Зорі все ще сяють

#moonchaistory #Ліс #Яреми #Юліаворони #S #F #В #ВПроцесіНаписання

Ранок був, на диво, досить морозним. Густий вологий туман укривав увесь Київ своїм сірим покривом, а сонце хоч і світило з-поза хмар, та зовсім не гріло. Хоча чому було дивуватися: незважаючи на те, що надворі літо, погода скакала, як ті американські гірки. Туди-сюди і по колу. Через це тиждень тому його матір затягла хлопця до села на дачу, запрягаючи перекопувати всю картоплю поки ще не було дощу. Не дивно, що спина у нього потім тоді добряче боліла. А його люба сестра, яка, звісно ж, пропустила сію процесію, люб'язно виписала йому якусь мазь Вишневського. Ефект такий собі, але варто було дякувати і на тому.

Хлопець стояв на балконі хмарочосу, спираючись ліктями об перети та говорячи з кимось по телефону. Легенький вітерець розвіював густе чорне неслухняне волосся, а також обдавав шкіру вранішньою прохолодою, змушуючи ту покриватися сиротами.

З роздумів чоловіка вивів голос подруги, з якою вони зараз розмовляють по телефону. Та він, напевно, знову не помітив, як поринув у власні думки, забуваючи про все на світі.

— Єреме, ти слухаєш?! Чи знову літаєш у хмарах?

Гучний жіночий голос одразу гучним дзижчанням віддав в голові. Не в змозі нормально фільтрувати інформацію, чоловік протяжно зітхнув, потираючи великим пальцем чоло.

— Гм... Так, пробач... Трохи задумався, та я тебе слухаю.

— Кажу, що сьогодні Юліан повертається. Тому нам, як друзям, варто підтримати його в цей час.

—...Знаю, Пані Олена померла ж... Хорошою людиною була. Шкода тільки, що Юліан повертається саме за таких обставин. Треба буде якось витягти його розвіятися. Він же на довго приїжджає?

— Так, обов'язково. Але краще, для початку, себе витягни зі своєї бульбашки.

— Не починай… — Єрем точно відчув, як жінка закотила очі.

— Я і не починала. Але зараз ми говоримо про тебе. До речі, ти був у психолога?

— Гм, був. Та все ж… Тобі не потрібно так хвилюватися, бо вже поводишся, як та стара бабка і тільки те й робиш, що бурчиш. Так і посивіти недалеко, знаєш?

— Єреме… Ще один жарт про мій вік і твоє тіло шукатимуть на дні океану. Я тут хвилююся за його стан, а він.... Ну що за хлопець.

— Так, матусю, Ви абсолютно праві. Але бути на дні океану не так і погано… Знаєш, рибки там, водорості та інша дурня. — Передразнив парубок жінку, змушуючи ту невдоволено гмикнути.

— Хах... Один в річку, інший в океан… Ну що за суїцидники, Господи прости. Годі вже дуркувати. До речі, ледве не забула. Я хотіла спитати… То ти ж приїдеш? - На згадці про сьогоднішню зустріч Єрем, насупивши плечі, враз посерйознішав.

— Звісно, буду десь о десятій, як і домовлялися. Хоча досі не розумію навіщо я там тобі треба. Хіба мало професійних фотографів у місті?

— Ну, ти найкращий за тих, кого я знаю, та й хіба це така проблема?.. Грошей заробиш і в люди нарешті вийдеш. Годі тобі вже заганяти себе у свій темний куток та ганятися за привидом минулого. — Її голос відразу перейшов на шепіт, від чого по тілу пробігли мурахи.

— Минуло вже чотири роки, Єреме...Час починати жити, а не існувати, адже все швидкоплинне. Не встигнеш кліпнути, як вже зістаришся і помреш на самоті. Тому не цейво мені тут.

У хлопця не знайшлося слів, щоб щось відповісти, окрім в'їдливих коментарів.

— Ого… Це було щось на філософській? Дякую, пані, за настанову. Я запам'ятаю Вашу мудрість.

— От дурник.

Слова жінки все ще гуділи в голові, хоча вже ц минуло близько години.

"Жити, а не існувати… Хах, аби це було так просто."

Усе ще споглядаючи на ранкове метушіння, чоловік раптово перевів погляд донизу і, нахиливши голову на бік, дивні думки враз захопили його розум:

"Цікаво... А що було б... Хм... Якби я випадково випав звідси?.."

