Бінґо_GSF
#Bleach #Бліч #Бякуя_Кучікі_Юкіхіме #Бчкуя_Кучікі #Рукія_Кучікі #Ренджі_Абарай #Ічіґо_Куросакі #Юкіхіме #G #B2 #Міді #ВПроцесіНаписання #СмертьГероя #Драма #ОЖП #Ангст #AU #АльтернативнийВсесвіт
Ким може стати найбезжальніша вбивця Небес? Відлюдниця, на совісті якої тисячі життів? Вона часто думала про це. Що чекає на неї поза найбіднішим районом? Чи могла б вона уявити, що колись стане дружиною голови найвпливовішого клану?
Потрапити до клану виявилося простіше, ніж багато хто собі уявляв. Принаймні, інші так думали. Ніхто не хотів помічати, як дівчина виснажує себе жорсткими тренуваннями заради того, аби отримати високі бали в Академії. Нікого не хвилювала жебрачка з Руконґаю, яка мала лише меч. Поряд з нею була тільки одна людина: її сусідка по кімнаті Ранґіку. Дівчина пишалась своєю подругою з усіх сил допомагала їй. На відміну від простих бажань Юкіхіме, Ранґіку мала благородну мету — бути поряд зі своїм другом, який вже став Хранителем.
Але одного дня до Академії завітав спадкоємець клану Кучікі. І він знав, за чим йде. Дівчина з волоссям кольору нічного неба й смарагдовими очима... Та, котру прозвали кривавим смарагдом району Заракі. Він знав, ким вона була насправді — дочкою видатного Хранителя-науковця. Його близького друга, хоч і визнаного зрадником. Вперше побачивши дівчину, він вирішив, що забере її під своє крило.
Сирота, яка стала найманцем клану Кучікі в дуже юному віці, очевидно, стала гарячою темою для обговорення серед інших підданих клану. Старійшини клану навідріз відмовлялися приймати її до родини, тому вона стала найманкою, яка їла за одним столом із головою клану Кучікі та спадкоємцями. Вона добре знала їх, а вони любили її. Хіба що було одне виключення: Юкіхіме пам'ятала наляканий погляд юного господаря, який кожного разу ховався за хаорі батька, стикаючись з нею поглядом. Хлопець був не набагато молодшим за неї, але ріс у зовсім інших умовах. Настільки різних, що дівчина здавалася йому скоріше монстром, ніж людиною. Та й почувши про це, вона навряд би заперечувала. Саме монстром вона себе й вважала.
Війна з досвідченими найманцями клану Кучікі стала ще запеклішою для Юкіхіме, коли вона стала улюбленицею дочки голови клану. Жінка давно втратила чоловіка, з яким навіть одружилася не з власної волі. З тих пір вона так і не знайшла людину, з якою б воліла розділити своє життя. Вона знайшла радість у дівчині, яку її брат несподівано вирішив прийняти у клан. Юкіхіме була слухняною, навіть покірною. Вона не заперечувала, коли її карали старші товариші по службі за дрібниці, вона приймала будь-які пропозиції Соджуна. Вона ніколи не жалілась й ніколи не заперечувала словам господарів. Дівчина була вдячною за гарячу їжу та дах над головою.
Але жити в аристократичному клані не так безпечно, як здавалося б. Не один зловмисник розпочинає полювання на голови клану Кучікі. Клан, який ще не оговтався після смерті Соджуна, значно слабший. Голова родини — Кучікі Ґінрей — увесь у роботі, й майже не з'являється у маєтку. Він топить своє горе в роботі, залишаючи юного онука самотнім. Напевно, це найбільше, про що він шкодуватиме потім...
