#poledance #гумор #дарк #мафія #наркоторгівля #нецензурналексика #персонажігеї #романтика #стрітрейсинг #танці #торгівлязброєю #якудза #рейтингзанасилля #B2 #Максі #ВПроцесіНаписання #генетичніхвороби #смертьдругоряднихгероїв
Виходити з нагрітого салону на холод абсолютно не хотілося. Та може і не через морозну свіжість Еміко довелося себе змусити покинути машину… Маска так і залишилася у неї в руках, разом з пледом і доповіддю, яку вона притиснула до грудей. Сині очі намертво засіли в її голові, і до входу вона покрокувала на ватних ногах, абсолютно не помічаючи нічого навкруги, а кутики губ вся тягнуло доверху. Навіть провела поглядом автомобіль, що швидко сховався за рогом.
Еміко згадувала їх танго, враження від якого зіпсувала поява Мацугаме. Так от як він виглядає або все ж збіг?.. У її спогадах восьмирічної давності крутилося лише татуювання з його прізвищем, та і то якось змазано.
Брехати Хару щодо цього чоловіка було не кращою ідеєю, проте гіркий досвід навчив Еміко мовчати про свої проблеми, щоб люди з її життя не зникали, як по магії, розчиняючись в напівтемряві і залишаючи після себе лише осад із розчарування, який осідав мулом в її існуванні. Вона торкнулася пальцями кольє, щосили намагаючись не думати про його ціну і сприймати лише як подарунок. Прохолодний метал приємно пестив оголену шию. Чому він так піклується про якусь студентку, що танцює в нічному клубі на пілоні? Може він як ті чоловіки, які купують побачення зі школярками та пригощають їх морозивом? Вона аж здригнулася. Треба перестати шукати всюди маніяків і злі умисли.
Від хаотичних думок з розбором і аналізом таємничості характеру Хару, Еміко відвернули звучні кроки.
З тіні, біля багатоповерхового будинку, злегка покульгуючи, вийшла темна постать, яка розслаблено перекрутила в пальцях телефон, а після сховала його.
- Тепер все стало зрозуміліше, - протягнув сиплий чоловічий голос.
Він скинув капюшон і знайоме обличчя викривилося в зневажливій гримасі. Темне сальне волосся спадало йому на лоб, а чорна куртка була такою, що згодилася б хіба якому-небудь жебраку. На взуття в цілому без болю не поглянеш. Випускник Токійського університету виглядав як звичайний волоцюга.
- Мені немає про що з тобою говорити, Кай, - грубо відрізувала Еміко і відвернулася, щоб піти. Він жахав її одним поглядом. Гидкий…
"Очі б мої його ніколи не бачили. Прийшов знову помацати та лякати, наркоман чортовий".
- Так? А я не чекав, що ти станеш продажною хвойдою.
На його слова Еміко зупинилася і обернулася. Він підходив все ближче. Вона щосили намагалася не робити різких рухів, в спробі не провокувати "сталкера". Усередині закипала паніка, а уявний SOS вже в усю пищав в її голові закликаючи кинутися бігти в цю ж секунду. Вона намагалася не видавати свого переляку. Навіть сумочку з собою не узяла, все в руках потягнула, як остання ідіотка.
"Ударити його телефоном і втекти? Треба спробувати встигнути відправити повідомлення хоч комусь, перед тим, як розбити його об лице цього чокнутого".
- З чого ти узяв, що я така? - сталеві нотки в голосі ось-ось погрожували спотворитися від страху.
- Це ж не вперше твої пристарілі залицяльники тиняються тут, - він сплюнув на асфальт, продовжуючи тримати руки в кишенях.
- Не твоя справа. Ми вже давно не разом. З чого б це ти раптом згадав про мене? - тремтіння в голосі, на останніх словах, почало видавати її.
- Тому, що це була твоя провина. Ти мене кинула!
Еміко, круто розгорнувшись на каблуках, кинулася до вхідних дверей, не залишаючи спроби затиснути кнопки для екстреного виклику, але її встигли схопити за пальто, і Кай смикнув дівчину на себе, притиснувши до себе за талію, поки вона намагалася відбиватися, а після заштовхав в темний кут, де імовірно не було відеоспостереження. Екс бойфренд з усієї сили приклав її головою об стіну, так що у неї потемніло в очах, а у вухах задзвеніло. З рук випали телефон і конспекти з доповіддю. Розписані ієрогліфами аркуші розлетілися навколо них.