Здивовано кліпнувши декілька разів, чоловік, струснувши головою, скептично усміхнувся собі та взяв до рота сигарету, яка майже дотліла, залишаючи по собі лишень маленький відрубок.

"Хоча не думаю, що комусь було б приємно дивитися на розфігачений труп посеред дороги. О, особливо Єремії такий сюрприз сподобався б. Сплющене тіло брата, а замість правого ока чорна діра, що може бути краще? Хоча... Чому правого? Ай, усе одно... Цікаво, а щоб сказав психолог про мої думки?"

— Хах... Та тут у стаціонар уже можна збиратись і їхати.

Посміхнувшись, чоловік максимально затягнувся й зітхнув, стримуючи поривчастий кашель. З рота повільно виходив в'язкий клубок смердючого диму, який одразу віддавав гірким присмаком табаку на язиці.

"Як же все дістало. Може, справді стрибнути?.. Та ні, я ще жити хочу, мабуть... Так, варто рухати сідницями і йти, бо Магда знову почне читати нотації.

Тяжко зітхнувши, Єрем загасив цигарку і поплентався збиратися на роботу, по дорозі викидаючи бичок у смітник.

Насправді йому не дуже хотілося кудись іти, але жити на щось треба було та й Магді потрібно всього кілька знімків... Точніше не їй, а якійсь парочці, в якої мало бути весілля. У подробиці Єрем, звісно, не влазив, просто погодився з просоння, от і має собі. У будь якому випадку, йому все пояснять на місці, тому проблем бути не мало. Та й робота була начебто легка, незважаючи на його огиду до інших людей. Хоча... Можливо, й не до всіх людей, завжди були винятки.

Дійшовши до кімнати, хлопець почав збиратися. У душі він уже був, тому залишалися дрібниці. Одягаючи футболку, чоловік випадково скосив свій погляд на пожмакані простирадла, що лежали на ліжку, і насупив брови. Сьогодні знову прокинувся в холодному поті від жахіть й не зміг більше заснути. Тому, сівши за комп'ютер, почав обробляти фотографії. Колись він точно віддасть Богу душу від перевтоми, емоційних гойдалок та недосипання, але ж гроші просто так з неба не беруться, правильно?

Чоловік вирішив, що немає необхідності одягатися офіційно, тож обрав звичайний чорний світшот і такого ж кольору джинси з черевиками. Засукував рукава по лікті, де виднілися його татуювання, та попрямував до виходу, хапаючи сумку й на ходу перевіряючи чи все було на місці.

Задоволено кивнувши, відкрив двері та востаннє кинув погляд на фото дівчини, фотографія якої стояла столі.

— Я скоро повернуся.

Вийшовши з під'їзду, хлопець одним поглядом знайшов потрібну машину і, підійшовши, сів за кермо свого мерседеса, закриваючи двері. Годинник показував пів на восьму, а їхати йому було приблизно півтори години, не рахуючи заторів на дорозі.

Доїхавши, він зупинився біля високої будівлі з досить гарним зовнішнім оздобленням. Узявши сумку, він вийшов з машини і одразу попрямував до ресторану, трохи напружуючись. Давно Єрем не працював з такими великими замовленнями, до того ж з весіллями, тому, звісно ж, трохи нервував.

Зайшовши до приміщення, Єрем був приємно здивований. Він знав, що Магда дуже вкладається у свої заклади і всі вони на досить високому рівні, але побачене перевершило всі очікування. Заклад було зроблено в стилі "Лофт" з додаванням чорного дерева. Коріння дерев звисало зі стелі, додаючи загадкової атмосфери. Усередині пахло соснами, здавалося, що Єрем потрапив до його улюбленого темного Лісу, в якому вони часто бували.

На першому поверсі знаходився непоганий бар. Пройшовши трохи вперед, чоловік почав оглядатися і нарешті знайшов Магду, яка стояла біля якогось чоловіка, даючи вказівки. Побачивши Єрема, жінка швидко відіслала співрозмовника та підійшла до друга, простягаючи руку для привітання. На ній був чорний брючний костюм з білою сорочкою та сріблястий годинник. Довге чорне волосся вона обережно вклала на плечі.

— Ти все ж прийшов. А я вже думала, що мені доведеться ловити тебе по всьому місту як минулого разу. — Уміхаючись, промовила жінка, відпускаючи його руку.