Цією слабкістю вирішили скористатися зловмисники: насамперед, вороги, а з ними й незадоволені своїм становищем підлеглі клану Кучікі — зрадники. Ґінрей відправився на Землю, залишивши клан на дочку й онука. Юкіхіме залишалося лише приглядати за ними. Саме від неї зрадники вирішили позбутися першою. Вірна службі дівчина повірила в байки про додаткове завдання у віддаленому приміщенні маєтку, де її й замкнули, наодинці зі смертельною отрутою. Жінка не цікавила зловмисників — вони хотіли позбутися спадкоємця. Юний господар Б'якуя не мав сильного хисту до бойових мистецтв, але дуже старався. Про його запальний характер та погані навички ведення бою складали легенди. Після смерті Соджуна, його батька, багато аристократів Неба вважали, що клан приречений. Однак в присутності Ґінрея ніхто не наважувався розчаровувати й без того розбитого горем чоловіка.
Вбивство Б'якуї Кучікі було би знаменням падіння клану Кучікі. Єдиний кровний спадкоємець буде мертвим, й занепад родини був би лише питанням часу, дуже короткого часу.
Коли найманці підійшли до кімнати, де відпочивали пані та юний господар, Б'якуя прокинувся. Хоч він і не міг похизуватися бойовими навичками, та хлопець мав дуже хорошу інтуїцію. Жага вбивства була настільки відчутною, що її можна було немов торкнутися. Він змусив тітку сховатися біля кухні, а сам заховався у кімнаті, міцно стискаючи в руках меч.
Та на жаль, знайшли його досить швидко. Очевидно, що один не дуже майстерний хлопець нічого не зміг вдіяти з кількома десятками досвідчених бійців. Б'якую вивели надвір. Він слухняно йшов, тягнучи за собою опущені крила. Він побачив, що усі найманці клану зібралися тут, аби подивитися, як вбиватимуть спадкоємця великого клану Кучікі. Хлопець шукав очима Юкіхіме. Чи він сподівався, що вона врятує його, чи що вона хоча б жива... Немов почувши його думки, командир зрадників, що тягнув хлопця, подивився йому в очі, розтягнувши на обличчі хижу посмішку.
— Дівчисько мертве. Чим тільки думав твій дорогий татусь, коли брав її в найманці? Ідіот.
— Не кажи так про мого батька! — спогади боляче різанули серце.
Він не має права казати так про його батька. Він був найпрекраснішим, найдобрішим Хранителем, якого тільки знав Б'якуя. З цих мерзенниї вуст не може звучати ім'я Соджуна Кучікі.
Раптом хтось з найманців крикнув:
— Вбивай малого! Швидко! — голос чоловіка звучав налякано.
Командир подивився на підлеглих. Вже кілька з найманців лежали долілиць, стікаючи кров'ю. Інші бились з Хранителем, що рухався достобіса швидко. Лише за кілька секунд він нарешті розгдедів те саме дівчисько, що за його словами мало бути мертве. Він витяг з-за пояса ніж, й замахнувся. В очах Б'якуї навіть життя не встигло пробігти. Він дивився, як у місячному сяйві блищить лезо, і просто чекав своєї смерті. Йому було шкода, що він так розчарував дідуся, батька... Хлопець не знаходив у собі навіть сил підняти крила, аби хоч спробувати захиститися.
Перед його обличчям пролетіло чорне закривавлене пір'я. З крила стирчало лезо. Усього на мить Б'якуя зловив погляд смарагдових очей перед своїм обличчям. Чи тоді він закохався в них, чи лиш сильніше став боятися?
— Тікай, — одними губами прошепотіла Юкіхіме.
Дівчина відштовхнула нападника й повернулась до нього, залишаючи хлопця за своєю спиною. Місяць яскраво світив, відкриваючи вид на подвір'я. Поранене крило Юкіхіме стікало кров'ю... Ні, вона уся була в крові. Червоні краплі падали на світле каміння, стікаючи по її рукавах.
Б'якуя подивився навколо. Більшість найманців були вбиті. У когось не було руки, у когось — голови. Хтось ще міг дихати, а хтось благав ще живих товаришів завершити його страждання. Це був справжній парад смерті. Подвір'ям розливалися ріки крові й крики агонії. І це все зробила вона. Але у її руках навіть не було зброї. Вона вбила їх, скалічила голими руками. Юкіхіме — кривавий смарагд району Заракі, а тепер й клану Кучікі.