- Відпусти…
Колишній схопив її за горло двома руками і знову ударив об стіну головою. Від різкого болю занудило і світ навколо неначе зробив кульбіт. Повітря перестало підступати до легень, так що у неї темніло в очах, поки хватка не ослабла. Судомно вдихнувши холодне повітря, яке дуже різнуло по горлу, Еміко зробила чергову слабку спробу вирватися. Кай стиснув її за зап'ястки і придавив до стіни.
- Не смій почати кричати. Я не уб'ю тебе, бейбі, не бійся… - Він провів носом по її вилиці, голосно втягуючи повітря. - Нам же так було добре разом…
- Ти бив мене... - ледве стримуючи сльози, зашептала вона сиплим голосом. Еміко ніяк не могла зосередитися на його обличчі, світ навкруги гойдався з боку в бік. Кай відсахнувся від неї, проте не для того, щоб відпустити. Її з усієї сили штовхнули на асфальт, так що коліна відразу перетворилися на криваве місиво разом з долонями. Сукня у розрізі тріснула, розриваючись по шву. Удар ногою від Кая припав прямо в живіт. Еміко закричала і стиснулася, поки він нахилився до неї.
- Тварюка, - зашипів той, - та ти заслужила кожен мій удар!
Хлопець знову штовхнув її, але вже сильніше. Живіт знову пронизало гострим болем. Еміко скрутилася на крижаному асфальті, продовжуючи слухати брудну лайку Кая.
- Сука! Моїх грошей тобі стало мало, блядь, так ти вирішила по руках піти. Думаєш, я не знаю, чим ти там займаєшся у своєї Нок. Розсуваєте ноги для тих, хто більше платить. Пристойні дівчата на пілоні не вертяться, я тебе перевиховував. Так ти підчепила свого старого?! Дупою йому по носу поїздила? – він все не переставав торохтіти, аж захлинався власною слиною від злості.
- Замовкни... Кай... Не твоя справа…
Еміко спробувала встати. Спочатку піднялася на коліна, похитуючись від сильного болю. Ще трохи і її вирве прямо тут. У крові вже щосили бушував адреналін, притупивши страх і паніку.
- Не то що? Нацькуєш на мене свого нового дружка? Чи може свого убогого батька? - хлопець засміявся і знову штовхнув її ногою на асфальт, придавивши її своїм тілом. - Їм буде цікаво дізнатися, за які заслуги ти отримуєш свої подарунки, - він підчепив пальцем кольє з перлиною, розглядаючи його зблизька.
Їй би дотягнуться до телефону і встигнути набрати 9-1-1, але він лежав занадто далеко, завчасно відкинутий нападником. Кай натягнув ланцюжок на шиї Еміко, від чого та дуже упилася в шкіру, і дівчина стала червоніти і задихатися. Померти таким чином… Могла б ще і вісім років тому, але зараз в темноті від рук збожеволілого колишнього-наркомана було навіть трохи соромно і сумно. Але з іншого боку всі її проблеми перестануть існувати, як і вона сама.
- Знаєш, я був милосердним. Наші з тобою відео досі гріють мене ночами. Така гаряча. Трахаєшся ти і правда непогано. Умієш красиво попрацювати ротом.
Очі дівчини розширилися в паніці.
"Хворий! Знімав наш секс?!"
Продовжуючи натягувати кольє на її горлі, хлопець злегка ослабив хватку, а після потягнувся до штанів і дістав телефон. На екрані почало програватися відео. Гола Еміко стоїть навколішки перед своїм, тоді ще хлопцем, поки той стогне від її ритмічних рухів ротом, а після кінчає.
Еміко спробувала відвернуться, але він стиснув її за підборіддя і прошипів:
- Дивися, манко.
Наступне відео було зняте в її кімнаті, ще на першому курсі. Каорі тоді поїхала до батьків, а до неї заявився Кай, навіть приніс їй купу різних солодощів, був дуже милим. А тепер вона дивиться на свої очі, що закочуються від задоволення, поки її трахає колишній хлопець-псих. Засовує їй пальці в рот, поки вона захлинається власною слиною і голосно стогне його ім'я. Дивитися на подібне було бридко, а вона відчула себе вимазаною брудом. Він перегортав їй відеоролики один за іншим. Еміко налічила щонайменше десять.
- Цікаво дивитися, правда?