— Ой, не нагадуй… Краще перейдімо ближче до справи. Що раніше почнемо, то раніше я поїду додому. Там ще Єремія щось від мене хотіла.

— Як скажеш. Тоді йдемо на другий поверх. До речі, ти добре харчуєшся? Здається, наче схуд з нашої минулої зустрічі... — Закотивши очі, Єрем зрозумів, що варто було б змінити тему.

— Так, знаєш… Гм… До речі… Миленько тут у тебе. Вайб того Лісу, куди ми останній раз їздили на фотосесію.

— Намагаєшся змінити тему таким чином? Але приємно, що ти помітив. За основу дизайну я взяла саме його, коли все почало розбудовуватися… Не очікувала, що вийде такий дивовижний результат. Думаю, цей заклад поки що найкраща моя робота. Анастасія теж допомагала з дизайном, до речі.

— Зеленоока... Як у неї справи? Давно її не бачив. — Задумливо повів Єрем, проходячи далі по сходах.

— Уся в роботі. Просила передати тобі "привіт" як зустрінемося. Казала, що якось може загляне до тебе на зйомку.

— Хах… Завжди радий бачити її.

Діставшись нарешті до потрібного поверху, хлопець почав оглядатися, міцно тримаючи сумку і поправляючи неслухняне волосся. Магда стояла поряд, підібгавши губи і кудись дивилася. Прослідкувавши за її поглядом, Єрем зрозумів, що жінка споглядає на дівчину і юнака в дальньому кутку зали.

— То це мої клієнти? Хіба вони виглядають не занадто молодо? Ти ж знаєш, що в мене досить високі ціни, до того ж весілля…

Жінка лише кашлянула скептично глянувши на чоловіка.

— Знаю. Та про гроші хвилюватися не варто. Один мій бізнес-партнер — це батько нареченої. Він мені розповів, що в його дочки весілля та вони шукають хорошого фотографа. Я сказала, що можу допомогти їм з цим... Ну, і...

— І домовилася, а потім уже сказала про це мені, ая-яй, Магдо.

— Не ая-я-яйкай мені, я ж спитала в тебе, ти погодився. Потім дізналася, що це фіктивний шлюб. Ти знаєш, що я таке не одобрюю, але це бізнес… Я знаю цих дітей особисто та нічого не зможу вдіяти, хах… — Закінчила розповідь вона на одному подиху, потираючи на руці годинник.

— Добре, я зрозумів до чого ти хилиш: не бовкнути чогось нероздумливого. Але хіба я не маю домовлятися тоді з батьками, якщо це за домовленістю… Дурня якась — Цокнув язиком Єрем, трохи сіпаючись і знову споглядаючи в сторону хлопця та дівчини, які щось активно обговорювали.

— Мав би, якби Марена не зробила скандал батькам, адже якщо вони вже все вирішили за неї, то нехай вона хоч щось обере сама… Тому в тебе зараз відбудеться щось на кшталт… Співбесіди? А про батька нареченого я змовчу. Просто знай, що він погань.

— Ох як цікаво, ти маєш мені потім розповісти про це детальніше.

На мить Єремові здалося, що в очах Магди промайнули блискавки люті, але та швидко опанувала себе та спокійно сказала:

— Добре, потім. Та не будемо гаяти часу. Нам краще поквапитися, ти ж сам казав: "Раніше почнемо, раніше закінчимо." — Процитувавши його слова, жінка посміхнулась, обережно беручи співрозмовника під руку, на що він лише гмикнув.

Підійшовши до потрібного столику, Магда лише ширше посміхнулася, споглядаючи двох молодих людей. Хлопець та дівчина підвелися, усміхаючись у відповідь з простягнутими руками для обіймів.

Поки вони обіймалися, Єрем встиг роздивитися їхні обличчя. Спочатку глянув на дівчину: вона була зі світлим волоссям, кольору стиглої пшениці, яке було зібране в тугу косу, великими, бликитними очима, а її шкіра була неначе порцеляновою. Легкий рум'янець прикрашав обличчя, весела усмішка грала на її рожевих губах, змушуючи серце тріпотіти. Одягнена ж вона була в гарну білу сукню з чорним корсетом, що підкреслював усі вигини.

"Неначе сам янгол зійшов до нас… Хах." — Лишень подумалося йому.