Хлопця починало нудити від різкого запаху крові й картини навколо. Він прикрив ніс рукою, але це не дуже допомогло позбавитися жахливого смороду. Користуючись можливістю, Б'якуя схопив свій меч й відповз назад. Прикриваючись чорними крилами серед ночі, він дійшов до маєтку. Якщо він зможе вийти через задній двір, то врятується...
Раптом Б'якуя відчув, як його схопили за комір. Дідько, чому він не відчув чужої присутності? Чоловік вирвав з рук хлопця меч.
— А це віддай мені, малий, — процідив крізь зуби найманець. — Ходімо.
Хлопець намагався вирватися з рук нападника, та той виявився сильнішим. Він кілька разів вдарив Б'якую в живіт, змушуючи замовкнути. Чоловік не хотів аби той втратив свідомість або помер раніше часу... Ні, цей шмаркач мав побачити, що зробила та дівка з його товаришами. А вона має побачити, як помирає той, за кого вона боролася. Бо він слабкий. Вона слабка. А клан Кучікі — приречений.
Чоловік кинув хлопця під ноги ватажку, який перев'язував рану на животі. Усі інші найманці були мертві. Але серед них лежала і Юкіхіме. Б'якуя не одразу впізнав її силует під масивними крилами, але вона була значно меншою за найманців. Дівчина лежала долілиць у калюжі крові. Чи це була її власна, чи ворожа, сказати було важко. Хлопець бачив, що Юкіхіме ще дихала, а з-під темних пасм виглядали майже скляні смарагдові очі.
Ватажок підійшов до дівчини і пнув її ногою, змушуючи перевернутись на спину. Б'якуя побачив рану, яка розрізала її тулуб від плеча до стегна. Кров продовжувала стікати з неї, вже дуже скоро дівчина мала померти... Хлопець стиснув зуби. Це все його бісова слабкість. Якби він був хоч трохи сильнішим, якби він мав хоч десяту частину сили, яку має справжній Хранитель...
— Дивись, кого ти захищала, Кривавий смарагде, — чоловік наступив ногою на рану.
Юкіхіме закричала від болю, а з-під ноги найманця ще сильніше стікала кров. Чоловік засміявся. Це був його тріумф. Він насолоджувався кожною миттю.
Інший найманець кинув ватажкові меч Б'якуї. Той витяг його з піхов й почав розглядати.
— Гарний меч. Напевно, й фамільяр у тебе міг бути гарним... Якби ти не був таким слабким, Б'я-ку-є Ку-чі-кі, — найманець смакував ім'я хлопця. — Що ж, давайте не затягувати, а то дівчисько відкинеться й не побачить головну страву на сьогоднішньому святі — голову спадкоємця великого клану Кучікі!
Чоловік підійшов до Б'якуї показуючи йому меч, який він тримав за поясом. Хлопець одразу впізнав цю зброю — вона належала Юкіхіме.
— Ці піхви зроблені спеціально для того, аби блокувати силу цього меча. Ти знав, що твоя захисниця вже вміє викликати свого фамільяра? — посміхнувся він. — А знаєш, навіть якщо б цей меч був поряд з нею, вона б не змогла вивільнити його. Бо ти слабкий. Духовна енергія, яку вивільняє цей меч вбила б тебе швидше за гільйотину.
Юкіхіме спостерігала за своїм незмінним товаришем протягом десятиліть — мечем. Усе своє життя вона мала лише цей меч й фамільяра, якого створила її душа. Якби вона тільки могла померти, тримаючи його в руці...
Чоловік дістав меч з піхов, ламаючи лезо навпіл. Він викинув уламки кудись позаду себе в сторону дівчини. Б'якуя спостерігав, як її рука повільно рухається, бажаючи торкнутися такого рідного металу востаннє... Гнів, відчай, страх — усі емоції ставали чимось єдиним в його грудях: ненавистю до своєї безпомічності.
— Сен... — в голові хлопця роздався невідомий раніше голос. — Ім'я... Скажи...
Юкіхіме вловила зміну в повітрі. Їй здалося, що вона побачила невідомий силует за спиною чоловіків.