- Огидно… Що ти хочеш за них? Грошей? У мене немає…
- Так, звичайно ж, у тебе їх немає, - чорноволосий хлопець знову схилився до неї, облизуючи її щоку, і упився коротким, жалючим поцілунком, залишаючи на губі укус. Еміко примружилася. Від нього жахливо несло спиртним з дешевими сигаретами і чимось їдким і солодким, - якщо ще раз побачу біля тебе мужика - ці відео розлетяться по приватних чатах в даркнеті, а в якості презента потраплять до твого залицяльника і батька. Можливо, посивілого чмиря навіть уб'ю, якщо він наблизиться до тебе хоч на п'ятдесят метрів. Подивимося на твою поведінку.
Він відпустив її. Від кожного його кроку у своєї голови вона здригалася. Сльози, що котилися по щоках весь цей час, намочили волосся, перемішавшись з кров'ю, що виступила від ударів головою об стіну. Еміко почула хрускіт роздавленого скла. Її грубо смикнули й обтрусили, намагаючись привести в нормальний вид.
Натягнув комір її пальто, приховуючи червону смугу від ланцюжка. Обличчя не торкнувся, на нім залишилося лише декілька подряпин від ударів, які можна було прикрити волоссям.
- Усікла? - гаркнув грубо Кай.
- Т…т...так... - заїкаючись, відповіла Еміко. Вона ковтала сльози, не в змозі хоч щось зробити. Ударити, втекти, закричати. Тіло заціпеніло, зробилося неслухняним і взагалі відмовлялося підкорятися сигналам мозку.
Чоловіча брудна рука пошарпала дівчину по щоці. Вона знову вся стиснулася, в очікуванні, що зараз її вдарять.
- Йдемо. Зробимо фото на пам'ять. Удай, що ти щаслива.
Він потягнув її за руку до головного входу, туди, де було освітлення і камери. Еміко задріботіла за ним, згорбившись від болю в животі при різких рухах. Світ навкруги знову пустився в танок, ніби у цей момент вона була десь на пілоні.
Кай притиснув дівчину до себе і поцілував, проштовхуючи свій язик їй в рот. Танцівниці нічого не залишалося, окрім як підкорятиметься і перетерпіти. Чоловік витягнув руку і показав середній палець в напрямі, де імовірно була камера.
"Мудак. Ненавиджу! Як я вас всіх ненавиджу…"
- До зустрічі, бейбі. Я обов’язково перевірю твою поведінку. Будь слухняною дівчинкою.
***
Дійшовши до своєї кімнати, вона тихо увійшла, намагаючись не розбудити Каорі, і сховалася у ванні. Шум води заглушив її істеричні схлипи. Вона сіла на холодний кахель і забилася в кут, продовжуючи ридати так, що бракувало повітря. Від гарячої води боляче щипало рани.
Телефону немає, та і написати нікому. Батька Еміко точно не потурбує, йому вистачає проблем в житті, та і чим він допоможе тут? Подзвонити в поліцію завтра? Батько Кая тут же примчить з купою адвокатів рятувати єдиного синочка. Він і секунди не проведе в поліції, а на неї ще і до суду можуть подати за наклеп. Подивляться камери, а вони з ним там спочатку затискалися в темному кутку, після чого цілувалися.
Хару. А йому що сказати?
"Допоможи з моїм колишнім, він шантажує мене відео, де я трахаюсь з ним. Тільки почую, яка я повія. Номер все одно не записала у блокнот".
Еміко розридалася з новою силою. Кров забарвила воду у яскраво-червоний, поки зовсім не змилася. Очі щипало від тривалої істерики.
У неї десь залишилися гроші на простенький телефон, щоб хоч би було з чого подзвонити Нок і Ріні. Банківську карту, виділену Хару, вона не посміє використати.
"Ой, я тут собі телефон купила за твої гроші, щоб написати тобі, що ми більше не зустрінемося".
З її боку такий вчинок тільки доб'є репутацію, яка і так знаходиться на за крок до "головна хвойда Токіо" завдяки Каю. Якщо це побачать в університеті… Навіть уявляти не хотіла всього масштабу катастрофи.
Вона вже давно збиралася зайти у гості до Ріни. Ось привід сам і напросився, правда, далеко не радісний.
Думки раз у раз повертали її до сьогоднішнього вечора. Вона торкнулася підвіски, яку Кай в останню мить помилував і не розірвав. Може продати?..
"Ні, подарунок же. Дорогий… А якщо все ж таки буде вимагати повернути?"
Змивши з себе залишки косметики й абияк помившись крізь біль, вона подивилася на себе в дзеркало. Синяки на боках тільки почали проступати, завтра вони покажуться в усій красі. На горлі теж залишився слід, як і на зап'ястках й плечах. Пальці доторкнулися до потилиці, і вона мимоволі зашипіла. У аптечці завжди тримала мазі від синців, зігріваючі для зв'язок і від дрібних травм. Тільки коли усі рани були оброблені, вона натягнула на себе піжаму і залізла з головою під ковдру.
