#МемуариВанітаса #Ожп #Ной #G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання #вампіри #попаданство
Акт 3: Як мені бути?
- А ось і наш герой п'єси, - непомітно для себе, сказала вголос.
- Який герой? - запитав Ной.
- Я сказала це вголос? Не звертай уваги, я зі своїми тарганами не до кінця розібралася,- намагаючись нічого зайвого не ляпнути, я постаралася відповісти коротко.
- Тарганами? - перепитав Ной із здивованим обличчям.
"Все ж ляпнула зайвого" - зло я вже почала думати про себе, - Не звертай уваги.
І тільки зараз я помітила, що він однією рукою тримає мене за талію, а іншою утримує Амелію. "І коли він встиг нас звідти відтягнути. Скільки в ньому сили?" Але мої думки перервали:
- Я думав, попалася. Що ти за створіння? - вже до нас звернувся чорнявий.
-Можу запитати про те саме, - відповів Ной.
- У мене справа лише до цієї дівчини. Моя порада - залиш її і зникни. Вчиниш інакше... Постраждаєш, - з маніакальною посмішкою промовив "Чорниш".
-Я відмовляюся - викарбував блондин.
І тут я не помітила, як Чорниш почав атаку, та ще й ножем, а Ной повертався з двома дівчатами в руках. "Ось це силища. Це і є сила вампіра?" Я була сильно занурена в думки, що не чула про що перемовляються хлопці і коли з'явився "червоний поц". Отямилася тільки в повітрі. І відразу почала верещати, як ненормальна:
- Ааааааааааа!!!
Але потім я відчула руку на талії і без сорому притулилася до тіла. Я звернула увагу на Чорниша, адже той почав сміятися.
- Хахахахахаха... Добре, це було так безтурботно з мого боку! Поспішити. Наскільки я бачу... Залишилося мало часу.
Я звернула увагу на Амелію, що повторювала "холодно". Я відразу згадала, що вона стане залежною від прокляття.
- Ной, відпусти її і відійди на безпечну відстань, - вказівним тоном звернулася я до хлопця.
– Але їй погано. Їй треба в лазарет, - віддаючи русяву чоловікові у формі, блондин повернувся до мене обличчям. Виразно бачу його червоні очі. Але не встигаючи я відповісти, як вампірша вже встромила свої ікла в шию Ноя.
- Чорт, про це я хотіла попередити, - я намагалася відірвати Амелію від хлопця, але вона вчепилася в нього мертвою хваткою. Кров почала просочувати одяг. Сяк-так вдалося її відчепити. Але у відповідь ми почули страшний проклятий голос:
- Мені більше не холодно?.. Мені тепло... Ще... Дай мені більше крові! - Після її слів почали з'являтися чорні лози з шипами. Вони почали нападати на людей. Я встигла відштовхнути чоловіка, але сама потрапила під атаку. Побачила, що на мене летить проклятий вампір, заплющила очі готуючись до гіршого. "Ось тобі і сон! Після цього я повинна прокинутися!" Але болю не було. Переді мною стоїть Ной, утримуючи Амелію і намагаючись її напоумити. Очима намагаюся знайти "недогероя" і не витримавши, кричу що є сили:
- Ванітасе, допоможи! - У цей момент я не усвідомлювала, що творю. Мене не хвилювало, що так розкрию себе, що введу в оману, що знаю Ванітас врятує, просто слідувала інстинкту.
-Я засмучений. Тепер бачиш? Я казав тобі, що ти постраждаєш. А ви, мадмуазель, звідки мене знаєте? - з неприємною інтонацією для мене говорив спадкоємець блакитного місяця.
- Та яка різниця! Просто поверни її справжнє ім'я і потім розпитуватимеш! - Ледве тримаючи свій гнів, відповіла Ванітасу. Той глянув на мене очима по п'ять копійок і засміявся.
- Добре, врахуй, ти мусиш мені все розповісти ~ - сказав мені з незрозуміло притарною інтонацією, що я мало не блякнула.
- Осквернене ім'я... Еглантина, в'язниця з колючок, - каже він це вже проклятою чи самому собі.
- Осквернене... Ім'я?.. - запитав Ной. Його рана все ще кровоточила. Якби не лози, я допомогла б йому.
- Так ми називаємо те, що залишилося від справжніх імен, уражених недугою, - пояснив Черниш.
- Справжнє ім'я - це життя вампіра, а ім'я Амелії вражене чи прокляте. Вона втратила почуття власного "я" і тепер не контролює спрагу крові, - вставила свої п'ять копійок у цей діалог. Люблю пхати свій ніс у не свої справи. А ще тихоня називається. Кулі поділась вся моя холодність? Ной і Ванітас подивилися на мене, як мені здалося, як на дурну. Але раптом брюнет подав голос:
– А ти цікава. Не терпиться після цього поговорити з тобою. Може ще чогось дізнаюся~, -і тут він мені підморгнув.
- Не горю особливим бажанням. А тепер, ти використаєш вже свій гримуар чи ні? Бо знаєш, у полоні шипів не дуже приємно, - сказала як відрізала, тим самим ввела його в секундний ступір.