Ватажок найманців зручно взяв у руку ніж. Його підлеглий міцніше схопив хлопця, і холодний метал торкнувся його шиї.
— Останні слова? — спитав чоловік.
Голос знову пролунав в голові Б'якуї:
— Скажи моє ім'я...
— Сенбонзакура! — крикнув хлопець.
Пуста гарда виникла у його руці, а поряд з чоловіками на мить з'явився ще один силует. Тонкі леза, немов пелюстки вишневого цвіту, розрізали руку чоловіка, змусивши його впустити ніж. Але так само швидко вони перетворились назад на лезо, ставши одним цілим з гардою в руках Б'якуї.
Ватажок одразу здогадався, що малий вивільнив свого фамільяра, та чи могло це значити, що...? Він ледве наважився повернути голову до Юкіхіме, із жахом спостерігаючи, як її губи повільно розімкнулись, вимовляючи:
— Нехай небеса розквітнуть... Кóморі...
На місці перев'язаної рани у чоловіка з'явився крижаний бутон лотоса, який вмить розквітнув. Вже за кілька секунд Юкіхіме піднялася, тримаючи в руці цілий меч.
Найманець, що тримав Б'якую витяг кунай та спробував вбити хлопця, але вмить залишився без голови. Кучікі спробував розгледіти рухи дівчини, та лише встиг побачити, як голова найманця котиться до ніг його ватажка. На місці зрізу на обох частинах чоловіка розквітли крижані квіти. Голова налякано дивилася навколо.
— Тобі страшно? — спитала дівчина. — Ця квітка поєднує частини твого тіла за допомогою твоєї ж духовної енергії. Але вона повільно вбирає її в себе і вже за кілька хвилин ти помреш, втративши усю свою духовну енергію.
— Підступна сила, — скривився ватажок, знесилено падаючи на коліна.
— А ти помреш швидше. Бо я використовую твою духовну енергію для того, аби залікувати свої рани, — Юкіхіме торкнулася вістрям меча підборіддя найманця, змушуючи його подивитися на неї. — Сподіваюсь, ти не проти, бо ти сам отруїв мене.
— Сучка... — кинув чоловік.
— Ти казав, що навіть такий монстр як я не безсмертний. Поспішаю тебе розчарувати — ти помилився.
Юкіхіме мала рацію. Саме ця сила робила її безсмертною. Допоки в тілах її ворогів є хоч крапля духовної енергії, вона не помре. Коморі був дуже підступним, жорстоким і гарним. Ця сила була прекрасною. Легкий холод, що приємно оповивав усіх навколо, квіти, що блищали від місячним сяйвом... Очі, що горіли від концентрації духовної енергії.
Б'якуя був впевнений, що цей фамільяр так підходить Юкіхіме. Воістину прекрасний, але найжорстокіший з усіх, які тільки доводилося бачити. Вороги помирали в агонії, відчуваючи як протоки духовної енергії замерзали й розсипалися, немов крихкий лід. Щомиті вони відчували нестерпний біль, але вже за кілька секунд вони втрачали сили навіть на крик. Лише безумний погляд і моторошна гримаса, з якою вони помирали.
Юкіхіме видихнула й сховала меч у піхви. Температура навколо прийшла до норми. І тільки зараз Б'якуя помітив силует ближче до воріт, який зник разом із квітами на мертвих тілах найманців.
Дівчина повернулася до нього й простягнула руку. Хлопець прийняв її допомогу й підвівся.
— Прийдуть ще, треба тікати, — коротко кинула дівчина.
Вперше за увесь цей час Б'якуя насмілився розгледіти обличчя дівчини. Витончені, навіть аристократичні риси, бліда шкіра, темне волосся... І смарагдові очі — їх він пам'ятав дуже добре. Він боявся їх і захоплювався ними. Вбивча краса — саме так він би описав Юкіхіме.
— Куди? — спитав хлопець.
Дівчина лише стиснула плечима у відповідь й підхопила його за талію, злітаючи на дах.
— Гей, а як же тітка..? А слуги? Там ще є люди, — занепокоєно спитав Б'якуя.