Потім так само задумливо він перевів погляд на хлопця, якого звали Ярославом за словами Магди. Хлопець був не менш привабливим. Його кучеряве каштанове волосся спадало до плечей і було зав'язане в невисокий хвостик. Також Єрем помітив, що його чубчик, який спадає на очі, був білявим, як і його брова та вії на лівій стороні обличчя.

"Пофарбоване чи… Натуральне?"

Чоловіки на мить зустрілися поглядами і тільки тоді Єрем помітив, що в хлопця була гетерохромія. Це виглядало незвично, але до біса гарно. Раптово захотілося його сфотографувати, або ж навіть зобразити на картині. Він був дуже вродливий, а його сміх був неймовірно прекрасний і заразний.

Дивлячись на нього, всередині зароджувалося приємне відчуття комфорту. Та, труснувши головою, Єрем лише притупив це почуття, змушуючи себе не думати про це. Одягнений хлопець був, на диво, просто, але зі смаком: у світло-блакитні джинси з білою футболкою та джинсовкою.

"Він... Вродливий... Я б сказав, що навіть занадто привабливий, як на мене. Цікаво, чи правильно так думати про хлопця, який одружується?"

Відвернувшись, Єрем лише зробив крок назад, чекаючи закінчення привітання Магди молодятам.

"Магда справді як та стара бабка… Таких довгих та люб'язних привітань я ще ні від кого не чув. Жах, вік дає своє..." — Раптом шкірою пробігли мурахи і хлопець відчув ледь помітний гнівний погляд жінки, кинутий у його бік.

"Думки читає? Бррр, оце атмосфера. Відьма, їй Богу."

— Давно не бачилися, ви вже такі дорослі, що аж не віриться... А ваші батьки... Так би й задушила.

— Ха-ха… Годі вам, ми добре розуміємо, що це наш обов'язок… А це?.. — Промовив хлопець і на мить запнувся, переводячи погляд на брюнета, що стояв за Магдою. Остання лиш кивнула відходячи в бік.

— Єрем, як я розумію, ваш фотограф. Приємно познайомитись. — Усміхнувся він кутиком губ, підходячи на крок ближче та простягаючи парубку руку паралельно помічаючи для себе, що співрозмовник був на голову нижче, що здавалося досить милим. Ярослав відповів на жест фотографа. Його долоня була теплою і всього на мить Єрему здалося, що його вдарило струмом, а потім віддало приємним відчуттям усередині, змушуючи серце пришвидшитись. Рука хлопця була ніжна, а кінчики пальців загрубілі та в подряпинах.

"Здається мені, що ми стоїмо так довше, ніж потрібно… Кхм."

Але відпускати руку чомусь не хотілося. Та все ж Єрем лиш гмикнув собі під носа і відпустив хлопця, стиснувши руку в кулак та засовуючи її до кишені…

"Цікаво… Він гітарист?.. Дуже схоже на це."

Хлопець навпроти лише напружився, трохи червоніючи і нервово усміхаючись йому у відповідь, теж ховаючи руки в кишені куртки.

Марена раптом гучно зойкнула, також вітаючись з фотографом і простягаючи йому руку.

Магда лише посміхнулася як та лисиця на фоні, думаючи про щось своє й підморгуючи йому.

"Про що ця жінка взагалі думає?"

— То що..? Може, присядемо та обговоримо деталі роботи? Не будемо гаяти часу.

— Так, звичайно! — Сказала наречена, хихикаючи і сідаючи навпроти Магди. Ярослав, відповідно, сів навпроти Єрема.

Коли всі нюанси були обговорені, а документи підписані, Єрем видихнув. Весілля мало відбутися за місяць, тому поспішати було нікуди. Увесь час, який тривала розмова, хлопець відчував палаючий погляд навпроти. Нервово соваючись на місці, він поглянув на годинник, що красувався на лівій руці та згадав, що ще обіцяв Єремії зустріч. Це було його шансом нарешті покинути цю компанію.

Але навіть коли він вийшов із закладу, продовжував відчувати чийсь погляд. Це було до біса дивно, але... Може, це лише думки... Тому, сівши за кермо автомобіля, він зітхнув та порямував додому. Годинник показував другу годину дня, а зустрітися із сестрою він мав аж о восьмій.

"Ідеально, заодно закінчу обробляти фото, а також розберуся з паперами. Можливо, навіть поспати встигну."

Заїхаши на свій правий берег до Печерського району, він зупинився біля однієї багатоповерхівки паркуючи машину. Сонно потянувшись, глянув на телефон, де було одне пропущене голосове повідомлення від Єремії.