Ранок настав занадто швидко. Швидше, ніж вона встигла хоч якось відпочити. Каорі, як завжди, тихо зібралася на навчання і вже давно пішла.
Усе тіло Еміко ломило від болю, і її бив озноб. Вона як могла, закуталася, але це мало чим допомогло. Термометр показав температуру 37,9. Сьогодні нікуди не піде, полежить, її справи від цього вже гірше не стануть. Знову закрила очі та відразу ж заснула.
Її розбудила Каорі, яка тільки повернулася з пар, торкнувшись плеча сусідки.
- Еміко? Все добре?
Танцівниця виглянула з-під ковдри і поглянула на сусідку. Дівчина дивилася на неї своїми великими темними очима із занепокоєнням. Кімната в цей час потопала в золотистому світлі заходу сонця.
- Захворіла.
- Заварю тобі чаю і принесу ліків.
- Дякую…
Її, швидше за все, шукали. Попросила у Каорі телефон, незручно пробурмотівши, що свій десь вкрали вчора, наплівши про темні провулки. Сусідка подробиць не просила, за Еміко їй ще сто разів подякує потім. Написала Ріні невелике повідомлення.
Еміко 04:10pm
"Привіт. Я згубила телефон. Пишу не зі свого. Куплю завтра новий. Напиши мені свій номер і пані Пхакпхум. Перепрошу за пропуск. Я ще і захворіла :(((("
Ріна прочитала чи не миттєво і почала відразу друкувати.
Ріна 04:10pm
"Ти жива"!
Ріна 04:11pm
"Я так злякалася! Ти не відповідала на мої 100 повідомлень! Думала той збоченець з’їв там тебе! Збиралася вже їхати до тебе після тренування, а на нього писати заяву".
Еміко 04:12pm
"Я приїду завтра до тебе. Можна"?
Ріна 04:12pm
"Звичайно можна"!
Ріна 04:13pm
"Може, ти сьогодні приїдеш? Норіко полетіла до відрядження. Я одна буду. Приїжджай ;)"
Каорі принесла чаю та ліків. В основному пігулки від головного болю і жарознижувальні.
- Спасибі тобі.
- Та нема за що. Приходжу, а ти навіть не вставала. Не схоже на тебе.
- Так. Перемерзла вчора.
- Бідна. Вчора було дуже холодно. Може до лікаря?
- Не думаю, що мене приймуть з такою дрібницею, як застуда.
Сусідка зітхнула і підперла рукою голову.
- І то вірно.
Більше лізти із зайвими розпитуваннями дівчина не стала, та й Еміко точно не та, хто почне несподівано виливати душу і ділиться проблемами наліво і направо. Бажання бути відвертою відбили вже давно.
Чай з пігулками трохи допоміг, і вона почала збиратися до Ріни, яка продовжувала писати на телефон її сусідки купу повідомлень. Подруга від неї точно не відчепиться, простіше здатися і дослухатися до її вказівок. Еміко викликала таксі і вже за годину грілася в просторій квартирі в районі Суґінамі. Теплі тони стін і стелі поєднувалися з темною дерев'яною підлогою, вистеленою м'якими смарагдовими килимками з довгим ворсом, в якому потопали ноги. З вітальні виходило дві шьоджі в спальні.
Ріна збавила музику, зробивши її фоновою. Сусіди, мабуть, глухі у них.
З порогу подруга укутала її в величезну ковдру, яку тільки змогла знайти у квартирі, всадила на диван і усучила жасминовий чай. Еміко терпіла її обійми, що зачіпали болючі місця. Вона навіть замислилася, чи немає у неї тріщини в ребрі. Почекала, поки Ріна закінчить готувати своє шедевральне карі.
- Ну? Де телефон? - подруга витерла руки об фартух і скинула його, залишаючись лише у шортах і спортивному топі.
- Згубила... – не дуже впевнено відповіла танцівниця.
Невисока дівчина нахмурила брови й упритул наблизилася до Еміко, видивляючись щось в її очах. Вона ніяк не могла відвести погляд убік від настирної подруги, що володіла деколи магічною прозорливістю.
- В житті не повірю, що Еміко Мацуура, губить речі. Ні, ні, ні, - вона захитала головою і замахала пальцем перед носом у гості. - Ти мене цим не візьмеш. Що трапилося насправді?
