Бета: Олена Мулярчук
Знову ранок почався з гучного стуку та нетерплячого дзеленчання дверного дзвінка. Тільки тепер морщилася не вона сама. Хару притис дівчину до себе ближче і обійняв за талію, явно не бажаючи відпускати її, щоб вона могла встати і відчинити двері. Та й поворухнутися не надто виходило, перебуваючи в кільці його міцних рук.
— Набридне і підуть… — пробурмотів він їй на вухо, а потім закопався носом у розпатлане після сну волосся і щось ще невдоволено пробурчав. На тумбі завібрував телефон Еміко, і вона потяглася за ним, ледве зумівши вхопити того пальцями.
На екрані висвітлилося ім'я Юкі, а потім надійшло повідомлення.
Юкі 07:02am
"Я знаю, що ти вдома. Чекаю ще 5 хв і ламаю замок".
— Я, здається, зрозуміла, хто мій навіжений ранковий гість… Можна я прикинусь стіною чи тумбочкою?.. Вазоном… — бурчала вона, сховавшись із головою під ковдрою, і широко позіхнула. Хару важко зітхнув і повільно підвівся з ліжка.
— Зараз повернуся.
Еміко виглянула зі свого «притулку», спостерігаючи як Фукубара акуратно зачиняє двері до спальні, роблячи це максимально безшумно. Сама не помітила, як губи розтяглися у щасливій усмішці. Вчора вона змогла тільки сходити в душ, переодягнутися і притиснутись до Хару, поки той захоплено писав у телефоні. Ще встигла дати чоловікові піжаму, яку купила йому напередодні. Спеціально вибирала з довгими рукавами та теплу. Трималася з останніх сил, щоб не взяти щось миле: з каченятами або цуценятами, наприклад. Навіть уявити в такому вбранні Хару було смішно та лячно одночасно.
Її організм вирішив справлятися зі стресом за допомогою сну, тому навіть зараз вона б солодко сопіла далі, але почула за стіною розмову на підвищених тонах і знехотя підвелася, накинувши халат на плечі. Хару явно був не в гуморі від раннього пробудження.
— Що ви тут розшумілись?
Вона невдоволено глянула на бадьорого Юкі, який уже встиг зняти пальто і хизувався в костюмі кольору топленого масла та білою футболкою, заправленою в штани. На носі так само були незмінні окуляри від Дольче. Захотілося запхнути їх йому прямо в…
— Зірочка, тільки ти можеш вплинути на мого боса. Я привіз міряти кімоно. Піднявся в таку рань, а мене безсовісно женуть мерзнути надвір.
Хару зміряв його важким поглядом. Еміко просто пройшла на кухню, мріючи про гарячу каву, яка хоч якось підбадьорить її і допоможе розплющити очі, тому зараз вона була солідарна з Фукубара в бажанні виставити за двері Юкі і протримати там до кращих часів.
— Я привіз вам чарівного бадьорого напою, — він показав на три паперові стаканчики з намальованими віялами. — О, прийми мої дари, велика Пані, та дозволь одягти тебе в шовк та оксамит, о, Прекрасна, — Юкі низько вклонився, ніби він був європейським аристократом шістнадцятого століття, і Еміко не змогла стримати сміх, але тут же спробувала стати серйозною.
— Ти зараз отримаєш пательнею за таке. Але в обмін на каву я подумаю про те, щоб пом'якшити покарання.
— От і пречудово, — плеснув у долоні Юкі.
Їхній діалог перервав Хару, прокашлявшись.
— Тобі пощастило сьогодні, Юкі. Тому що я вибрав би надійний, переконливий чавун.
— Недарма помолився вранці в храмі і зробив щедре пожертвування. Як знав, як знав… — він склав руки в молитві.
Фінансист ухилився від запотиличника голови якудза, сховавшись у коридорі. Тим часом Еміко взяла свою каву. Хару обійняв її за талію, теж потягнувшись за найменшим стаканчиком і трохи сьорбнув.
— Ми з тобою побачимось ввечері. У мене справи. До того ж потрібно зустріти деяких гостей.
— Кидаєш мене на поталу Юкі? — Еміко повернулася так, щоб було зручніше дивитися в ці пронизливі очі кольору безхмарного неба, в яких вона щоразу шукала відповіді на свої запитання. Емоції Хару показував неохоче, та й то лише тоді, коли вона притискала його до стінки. Іноді таке траплялося у буквальному значенні слова. Однак поступово він відкривався все більше, нехай їй і не було до кінця зрозуміло, куди йдуть їхні стосунки.
Вчора він не захотів відповідати на запитання про Іріе, лише попросив не турбуватися.
— Увечері врятую тебе з його лап, — у куточках очей чоловіка зморшки стали трохи глибшими. Він відверто кепкував з неї. Тільки Хару схилився, потягнувшись за поцілунком, як у кімнату влетів Юкі з чорними чохлами. Фукубара зупинився в кількох сантиметрах від губ дівчини, а потім ткнувся їй у плече і несильно стукнув кулаком по стійці. Тяжко зітхнув і пробурмотів: «Щоб тебе…»
— Ваш костюм, бос.
Фінансист, не зніяковівши ні на мить від перерваного романтичного моменту, вручив Хару його одяг. Еміко не змогла стримати легкої посмішки. Як він ще з глузду не з'їхав від того, що його постійно смикають у справах? Жодної секунди спокою. Нескінченні переговори, проблеми та контроль… Не хотіла думати про інші його «справи», в яких вона нещодавно взяла участь, і завдяки яким змогла сповна відчути, у що збирається вплутатися.
Тільки зупинитися вже не може ... Не може позбутися відчуття, що правильніше зараз довіритися Хару. Воно переслідувало її ще з часів їхньої першої вечері.
— Земля, прийом, — Юкі помахав рукою перед Еміко. Вона й не помітила, як продовжувала стискати склянку з капучино, яке стигло, і гіпнозувати стіну. — Треба було спати вночі, а не…
— Перестань. Нічого такого… — Еміко вкрилася зрадливим рум'янцем. Вона, може, була б рада підтвердити слова хлопця, але Хару щоразу зупиняв її. Лише там у машині…
— Цікаво...
Хару вийшов зі спальні, на ходу клацаючи платинові запонки. Волосся він за звичкою зібрав у хвіст.
— Відповідаєш за Еміко головою. Ти скинув мені звіти, які я просив?
Від ділового тону глави у неї всередині все напружилося. Здавалося, ніби він звертається до неї, а відповіді вона не знає.
Юкі виструнчився як по струнці і вклонився. Видно, що таке для нього гаразд.
— Так шеф. Там ще аналітика наших втрат та нові проєкти контрактів. Поляки дуже зговірливі. Міцкевич прилетить завтра та буде на балу.
— Добре, — голова глянув на годинник, після чого швидко цмокнув Еміко у щоку на прощання. — Якщо не встигну, то тебе привезуть до мене, — його голос пом'якшав, і губи розтяглися в ніжній посмішці. Еміко трохи почервоніла від такого.
