#Сирин #Moonchaistory #Лев #Ада #алкоголь #друзі #спогади #перше_знайомство #G #Б
— Досить уже робити наклепи на мою студентку, Романе Ісааковичу. Щось не подобається – кажіть мені, її куратору.
День не обійшовся без цього всього. Марія знову спокійно поспішала на пари, у той час, як Роман вирішив знову сказати якусь маячню про неї. Дівчина заховалася за моєю спиною, неначе там було найбезпечніше, хоча я розумів, що сам зараз можу отримати від колеги. Однак страшно не було, не вперше він так робить.
На щастя, Роман вирішив просто змовчати та піти геть. Я полегшено видохнув, великого конфлікту таки вдалося обійти, але не надовго. Як тільки я зустрінуся на одинці з ним, то буду лише чути його крики. Заздалегідь потрібно взяти навушники та зробити зачіску, яка закриватиме хоча б одне вухо.
— Він завжди такий, чи тільки тоді, коли мене бачить? – Марія підійшла до мене, коли Роман зайшов до кабінету неподалік.
— Роман зі студентства такий. Типічний хорсівець, від якого мені рідко вдавалося ховатися.
— Серйозно? Я думала, він років на 10 старший за вас.
— Він? Я коли вступив, то цей довбень на магістратурі був. Йому трохи більше ніж тридцять. У минулому мій сусід.
Я чудово пам’ятаю ті часи. Радість, що мене таки прийняли до академії та розчарування, коли я дізнався, що багато хто знає про мою сутність. Дивом чутки припинилися, однак, якби вони продовжилися, то я не зміг би викладати в цій академії.
***
Я ледве затягнув свою валізу до кімнати. Спочатку жити багато, а потім переїхати до звичайного сиринівського гуртожитку – звичайне життя хорсівців. Ні, я чув, що там збираються окремий для студентів мого факультету будувати, однак, я не думаю, що це справді зроблять. Цих чуток було завжди дуже багато, але рідко доходило щось до справи.
Мене таки прийняли. Я зможу тут навчатися, як звичайний чарівник, і ніхто не звертатиме уваги на те, що я – перевертень. Проте мені прийдеться надовго заховати свою сутність, щоби нікого не налякати. Але що не зробиш заради мрії?
У перший день гуртожиток був повністю наповнений людьми. Я бачив і знайомі лиця з посвяти, і старшокурсників. Хотів би з ними поговорити, але спочатку краще розкладу речі. Цікаво, хто буде моїм сусідом?
Відкривши двері, я нікого не побачив у кімнаті. Уже здалося, що помилився, але через декілька секунд хтось штовхнув мене в плече та зайшов.
— Гей! – я потер плече. Перед мною стояв високий хорсівець, блондин. Спочатку можна було подумати, що ми – брати, однак, це було все, чим ми схожі. Зелені очі, зовсім інша форма обличчя та помітно, що старший за мене.
— Чого стоїш?
— Міг перепросити.
— Пф, ще чого. Сам стояв, а я просити вибачення повинен? – хлопець ліг на одне з ліжок, ігноруючи мої подальші дії. Я ще раз перевірив номер кімнати, щоб впевнитися, що нічого не переплутав, але, на жаль, усе було правильно. Підійшовши до іншого ліжка, я став розкладати речі.
— Може ім’я назвеш?
— Ні.
— Ти – мій сусід.
Хлопець, який весь цей час щось читав, подивився на мене.
— Роман Собко.
— Авінов Лев.
— Що?!
Роман вскочив з ліжка.
— Якого перевертні навчаються тут? Ще й живуть зі мною?
Він був розлучений. Навіть занадто, я відчував це всім тілом.
— До твого відома, я не перевертень, але мій батько ним і є. Те, що мені передалися лише деякі ознаки – не означає, що я вмію перетворюватися.
Цього разу ігнорувати почав його я, бажаючи якомога швидше розкласти речі та піти геть, щоб познайомитися з іншими.
Бурчання під ніс сусіда просто вже набридло, тому я вилетів з кімнати, направляючись на подвір’я. Тільки перший день, а я вже маю ворога, який живе зі мною в одній кімнаті та думає, що я – перевертень. Правильно думає, але йому не обов’язково це знати.
На подвір’ї також було багато народу. Хтось відпочивав перед навчальним роком, хтось знайомився з іншими.
— Гей, хлопче, класна зачіска, - я й сам не зрозумів, звідки біля мене з’явилася марівка. Чорноволоса тендітна дівчина була одягнена у все чорне з масивними ланцюгами та прикрасами. Довге волосся було зібране у високий хвіст, а бурштинові очі контрастували з чорними тінями.