Еміко відсунулася трохи чимдалі, намагаючись уникнути зорового контакту. Допитливі очі подруги ніяк не відривали свого зацікавленого погляду від неї. Та вже... Вперта дівчина вирішила за всяку ціну дізнатися деталі, нехай сама і не розуміла, які саме. Методи Ріни: натиснути, довести до критичної точки, насолоджуватися словесним сплеском.
- Ну, Ріна…
- Без "ну, Ріна". Ти так і не розповіла, що у тебе там з твоїм крутим мільярдером, - подруга вже спокійно сіла поруч, грайливо підморгнувши, - ви вже цілувалися?
Від такого питання Еміко трохи не вдавилася чаєм. У думках тут же спливло їх танго, саме ті моменти, коли його губи небезпечно близько. Від такого її обличчя, здавалося, стало за кольором ідентичним з перцем чилі, який Ріна щедро сипнула в карі, що вистигало зараз на плиті.
- Ріна!
- Еміко!
Танцівниця подивилася строго на свою подругу, проте довго тримати погляд "я обурена до глибини душі" не змогла і врешті-решт здалася.
- Ми з ним не цілуємося.
- Ось же довбень сивий. Міг би й поцілувати симпатичну дівчину, не все ж подарунками увагу показувати. Бажано, як в дорамах. Нахилив тебе і такий…
Поки Ріна віддалася своїм фантазіям з поцілунками, приміряючи на себе роль героїні з романтичної дорами з корейськими акторами, Еміко з посмішкою спостерігала за нею. З подругою було просто. Вона хотіла зараз розповісти, що сталося насправді, але тоді її в цій квартирі закриють. Назавжди. Залишилося лише викликати поліцію. Ось тоді дівчину точно чекають реальні проблеми. Чи варто було ризикнути?
- Гаразд, він же старий, знайдеш собі трохи краще. Я натру тобі груди та спину зігріваючою маззю, у мене десь є, допомагає від моєї застуди…
- Ні! - Еміко сама не помітила, як голосно вигукнула і закрила рот рукою. Краплі від залишків чаю забризкали ковдру. Ріна спочатку завмерла від шоку, а потім схопилася, роздратовано уперши руки у боки.
- Так, Мацуура, ти недоговорюєш мені. Що сталося? Тобі цей старий хрін щось зробив? Якщо він... - вона стиснула руки в кулаки. Бойовий метр п'ятдесят з ляльковим личком виглядав комічно, особливо проти такого чоловіка, як Хару. Ріна ще доведеться дострибати до нього, щоб хоч в очі подивитися, не то щоб хоч якось його ударити. - Я його здам Окаві, - помахала вона пальцем, - точно! Більше він не зайде в "Едо"!
- Та не він, не він. З Хару немає проблем, а ось Кай…
Ріна здивовано підкинула брову і протягнула прикрий:
- А, цей шматок собачого лайна. Дзвонив тобі, чи що? Заблокуй його, теж мені проблема.
- Приходив. Двічі.
- Щось зробив?
Очі танцівниці защипало від сліз. Ріна обережно торкнулась плеча подруги.
- Ей. Що сталося? Розкажи, я ж нікому.
Далі за слово з Еміко полилися самі разом зі сльозами. Вона все говорила і говорила, не в змозі зупинитися. Усередині щось надламалося. Ніби догоріла свічка, і увесь віск розтікся по столу, застигаючи, перетворюючись лише на тоненьку плівку. Її здорова нервова клітина, що залишилася і трималася з останніх сил, загинула в останньому спалаху цього вогника. Вчорашня істерика повернулася з новою силою. Ріна з жахом дивилася на подругу на самому початку розповіді, а після міцно притиснула до себе Еміко, поклавши її голову собі на плече, дозволяючи виплакати стільки сліз, скільки накопичилося.
Поступово вона стала заспокоюватися, поки мініатюрна дівчина погладжувала її по волоссю, не відпускаючи. Усередині утворилася порожнеча, нічим не заповнювана, затягуючи Еміко, як чорна діра. Важко визнатися самою собі, що ресурси закінчилися і потрібна допомога, хоч чия-небудь, а ще вона згорала від сорому. Вивалити на подругу стільки брудних подробиць за один вечір, егоїстично з її боку. Ріна не заслужила подібного. Має право навіть вигнати зі своєї квартири.
- Пробач.
- Нічого страшного, тобі треба було виговоритися. Тепер зрозуміло, чому ти така… Закрита. А сьогодні сама не своя.
- Думала, що не видала себе.
- В мене, знаєш, зір стовідсотковий. Коли ти говорила, що у тебе проблемні колишні, мені й в голову не могло прийти, що вони - відбиті наглухо. До поліції точно ніяк?