— Чого вона хоче? Ай… Потім прослухаю. — Закотивши очі, він лише заблокував екран і, вийнявши ключі, вийшов з машини, грюкаючи дверима.

Щойно Єрем поглянув на небо, сонце враз засліпило йому очі, змушуючи мружитись від світла.

— Айг…

"Ой… Це ж і Юліана треба буде набрати, але, напевно, потім. Йому варто відпочити. Сподіваюся, він у нормі. Уже мав би приїхати. Магда казала, що його зустріне Ворон, тільки б той не перенервував, побачивши улюблену зірочку, хах."

Постоявши ще трохи, Єрем попрямував у бік будівлі, все ще сонно позіхаючи. Відкривши двері, одразу зайшов у ліфт, піднімаючись на десятий поверх.

Відкривши двері квартири, перед очима враз потемніло. Шморгнувши носом, хлопець лише пройшов у коридор, закриваючи за собою двері. Знявши взуття, кинув сумку десь під ногами біля дверей і, забродивши до вітальні, одразу плюхнувся на диван, беручи до рук фотографію жінки зі столу. Почулося тяжке зітхання. Хлопець ліг, відкидаючи голову назад і притискаючи фото до грудей.

— Ха… Я так утомився... Ти сумувала за мною? — Раптом запанувала суцільна тиша, яку за кілька секунд розрізав тихий мовчазний плач.

— Знаєш, а я сумую за тобою. Скажи мені… Міло… Чому… Чому це мала бути саме ти? — Очі відразу наповнилися вологою. Зігнувшись, він відвернувся до спинки дивану та продовжував тихо плакати, піднімаючи рамку з фото на рівні очей. На ньому була зображена усміхнена дівчина з виразними карими очима та довгим темним волоссям, яке контрастувало з червоною сукнею.

— Чому ти покинула мене… Усі кажуть тебе забути… Та я не можу, ти моє все, Міло… Моє все…

Заплющивши очі, хлопець усе ще щось бурмотів та згодом непомітно поринув у глибокий сон. Солоні сльози досі стікали тоненькими струмочками по його обличчю, а руки все ще міцно притискали фотографію дівчини до грудей. У кімнаті було темно і тільки маленький промінь світла потрапляв туди через маленьку шпаринку з фіранки, мов останній промінь надії...

Годинник показував вісімнадцяту годину, а за вікном уже помітно починало темніти. Єрем усе ще сопів, здригаючись уві сні.

— Єреме! Єреме, ти мене чуєш?

* * *

— Міла?.. Міло! Де ти? — Стоячи посеред Лісу, хлопець заглядав у чорний густий туман, сподіваючись віднайти там дівчину.

"Це сон?" — Єрем не розумів де він, перед очима мерехтіли дві яскраві крапки, що це було? Чиїсь очі? Чи щось інше? Раптом за спиною промайнув жіночий сміх. Повернувшись, він побачив перед собою дівчину, одягнену в червону пошарпану сукню. Уся в глибоких шрамах і порізах, живіт розпорений, а кров текла бурхливим струмком униз. Чорні мухи вихором літали навколо неї і їх дзижчання змушувало всередині щось обриватися. Вона підходила до нього. Повільно, немов боячись налякати. У ніздрі відразу вдарив гнилий, вогкий запах. Єрем упізнав її.

— Міла…

— Ти боїшся мене, Єреме? — З кожним її кроком з живота вивалювалися нутрощі, а кишки телепалися звисаючи донизу, немов гірлянди з ялинки в новорічну ніч. Замість очей у дівчини було дві чорні діри, які палали червоним мерехтливим світлом. З її рук звисали червоно-кроваві нитки, що обплітали кожну частинку тіла, мов ліани. Оглянувшись, він зрозумів, що навколо був лише темний Ліс, тікати було нікуди… А страх підступав усе ближче, мов дикий звір, що збирався роздерти нутрощі здобичі.

— Мі-міло... Що... Що з тобою сталося... — Усередині поселилося щось страшне і кожна частинка тіла кричала тікати, але ноги зовсім не слухалися. З кожним кроком дівчини до горла підступала нудота. Але, зібравшись, він все ж зміг відступити на крок назад, потім ще один крок, два. Та, перечепившись об корінь дерева, з гучним грюкотом хлопець упав на землю. У голові гуділо, а від слів Міли груди віддавали пекучим болем. Нутрощі наче палали. Хотілося кричати, та він не міг...