"Я просто закохана ідіотка".
— Мені справді відірвуть голову. Але я ризикну, — сказав Юкі після того, як двері за Хару зачинилися. — Ти відьма?
— З чого таке запитання? — здивувалася Еміко, відставляючи порожню склянку вбік. Потім відсортує сміття.
— Я ніколи не бачив його таким… Бадьорим та живим. Ти йому щось підсипаєш? — фінансист примружився і засміявся. — Ні, правда, диво якесь. Ти поки що роздягайся, я сьогодні нарозхват.
— Ти мариш, Юкі. Я не відьма. Не уявляю, коли він висипався востаннє. Випадково не знаєш, куди мене везуть увечері?
— Виспався сьогодні. А щодо вечора сама дізнаєшся. Наказу розголошувати інформацію не було. А то мене лінчує твій бойфренд, а за сумісництвом мій бос. Мені ще дорогі мої чарівні пальці, знаєш…
Еміко замахнулася і шпурнула в хлопця своїм халатом. Той недбало ухилився вбік, дозволяючи елементу одягу впасти на стілець.
— Ну, ти така цікава, зірочка. Гаразд, ваші справи. До моїх обов'язків не входять послуги сімейного психолога. Хіба платно. Допоможу… — зглянувся він над Еміко, яка намагалася натягнути своє вбрання самотужки.
Весь час вони провозилися з кімоно. Здавалося безліч шарів тканини ніколи не закінчиться, і вона помре прямо під ними. А коли Юкі безжально затяг обидві тугіше, то Еміко ледь не задихнулася. Її поставили перед дзеркалом розміром якраз на її зріст і змусили покрутитись. Тканина, хоч і важкувата, приємно пестила шкіру. Вишивка вражала своїм розмахом: стільки дрібних елементів, мабуть, виконаних вручну. Лисиця на спині особливо вдало виділялася. Кімоно було не зовсім традиційним і чимось навіть нагадувало ханьфу. Напевно, своїм невеликим поясом та легким низом. Але так значно зручніше, ніж пересуватися весь вечір невеликими кроками.
— Це ти ще не була на балу у стилі епохи Людовіка XIV. Корсети та величезні такі перуки. Чоловіки в панчохах. Я тоді так реготав, особливо з Широ, якому довелося все це напнути, щоб охороняти боса в залі. А Ічиро… Просто уяви хлопця у білій перуці та з пірсингом. Авангардизм у чистому вигляді, екстаз сучасного мистецтва. Як завжди, винний у всьому був я, але гості були в повному захваті. Побувати на балу у клану Фукубара величезна честь, але скоріше дуже прибутковий вихід в люди. Ера технологій звісно не компенсує бажання людей похизуватися собою.
— Якщо буде бал у такому стилі — пристрель мене, — Еміко покрутили навколо осі, перевіряючи, як сіло вбрання. Вона склала руки в районі живота. Квіти на широких рукавах трохи поблискували на сонці. Чомусь танцівниця була впевнена в тому, що їх вишили за допомогою ниток зі справжнього золота. — Я хотіла ще спитати тебе…
Вона думала про це вчора, а запитати Хару так і не наважилася. Вважає, що зовсім збожеволіла.
— Ти вмієш стріляти?
Юкі відвернувся від своєї роботи і здивовано глянув на неї, піднявши брови так, що ті зникли за його чубчиком, а потім подивився на неї поверх окуляр.
— Звісно, вмію. Я професійний охоронець, тільки Широ цим займається більш поглиблено, а в мене інші турботи. Але тобі навіщо? В університеті проблеми? Вкрали бенто? Зіпсували змінне взуття? Поставили погану оцінку? Застрелитися на балу не дам.
— Юкі, я серйозно, — вона стукнула його в плече. От краще б вона у Широ запитала чи охорону... Цей фінансист просто нестерпний зі своїми жартиками. — Коли ми були у Шанхаї… Я тоді промазала. Могла влучити в Хару або не встигнути. Хочу навчитись стріляти. Хоча б основи, щоб не бути марною.
Вона нервово зім'яла рукави кімоно. Юкі пирснув від сміху, але одразу ж став серйознішим.
— Я вмію, але не вчитель. Мені нервів не вистачає й стану дзен, скільки б я не молився. Широ періодично займається із новачками. Перевіряє їхню початкову підготовку, тестує, проводить їм екзамени. Тільки його методи… — він нервово постукав пальцем по столику. — Думаю, на тебе не поширяться. Але все одно без дозволу Хару тебе ніхто до зброї не підпустить. Він знає?
Отут вона й погоріла на своєму плані. Думала, хоч Юкі вмовити. Чомусь була впевнена, що глава Фукубара не дозволить їй більше мати справу зі зброєю. Та й Еміко не те щоб прямо рвалася вбивати когось. В голові тут же спливли спогади з Каєм та Мацугаме... Якби в неї був пістолет. Або тоді, у темній кімнаті… А потім перед очима випливли мертвий Тае на руках у Люка, а у вухах залунав крик Іріе. Чи зможе вона когось вбити?
— Ще ні… Він дав мені пістолет під час погоні, але одразу забрав. Я ж промазала.
— Поговори з ним. Думаю, ви домовитеся, — він поплескав її по плечу. — Ти вмієш його переконувати. Не думаю, що бос не підтримає твоє бажання навчитися захищатися. Він зацікавлений у цьому не менше за тебе, просто… Поговори, він це дуже любить, — хлопець усміхнувся, але цього разу без звичного глузування чи сарказму. Швидше, добродушно, але відразу повернувся до свого звичного настрою. — Так, твоє вбрання готове. Вийшло дуже добре, враховуючи відсутність особистих примірок. Та я ж геній, мені потрібна премія за таке мистецтво. А тепер я покажу, як це все швидко зняти.
— Допоможеш мені дещо вибрати?.. — раптом запитала Еміко. Поки Юкі у гарному настрої, Мацуура вирішила скористатися моментом. Ну він же не по дівчатах і ще й любить гарний одяг..
Вона хотіла попросити Ріну, але днями з відрядження повернулася Норіко, і вони влаштували сестринську тусовку. До того ж подруга відпрацьовує зміни за неї. Соромно відбирати час на відпочинок.
— Шопінг? Чудово. Якщо ти переживаєш за прикраси, то вони будуть унікальні.
— Тільки не кажи, що вони коштуватимуть, як корабель, — жахнулася Еміко, і рука одразу ж накрила підвіску від Cartier. Вона так і не віддала її нікуди і вже встигла зродитись, намагаючись не думати про її вартість.
— Як невелика яхта, — підколов він її. — Поїхали, у мене ще багато справ. Що ти задумала?
— Мені заздалегідь соромно...
— Щось цікаве намічається, — фінансист не приховував свого зацікавлення і вже, мабуть, готував тонну жартиків.
