#moonchaistory #Ліс #Єремія_Зеленоока #Юліан_Ворон #F #S #ВПроцесіНаписання
2 глава. Перший крок.
Ніч минула, на диво, спокійно. Станіслав більше не чіплявся, хоч і дивився на дівчат скоса, Юліан нарешті повернувся, але на запитання де він був лише загадково посміхнувся і почав свої старі , як світ, розмови: "Вужику мій, переживаєш за мене?"
Блуда ледь не знудило, іноді Водяник перетинав межу, це сильно дратувало і доводилося його присаджувати. Хоч він потім ображався, та це було ненадовго і все починалося спочатку.
Цієї ночі ніхто, крім Марени, очей так і не зміг зімкнути.
Ранок. Єремія лежала на м'якій зеленій траві, дивилася в чисте блакитне небо і куштувала тільки-но знайдену брусницю, а, в ранішньому світлі, сонце грало своїм довгим промінням, змушувало мружитись та закривати обличчя рукою. Розтягнувшись по землі, дівчина думала про те, що сталося останніми днями. Всі ці нові знайомства та пригоди знесилили Єремію. Головний біль знову повернувся. Ліс гинув і вона це відчувала, тому варто було діяти швидше, але передчуття чогось поганого переслідувало її й досі. Невже вона злякалася? Але чого? Того, що її мрія так і залишиться фантазією? Чи... Єремія хвилювалися за них..? Тих, хто за ці дні став їй такими близькими... Хоча дівчина клялася не підпускати до себе більше нікого, але... Чому це так складно?
Єремія перевела погляд на Марену, що так клопоталася біля Станіслава. Навіть звідси можна було почути, як вона сварить його за вчорашнє та пояснює, що ці мешканці Лісу їм не вороги і йому варто більше довіряти їм. Було видно, що Станіслав хоч і слухає її та киває, ніби погоджуючись з усім, що дівчина каже, й усміхається своєю сонячною посмішкою, але підкорятися навіть не думає. Спостерігати за ними доволі цікаве заняття.
"У нього гарна усмішка... Але огидний характер і він все ще той негідник. Нехай тільки знову спробує щось таке втнути і я його... " - раптом вони пересіклись поглядами з воякою. Єремія на секунду заціпеніла, але швидко зреагувала та весело йому всміхнулася, махаючи рукою. Натомість, той здивовано округлив очі й швидко відвернувся, збентежено чухаючи потилицю.
—Хах...
"Сором'язливе хлопчисько значить. Цікаво..."
Блуд подивилася на Мавку. Остання активно щось доводила Юліану й досить агресивно жестикулювала йому перед обличчям. На мить Єремія затримала на ній погляд. Зеленоока була гарна. Наскільки прекрасна, що це не могло бути правдою. Її статура, шкіра, волосся, пальці, очі... Дивлячись в них здавалося, що цілий світ навколо фарбувався у ніжно-зелені кольори. А губи... Думаючи про них, Єремія ледь втрималася від стогону приреченості, адже її фантазії просто не мали шансів на здійснення. Та ці пухкі рожеві губи, які здавалися такими солодкими, що так і хотілося поцілувати... Дівчина просто не могла припинити думати про них та про їх власницю. Хотілося обійняти Мавку і ніколи більше не відпускати.
"Єреміє, зберися докупи... Досить думати про те, чого ніколи не станеться. Як би ти не намагалась, все одно залишишся сама. Це твоя доля."
—Ах... Треба вже збиратися в дорогу, не варто втрачати час. - Тяжко зітхнувши, дівчина підвелася та, обтрусившись, пішла ворушити всіх.
Все починалося чудово, не враховуючи їхньої подорожі до озера, в якому знаходиться щось невідоме, і того, що впертому та ще й пораненому Станіславу довелося довго роз'яснювати (звісно, брехати) куди вони прямують.
Але новий день, як здавалося, точно обіцяв бути незабутнім, хоч його і було зіпсовано черговою сваркою Юліана і Зеленоокої.
"І все почалося з того, що вони просто подивилися один на одного... Коли ця парочка вже заспокоїться?"
—Ти просто огидний, болотянику! Згинь з моїх очей! - кричала Мавка, тикаючи пальцем в Юліана, а Водяник, схрещуючи руки, лише весело всміхнувся.
—А що ти мені зробиш, якщо я відмовлю, Мухоморчику?
"Потрібно щось зробити..."
Набравши повні легені повітря, Єремія вже була готова говорити, та Марена була першою.
