#Tiān Guān Cì Fú - Mòxiāng Tóngxiù
у серпні завжди тепленько та не так вже спекотно ось, як, наприклад у перші місяці літа. легенький вітер. потихеньку приходить золотиста осінь. повільно починаються збори до зими. наче рано, але підготувати до неї треба усе королівство. а це, не 5-6 осіб… в якому сенсі збори? ну, дрова, теплий одяг в кількох екземплярах, їжа. прикро, а що ж робити то? оно то і є, починати збори до зими з кінця літа. бо сама та зима дуже холодна та сувора.це були найкращі літні місяці. та і не тільки літні. ще до цього була дуже рожева весна. квіти пахли по особливому, сонце теж було особливим. що казати, все було особливим. але, чомусь усе найкраще та солодке закінчується, а ти не встигаєш щось зробити з цим…по величезному коридору замку, було чутно лише розлючені та швидкі кроки. всі лякалися цього, оберталися. власником кроків був Ши Цінсюань. принц західного королівства. він молодший син у панівній сім'ї. його доля завжди була вирішена. віддати заміж, або одружити. вже, як пощастить..Ши Цінсюаня ще прозвали вітерцем, бо невсидюче, в цю годину він тут, в іншу десь дуже далеко.а ще хлопець полюбляє тікати з замку до базару, купляти якісь дрібнички та повертатися додому. ще він грає на скрипці. у його руках смичок буквально літає, розриваючи простір та час, доповнюючи умиротворену атмосферу. прекрасна мелодія, яку він створював була подібна до ігристого проміння сонця, що проникало в найпотаємніші частинки душі. в нього дуже хороші стосунки з усіма. його всі люблять і поважають..для них він найліпший, найгарніший.. компліменти є завжди… але його коханий, коханий садівник з яким у нього був роман, і із за якого він не хотів виходити заміж по тому як зручно зробити це його батьку… плюнув йому в обличчя. він кружляв біля якоїсь дами та казав що любить її. а не Ши Цінсюаня. він брехав йому! тому саме зараз, вітерець вирішив що піде до батька. йому хотілося всім показати що він щось того і стоїть і не треба так брати й кидати його.. міняти на когось. зраджувати йому. хотілось, щоб садівник згорів по живому. або щоб його різали! або голову повісили на базарі! щоб страждав самою страшною мукою в світі! щоб вся його родина була проклята… а та жінка.. щоб у неї ніколи не було чоловіка та дітей. щоб вмерла старою одна та в муках! вони збезчестили його! вони мають бути покарані…
- його величність у себе? - питання звучало так впевнено та гучно! охоронці… по ним тільки й було і видно, що вони налякані побачивши Ши Цінсюаня який і муху не образить у такому настрої. ці чоловіки завжди зустрічали його на своєму робочому місці з посмішкою та балакали про те, про все..
- його величність зараз зайнята. він не зможе вас прийняти.. виба..
- мені все одно, відійдіть. це дуже важливо! - вітерець посунув охоронців як міг, він не хоче чути що у старого немає часу на нього як і останні тижні, та зайшов до покоїв свого батька. сивому королю це не сподобалося..його батько тільки підняв очі. чоловік насупив брови сидячі на своєму робочому місці та тримаючи папери у руках. по ньому було видно що він не радий бачити Ши Цінсюаня. ні сьогодні, не завтра, не після завтра.. він вже ніколи не буде радий цьому.
- що ти хочеш, бісова дитина? - як обрізав промовив король.
- я.. - тяжкий ком у горлі так давить. сильно! к очам підступають сльози через розбите серце. вітерець стоїть, та ще трохи як заплаче. слова не вертяться на язику. він не може щось сказати. зовсім нічого не лізе у голову! це, це повний провал. старий зараз його вижене з позором! а все через те що думки про образу. вітерець не може зараз сказати що через те що йому зрадив жебрак садівник він прийняв таке рішення!
- кажи швидше, у мене немає на тебе часу. - король так поводиться через те що Ши Цінсюань відмовився від шлюбу з принцом зі східного королівства. він ігнорує свого сина, та навіть не розмовляє із ним зайвий раз. це боляче. це боляче, бо хлопець любе свого батька, а той образився через відмову від насильного видання заміж.
- я згоден на шлюб із Хе Сюанем. - вітерець почувається себе так, ніби його рве на шматки від гніву та образи. батько ж тільки посміхнувся та став зі свого місця. він покрокував до сина та взяв його за плечі. треба було тільки погодитися на те щоб далі жити десь далеко від дому без кохання та щастя.. щоб його батько більше не сердився на нього.