- Гей, швидше! Досить тріпатись і закінчуй уже. - крикнув злий пацан з червоним волоссям.
- Не будь таким нетерплячим, Лисику! - у своїй манері відповів блакитноокий.
- Я не "Лисик"! - почувся відповідь.
Тут Ной схопив Ванітаса за край "плаща" і запитав:
- Ти збираєшся... Вбити її? Ти один із церковних служителів? Або кат, який прийшов знищити її? - все це блондин говорив з жахом у голосі.
- Я - церковний служитель? Кат? Що за нісенітниця! - зі сміхом у голосі промовив Черниш, - Ні! Я лікар, який спеціалізується на вампірах. Я прийшов зцілити її! - тут він дістав свій гримуар, а точніше "Письмена Ванітаса". Синя шкіряна обкладинка, чорні сторінки, срібний ланцюг і годинник. Від дизайну цієї книжечки я сама в захваті. - Тоді... Давайте повернемо їй ім'я. Почнемо?
Що далі сталося складно описати. Наче сузір'я вирвалися зі сторінок гримуару і почали літати в повітрі. Чорні лози почали зникати. Тепер я можу спокійно зітхнути. Коли прийшла до тями, то Амелія вже була непритомна. І тут увірвалися мужики у формі, як я зрозуміла, це екіпажна поліція чи тип того.
- Не рухатись! Що тут відбувається? Руки вгору! Що ви тут робите? - по черзі почали питати. - Ви ж ті самі порушники з оглядової кімнати?!
Тут я приготувалася до переломного моменту і подивилася на Ванітаса. Той недовго думаючи, вирішив показати все своє акторське диво.
- Ось вам порада. Не зв'язуйтесь з нами. Якщо ви зробите інакше ... Ви постраждаєте! - І такий момент обламав "шматок з неба". Впав прямо на голову брюнета і той позадкував назад, прямо у дірку, яка вела назовню. Ну і нічого незвичайного, полетів униз і Ной разом із ним. За цих обставин я вирішила залишитися на дережаблі і дочекатися посадки, та й їм є що обговорити. Я лише підійшла і зупинилася за три кроки до краю і подивилася вниз. І тут я очманіла від висоти. Все, що я могла сказати, так це:
- Пі#@&ц, як вони тільки вижили?
І тут усі погляди попрямували на мене. Точно, вони ж не знають ще про матюки. А якщо і знають, то як і скрізь заборонені у вищому суспільстві. Як завжди. Але тут несподівано для мене, до мене звернувся "поліцаї":
- Громадяночко, просимо вибачення, але вас не було під час відправлення. Як ви тут опинилися? Хто ви? Як вас звуть? - Відро питань вилив прямо на мене, а я навіть не знаю що відповісти.
Може так і сказати, мовляв це все мій сон і вони плід моєї уяви і так далі. Зійде чи ні? А що я взагалі думаю?! Треба прокинутися і все. Ось тільки як? Я потрапила сюди через незвичайні двері, отже и вийду через них. Оце логіка! Ось тільки... Я не бачу ніде тих дверей". З міркувань мене вивів чоловічий голос.
- Я бачив як вона з'явилася з повітря, - вказуючи на мене пальцем зі страхом промовив той.
-Точно-точно, вона з'явилася звідки, - підтвердила якась дамочка.
- Вона відьма! Вона використала магію для переміщення сюди! Після її появи з'явився вампір! - почав кричати лівий чол.
" Що?! З'явилася з повітря? Відьма? Про що вони взагалі? "- зараз моя голова взагалі не розуміла.
- Навіть це поранення її не вбило, он ціла стоїть, - а ось ці слова мене вивели з шоку. Подивилася на свій піжамний топ, а він у крові. Я подумала що забруднилася, але не тут було. Я відчула жахливий біль у шиї. Доторкнулась і рука стала в крові. Від цього я ще більше злякалася. Єдине де я так могла різнитися, то це коли мене схопили лози. Біль не відчувала швидше через адреналіну. І тепер коли він прийшов у норму ... Але слова того чувака дійсно вводять мене в роздум, чому я все ще стою. Адже навіть якщо рана не смертельна, то я б, як мінімум, втратила свідомість через втрату крові. Мені це вже не подобається. Ще більше мене спантеличує те, що від такого болю я вже прокинулася б, але я все ще тут, а значить ... Це не сон! Я реально потрапила у світ аніме! Боже, боже, боже! Що ж робити? Як бути? Але тут мене хапають під руку і намагаються кудись відвести. Я вирвалася і підбігла до так званого "Лисика", і прошепотіла на вухо:
- Можеш зробити так, щоб речі цих двох і мене при посадці віддали представнику вампірів чи як його там. Якщо не помиляюся, він знаходиться в галереї. Я думаю, ти зрозумів.
Тут мене силоміць відтягли і я помітила приголомшений погляд цього хлопця. Далі я поринула у пітьму. Все ж таки втрата крові позначилася на мені. Але як мені далі бути? Що буде? Чи можу я повернутися додому?