—Юліане, Зеленооко... Припиніть, будь ласка.
На це мавка злісно пирхнула, але змовчала. Взявши дівчину під руку і пройшовши вперед, вона на мить зупинила німий погляд на Блуді, проте, тряхнувши волоссям, пройшла повз Єремію, змушуючи дівчину важко зітхнути. Що ж вона з нею коїла? Здається, відповіді не знав і сам Ліс.
Юліан підняв руки в примирливому жесті і відійшов убік.
Думки його зараз були зайняті "любим" братиком, який мав померти, але, з якогось лиха, ожив. Мізкував про те, що на них чекає. А очікувала їх лише невідомість.
Переживання і неспокій, що поселилися в серці, дуже непокоїли водяника. Щось точно мало статися. Та він взявся за цю місію лише заради одного бажання і мав контролювати розум, тіло та емоції.
Раптом згадався цей похмурий птах і його настанови. Почуття невдоволення прийшло миттєво.
"Це просто смішно. Те, що він такий ідеальний у всьому не дає йому права повчати інших. А взагалі, чому я про нього згадав?"
Заклавши руки за потилицю, він дивився по сторонах, відволікаючись на щось, а потім перевів погляд на Єремію, яка трохи сповільнилася, переводячи подих. Юліан нахилив голову вбік.
"Людське тіло звісно швидко виснажується, але щоб там не було, як шкода, що вона ховає свою справжню божественну сутність під цією маскою. Лише марна трата прекрасного."
—Ха... Вужику мій, зачекай!
Весело усміхнувшись, він попрямував до неї.
Поки на фоні невдоволено буркотів Станіслав з Мавкою зі своїм "Скільки нам ще йти", Єремія, складаючи думки докупи, озирнулася й зрозуміла, що вони майже дійшли.
— Мені треба піти перевірити дорогу, а ви поки залиштеся тут й перепочиньте. Зеленооко, ти...
— Я піду з тобою. - Сказала дівчина, наче відрізала.
— Кхм... Ну... - Вона сумнівалася. Боялася залишитися з Мавкою наодинці, адже не хотіла, щоб це полум'я невідомих почуттів розгорілося ще більше. Не хотіла знову згоріти в ньому. Досить.
Тому намагалася загасити ці іскри надії та сподівання поки було ще не пізно. Подивившись мавці в очі Єремія намагалася зрозуміти її дії, але туманний погляд збив її з пантелику і вона, тяжко зітхнувши, все ж неохоче погодилася.
— Як забажаєш. Юліане, слідкуй за нашими підопічними і... - Не встигла вона договорити, як її перебив Станіслав.
—Я теж йду з тобою. - Сказав він, відкашлюючись та тримаючись рукою за пояс.
Єремії здивувалася цьому.
"Ну, і що він задумав? Невже хлопчисько злякалося Водяника?" - Нахиливши голову вбік, вона оцінила його жалюгідний стан й скептично усміхнулася. Потім підійшла до нього і тицьнула пальцем на рану.
Від раптового болю Станіслав різко відсахнувся і зашипів. А потім, перечепившись об корінь дерева, з гучним грохотом впав на землю.
Юліан весело засміявся, Марена теж прикрила рота рукою, але було видно, що вона переживає за вояку, Мавка ж відійшла в бік.
Єремія підступила до нього ближче.
—Збираєшся йти з такими ранами, хлопче? Якщо пройдеш ще трохи, то тільки гірше собі зробиш. Та й нас надовго затримаєш. - Дівчина перевела погляд на Марену та продовжила:
—Залишиш її саму з нечистю?
—Я...
Поки Єремія розбиралася зі Станіславом, Мавка весело посміхалася й слідкувала за цим дійством зі сторони, стоячи біля дерева. Було кумедно дивитися, як Блуд так принижує парубка, якого вона врятувала, а той, в свою чергу, її ледве не прирізав.
Не те щоб це її налякало. Просто хотілося ще трохи пожити, адже вона дечого прагнула, дуже сильно. Саме потаємне бажання зібрало їх усіх тут. Тому нехай будь-що-буде, але вона своє отримає.
А на питання "Чому вона захотіла йти з Блудом?" відповідь проста. Вона її не знає. Захотіла та й все. Останнім часом просто хотілося провести з Єремією більше часу, а чому... Чому вона не знала. Їх стосунки були заплутаними і натягнутими від самого початку. Блуд завжди була сама, нікого не підпускала до себе. Але це було до зустрічі з одним людським дівчиськом.