— Ти боїшся мене, Єреме? Уважаєш мене монстром? Але це ти винен... Ти вбив мене... Ти скинув мене з того урвища... Хіба ти не загрався тоді?

— Що... Що ти таке кажеш?.. Я-я не... — Слова плуталися, а дівчина підходила все ближче, голосно сміючись. Єрем натомість повільно відповзав подалі, намагаючись урятуватися. Він уже зрозумів: це була не та Міла, яку він знав та кохав. Це було щось страшне і жахливе, що змушувало кров у жилах холонути до болю.

— Невже боїшся ? Я бачу це по твоїх очах. Думаєш, що так легко втечеш від мене? Справжній монстр тут ти! І ТІЛЬКИ ТИ, БЛУДЕ! — Кров голосно пульсувала в голові, а її проклятий сміх віддав у вухах, змушуючи кривитися. Що він зробив не так? Що вона таке каже? І чому він не може нічого заперечити? Раптом перевівши погляд на свої руки, Єрем помітив, що одягнений у дивний одяг, а його руки... По лікоть у крові. Серце знову пропустило удар.

— "Де я…" — Не всиг хлопець і кліпнути, як його притиснули до землі. Здається, він врізався головою в камінь, перед очима пливло, а дівчина вже сиділа на ньому, простягаючи свої криваві руки, облетені нитками. Її гниле дихання обпалювало йому обличчя, змушуючи морщити носа від огидного запаху металу. Серце билося в пришвидшеному темпі, а мозок неначе відключився. Єрем намагався її відштовхнути, намагався боротися, але нічого не виходило… Тіло йому не підкорялося, неначе і не належало.

— Кха… — Його почали душити, судоми враз охопили тіло, а її кігті паралельно впивались йому в шкіру, залишаючи червоні мітки й порізи. Тікати… Треба було тікати. Та куди і як?..

— Врят-ту-уйте-е...

— Відчуй, як це — помирати! Тільки на смерть ти й заслуговуєш! Помри! — Перед очима темніло, він уже навіть не чув що йому кажуть. Раптом на обличчч щось крапнуло, а потім ще раз. Глянувши, він помітив, що Міла трясеться, а з її очей крапають червоні сльози.

"Кров..." — Стало огидно, нудота знову підступила до горла, а страх змушував його заціпеніти.

Мить і він помітив, як її очі розширилися, з переляком дивлячись кудись уперед. Тихе гарчання одразу віддало ехом у густому лісі. Дівчина подалася назад, відпускаючи Єрема і тільки зараз він зумів нарешті повноцінно вдихнути. Відсахнувшись назад, він відчув чиєсь гаряче дихання, яке враз обпекло йому шию, змушуючи тіло вкриватися морозом. Зустрівшись поглядом з переляканою дівчиною, яка повільно відступала, хлопець повернувся. Перед ним стояв величезний вовк, очі якого палали лютю і здалися дуже знайомими. Серце на мить зупинилося. Чому Єрем не відчував страху? Наче під гіпнозом хлопець простягнув руку вперед.

—Ти...

А далі лишилася тільки пітьма.

* * *

Повільно розплющивши очі, хлопець відчув, як його трясуть.

— Єреме! Єреме, ти мене чуєш! — Мить і він підскочив, відчуваючи, як йому на обличчя вилили щось холодне. Напевно, воду. Годинник показував пів на дев'яту вечора. Скільки він спав?

— О-о-ой, Єремія? — Хлопець по трохи приходив до тями. — Нащо так робити? Ненормальна якась чи що… — Серце шалено билося. Що це був за сон такий?.. Раптом він торкнувся власної шиї та, підскочивши, схопив дзеркало, яке лежало на столі і почав оглядати свою шию.

"Нічого… Фух… Це всього лише сон, усе добре." — Сідаючи зручніше, Єрем схопився за голову, тяжко дихаючи.

— І тобі добрий вечір. То це я ненормальна? Я намагаюся тебе розбудити вже приблизно пів години! Ти знаєш, що тебе трясло як епілептика? Знаєш як я злякалася... — Сказала дівчина, гнівно дивлячись на нього. Та зрозумівши, що з ним усе добре, сіла поряд і поклала руку йому на спину.

— Гей... Як ти?