- я знав що ти в мене найрозумніший та найгарніший син за всю історію. - чоловік цілує у чоло хлопця та радіє як дитина. - мені треба це повідомити усім! хай усі знають що мій син виходить заміж! - чоловік покликав охоронця та почав із ним щось обговорювати. довго обговорювати… а потім, той пішов. поки король повернувся до сина та почав йому розповідати про дуже велике весілля про яке буде мріяти кожен…
хай тепер усі знають що Ши Цінсюаня не можна ображати.. не можна топтатися на його серці. не можна його рвати на кусочки. не можна.. не можна, просто не можна.. вітерець дивиться в очі батькові та теж давить із себе посмішку. він принц. він тепер наречений принца зі східного королівства. не буде конфлікту. не буде.. і кохання, теж не буде щастя..чи воно буде в, тому що він показав хто він такий? що він могутній? ні.. ще не такий.. йому ж треба було лише щоб той садівник помер в муках. Ши Цінсюань хотів, щоб тому відірвали голову та повісили її на стовпах у центрі базару. як брехуна… як зрадника… але, але за що? ніхто не знав і не знає про їх стосунки. немає такої людини хто б зрозумів чому. чому так хотілося.. і навіть якщо правда зараз..потрібна якась точна причина на це. така, яку будуть знати усі. за що можна судити.. наприклад за вбивство… але, Ши Цінсюань не зможе вбити когось самому. він не здатен на це. як би не хотів помститися..хлопець із дуже яскравими очима покинув покої батька та вже йшов по коридорах. він би як і завжди пішов би у сад, але не може.. тому ноги йшли до своєї кімнати. до рідної кімнати де ніхто не побачить смутку та сліз..де ніхто ніколи не осудить за вибір. де його вислухають м’які іграшки. де мовчазні книги розкажуть про чарівний мир, кохання, про те яким повинен бути перший поцілунок.. про те яке сильне кохання… про добро та зло, про те які бувають квітки та як за ними треба доглядати. про те як за собою треба доглядати. про мужніх принців та драконів.. або про начитаних та добрих драконів які не вчинять людям зла.. вітерець пам’ятає погляд того принца на сватовстві. той теж не хотів. і що тепер? він буде сердитися? він буде кидати сердитий погляд на нього? а може осудливий?а може і зовсім вб'є його за це! в них не вийде сім’ї… цього ніколи не станеться. вони будуть тільки існувати для друг друга у шлюбі та жити в одному замку… Ши Цінсюань зрозумів це тільки тоді, коли дійшов до своїх покоїв. він тільки що зробив помилку. велику помилку.. напевно що його вже проклинають? а може вже йдуть люди щоб вбити його? повісити.. встромити декілька ударів ножем у груди, або ще щось страшне! може вони його підпалять! візьмуть і підпалять! вітерець тяжко сів на постіль та сидів. сидів поки сльози не полилися. дуже тяжкі сльози. хлопець дуже голосно плаче, так захлинається у своїх сльозах.. голова почала паморочитися. стало не вистачати повітря.
***
через кілька днів, як усі дізналися про згоду на шлюб, служниця принесла декілька листів. Ши Цінсюань сів за стіл.. він би краще ще поспав, але ж ні.. йому теж треба щось робити для великого весілля… очі злипаються. не хотілося навіть йти чистити зуби. хлопець перебирає листи у долонях, щоб визначити яке відкрити першим. але на одному була помітка що це зі східного королівства. серце забилось бистріше. вітерець почав відкривати його, поки у скронях почало стукати, а у роті сухо.
“ Ши Цінсюаню. принцу західного королівства. “ “03,08,хх..”
“ що сталося? чому ти сказав що згоден? мені здавалося що ти проти цього! чому? чому?!“
“ Від Хе Сюаня. наслідного принца східного королівства”відповісти?
що відповісти? тому треба розповісти чому так? чому сказав що згоден? руки трясуться як прокляті. тільки та треба було на це дивитися. Ши Цінсюань навіть не став роздивлятися інші листи, а взяв папір та перо, яким буде писати.
“ Хе Сюаню. наслідному принцу східного королівства”
“07.08.хх..”
“ чому тебе це турбує? “
“Від Ши Цінсюаня. принца західного королівства”
лист було надіслано. але руки продовжували тремтіти. вітерцю було моторошно від того що хтось прочитає його окрім від того наслідного принца який усіх тільки та лякав своїм поглядом та присутністю. він такий насправді моторошний… тепер Ши Цінсюань думає про те, що той зробить з ним на цю відповідь коли приїде на весілля… напевно те, що він думав декілька днів назад коли з гніву пішов до батька? напевно… але думати довго не прийшлось. його відволікли тим що треба вже збиратися на сніданок. на сніданок з усією родиною… там буде батько, мати, брат.. усі вони знову будуть говорити про весілля що їх всіх чекає. це нестерпно.. це бісить… яке може бути кохання коли вони бачилися лише один раз на сватовстві? ну, це з маячня божевільного. хто в таке вірить? чому в таке вірять? стільки було питань поки вітерець збирався. він дуже хотів швидко посидіти і поїсти, а потім сказати що він хвилюється перед весіллям та піти геть.шлях до зали трапези був довгим та дуже складним. хлопця тягали за руки щоб він щось оцінив, щоб його поміряли… тобто, параметри його..хотілося смерті, своєї бажано. уві сні. щоб було не боляче та й щоб усе це закінчилося… але хай там як, Ши Цінсюань сам сказав що згоден, і тепер не повинен через це страждати. може в них щось та й вийде…коридори та зали зміняли один одного, але вітерець дійшов до зали трапезу де вже всі їли. хлопець тихо зайшов та сів на своє місце..
