, який випадково заляпала. Я встала позаду неї і почала спостерігати. Вона так піклується про те, щоби все було чисто. Хоча вже дев'ята, а вона з восьмої тут працює.

Вона завжди так засиджується, а потім втомлено валиться на ліжко. Як я. Цим ми і схожі. Повністю віддаємося своїм роботам. Але коли наступають вихідні, то обоє забуваємо про все на світі й просто проводимо час разом. Завтра, до речі, якраз наш вихідний.

Норма обернулася й трохи злякалася мене.

— Ти чого, мала?

— Ти як тут з'явилася? Я навіть не почула.

— Детективні здібності.

Я подивилася на її губи. Не хочу боротися зі своїми бажаннями, тим більш, коли Норма сама не проти. Я нахилилася та поцілувала її, обнявши за талію. Мала відразу відповіла мені. Такий приємний запах різних страв, які вона готувала сьогодні. Він вже став її.

Норма сіла на стіл та обвила мою талію ногами. Як же не хочеться припиняти цей поцілунок. Я хочу більшого, але знаю, що вона ще не готова.

— Колись я таки приб'ю тебе, Дедукція, - прошепотіла вона, коли все ж розірвала поцілунок. Я усміхнулася.

— Що за погрози пішли, мала? Я готова вмерти тільки від твоєї краси.

Я ніжно поцілувала її у шию, вдихаючи рідний аромат. Норма доторкнулася до мого волосся, від чого викликала приємні мурахи по шкірі.

— Слухай, якщо мої батьки застануть нас, то нам обом - кінець. Все ж я повинна на кухні прибирати.

— Тут все вже блистить. Пішли спати. Завтра вихідний, погуляємо. Сходимо на пляж, поїмо морозива, - прошепотіла я та подивилася на неї. Втома обох вже давно дає про себе знати. Я обняла її, поклавши голову на груди. Норма гладила мене по волоссю, від чого було так приємно.

Норма злізла зі стола, сполоснула ганчірку та зняла фартух. Нарешті. Це означає, що робочий день закінчився.

Вимкнувши світло у всьому ресторанчику, мала взяла мене за руку та потягнула до своєї кімнаті. Нарешті я нормально посполю!