***
Хару все ж не встиг звільнитися до потрібного часу, тому надіслав водія з охороною. Не знаючи, чого чекати від вечора, Еміко одягла костюм, намагаючись виглядати якомога пристойніше. Подарований ним ланцюжок вона витягла з—під вороту, залишаючи той поверх бежевого гольфу.
Руки трохи тремтіли від страху перед невідомим. Щось сюрпризи їй не до душі останнім часом… Одне рятувало: Юкі перед тим, як поїхати, присягнув, що нічого кримінального на неї не чекає.
— Пані Еміко, ми прибули, — голос охоронця вивів її із задуму. Місце було незнайоме. — Пан Фукубара чекає на вас, — хлопець низько вклонився.
Висотка з прилеглим до неї паркуванням охоронялася похмурими чоловіками з навушниками у вухах. При вході їх зустрічала безліч дзеркал, через які простір здавався нескінченним. Вражала велика кількість зелені в приміщенні. Композицію вдало доповнювали вази, в яких стояли квіти та сухоцвіти.
Вона не дивилася на який поверх вони прибули, але могла точно сказати, що досить високо. Чи не останній, але десь близько.
Назустріч коридором швидким кроком йшов Хару. За ним слідував не менш твердим кроком високий сивий чоловік, віком старше її батька точно, і в медичному халаті поверх в'язаного светра і строгих штанів.
Як тільки вони наблизилися, вся охорона вишикувалася в рівну шеренгу і низько вклонилася перед ними двома. Еміко схилила голову на знак поваги до старшого, але Фудзіта виступив уперед.
— Не треба, дівчинко. Еміко, правда? Мене клич Фудзіта, — голос був трохи хрипкуватий, але водночас досить мелодійний. — Ходімо, нагодуємо тебе. Худенька така, як очерет. Жах. Куди дивиться Хару? Мені тут втрачати свідомість не треба. Потрібно гарно їсти, щоб бути міцною,— він усе насідати на неї своїми шпинянням, поки Хару дивився на неї з цікавістю. Йому дозволили вставити лише тихе "Привіт". Куточки його губ тремтіли в посмішці. Він чомусь не втручався в розмову, дозволяючи Фудзіті підштовхувати Еміко кудись углиб коридору. — Я знаю, куди може дивитися Хару… Як твої руки?
— Все добре, дякую. Мене не дуже поранили. Решті дісталося більше…
— Так—так, у мене тут усі так кажуть, коли їх приносять. Покажеш зараз. У мене є добрі ліки, робота зобов'язує.
Еміко злякано, ледве не благаючи, подивилася на Хару. Він затяг її на прийом до лікаря? Ну, вона йому влаштує...
— Фудзіта, ти трохи збентежив нашу гостю. Вона тут ще не була, — м'яко обложив його голова Фукубара. Потім, звертаючись до дівчини, пояснив: — Фудзіта — наш сімейний лікар і за сумісництвом бізнес-партнер. Геніальний хірург.
— Циц. Хвалити мене залиш, мені воно ні до чого. Огляну Еміко і заспокоюся. Старому не можна турбуватися про молодь? — він грізно глянув на Хару, а потім знову повернувся до Еміко. — Якщо буде кривдити, просто подзвони мені. Я знайду на нього управу. Але вірю, — він підвищив голос і переклав багатозначний погляд на голову, — що до такого не дійде. Тому можеш просто дзвонити або приходити на чашку чаю з моті.
Еміко не змогла стримати нервовий смішок. Фудзіта зараз виховував Хару, наче батько. Сама вона теж отримувала вдома виговори від тата, особливо коли доводилося постояти за себе в школі і вирвати пару шматків волосся у кривдниць. Вона була змушена ходити не до найпристойнішої школи… Туди переводили багатьох задир з усього району.
Кабінет Фудзіти, як вона визначила по сліпучо-білому освітленню та світлим стінам, був більше схожий на приймальню для пацієнтів. Однак після швидкого огляду вони вийшли через інші двері і опинилися вже у затишнішому приміщенні. З диванами, електричним каміном та більш приглушеним світлом. По центру був низький обідній столик, уже заставлений їжею та напоями. Хару сів поруч з Еміко, непомітно погладивши її по коліну, поки лікар розпитував дівчину про навчання і життя в цілому. Немов із батьками хлопця знайомиться... Від цього вона намагалася відповідати чітко і по суті, злякавшись, що зараз її проженуть, як недостойну наречену своєму синові. Долоньки спітніли від страху, і вона щоразу намагалася їх непомітно витерти об штани, через що пара пластирів відклеїлася.
Хару ненав'язливо влазив у розмову і допомагав Еміко уникати педантичних тем. Закралася думка, що Фудзіта із Юкі родичі: аж надто схожі були їх часом уїдливі промови.
Змогла видихнути вже лише у машині. Насамкінець її навантажили пакетами з якимись вітамінами та оздоровчим чаєм. Хару розстебнув піджак і полегшено видихнув. Двічі постукав по перегородці, і машина рушила з місця.
— Я лякаюсь таких сюрпризів.
— Пробач, не думав, що тебе таке злякає. Заздалегідь передвіщаючи твої запитання: все пройшло чудово, і Фудзіта ти підкорила з перших секунд, — голова схилився і поцілував дівчину в скроню, вдихаючи запах її квіткових парфумів. Від серця відразу відлягло після слів Хару про Фудзіту.
— Ти сьогодні залишишся? — з надією спитала Еміко.
— Ти дуже високо оцінюєш мою витримку. Тобі треба виспатись перед завтрашнім днем. Як і мені…
Від образи в неї ледь не виступили сльози, але вона боляче прикусила губу, намагаючись стриматись. А ще білизну вибирала цілий день і терпіла заради цього смішки Юкі… Хару ще кілька разів спробував зав'язати розмову, але Еміко уперто мовчала.
— Ти образилася?
— Ні. Насолоджуюся поїздкою нічним Токіо.
— Еміко… — голос голови зазвучав м'якше. — Твій моральний стан для мене найцінніше зараз. Якби я був останньою сволотою без принципів, не замислювався б і секунди ще при першому нашому побаченні. Особливо коли переді мною така красуня.
Ну от тепер вона почувається повною ідіоткою, яка кидається на чоловіка. Стало бридко на душі. Серце стиснулося. Вона так довго була впевнена в тому, що всі дивляться лише на її тіло, що й сама повірила в це. Не розуміла, що існують інші… Тому вона після бальних танців пішла в pole dance і швидко пристосувалась.
А Хару... Вона згадала його погляд, коли він уперше побачив її синці, «любовно» залишені Каєм. Перший, хто не злякався її проблем. За майже місяць він дійшов далі за всіх.
Еміко повернулась і ткнулася носом йому в плече. Хару погладив її по волоссю, з розумінням промовчавши від такої різкої зміни настрою.