— Їх не чіпатимуть. Їм потрібен ти, — Юкіхіме знову відштовхнулась й злетіла в небо. Примостившись зручніше в руках дівчини, хлопець розгледів, як до маєтку забігає ще кілька десятків воїнів.
Врятуватися їм вдалося, діставшись маєтку клану Шіхоїн. Їхня голова, Йоруічі, була доброю подругою клану Кучікі й навіть навчала Б'якую майстерності шюнпо. Вона прихистила дітей та відправила своїх людей до клану Кучікі, аби врятувати тих, хто там залишився. Почувши тривожні новини, Ґінрей повернувся на Небеса, й усі винні отримали своє покарання... Але Б'якуя ніяк не міг забути, наскільки слабким він виявився. Хоч він й зміг вперше прикликати свого фамільяра, але без Юкіхіме він би вже тричі був мертвий...
— Гей, Юкі, — хлопець підійшов до найманки, коли його вчитель з фехтування дозволив зробити перерву.
— Привіт, — після інциденту вони відкинули формальне спілкування. На цьому наполіг сам Б'якуя, оскільки соромився зізнаватися, що друзів у нього зовсім не було, а Юкі була приблизно його віку.
— Тебе тітка заплела? — Кучікі обійшов дівчину навкруги, оцінюючи незвично складну зачіску.
— Так, пані чомусь дуже подобається порпатись в моєму волоссі, — сама дівчина була явно не в захваті від процесу.
— Ти просто їй подобаєшся, — усміхнувся хлопець. — Слухай, я хотів давно попросити...
— Про що? — Юкіхіме із цікавістю подивилася на нього.
— Можеш навчити мене битись? Будь ласка, будь ласка, будь ласка, — Б'якуя намагався зробити найбільш нещасне обличчя, навіть знаючи, що цим він нікого не вразить.
— Ні, — відрізала дівчина.
— Але чому? — приречено спитав хлопець.
— Тому що я не вмію битись, Б'якує, — Юкіхіме подивилася на нього. — Я вмію лише вбивати. Я монстр, Кривавий смарагд. Здається, ти починаєш забувати про це...
— Але ж ти і Юкіхіме! Не намагайся навіть заперечити, — Кучікі зітхнув. — Ти Юкіхіме, яку обожнюють мої родичі. Юкіхіме, яка захищає клан навіть ціною власного життя. Юкіхіме, яка дозволяє заплітати собі дурнуваті зачіски, які подобаються тільки моїй тітці. Чорт забирай, ти ніколи не спиш у своїй кімнаті, і повертаєшся туди тільки під ранок, аби тітка могла зранку приходити до тебе й будити до сніданку!.. Ти усю ніч патрулюєш маєток, бо боїшся, що клан знову опиниться в небезпеці... Мені шкода, чуєш? Я хочу стати сильнішим...
— Навіть якщо ти станеш сильнішим за мене, оберігати клан — моя робота. Це не те, про що тобі так треба хвилюватися, — Юкіхіме схрестила руки на грудях.
— Я хочу, аби ти прийняла те, ким тебе бачать мій дідусь і навіть моя мрійлива тітка. Якби я міг загадати будь-яке бажання і воно неодмінно збулося, я б хотів, аби ти могла спокійно ночувати в своїй кімнаті, не прокидаючись до самого ранку...
— Краще забажай собі побільше хисту до бойових мистецтв, — дівчина злетіла, зникаючи за дахом маєтку.
***
Чоловік провів кінчиками пальців по руці жінки, стискаючи її долоню в своїй. Він міцно обійняв її, притискаючи до себе усім тілом. Вона повільно розплющила очі, прокидаючись. Сонце яскраво світило у вікно: вже настав ранок...
Жінка зловила погляд чоловіка. Він торкнувся її губ поцілунком. Таким засолодким, ніжним... Але таким приємним.
— Якби я могла загадати будь-яке бажання, і воно неодмінно збулося б, я б хотіла навічно залишатися в твоїх обіймах... Бо в них так спокійно.
— І я був би щасливим вічно тримати тебе в них, Хіме.