— Ха... Та все нормально, пробач... Мені просто наснився кошмар. — Труснувши головою, Єрем глянув на годинник.

"Уже дев'ята... Треба буде потім усе обдумати... Що це взагалі було?.."

— Знову наснилась аварія?.. Ти приймав таблетки? Може, води?

— Та ні… Нічого серйозного, я потім тобі розповім. І до речі… Якого лиха ти забула в моїй квартирі? — Склавши руки, Єрем одразу невдоволено глянув на дівчину, очікуючи пояснення і паралельно змінюючи тему.

— Га? Ми ж домовлялися сьогодні піти в клуб, чи ти забув уже? Невже старість у голову вдарила, братику? Це Магда на тебе так впливає? До речі , ось... Я тобі тут одяг підібрала. — Пирхнула Єремія, проходячи повз нього і кидаючи на диван якість речі.

— Чорт... Я забув. Пробач... А щодо Магди, почула б вона тебе, то, напевно, прокляла б. — Усміхнувся він, потираючи спросоння очі.

— Може бути і таке, але вона нічого не дізнається, якщо ти не бовкнеш. І взагалі, збирайся хутчіше й жодних відмовок. Ти обіцяв.

Тяжко зітхнувши, Єрем лише прохрустів шиєю і попрямував у бік ванної, хапаючи одяг і невдоволено буркотячи.

— Скоро ці обіцянки вийдуть мені одним місцем...

— Саме так. Нумо, рухай сідницями швидше. Я чекатиму на тебе в машині.

Перед самим виходом Єрем сховав фотографію Міли якнайдалі.

Грюкнувши дверима, хлопець роздратовано сів у машину, одним оком поглядаючи на задоволену Єремію. Він одягнув просту чорну сорочку (і, звісно ж, засукував рукава по лікті) та чорні штани, волосся уклав на бік.

Глянувши на нього, дівчина враз голосно захихотіла.

— Ти прямо як на побачення! Пхпхпх Знаєш, такий собі багатенький bad boy. — Єрем на це лиш насуплено повів бровами.

— Я зараз нікуди не поїду. До того ж ти сама обирала мені одяг. Сміється вона тут.

— Пробач-пробач. Бачиш, більше не сміюся. — Намагаючись стримати сміх, дівчина знову зареготала, плескаючи його по плечу.

— Ха-ха-ха, дуже смішно. До речі, ти мені так і не пояснила що за клуб. Враз згадавши щось, Єремія одразу посерйознішала і замість сміху лише хитро посміхнулася, схрещуючи руки на грудях і відводячи погляд кудись убік.

— Ну, знаєш, мій знайомий нещодавно відкрив один нічний клуб і запросив мене. А я запрошую тебе, бо мені одній нудно. Бачиш як класно.

— Ага, дуже. Дав же Бог близнючку... Вводь тоді в навігатор адресу, я ж не знаю де той заклад.

"Уже нікуди не хочу їхати, щоб цю Єремію чорти побрали. " — Ні, хлопець любив свою сестру, вона була для нього найкращою у світі. Та все ж... Іноді вона його дратувала так, що хотілося просто викинути її кудись у вікно.— То що, їдемо?

— Мг. — Завівши машину, вони попрямували до нічного клубу.

Дібравшись до потрібного місця, Єрему одразу захотілося розвернути машину і втекти.

— Я не буду туди заходити.

— Ой, та заспокойся. Нічого поганого в цьому немає. Ти що, гомофоб? — Скептично піднявши брову, глянула на нього Єремія, все ще посміхаючись.

— Я, звісно, не проти цього і так далі… АЛЕ ТИ НЕ КАЗАЛА, ЩО ЦЕ ГЕЙ-КЛУБ! Хоч би попередила! — Протараторив хлопець, нервово потираючи зап'ястя.

— Та годі тобі, йдемо. Чи ти страхопуд?

"От же ж..." — Цей прийом працював завжди і Єремія це знала. Тому, невдоволено щось пробурмотівши, хлопець лише незадоволено кивнув. — Ах ти... Добре, але не очікуй від мене чогось. Тільки-но мені щось не сподобається, я повертаюся додому. — Роздратовано вийшовши з машини, Єрем попрямував у сторону входу. Зустріли їх дуже милі охоронці.