— Я тут розмовляла з Юкі ... — тихо почала вона і відчула, як чоловік напружився. — Хочу навчитися стріляти. Я тоді не влучила... Юкі казав, що Широ вчить новачків. Можна й мені?
Хару довго мовчав, постукуючи пальцем по підлокітнику.
— Я подумаю… Не очікував, що дійде до такого.
— Такого? Стоп… Ти подумаєш?
— Так. До такого моменту, коли я вважаю ідею озброїти свою дівчину заради її ж безпеки – частково раціональною. А це трохи б'є по моєму чоловічому самолюбству, не буду приховувати, — чоловік погладив її по плечу.
— Не знала, що воно в тебе таке тендітне, — не змогла стриматися від коментарів Еміко. Гаразд, вона все ще трохи злилася на нього. Нехай і розуміла, що це нерозумно.
— Не знав, що доведеться включати свою шляхетність на максимум, — саркастично парирував він, усміхаючись. — Завтра привезу останні деталі твого образу.
— Я думала, що їх привезе Юкі… — засмучено промовила Еміко. Їй здавалося, що хоч би як вона намагалася дотягтися до Хару, він постійно тікав від неї.
— Він буде вранці. Я заберу тебе перед балом.
— Почуваюся Попелюшкою…
— Тільки не тікай від мене опівночі, — голова поцілував тильний бік долоні Еміко. Лише торкання губ, а в неї все завмерло.
Вона підвела голову, щоб щось висловити, але глибокі очі, які дивилися на неї з не прихованою ніжністю, збили її з думки. Хару тепло посміхнувся і швидко цмокнув її в ніс, перетворюючи на попіл залишки образи.
***
— І ти будеш на цьому балу?! — Ріна запищала в трубку так, що Еміко ледь не випустила з рук телефон, який перемкнула на гучний зв'язок. Юкі відірвав погляд від журналу і запитально глянув поверх окулярів. Дівчина-перукар теж завмерла.
— Буду. Не кричи. А ти звідки знаєш про нього?
— Мене Хього запросив. Знаєш, що ляпнув мені? Що я найкраща кандидатка для його супроводу на важливий вечір. Я запустила в нього стрипи та образилася. Шкода, він ухилився і його язик залишився при ньому... Ні, ну, ці чоловіки... Це мені так не щастить? Як ти справляєшся? Мені хочеться придушити цього Хього.
— То ж ти йдеш на бал.
— Там можна поїсти та пошукати іншого нареченого. Я йому так і сказала, а він тільки відповів: «Побачимо», — ні на мить не забарившись, відповіла вона. Юкі, не відриваючись від читання журналу, кинув іронічне:
— Далеко піде.
— Це хто там розумний у тебе? — грізно спитала Ріна.
— Ріна, ти запізнишся до свого візажиста, — Еміко постаралася перевести тему. Знаючи характер своєї подруги, зараз Юкі відхопить по перше число.
— Ой, точно! Ну, все, побачимося на балу, — вона відключилася, і Еміко посміхнулася, вже передчуваючи зустріч із подругою. Стало легше, і бал уже здавався не таким страшним. Звичайно, навряд чи їм дозволять надовго перетнутися, але те, що там буде хтось із знайомих, заспокоювало.
— Цікаві в тебе подруги.
— Сказав мені… — вона вчасно зупинилася, щоб не ляпнути слово «якудза». — Забудь.
Увечері, коли Юкі нарешті залишив її повністю зібрану, пообіцявши, що Хару вже на півдорозі до неї, Еміко підійшла до дзеркала. На неї дивилася жінка не з цього століття. Кімоно, хоч воно і було пошито на сучасний манір, доповнювалося високою зачіскою із золотими кандзасі. Вона боялася навіть повернути голову, щоб не пошкодити таку складну конструкцію.
У двері постукали, і вона відчинила, пропускаючи всередину квартири Хару, який теж уже був одягнений у традиційне кімоно, яке більше нагадує імператорське, як із гравюр часів «Едо». Волосся йому зібрали на потилиці, а передні пасма залишили вільними, прикрасивши їх якимись сріблястими нитками.
— О... — тільки й зміг видати Хару, застигши на порозі.
— Що? Зачіска розвалилася? З макіяжем щось?— Еміко заметушилась, намагаючись акуратно перевірити рукою волосся.
Чоловік прокашлявся.
— Ні. Просто в шоці ... Ти настільки красива, що я нічого путнього не можу сформулювати як комплімент. Дай мені трохи часу, пані, — він схилився і поцілував її руку. Еміко вся вкрилася мурашками від доторку губ, а щоки запалахкотіли від таких слів. Вона так сильно розгубилася, що не змогла відповісти навіть «Дякую», тому просто мовчала.
— Я привіз твої прикраси та обов'язковий атрибут балу.
Тільки після його слів вона помітила в його руках дві пласкі коробочки. Вони пройшли до дзеркала, і Хару відкрив першу, в якій на чорній атласній подушці лежав набір з довгих золотих сережок із вкрапленнями пелюстків гліцинії та кандзасі з тією ж квіткою, але більше.
Так ось про що говорив Юкі... А раптом вони справді стоять як невелика яхта?
— Тобі подобається? — тихо спитав Хару.
— Так... Вони такі гарні... Дуже дорогі. Знову, — Еміко торкнулася прохолодного металу, хоча боялася навіть подихати зайвий раз над прикрасами.
— Не думай про це. Приміряєш?
Він тримав коробку, поки Еміко неслухняними від нервозності пальцями вдягала сережки. Потім акуратно вставила кандзасі на вільне місце у зачісці, яку їй залишили спеціально.
— Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
Він дивився на неї через дзеркало, і Еміко знову залилася фарбою, але вже яскравіше. Рятувала лише тонна макіяжу на обличчі. Щось у погляді незвичайно синіх очей було таке рідне… Примушувало відчувати себе потрібною. Живою. Наче все, що вона пережила до зустрічі з ним, стало лише згаслим минулим, яке більше не мало влади над нею. Хоч і на душі все ще дерли та вили кішки від думки про те, що це все лише швидкоплинне щастя, що Хару одного прекрасного дня просто піде далі без неї, залишивши після себе лише спогади. Еміко не хотіла їх втрачати.
Дівчина повернулася до нього, і Фукубара простяг їй другу коробку. Відкривши її, вона виявила традиційну біло-червону маску кіцуне з пензликами та дзвіночками з боків. У лобі у лисиці був завиток, схожий на сполох вогню.
— А це вже наш дрес-код. Вирішив, що така тобі найбільше підійде.
— Дякую, Хару. Я не знаю, як мені відплатити за все… — голос здригнувся, і голова акуратно притягнув дівчину до себе, намагаючись не зіпсувати її образ.
— Ти вже багато зробила, Еміко. Поїхали, інакше запізнимося. Речі віддала Юкі? — він допоміг їй вийти надвір, притримуючи за руку.
— Так. Але я могла просто повернутися додому.