- Його батько входить в Японську федерацію адвокатів як один з кураторів. Кая вже не раз витягували з поліцейського відділку. В основному по дрібному хуліганству і за наркотики.
- Треба поворушити мізками, - вона задумливо приклала палець до пухких губ, - поки влаштуємо дівич-вечір? Відпочинеш. Покличемо Юї, вона класна. Ще може притягнути нам випивки. І ще дівчат зі студії можемо покликати, але я не знаю, хто вільний. Ну не плач тільки. Тобі б ще в лікарню сходити.
"Ага, щоб точно викликали поліцію, і відео зі мною голою розлетяться вмить. Танцівниця pole dance стала порно-зіркою. Крутий заголовок для кримінальної хроніки".
Ріна все ж намастила її, але маззю від синяків. Вони разом повечеряли і вляглися спати. На ранок подруга пообіцяла відпросити її у пані Нок і допомогти з телефоном, знайшовши у сестри в тумбочці старий. Поки Еміко купить новий, треба усіх обдзвонити. Та і батьку треба написати.
***
В один зі спокійних вечорів до них у двері постукали. На порозі стояли Юї та Широ. Барменша з клубу "Едо" винувато посміхнулася до Еміко, а після показала величезну пляшку віскі таріна примирливо підняла руку долонею до верху, блиснувши синьо-жовтим браслетом з бісеру.
- Я з миром, не бийте і не виганяйте. Він мене дістав за сьогодні, - сіроока блондинка вказала на Широ, а потім знову подивилася на Еміко, - тебе тут загубив дехто. Думала отримати романтичне повідомлення в стилі "я замовив столик в ресторані з видом на Ейфелеву вежу", а прийшло "Ти Еміко бачила?» Ні тобі "добрий день", ні "як справи?", ні столика в Парижі. Життя повне розчарувань, - вона приставала до скроні два пальці і зобразила постріл, а потім показала язик хлопцю.
- Збирайся, - відчеканив Широ, а Юї обернулася, закривши Еміко собою.
- Не зрозуміла. З якого це переляку? У нас дівич-вечір. Ти тут зайвий. Я обіцяла показати, а не віддавати. Йди собі.
Ріна теж виступила вперед, готова відбиватися від чорноволосого чоловіка з пістолетом на стегні. Той спохмурнів, спостерігаючи, як вони усі кинулися захищати Еміко.
- Не привезу її - завалиться ще більше невдоволених хлопців, яких відволікли від більш важливих справ, а один з них сильно не в настрої. Почнеться скандал. Вечірка зіпсується. Воно вам не потрібно. Тому ти збирайся, - кивнув він на Еміко, - ти заспокойся, - перевів погляд на Ріну, - а ти, - погляд Широ вступив в мовчазну перепалку з очима Юї, - напиши мені через годину і… - він поглянув на годинник на руці. – І двадцять хвилин, якщо пані Мацуура зараз же збереться.
- Так передай йому, що почекає.
- Юї, не треба, - спробувала втрутитися Еміко, але дівчина тут же її перебила:
- Ні, треба. Ти знаєш, як я з такими в Україні розбиралася? - вона перехопила пляшку за шийку і виставила перед собою.
Широ усміхнувся, склавши руки на грудях. Він не відривав погляду від блондинки.
- Послухав би, а то у вас там всі народжуються з військовим досвідом. Але потім, - він підморгнув їй, а після перевів погляд на винуватицю його візиту, - Еміко, туди і назад. Не довго будете вести свої переговори.
- Почекай мене, я переодягнуся.
- В машині, - кинув Широ і пішов.
Натягнувши на себе теплий светр, що прикриває горло, джинси і пальто, Еміко пообіцяла дівчаткам скоріше повернуться і спустилася до чорного Ягуара. Юї з Ріною відмовляли її до останнього їхати з Широ, але у результаті все ж змирилися. Хазяйка квартири узяла з Еміко обіцянку повернутися сюди ж, і якщо раптом розмова піде погано - набрати.
Широ відкрив їй дверцята.
- Придумай заразом пояснення.
"Я що, дитина йому? З чого це я виправдовуватимуся"?
Машина рвонула з місця. Широ без тіні страху набирав швидкість в щільному потоці.
- Пояснення феєричного поцілунку і своєї пропажі.
- Щ…що? Звідки?..
- Знає? Не щастить тобі, що аж я починаю вірити в надприродне. Мені розповіси хоча б коротко, щоб я допоміг?
- Це непорозуміння і нічого більше. Лише… помилка.