— Дякую. У тебе також дуже цікавий стиль.
— Повір, тиждень повчишся в цій академії й тебе нудитиме від марівців, які так і ходять, - дівчина хитро усміхнулася. Я помітив, що її зіниці були, неначе в кішки. Невже також перевертень. – Ти ж першокурсник?
— Вгадала. Як тебе звати?
— Ада. Третьокурсниця Мари, головна ненависниця Собка.
— Кого?
— Зарозумілий та злий хорсівець Роман Собко. Сподіваюся, ти його не зустрінеш.
Вау… І чому той хлопець був першим, з ким я познайомився?
— Він ще високий і блондин?
— Ага.
— Він – мій сусід.
— У-у-у… Удачі, - Ада награно пошкодувала мене. – Якщо серйозно, то краще звернися, щоби тобі кімнату змінили, а то будеш слухати бурчання до самого випуску.
— Та я вже зрозумів.
Запала незручна мовчанка. Я, як завжди, не мав жодної ідеї, як продовжити розмову. Чому в такі моменти в моїй голові пусто?
— То-о-о-о… Ти – першокурсник. Тобі 18 є?
— Ні.
— Ц, шкода. Але… Ну як такого прекрасного не запросити сьогодні на вечірку на честь початку навчального року? От я не знаю.
Мені за життя стільки компліментів не робили, скільки за цей день.
— Не хвилюйся, мені все одно алкоголь не подобається.
— Це ти зі мною просто не пив, вовченя.
Ми познайомилися пару хвилин тому. Однак… Мені подобається.
— Чому вовченя?
— Я таких, як я, відчуваю за кілометр. Не хвилюйся, не розкажу.
— Так і знав! А ти на кого?
— Кішка. Хіба не очевидно?
— Очевидно.
— У нас тут половина академії то перевертні, то темні маги. Не думай, що тут усе так добре. То йдеш?
Я підозрював, що тут не всі такі святі.
— Обов’язково. Готовий на все, аби пики Романа не бачити.
— О, повір, цей грубіян також піде святкувати, але в інше місце, елітне якесь. Там інші хорсівці будуть.
— Ну ні, це нудьга-а-а-а. Я з вами.
— Ось це я розумію! Чекаю о сьомій біля входу до академії, проведу тебе.
Ада пішла в бік академії. Я провів її поглядом. Цікава дівчина.
***
Цікаве в мене було студентське.
— У сенсі, ваш сусід? – здивовано запитала Марія. Ми пішли до мого кабінету, бо якраз повинна бути історія.
— Ага. У наступному році я жив уже в іншій кімнаті. На щастя.
— Так… А на вечірках він з’являвся?
— Можливо, на якихось елітних так, але я завжди був серед звичайних студентів.
— Цікаво…
— Цікаво було, як Ада намагалася мене споїти, але нічого не виходило. Хоча я також пив, але до сильного сп’яніння майже не доходило.
***
Наступного року. 2 курс Лева
— Ну Леве, ну чарочку ще, - дещо сп’яніла Ада намагалася споїти мене, але для себе я вирішив, що вже досить. У пабі було досить голосно, сьогодні була вечірка. День студента, ми маємо право відгуляти одне з найважливіших свят нашого життя.
— Ні, ти мене не заставиш.
— Ц, намагатися марно.
Насправді Ада сама вже не пила. Ми просто сиділи за барною стійкою та розмовляли. Було видно, що дівчина сьогодні трохи переборщила.
— Тобі не здається, що потрібно в академію?
— Ой, ти завжди був таким занудою?
— Ні, просто за тебе хвилююся.
— Ну, якщо так, то можна і піти.
Ми вийшли з бару. Через те, що Ада іноді спотикалась через алкоголь у її організмі, я дещо придумав.
— Постій.
— А?
Ада зупинилася. Я підняв її на руки та швидко поніс до академії, поки вона мене не побила. Знаючи її, то все може бути.
— Відпусти!
— Якщо я це зроблю, то ти на каблуках ноги поламаєш.
— Не поламаю!
— Тобі нагадати, що торік було?
Після цих слів дівчина замовкла.
***
Роки йдуть, а наші вечірки не змінюються серед викладачів.
— Це в її характері, - відповіла Марія. Я усміхнувся. Потрібно буде її колись витягнути кудись.
— Вона з тих часів не змінилася, - я відчинив двері до своєї аудиторії, де вже зібралися студенти. – Заходь.