- усім приємного.. - він казав тихенько. якби можна було, не казав. але за це й ще образяться…
- настільки закохався що навіть вчасно з ліжка встати не можеш? - мати. ох та ж мати. вона настільки усього може наговорити своїм гострим язиком… хай бог милує.
- так.
- не можеш дочекатися весілля? - старший брат напевно теж божевільний.
- так… - усі замовчали.як камінь з душі коли вони всі мовчать. мовчіть та їжте. Ши Цінсюань думав тільки про те щоб вони його не чіпали. уся ця атмосфера дуже важка та душить. їжа не лізе до рота навіть. якби можна було їсти самому… тоді б було краще. вже скоро таких людей з ким не захочеться їсти стане не троє, а один. буде тільки одна людина з кім Ши Цінсюань не захоче їсти. і більше нікого. це таке полегшення. може вони не будуть їсти разом.. а може і будуть.. хто знає..
- синку. ти занадто голосно думаєш. - батько… сивий вже старик, який поморщився посміхнувся. а вітерець тільки розкрив рота. він щось сказав у голос? - вибач, але ваше весілля буде тільки через тиждень. не усе ще готово, а твоєму нареченому ще треба доїхати сюди…
він для них виглядає закоханим? це вже смішно. дуже смішно. Ши Цінсюань опустив свої очі та зітхнув. дістало бляха.. ще тиждень тут з ними страждати, а потім поїхати страждати вже у друге місце. дуже класно. надихає прям. супер. раніше насправді тут було ще комфортно… але коли у 15 років заговорили про те що треба одружуватися або виходити заміж. тоді і почалося. чому якщо він молодший його обов’язково треба кудись відіслати? що це за традиція така? вітерцю вже по горло це. їжа як пластилін не жується. не хотілося усе все це. Ши Цінсюань покинув залу трапези не доснідавши і навіть не сказав ні слова. за спиною чомусь усі казали про те що він засмутився через те що прийдеться дуже довго чекати весілля.. ні! не через це! бо вже йобані 4 роки він живе ось так. він живе як чужий цій родині які хочуть кудись його прибрати. а за кожну відмову від нареченого ображаються! а потім шукають нового. або нову! кожен раз по різному… це, це все зайобує як може, серйозно. хотілося поплакати. просто поплакати. дуже голосно. щоб усі чули. його білетом на щасливе життя нібито був садівник, але вже все закінчилося. немає того хто його підтримує.
***
вже в кімнаті, Ши Цінсюань сів за стіл зі сльозами на очах та взяв папір. він усе розповість тому.. тому самому Хе Сюаню. хай він вже жаліється над ним. хоча б один разочок..
“ Хе Сюаню. наслідному принцу східного королівства.”
“07.08.хх..”
“ я вже не можу. вони усі мене бісять. усі. мій хлопець мені зрадив а я із гніву ляпнув батьку про весілля… будь ласка, забери мене звідси.. всі ці збори мене дістали. мене нудить від цього. я хочу відпочити. приїдь швидше… будь ласка,. хай хоч хтось буде поряд зі мною. я знаю, я знаю що не подобаюсь тобі. що ми не любимо один одного. але, будь ласка. я не витримаю тут ще тиждень. вибач мені за це. я дійсно не можу це терпіти.. вибач.. просто вибач“
“Від Ши Цінсюаня. принца західного королівства”
лист був готовий. вітерець тільки вже над свічною брав нагрівав кусочок воску який тримав в спеціальній глибокій ложці з носиком.. а після розлив її на скрученій папір та поставив свою печатку. усе нібито рівно.. як тільки позвав слугу, та й попросив щоб та надіслала листа до східного королівства. особисто до рук Хе Сюаня. щоб тільки він все ще прочитав. щоб тільки він знав. щоб тільки він вирішив діяти. бо те що він написав та відправив, не можна комусь казати та писати… стало страшно від того що лист може потрапити до не тих рук, а ще що хтось зможе потім погрожувати цим листом. та навіть маніпулювати. що не дуже добре якщо чесно. думки про те що Ши Цінсюань знову зробив помилку накручувалися дуже швидко, і він тремтить.