— Зручніше у готелі, де буде бал. Виспишся, поснідаєш і поїдеш.
Еміко не стала сперечатися з ним, стискаючи в руках маску кіцуне.
***
Увійшовши до просторої зали, Еміко не змогла стримати захопленого зітхання і навіть відкрила рота, вражена розмахом заходу. Здавалося, що сюди взяли та перемістили шматок імператорського палацу часів Едо, додавши при цьому величезну кількість квітів, особливе місце серед яких відводилося гліциніям.
Перед входом розташовувався величезний стенд зі схемою розсаджування гостей, на якому красувалося золотими літерами:
Ласкаво просимо на
Бал «САКОКУ»
організатор заходу: сім'я Фукубара
На вході їх привітали дві дівчини—хостес у яскравому вбранні ойран, і вручили номерки столу, які були вибиті на маленьких паперових віялах.
Хару приклав бронзову маску дракона до обличчя, приховуючи його. Еміко свою одягла ще в машині, адже її довелося обережно зав'язувати. Трель дзвіночків від маски приглушувалась гулом голосів та звуками пісень, які виконували під акомпанемент сямісена. Вдалині на сцені танцювали гейші. Офіціантки, які теж були одягнені як артистки епохи Едо, розносили напої.
Вона і справді немовби перенеслася в ту епоху. Фукубара пошукав когось очима і рушив до одного зі столиків. Сивою прядкою одного з гостей Еміко впізнала Люка. Значить, поряд Енн, Агата... Але частину інших людей з їхньої компанії вона точно бачила вперше.
Блондин у масці якогось демона нахабно підморгнув їй і закинув у рот шматочок сиру.
— Енн, Агата, — Хару вклонився, — радий, що ви все ж таки прилетіли.
— Містер Фукубара, — Енн подала руку без зайвих емоцій, і голова торкнувся її губами. Потім повторив той самий жест і з Агатою.
Після цього він привітав інших чоловіків, які були в компанії з Міллерами, рукостисканнями. А потім Еміко побачила за спиною одного з них жінку з копною ледве не червоного волосся, такого ж зросту як і Еміко. Один із чоловіків, з суворим поглядом, тримав її за руку.
— Дамелі — моя наречена, — представив свою супутницю чорнявий чоловік. Еміко приязно посміхнулася їй і привіталася, але та лише продовжувала оглядати всіх, аж ніяк не реагуючи.
— Еміко — моя супутниця. Сьогодні вона виконує роль господині вечора.
Мацуура обернулася до Хару і округлила очі від шоку.
«Що він робить?! А мене попередити?!»
— Приємно познайомитись, міс… — один із чоловіків розгубився. Імена нових людей перемішалися в голові, перетворившись на кашу. Яка ганьба!
— Мацуура, пане Еванс, — вклонившись, відповіла Еміко англійською, і той полегшено видихнув. Згадала прізвище і на тому можна дякувати всім богам. Вона намагалася непомітно штовхнути Хару по нозі, але той, наче розгадавши її план, відійшов привітати решту гостей. Ну, тут вона хоча б когось знає, бо прибулих вона, хоч би як старалася, не запам'ятає в житті, а червоніти не хотілося.
Відразу підійшла до Люка.
— Як Іріе? — понизивши голос спитала танцівниця, взявши в руки келих із шампанським.
— Трохи краще… — відповів Міллер-молодший. — Він зараз у батьків.
— Мені так шкода… Хару обіцяв допомогти йому.
— Моя мати не дуже рада цьому… Я намагався переконати її, що вони тоді розлютилися на тлі події, але мене не слухають. Знову місцевих втягнуто у справи, які вони тільки поганять та плямують нашу репутацію… — Люк нервово постукав по келиху, а потім випив рештки свого напою. — Вибач, не буду тебе вивалювати свої трабли. Нині у всіх багато проблем.
— Нічого страшного. Я дуже рада бачити тебе тут, — Еміко усміхнулася йому і почала шукати очима у натовпі свого супутника. Люди все прибували, і ставало вже трохи задушливо, хоч зал і був розрахований на величезну кількість відвідувачів.
Вона натрапила на Широ, який стояв біля довгого столу з різноманітними закусками.
— Загубилася чи ганяєшся за кимось? — прошепотів сухий голос. Він теж був одягнений у костюм і тримав у руках маску, проте у вусі стирчав навушник.
— Шукаю Хару. Він залишив мене, а тепер не можу знайти.
— Тоді за мною. Повернемо тебе, — Широ посміхнувся і провів її в глиб зали до одного зі столиків. Там стояв Фукубара разом із подружжям Кіанг. Вона подякувала хлопцю, але той вже розчинився в натовпі.
— Еміко? Щось трапилося? — Хару подав їй руку, і вона вчепилася в неї, як у рятівне коло. І не дарма. Рівно в цю мить, немов акула, що почув кров, з'явився Мацугаме. Адже вона так і не розповіла Фукубара про їхню зустріч тоді в їдальні…
— Доброго вечора, панове, — він схилив голову. — Клан Фукубара любить розмах. Чув, бал цього разу має господиню, — його погляд тут же знайшов Еміко, і та зустріла його, гордо задерши підборіддя.
— Пане Мацугаме. Радий, що ви вшанували нас своєю присутністю. Так, бал цього разу не напівсирота. Насолоджуйтесь вечором.
— Дякую. Хотів випити за наш новий контракт, Уій, — він підняв келих і пригубив його, спостерігаючи за зростанням напруги всередині компанії. Повітря ніби наелектризувалося. Хару напружився так сильно, що випадково трохи сильніше стиснув Еміко руку. Вона не подала вигляду.
— Новий контракт? — перепитав Фукубара і перевів погляд на свого друга. Уій занервував і відвів погляд убік. На відміну від Фей, яка дивилася просто у вічі Хару.
— Потім це обговоримо, — відповів Кіанг.
— Звичайно, ми це обговоримо, — холодно кинув голова.
— Мабуть, я бовкнув зайвого, — награно винним голосом протягнув Кін і знову вклонився, — прошу мене пробачити. У такий прекрасний вечір не варто говорити про бізнес. Навколо стільки краси, — він знову повернув голову до Еміко, — за яку можна й життя віддати, аби торкнутися.
Ще трохи і Хару кинувся б на Мацугаме, як їй здалося, але дівчина продовжувала його тримати і посміхатися. Та й, можливо, лише вона помітила, як Фукубара смикнув рукою.
— Декому за своє життя так і не вдається торкнутися певної краси, — холодно відрізав Фукубара.
— Кажуть, сьогодні буде Кабукі, — як ні в чому не бувало, продовжив розмову Кін. — Відома трупа…
Фей підтримала розмову про театр та оздоблення, розряджаючи напружену обстановку, косо поглядаючи на Еміко. Остаточно напруга спала лише коли почалася вистава, і всі розсілися своїми місцями за низькими столами, виконаними в тій же манері, як і в ресторані Хару «Гліцинія». Світло приглушили, і на сцену вийшли актори у неймовірних костюмах.