"Як же її звали..? А, точно, Міла.
Хах, мила дівчинка була."
Мавка трохи злилася. Адже вона також захоплювалася Єремією і її справжньою подобою, ця велич, таємничість... Її темрява манила і поглинала, змушувала підкорятися й тремтіти, хіба це не захопливо? Вона була прекрасна. І це єдине в чому вони з Юліаном дійшли згоди.
Мавка розуміла, чому той так відчайдушно намагався добитися її уваги, тому злилася, що через якесь людське, огидне дівчисько, ця велич і божественна краса зів'яне й таємнича темрява зникне, а разом з нею Блуд... Зникне в глибинах порожнечі і скорботи.
"Не варто думати про сумне... У будь-якому випадку я нічого не вдію. Це її рішення, але вона справді... Збирається відмовитися від самої себе?"
Більше не в силах терпіти цю суперечку, Зеленоока забрала збентежену Єремію під руку і повела вниз по дорозі. Зараз було неважливо куди вони йшли, Блуд завжди знайде потрібний шлях.
Коли Мавка забрала Єремію з галявини, в середині щось раптово перевернулося від такої близькості. Це було... Трохи дивно. Вона дуже давно такого не відчувала, тому була збентежена та йшла вперед, розглядаючи шлях, поки Зеленоока щось буркотіла собі під носа, збиваючи ногою вже яку підряд поганку.
"Коли вона злиться, виглядає дуже мило." - Подумала про себе Єремія, розглядаючи профіль Мавки, яка раптово підвела очі і вони зустрілися поглядами. Щоки запалали вогнем. Зеленоока, очевидно, збиралася щось сказати, але Блуд почула чужі голоси та насторожилась.
—Я цей... Подякувати хо... - Та не встигла Мавка договорити, як Єремія затулила їй рота рукою й притиснула до себе, повільно відходячи назад в хащі.
Прикусивши палець Блуду, Мавка невдоволено зиркнула на неї й активно намагалася збільшити відстань між ними. Тільки от, в порівнянні з Єремією, вона була така слабка, що навіть з місця не могла зрушити.
—Най би тебе пранці з’їли, що ти, в дідька, коїш?!
—Тихо ти. Там хтось є. - Прошепотіла Єремія і обережно повернула її голову в інший бік, притискаючи до себе ще сильніше та змушуючи ту замовкнути і подивитися нарешті в потрібну сторону.
Чужі голоси були все ближче і ближче. Тому дівчата зовсім затихли, майже не дихаючи.
Лише уривчасті зітхання Єремії обпалювали шию Мавки, змушуючи її тіло тремтіти.
Почувся хрускіт гілок, що змусив дівчат завмерти на місці, а потім і чийсь крик.
—ЯРОСЛАВЕ! ЯРОСЛАВЕ, ДЕ Ж ТИ?!
Тим часом на галявину вийшло кілька міцних чоловіків з вилами і різною зброєю в руках.
"Що тут забули люди?" - Подумала Єремія, пильно спостерігаючи за новоприбулими "гостями".
"Їх забагато. Краще розібратися з кожним поодинці. Ну ж бо, де твоє вразливе місце..." - Відпустивши Мавку, яка все ще була трохи шокована, дівчина почала сплітати чари. Чорна димка закружляла навколо її пальців, а чорні тіні підповзли ближче, неначе очікуючи наказу. Зітхнувши, вона накликала свої тіні на одного чоловіка, поки Зеленоока уважно спостерігала за нею, не зводячи очей.
—От лихий попутав! - крикнув чоловік і, взявши трохи землі, посипав собі нею голову. Тіні відсахнулися від нього неначе обпеклися.
Потім чоловік почав перечисляти на який день припадав Святвечір, що він тоді їв. Чари розвіялись, а навколо нього з'явився наче якийсь бар'єр, який дівчина була неспроможна подолати. Але чоловіки самі зібралися і пішли з поляни від гріха подалі.
Тоді Мавка радісно підскочила, виходячи із засідки. Червоніючи, повернулася до Єремії все ще невдоволено промовляючи.
— Наступного разу попереджай перед тим, щоб мене отак хапати, Блуде!
Потираючи шию, Мавка розвернулася й швидким кроком попрямувала в бік, з якого вони прийшли, залишивши збентежену Єремію позаду.
— Ну і що це було? І до речі... Гей! Почекай, що ти хотіла сказати тоді?! - Кикнула вона, намагаючись наздогнати Мавку.