Широ кинув на неї зацікавлений погляд через дзеркало заднього виду. Більше питань не ставив. Напевно, вирішив залишити допит для свого боса. Еміко не збиралася розповідати про те, що сталося в подробицях ні Широ, ні Хару, але ці двоє явно плювати хотіли, що вона там собі вирішила.
Хару чекав її в просторому кабінеті з довгим скляним столом. Чоловік стояв біля панорамного вікна, зчепивши руки в замок у себе за спиною, і відірвався від споглядання вечірнього міста, коли заговорив Широ.
- Привіз.
- Дякую, Широ. Поки все.
Чорноволосий кивнув і закрив за собою двері. У кабінеті повисла незручна тиша, що давила на скроні. Першим наважився порушити безмовність Хару.
- Еміко, радий тебе бачити. Шкода, що при таких обставинах.
У кабінет постукали, і в нього влетіли двоє хлопців. Один з них, той, що вищий, був в окулярах з прозорим склом, а другий прикрашений пірсингом по всьому обличчю і з купою ланцюгів по всьому одягу. Еміко відразу помітила любов обох до бренду Dolce&Gabbana.
- Ой, зірочка знайшлася. Глава, тут скоро зустріч, треба...
Хару підняв руку, зупиняючи балакучого підлеглого.
- Юкі, Ічиро, потім, я зайнятий, як бачите.
- Гаразд-гаразд. Але я б її переодягнув. Бершка таке лай...
Хлопець поряд з ним штовхнув ліктем Юкі, на що той голосно ойкнув і потер бік. Хару обдарував обох хлопців багатозначним виразним поглядом, що ясно виражав, що їм зараз краще сховатися.
- Чекаємо на вас, голово, - коротко стрижений вклонився і потягнув за собою напарника за руку, залишаючи Еміко знову наодинці з Хару.
Краще б вони залишилися. Зараз вона почне заїкатися від хвилювання або ще гірше: почнеться панічна атака, і вона і слова не видавить з себе. Усередині все похолоднішало від сумного погляду сапфірових очей. Він в ній розчарований. А чого Еміко ще могла чекати? Вона зблідла й опустила погляд в підлогу.
- Хару. Я можу пояснити, але не все, - вона не знала, куди подіти руки, і повторила попередній жест Хару, зчепивши їх в замок, але перед собою.
- Ти хоч знаєш, як я хвилювався за тебе? На зв'язок не виходиш, в гуртожитку тебе немає, в танцювальній студії теж, навіть в університеті. А на камерах ти з якимсь…
- Немає телефону.
- Та я вже зрозумів, що його немає. Якщо розраховувала так сховатися від мене зі своїм хлопцем, то ідея з самого початку провальна. Могла просто попередити, я тебе не до батареї прикував.
- Він мені не хлопець! - обурено вигукнула дівчина, відриваючи погляд від підлоги.
- По поцілунку так і не скажеш, - похмуро обірвав її Хару. Розмова доставляла їм обом дискомфорт. Еміко ніяк не могла утримати зоровий контакт.
- Ти не так… зрозумів. Я не хотіла.
"Дуже переконливо у мене виходить. Краще б я до театрального факультету вступила акторкою".
Чоловік нестримно скоротив відстань між ними.
- Що означає "не хотіла"?
У спробах не розплакатися прямо перед ним, вона стиснула губи в тонку смужку, після чого зробила глибокий вдих. Ридати, ще і тут. Тільки й робить, що рюмсає, а не розв’язує свої проблеми. Зібравши останню розчавлену нервову клітину до купи, не даючи їй розповзтися соплями по підлозі, Еміко відповіла:
- Я не можу розповісти. І їхати до тебе теж не повинна була.
- Поясни нормально. Не примушуй мене порпатися в цій усій ситуації самому і витягувати назовні безсоромні подробиці твого особистого життя без твоєї участі.
- Не можу. Він мені заборонив.
- Він? Еміко... - він узяв її за зап'ясток, від чого Еміко сіпнулася, закриваючись, як від удару, і зашипіла від болю. Хару повільно підняв на неї спантеличений погляд. Вона застигла. Видала себе, нехай би вона тут на місті провалилася прямо під літосферну плиту. Хвора рука боляче запульсувала, але лише на короткий час. - Загорни рукава.
- Ні, - вона натягнула манжети до кінчиків пальців, в спробі сховатися.
- Не обговорюється. Закочуй рукави, Еміко, будь ласка. Без твого дозволу чіпати я тебе не буду, будемо тут довго стояти й чекати.