Хару стиснув під столом її руку, пригубивши при цьому піал з саке. Еміко пересунула його долоню до розрізу на нозі. За їхнім столом, який розташувався до сцени найближче, разом з ними сиділи Фудзіта, Юкі з Ічиро та Кінги, тому будь-яке їхнє слово могли почути.
Прохолодна шкіряна рукавичка пройшлася по стегні і стиснула його. Еміко прикусила губу, стримуючи своє важке зітхання, і потяглася за склянкою води.
Хотіла подразнити і трохи розслабити Хару, відірвати його увагу від сутички з Мацугаме, а тепер він тримається за її ногу і пробирається все далі. Так ось навіщо ці розрізи на сукнях. Дуже зручно.
Палець Хару підчепив край мережива панчохи. Еміко тихо втягла повітря через ніс, намагаючись хоч якось залишатися незворушною. Розуміючи, що все одно програє цю партію Фукубара, вона вирішила непомітно трохи розсунути ноги, торкаючись його коліна своїм.
Почувши, як голова важко задихав, дівчина переможно відкусила шматочок лосося, який ледь не пішов не в те горло, коли Еміко відчула, як чоловік торкнувся мережива білизни. Усередині все спалахнуло та перевернулося від бажання, продовжити їхнє безумство десь у більш інтимному місці. Якщо їх зараз побачать... Вона провалиться крізь землю від сорому і більше не зможе з'явитися на людях.
Фудзіта раптово щось запитав у Хару, і торкання зникли.
Після Кабукі всі розбрілися різними куточками, обговорюючи ділові питання або просто продовжуючи налагоджувати дружні стосунки, щоб в майбутньому домовитися. Еміко нарешті знайшла Ріну, яка вбралася в яскраво-зелене розписне кімоно. Дівчина стискала маску в руці.
— Еміко, Еміко, Емі, — подруга защебетала, схопивши її за руку, — так гарно тут. І смачно. А ще так багато людей і всі такі важливі. Як ти таке виносиш? У мене спина болить вже, хочеться скоріше зняти це все. Мені вже якісь іноземці наговорили стільки компліментів, але як тільки я намагалася дати номер телефону – з’являвся Хього. Може він мені десь жучка начепив.
— Тихіше, Ріна ... — Вона відвела подругу в зону відпочинку з диванчиками. Вони присіли, прихопивши по дорозі два келихи шампанського. — А де Хього? — спитала Еміко.
— Пішов із кимось розмовляти. Попросив його зачекати. Що там за гамір? — раптом схопилася танцівниця, а Мацуура слідом за нею. Підійшовши ближче, Еміко побачила, як Хару і Хього люто дивилися один на одного. Голова якудзи стрімко наблизився і схопив власника клубу «Едо» за комір.
— Катись звідси, поки я не вбив тебе, — він жбурнув його так, що Окава ледве втримався на ногах, небезпечно захилитавшись. Охорона довкола чоловіків стояла напоготові.
— Так ось, як ти ведеш справи. Думав, ми партнери, а ти кинув мене. Чутки про Фукубара, виявляється, правдиві, — Хього підвівся і обтрусив своє кімоно. Ріна кинулась до нього, залишивши Еміко приголомшеною спостерігати за сценою, що розгорнулася в натовпі. Вона й сама хотіла наслідувати приклад подруги, але чомусь застигла від розуміння, що зараз лише завадить.
— Твій візит закінчений, — Хару буквально виплюнув ці слова і покликав рукою свою охорону, дозволяючи їм втрутитися. Голова озирнувся, і їх з Еміко погляди перетнулися. Довгі кілька миттєвостей. Потім він зник десь у натовпі, а до нього підійшов Юкі.
— Так і знав, що будуть проблеми, — буркнув він. Поруч із ним стояв Ічиро, теж напружений.
— Це ти не міг проконтролювати. Хто ж знав, що все так… обернеться, — коротко стрижений хлопець дістав телефон, продовжуючи стискати руку Юкі, і важко зітхнув. — Як я й думав. Мені треба працювати, — він швидко поцілував свого коханого в щоку і залишив їх з Еміко наодинці.
— Юкі, що відбувається? Куди пішов Хару?
— Зірочка, не хвилюйся. Він повернеться незабаром. Не думав, що наші партнери такі... Продажні, — фінансист стиснув щелепу і підштовхнув Еміко до тихішого місця.
— Що? Ти натякаєш на пана Окава?
— Еміко,— він уперше звернувся до неї на ім'я таким серйозним тоном,— це справи нашого клану. Для твоєї ж безпеки знати тобі потрібно менше. Спати будеш міцніше, жити довше. Хочеш, попрошу тобі намішати Апероль? Мені захотілося чогось такого. Все одно все йде до біса… Чекай тут.
Вона роздратовано стягнула маску і кинула її на диван. Прийде Хару, і вона вимагатиме від нього пояснень того, що сталося. З чого вони зчепилися на очах у всіх гостей? Чи не могли тихо-мирно все вирішити? Ще й Ічиро з Юкі щось нервові та недомовляють.
Поки вона тихо кипіла далеко від усіх, не помітила, як до неї підійшли і простягли келих з Аперолем. Еміко підвела голову і зустрілася з Хару. У другій руці він тримав невеликий букетик білих троянд.
— Сумуєш? — Він м'яко посміхнувся.
Ну ні, сьогодні від відповіді він так просто не втече. Голова Фукубара витяг з кишені оригамі з журавлем, коли Еміко мовчки взяла в нього напій.
— Підкупити мене намагаєшся?
— Небагато. Тебе складно підкуповувати золотом та діамантами, доводиться бути винахідливим, він присів перед нею, поклавши на коліна букет і паперову пташку. — Вибач. Ситуація трохи вийшла з-під контролю.
— Ви з паном Окава посварилися?
— Від тебе не втечеш... Перенесемо цю розмову на другий день? Тут надто галасливо.
— Ти обіцяєш мені розповісти все? — з надією у голосі спитала дівчина. Хару похитав головою.
— Не можу цього обіцяти. Лише загалом. Заради твоєї безпеки, інакше доведеться закрити тебе, як принцесу у вежі, та охороняти.
— Думаєш, я Рапунцель, а насправді Мулан.
Хару засміявся, легенько стиснувши дівоче коліно.
— О, я цього ні секунди не сумніваюся. Тільки не чкурни в армію, — від його жарту напруга спала. — Ще хочеш бути тут чи відпочинеш?
— А господині вечора можна піти раніше за гостей? — Здивувалася Мацуура.
— Господині вечора можна все, — лукаво блиснули на неї очі кольору безкрайнього неба.
Еміко відставила келих, і Хару подав їй руку, допомагаючи підвестися в її тяжкому вбранні, прихопивши другою рукою букет.