Ніч настала швидко. Дійшовши до місця призначення, Єремія цікаво подивилася на їх нових знайомих. Юліан сонно потягувався, розминаючи плечі й щось весело булькотів насупленому Станіславу, а Марена намагалася вмовити друга поїсти зібраних ягід.
Та тільки загледівши їх, вона кинула цю справу й за секунду підлетіла до дівчат, неначе той вихор. Мавка аж підскочила. Упевнившись, що з ними все було добре, панянка з полегшенням зітхнула.
—Як добре, що ви повернулися! Я дуже переживала, ми вже збиралися відправити пана Юліана шукати вас! Та ось ви тут! - Радісно крикнула дівчина, міцно обіймаючи Єремію й весело посміхаючись. Мавка на цей жест відреагувала досить похмуро та, нічого не сказавши, відвернулася і всілася біля вогнища, кидаючи недовірливий погляд на вояку перед собою.
Юліан же, усміхнувшись, взявся за серце і драматично промовив:
—Пішли без мене і для найцікавішого не покликали! Яка прикрість! Залишили мене з цим надокучливим хлопчиною! Уявляєте, як мені було нудно? - Станіслав на цей жест скептично пирхнув та відвернувся, роблячи вигляд, що не слухає їх.
—Єреміє... Маю до тебе прохання... Спробуй, будь ласка, переконати Станіслава поїсти. Він лише скуштував ягід, та дізнавшись, що їх приніс пан Юліан сказав, що більше не хоче. - Сумно сказала Марена, простягаючи їй ягоди й дивлячись на рудого хлопчину.
Мавка лиш захихотіла та пробурмотіла собі під ніс щось на кшталт:
—То нехай заморить себе голодом і помре скоріше, нам менше мороки. І мені, можливо, вечеря... - Хлопець, почувши це, відсахнувся ще більше, все ще боляче кривлячись.
"Тільки цього мені не вистачало. Як вони мене дратують. Поводяться як діти малі."
Підійшовши до парубка, вона сіла поряд з ним, взяла ягоди та підсунула їх йому майже до обличчя. Той дивно покосився на неї, недовірливо сверлячи очима. Єремія втомлено зітхнула.
— Їж. Чи ти вирішив справді заморити себе голодом? - Він лише збентежено відвернувся, намагаючись дивитися кудись у сторону.
—Нема бажання їсти те, що приносять сутності.
—Хах... Може, зловити тобі зайця? Я не сутність, з моїх рук їстимеш? Ти ж розумієш, що робиш гірше тільки собі і в такому стані Марену не захистиш? Розумієш, так? - Єремія штовхнула його плечем так, що той знову скривився від болю, а потім лише іронічно посміхнулася.
— Якщо не поїси - не зможеш йти далі і, можливо, втратиш свідомість. Ти цього хочеш?
Стиснувши щелепу, хлопець киває головою та хапає з рук дівчини ягоди, кидаючи у рот цілий оберемок, швидко пережовуючи.
Єремія задоволено киває та простягає руку, щоб погладити парубка по голові, скуйовджуючи його м'яке, вогняне волосся, а він навіть не пручається. Лише сидить, завмерши на місці.
—Хороший хлопчик. - Каже вона збентежено, помітивши палаючий погляд двох смарагдових очей. Щоб це означало?
— А мене ти за таке не хвалиш! І це дуже образливо! - Невдоволено кричить Юліан, ставлячи руки в боки.
—Юліане, я відчуваю неймовірну вдячність, що мені не доводиться боротися ще й з твоєю впертістю. - Каже Єремія, розминаючи шию.
—Хвалю тебе за самостійність. Так краще? І давайте вже вибиратися з лісу, це місце виснажує.
Станіслав спирався на гілку, сплетену Зеленоокою, мружачись при кожному кроці, але так і не погоджуючись на чиюсь допомогу.
Що ближче вони підходили, то більше Блуд відчувала запах гнилі, смерті та крові. Вона була впевнена: Юліан і Мавка теж це відчували.
Пройшовши трохи, вона не помітила, як поринула в свої думки. Тривога підкрадалась все ближче. Щось страшне очікувало на них там. Вона відчувала смерть, яка дихала їй в спину, готуючи свої гострі клинки.
"Що ж... Варто було одразу зрозуміти, що завдання буде непростим і доведеться ризикнути. Але що ж буде далі? Чого нам очікувати?" - З думок її витяг голос Юліана і його рука, закинута їй на плече, яку вона, звісно ж, скинула.