Коли Єрем зайшов усередину, то його почало трясти наче той осінній лист, а обличчя почервоніло чи то від гніву, чи то від сорому. Тим часом його сестра дуже голосно реготала на фоні й почувалася комфортно. Нарешті підійшовши до барної стійки, вони сіли, замовляючи собі коктейлі. Точніше Єремія замовляла собі все, що душа бажає, а Єрем усе оплачував. Хлопець усе ще намагався опанувати себе, а дівчина сміялася.

— Не думав, що патологоанатомам так мало платять і взагалі… Ти всядешся чи ні?

— Хпхп… ТИ БАЧИВ, ЯК ВІН ТОБІ ПІДМОРГНУВ? І ось це: "Вдало відпочити, красунчику." — Повторювала охоронця Єремія, імітуючи його голос. У хлопця від цього аж пробігли мурахи по тілу. — Я вже шкодую, що сюди прийшов.— Гей, та розслабся ти і просто отримуй задоволення.

— Ага, дякую за пораду. Але, напевно, без мене.

Поки Єремія кудись зникла, побачивши знайомого, Єрем сидів за барною стійкою, попиваючи воду, бо вже знав, що саме йому доведеться нести п'янющу сестру додому. Та все ж, зітхнувши, він спробував розслабитися. Йому справді варто було відпочити. Тому, посидівши ще трохи, він усе ж віддався потоку і ритму музики, відкидаючи всі свої думки та пішов танцювати. На диво, йому сподобалося… Тут було досить атмосферно, хоча червоне світло нагадувало йому події минулого сну, мерехтіння тих червоних очей. Але раптова ейфорія охопила все тіло. Запах алкоголю, поту, парфумів, звуки музики і гучного сміху… Усе це змішалося в почуття легкості. Давно він так не відкривався, повністю віддаючись собі. Раптом головний біль накрив всі веселощі, змушуючи темніти перед очима. Тому, важко дихаючи, Єрем непомітно відійшов подалі від танцполу, забиваючись кудись у кут і попрямував уперед, шукаючи туалетну кімнату.

Знайшовши потрібне місце, він відкрив двері, підійшов до раковини. Відкрутивши кран, набрав повні долоні прохолодної води і вмився. Глянувши на себе в дзеркало, він лише нервово підібгав губи і, розвернувшись, вийшов з кімнати.

"Усе ж я засидівся… Треба шукати Єремію та їхати додому." — Голова все ще гуділа, але вже не так сильно.

Через незліченну кількість поворотів хлопець випадково завернув не туди. Не встиг він зробити і кроку вперед після чергового повороту, як перед ним відкрилася дуже цікава та шокуюча для Єрема картина: двоє молодих хлопців пристрасно цілувалися, притискаючись одне до одного ближче. Не в силах щось зробити, Єрем так і застиг на місці, споглядаючи за чиїмось інтимним моментом. А хлопці, здається, його й не помічали, повністю віддаючись один одному. Прийшовши до тями, Єрем одразу зойкнув, привертаючи до себе увагу.

— Ой… — Парубки враз повернулися в сторону звуку. Криво усміхнувшись та невпевнено ковтнувши, Єрем натягнувся, як та струна. І тільки-но він хотів тікати, як зустрівся поглядом з переляканими очима одного з хлопців і впізнав свого сьогоднішнього клієнта. Здається, той теж упізнав його.

"Що, в біса…"

— Ярослав?.. — Сказав він одними губами.

"Здається, я побачив те, чого не мав… І мені терміново треба тікати, обдумаю все вдома."

— Ох… Пробачте, я трохи цей… Заблукав… Мг, точно. Продовжуйте тут собі. — І розвернувшись лише на одних п'ятах, попрямував у інший бік. Навіть не пішов, а побіг, вилітаючи подалі від того місця. Обережно проходячи повз людей, він почув знайомий голос і його ім'я, але, підібгавши губи та ігноруючи все, прямував тільки вперед, сподіваючись утекти якнайдалі і якнайшвидше.

— Пане, стійте! Пане Єреме. — Він спиною відчував, що хлопець наздоганяв його. І тільки в полі його зору показався вихід, як міцна рука схопила його зап'ястя, тягнучи назад. Але, зачепившись за щось, Єрем утратив рівновагу, падаючи на груди хлопця та притискаючись до нього всім тілом. Він відчував як б'ється його серце. Перед очима відразу з'явився червоний неоновий знак "Небезпека".

— Стійте... Це не те, що ви подумали... Я зараз все поясню...

"Господи… Та за що."