Двері ліфта зачинилися, відокремлюючи пару від шуму веселих людей. Від важкого кімоно нило все тіло, але на відміну від традиційного завдяки розрізам у ньому ходити хоча б легше. Потрібно ще раз подякувати Юкі за таку креативність.
— Втомилася? — Хару взяв її за руку і обернувся до неї.
— Не сильно… — дівчина притягла чоловічу долоню до своєї щоки й заплющила очі від задоволення. Поруч із Хару хотілося звернутися калачиком і дозволити сховати себе від усього світу, але разом з тим тіло знемагало від бажання дотиків, особливо після того, що сталося під час Кабукі. Ближчих ... Чуттєвих ... Тільки вона про це подумала, як чоловік притулився до неї і поцілував.
Знову ліфт… Але тепер все по-іншому. Тепер вона його точно не відпустить.
Поцілунок швидко обірвався через писк. Вони прибули на потрібний поверх. Занадто швидко.
— Проведу тебе, — трохи хриплим голосом сказав Хару.
Він приклав карту до дверей, і ті гостинно відчинилися, пропускаючи в номер. Завдяки величезним панорамним вікнам можна було обійтися без освітлення. Хару хотів клацнути вмикачем, але Еміко зупинила.
— Можеш допомогти? Юкі тут в'язав якийсь складний вузол…
Який він навчив розв'язувати, але зараз вона «випадково» забула його навчання.
Тихо прикривши двері, голова підійшов до неї зі спини. Знав би він, на що ще вона витратила його гроші.
Без особливих труднощів він був успішно розв'язаний. Тканина сповзла, трохи оголюючи плече, якого одразу торкнулися губи. Її дихання почастішало. Вона трохи нахилила голову, відкриваючи більше оголеної шкіри.
— Що ти зі мною робиш?..
Поки її шию осипали поцілунками, вона вивільнилася від верхніх шарів тканини, що впала до їхніх ніг. Під кімоно був нагадзюбан, але й він залишився на підлозі, тому Еміко зараз постала перед чоловіком у чорній мереживній білизні з портупеями, яка не закривала нічого. Вона повернулася до Хару, зовсім не соромлячись, хоч і глибоко всередині заскребло неприємне почуття, що вона зараз ніби пропонує своє тіло чоловікові.
Голова дивився на неї довгі миті. Зараз скаже, щоб одягалася і не вигадувала собі…
— Сподіваюся, що ти впевнена і… — він затнувся, — не робиш це тому, що вважаєш себе боржницею…
— Я роблю це, бо хочу з тобою, — Еміко намагалася надати своєму голосу твердості, що виходило не дуже вдало.
Фукубара різко скоротив відстань між ними, притягнув її за потилицю і вп'явся поцілунком. Тепер вона зрозуміла, скільки часу і як сильно він себе стримував. Заради неї…
Удвох намагалися впоратися з його кімоно, але раптово він зупинився, коли її пальчики проникли під рукавичку.
— Не потрібно…
— Прошу… Я хочу, щоб ти торкався мене. По-справжньому.
Еміко повторила спробу, але він стиснув її долоню, зупиняючи. Дівчина підняла на нього благаючий погляд. Навіть у напівтемряві в синіх очах було видно внутрішню боротьбу. Поступово хватка почала слабшати. Максимально дбайливо Мацуура зняла праву рукавичку, потім торкнулася губами долоні. Те саме вона зробила і з лівою. Чула його тяжке дихання. Немов заворожений, він потягся вже оголеними руками до її обличчя.
Прохолодні торкання до щік, які горіли, були дуже приємними, і їй не хотілося зупинятися.
— Подивися на мене, Емі…
Вона перевела погляд. Хару нависав над нею, вдивляючись у її очі. І знову поцілунок. Глибокий і такий солодкий, що забирав будь-які сумніви, заволодівав розумом.
Номер був поділений на дві кімнати. До спальні її донесли на руках, не зупиняючи поцілунку, і посадили на ліжко.
З її зачіски дбайливо витягли гострі золоті прикраси, дозволивши волоссю розсипатися по спині темним водоспадом.
Хару в темряві знайшов в одній із тумб біля міні-бару пачку презервативів.
Кинув її поруч на ліжко і навис над Еміко, знову цілуючи. Вивчав тіло своїми трохи шорсткими долонями, поки вона розчинялася в ньому. Поцілунки спустилися нижче. Він відсунув ліф і пройшовся язиком, по колу окреслюючи сосок. Кінчики попелястого волосся трохи лоскотали шкіру. Поки вона відволіклася на ці відчуття, пальці Хару пролізли до низу живота, ковзнули під мереживо і погладжували чутливу точку.
Сама не усвідомила, як голосно застогнала. Різко затулила рота долонею, але Хару прибрав її. Очі чоловіка виблискували в напівтемряві.
— Хочу чути. Якомога довше.
Він продовжив пестити її пальцями та обсипати поцілунками. Чоловіча долоня стискала її груди. Хару спустився нижче і сів навколішки. Акуратно відчепив від поясу спочатку одну, потім другу панчоху, але залишив їх на місці. Колись Еміко думала, що він збоченець.
А виявився простим чоловіком, який навіть у пориві пристрасті поводився з нею, як із королевою. Принаймні вона так себе почувала зараз. Те, як він дбайливо стягує з неї трусики і знову опускається між її ніг, щоб цілувати там. Вже не обмежений рукавичками, тіснотою машини та пишною спідницею сукні. Повітря ніби стало важчим, і вона не могла вдихати його повністю.
Не хотіла дозволяти йому закінчити розпочате та зупинила.
Хару опинився на лопатках, поки вона сиділа на ньому. Бракувало лише переможного кличу. На його очах вона зняла бюстгальтер і відкинула якомога далі, кудись у темряву, залишаючись лише в переплетених портупеях. Він не відривав погляду від Еміко ні на мить.
Торкнувся її грудей, провів руками по талії вниз до стегон, стиснувши їх.
Еміко задивилася на його тату у вигляді тигра, що починалося від ключиці. Провела по ній пальцем. Щось їй підказувало, що, як і у всіх якудза, на спині у Хару малюнків набагато більше. Після цього вона розгляне і їх…
Дівчина дістала з пачки один із сріблястих квадратиків і розірвала його. Нахилилася і провела носом по грудях до пупка, а потім нижче. Хару допоміг стягнути залишки одягу з себе.
— Еміко?.. — він не встиг домовити, як вона взяла в рот презерватив і схилилася, розкочуючи його по напруженому члену. По спальні луною пролунав гучний стогін. Її схопили за волосся, але скоріше, як за єдину опору. Дівчина підвела голову і безневинно посміхнулася.
Хару знову опинився зверху. Не даючи Еміко можливості витворити щось ще, їй закрили рота поцілунком і різко увійшли, так що вона прогнулася в попереку. Протяжний стогін танцівниці потонув у роті у Фукубара.
Від задоволення в голові сплуталися всі думки, як і волосся в кулаку голови. Він тримав її і притискав все ближче, немов боявся, що дівчина випарується в його руках, а вона вчепилася в його спину нігтями.