—Чого тобі?
— Супишся більше, ніж зазвичай. Вужику мій, щось сталося?
Глибоко вдихнувши, Єремія тихо промовила:
—Стає все складніше. Думаю, можливо, нам доведеться ризикнути та зачарувати Марену. Не роби вигляд, наче не відчуваєш цього. Щось насувається.
— Звісно, відчуваю. Що ближче ми до озера, то більше смердить моїм неприємним знайомим.
— Невже боїшся, що братик тебе перевершить, Юліане? - Усміхнулася Єремія, дивлячись, як змінюється вираз обличчя Водяника. Спостерігати за його невдоволенням було безмежно весело.
— Ображаєш. Ніхто не зможе мене перевершити! Більше не верзи таких дурниць.
— Ну-ну.
Пройшовши ще трохи, вони почули чийсь голос, який був все ближче.
—Богдане! Ну де ж ти...
—Нема його, зник! Що ж робити... Романе?
—Як "що"? Потрібно шукати , не можна здаватись! Уяви, Гавриле, що це твоє дитя. Тоді б ти так швидко опустив руки? - Промовив чоловік, все ще сумно дивлячись у різні боки.
—Звісно ж, ні! Але, Олеже, може, нам варто попросити про допомогу у хлопців з сусіднього села? Бо, дивись, і самі згинемо в цьому Лісі від рук нечисті.
Блуд швидко переглянулася з Мавкою, кивнувши їй. Вони вже знали хто їх гості.
"Якого дідька їх занесло в цю частину Лісу?"
Помітивши компанію, чоловіки підійшли ближче. Вперед вийшов один кремезний чоловік та схвильовано залепетав:
—Ох пробачте, що так одразу, але ви випадково не бачили юнака? Русявий, отакого зросту, Богданом звуть. - Сказав він, тримаючи руку на рівні носа.
Станіслав і Юліан дивилися на чоловіків недовірливо, Марена ж зойкнула і сховалася десь позаду, а Мавка посміхалась їм з невідомим блиском в очах, неначе щось згадуючи.
Єремія позадкувала, та один з чоловіків виставив вила вперед і грізно промовив:
— Ти точно знаєш щось! Зізнавайся!
"Бачила. На святковому столі мавок. Тільки цієї мороки мені не вистачало. Що ж тобі сказати..."
—Ха... Бачила якогось хлопчину в іншій частині лісу, коли збирала трави. Дуже схожий на вашого за описом. - Мавка зацікавлено перевела погляд на Блуда, все ще всміхаючись і облизуючи пересохлі губи. До горла підступив згусток.
— Я їм не довіряю. Василю, чи можуть вони бути нечистю? - Сказав чоловік, кидаючи в сторону лісової компанії підозрілий погляд. Марена притулилася до Єремії, а та поспішила взяти панянку за руку.
Але їх перервав гучний рев з глибин лісу. Земля здригнулася під ними, неначе від сильного поштовху. Та не тільки земля, в середині одразу неначе щось зламалося, а тварини поспіхом сховалися, хто куди.
"Не кажіть, що це... Тільки не він... Прокляття! " - Одразу все зрозумівши, Єремія голосно закричала:
—Тікайте негайно!
—Що це? - Крикнув Станіслав, та його перервало карканя птахів, які пролітали зграєю над ними.
Тікати було вже пізно. З лісу повільно вийшло чудовисько завбільшки зі здорового бика і поступово наближалось в їх бік. Воно мало кістяну волохату голову та великі роги. Від нього тхнуло кров'ю та гниллю, а сам він був весь в червоних дивних нитках... Було очевидно - нічого хорошого це створіння з собою не несе.
—Кажу ж вам, тікайте!
—А ти?.. - Збентежено спитав рудий парубок, стоячи на місці.
— Юліане, забери їх звідси! Я розберусь сама! - Невпевнено кивнувши, Водяник все ж виконав прохання і, взявши Станіслава на руки зі словами: "Тримайся міцніше, вічно невдоволена панянко", побіг подалі від того дійства.
Мавка вагалася. Вона не хотіла кидати Єремію тут саму, але часу у них не було і вона б нічого не вдіяла. Зеленоока знала, що Блуд була неймовірно могутньою, тому, пробігаючи повз неї, дівчина прошепотіла лише тихе: "Обов'язково повертайся живою...", схопила Марену, попри її крики не залишати Єремію саму, та побігла за Водяником. Мавка була певна, що її почули, адже, як тоді пояснити той кивок і заспокійливу посмішку?..
"Ось ми і залишилися самі, Лісовику." - Але, глянувши на чоловіків поруч, доповнила:
"Ну, може, і не зовсім самі."
Звір знову голосно заревів та, помітивши переполоханих людей, побіг в їх сторону. Схопив першу-ліпшу людину і вже збирався розірвати, але один з чоловіків скидає вила над головою, намагаючись заколоти створіння. Мить і величезні, руки розривають людське тіло на шмаття, яке супроводжується звуком чавкання й ламанням кісток. Лісовик відкидає тушу та повертається до іншої жертви.
Огидні звуки хлюпання та крики жаху одразу відлунюють в голові. Єремія дивиться як внутрішні органи, того, хто щойно стояв перед нею, вивалюються і розповзаються по всій галявині. У ніздрі одразу вдарив металевий запах крові і смерті. Поки Лісовик закінчував з останнім, чиясь закривавлена голова підкотилась їй до ніг. Вона важко видизнула і з огидою її відбила.
— Як ти мене дістав. Бийся краще зі мною! Адже я твій суперник, хіба ти забув? Чи вже настільки збайдужнів?!
"Що ж, щоб його перемогти, доведеться порушити свою обіцянку. Інакше ніяк." - Тіні почали згущуватися біля неї, людська шкіра тріщала від великої кількості випущеної магії й розірвалася на маленькі клаптики.
Нарешті показалася її справжня сутність. Прекрасна, не схожа на інших. Її образ наче вирізблювали самі боги. Два білих, неначе кришталь, ока, виблискували при світлі сонця, переливалися, палали диким вогнем. Тіло її неначе було створено з самої темряви. Було відчуття, наче сам янгол смерті спустився і благословив їх своєю присутністю.
Підходячи до Лісовика... О ні, вона не йшла, ні, вона летіла над землею... Наближаючись до нього, Єремія промовила:
—Мене вже дістало, що хтось мені вічно заважає. Сподіваюся, ти будеш останнім.
"Чудова нагода вгамувати злість. А чому б і ні."
Супротивник нарешті помітив її і розлютився дужче.
"Ну ж бо покажи мені на що ти спроможний. Минулого разу перемога була за мною." - Блуд намагалася вплинути на нього, туманячи його розум, і це вдавалось.
Лісовик похитнувся від такого напору та, вхопившись за голову своїми закривавленими руками, почав голосно кричати.
—Нічого не бачу! - Він хитався з боку в бік, ламаючи все на своєму шляху.
Та Блуд на це лише весело сміялася. Їй це подобалося. Вона почувається сильною. Впевненою. Вільною.
Та довго це тривати не могло. Щоб не втрачати контроль над ситуацією, вона створила тіньових створінь, які накинулися на звіра, блокуючи його спроби пройти далі.
"Що ж робити, він до біса сильний. Я довго так не витримаю."
Проте створіння було божевільне, вирвавшись з пастки, він налетів на Єремію, але та успішно відкинула його батогом вбік, відходячи подалі.
Розум все більше туманився і вона не контролювала себе, повністю віддаючись бійці.
Блуд починала програвати. Лісовик кинувся на неї, вдаряючи кулаком, від якого вона ледве встигла ухилитися.
— Розчавлю! - злісно кричить він, хапаючи сутність за шию й піднімаючи над землею. Всі спроби вдарити його пітьмою виявилися марними, тому вона почала відчувати, як ламаються її кістки і вона втрачає свідомість під сильним тиском Лісовика.
"Дідько, як боляче..." - відкинувши голову назад, дівчина відчуває, як ламаються її ребра. Німий крик застряг у неї в горлі, та раптово великий спалах світла осліпив їх обох. Лісовик розкрив долоню і Єремія майже з нечутним грохотом летить на землю, відчуваючи неймовірний біль в усьому тілі.
Раптом в думки влетіли слова Мавки: " Обов'язково повертайся живою..." - Блуд усміхнулася. -
"Як тут можна ослухатись?.."
Чудовисько відступає і з криком падає перед нею на землю, зв'язаний чорними нитками. Підіймаючи голову, Єремія бачить, застиглу в небі, Відьму, а за її спиною Ворона, що розкинув крила.
— Прийшов твій кінець, Лісовику. - Промовила Магда, відрубуючи тому голову.
"Вау... А ви, як завжди, вчасно." - Подумалось дівчині перед тим, як вона повільно заплющила очі та поринула в пітьму.