Еміко і подумати не могла про те, що з ним буде так добре.
Від поцілунків німіли губи, а їй здавалося все мало. Недостатньо близько. Танула, подібно до воску від вогника свічки.
Поза знову змінилася, і дівчина вперлася ліктями в матрац, відкинувши голову. Язик Хару пройшовся вздовж хребта, поки його пальці стискали і пестили її соски. Знову рух стегнами. Відчуття всередині стали гострішими. Витягнувшись на руках, вона прогнулась назад, ловлячи губами гарячий поцілунок.
Зовсім загубилася в часі... Вона могла думати лише про одне: як бути до Хару ще ближче? Його руки вільно блукали по всьому тілу дівчини, приносячи не менше задоволення, ніж проникнення. Еміко трохи підвелася, закинувши голову на плече чоловіка. Його пальці відразу ковзнули вниз і знайшли найчутливішу зону. Він схопив її однією рукою за горло, несильно стиснувши, але тут же відпустив, наче злякався чогось.
Після цього жесту Хару знову опинився під нею і, взявши її руки, поклав собі на горло. Від шоку вона не могла сформулювати виразного питання. Він підштовхнув Еміко, натякаючи на те, щоб продовжувала рухатися. Танцівниця хитнулася, а потім ще раз впевненіше, все ще не прибираючи рук. Чомусь вчинок Фукубара зараз викручував її збудження на максимум.
Влада над чоловіком... І не якимось там студентом. А над головою небезпечного клану мафіозі. Хіба таке можна було уявити?
Рухи ставали все більш рваними, вона задихалася, а все тіло перетворилося на оголений провід під високою напругою. Кожен дотик був подібний до розряду. Поки що це все не скупчилося і вибухнуло всередині. Перед очима попливли зірочки.
Еміко схилилася над Хару, який притис її до себе. Йому вистачило кількох поштовхів.
У тиші кімнати було чути лише важке дихання. Вона намагалася прийти до тями. Хару дбайливо пересунув Еміко, щоб укрити її ковдрою. Дівчина поклала голову йому на груди. Все тіло стало немов з вати, а тримати очі відкритими було просто неможливо. Повіки самі по собі злипалися.
Вона не розібрала, що шепотів їй Хару. Сон поступово забирав її у свої теплі обійми. Може, це були слова про кохання? Вона б дуже хотіла.
***
Промінь світла, що пробрався крізь штори, розбудив її. Еміко розплющила одне око, намагаючись зрозуміти, де вона і як її звуть. Тіло нило. Вона вчора перетренувалася чи що? З іншої кімнати почувся чоловічий голос.
Спогади наринули на неї, і вона підвелася, кутаючись у ковдру. Тихо ступала босими ногами на звук голосу.
— Слухай, я з ним інакше розмовлятиму. Перспектива годувати хробаків... — Хару обернувся і глянув на неї, посміхнувшись. Він уже був у штанах і в розхристаній сорочці. — Мені час, — чоловік скинув виклик, але до Еміко не наблизився. Вона також. Стояла і дивилася на нього, чекаючи на реакцію. Незграбна тиша сильно затяглася. Вони одночасно почали говорити.
— Добр...
— Еміко ...
Хару вказав рукою, мовляв, кажи перша ти, але дівчина похитала головою.
— Гаразд, почну я. Хочу зразу прояснити ситуацію. Думаю, після того, що сталося, особливо цієї ночі, наша домовленість вже трохи застаріла, втратила актуальність. Якщо ти, звичайно, хочеш закінчити на ній, то я все влаштую. Ти будеш в безпеці та продовжиш жити нормальним життям.
Еміко здивувалася і зробила крок назустріч.
— Що означає «закінчити»?
— Значить, я даю тобі останню нагоду обміркувати все.
— Смієшся з мене, Фукубара? Ти такої думки про мене?
Їй відчайдушно захотілося схопити зі столу вазу з квітами та шпурнути в нього. Тепер наблизився Хару, і між ними залишилася відстань у два кроки.
— Хочу, щоб ти знала, що я тебе більше не відпущу в разі згоди. Твій останній шанс.
Танцівниця звузила очі. Може, вона вчора його сильно придушила, і йому кров у мозок перестала надходити? Більше так робити не буде, якщо такі наслідки.
— І що буде, коли я піду? Відпустиш мене так легко?
Голова нервово смикнув губою, ніби її слова завдали йому фізичного болю. Еміко знову зробила крок. У них із Ріною одна проблема на двох: чоловіки поряд з ними несуть всяку маячню.
— Нелегко, але відпущу. Однак, я не бачу, щоб ти бігла збирати речі, що означає… — він повільно хитнувся до дівчини.
— Що голова якудза не дуже кмітливий зранку і схильний говорити нісенітниці.
Хару навис над нею і торкнувся її щоки пальцями. Тільки зараз вона помітила, що чоловік не вдягнув рукавички.
— То ти хочеш стати моєю дівчиною?
— Так. Думала, після вчорашнього це очевидно, і тільки цілковитий ідіот...
Хару не дозволив їй продовжити, впиваючись поцілунком. Ковдра зіслизнула з плечей, залишаючи Еміко повністю оголеною. Чоловічі руки стиснули її сідниці, змушуючи трохи підвестися на пальчиках.
— Пропоную продовжити нашу розмову в душі, — він підступно посміхнувся, а потім різко закинув танцівницю собі на плече під її обурений вереск. — Закріпимо новий договір.
***
Після пар, на яких Мацуура все ніяк не могла зосередитися, без кінця прокручуючи ніч після балу та ранок, її мав забрати водій з охороною та відвезти до ресторану Хару. За сніданком, коли вони нарешті змогли розмовляти, він запросив дівчину на побачення до «Гліцинії».
Вибравши небесно-блакитну сукню з декольте та розрізом до коліна, вона вирушила до місця зустрічі. Внизу на неї чекала хостес, яка низько кланялася і чемно цікавилася, як Еміко доїхала. Увійшовши до ресторану, вона пошукала очима сивого чоловіка. Багато часу це не зайняло.
Хару стояв біля свого столу, а його цілувала якась жінка з ногами від вух і довгим кучерявим волоссям. За засмагою можна було одразу визначити, що іноземка. Та й одягнена в якийсь сарафан, наче на вулиці не зима.
Еміко захотілося розвернутись і втекти, але вона змусила себе залишитися на місці та не гарячкувати, бо втрачати гідність при таких обставинах не хотілося.
— Пане Фукубара, прибула пані Мацуура, — почулося збоку від хостест, як крізь товщу води. Хару різко повернув голову і зустрівся з поглядом Еміко.
— Сільвія, хотів представити тобі Еміко. Еміко, це…
— Сільвія Рінальді, наречена Хару, — ламаною японською привіталася дівчина і з широкою посмішкою простягла руку Еміко.