У неї не залишалося іншого виходу, окрім як підкоритися наказовому тону Хару, який вичікувально дивився на неї. Під пильним поглядом чоловіка вона загорнула спочатку правий, потім лівий рукав, відкриваючи синяки на зап'ястках, контури яких в точності нагадувала пальці.
- Де ще? - прошипів крізь зуби чоловік.
Еміко відвернула горловину светра, відкидаючи голову трохи убік, і погляду чоловіка відкрилася почервоніла смуга, що перетікає в деяких місцях в гематоми, залишені руками. Після чого вона вказала на потилицю і на живіт.
- Хто? - запитав крижаним голосом Хару. - Як його звуть?
- Він сказав, що уб'є тебе. А мене... Мої…
Кривувата посмішка чоловіка була дуже жахливою, а синява очей ніби потемніла, немов небо перед грозою, провіщаючи бурю через лічені секунди. Але Хару був спокійний, що ще більше лякало.
- Тихіше, тебе тут ніхто не торкнеться. Просто скажи: хто він?
Вона м'ялася, але бігти нікуди і втаювати від Хару не бажала. Та і вона сумнівалася, що покине кабінет, поки його власник не отримає відповіді на свої питання, аж надто той напирав.
- Кай Одзава, мій колишній хлопець, - голос Еміко звучав як тріщання льоду, зриваючись на шепіт, а очі заблищали від вологи.
"Тримайся, ганчірка".
Хару дістав телефон і швидко когось набрав, простягаючи хустку, відвернувшись в півоберт. Еміко вдячно узяла білосніжний шматок тканини, промокнувши сльози, що виступили, поки чоловік розмовляв короткими фразами.
- Широ. Кай Одзава. Так. Поговорити хочу. Так. - Він скинув виклик. - Не переживай. Він більше не потурбує тебе.
- Що? Що це означає? - здивовано, навіть злегка перелякано, заморгала Еміко.
- Що тепер ти - мій пріоритет в справах на даний момент. Це означає, що мені вкрай необхідно розв’язати твої проблеми. Одзава у твоєму житті більше не з'явиться, - він наблизився, але не торкався. Уважно розглянув її обличчя, помітивши великі круги під очима і блідість. Вночі мало спала - снилися кошмари. - Мене більше хвилює твоє здоров'я. Завтра обстежишся. Еміко, чому ти відразу не приїхала?
- Я злякалася.
Хару спохмурнів, після чого тяжко зітхнув, немов вона на нього давила.
- Розумію. Не буду тебе більше травмувати своїм допитом. Зараз щось болить? - рука, звично обтягнута чорною рукавичкою, потягнулася до плеча Еміко, і лише після її приголосного кивка, він ласкаво погладив.
- Ні. Що ти зробиш з Одзавою? У нього батько впливовий адвокат.
- Не переживай. У мене є свої методи. Тебе відвезуть назад. Телефон доставлять пізніше.
Він не переставав її погладжувати, навіть голос знизив, розмовляючи вже тихіше. Бесіда на підвищених тонах вийшла сумбурною. Вона їхала зі страхом вислухати у свою сторону тонну зневаги і прокльонів. Щонайменше докорів щодо не дотримання їх домовленості. Навіть карту з собою захопила, щоб повернути і більше не бути в очах Хару дівчиною, яка лише користувалася благами. І кольє…
- Розповіси мені потім про Одзаву? - не втрачаючи надію, все ж дізнатися, що там Хару придумав, вона обережно поставила питання. Чоловік легенький стиснув її плече.
- Без подробиць. Я напишу тобі як тільки привезуть телефон, добре?
- Добре.
Еміко підняла голову, заглядаючи в сині очі, які здавалися зараз умиротвореними, проте ще зберігали залишки бурі. Потягнулася до його руки й стиснула його пальці, намагаючись хоч якось передати свою вдячність. Рукавички заважали. Він їх хоч коли-небудь знімає? Ховає свої руки...
Хару тепло посміхнувся. У двері знову постукали, і Еміко, як ошпарена відскочила від чоловіка, поспішно відкочувавши назад рукави.
- Увійдіть.
В щілині дверей з'явилася голова Юкі.
- Зустріч. Зараз. Без вас не починаємо.
- Йду. Відвези Еміко куди вона скаже, Широ піде зі мною. Відразу повертайся.
- Без проблем, глава.
Хару вийшов, на прощання, поцілувавши тильну сторону долоні Еміко. Лише торкання губ, швидкоплинне, а її обпалило незрозумілим жаром до кінчиків пальців. Вона й так нервує в його присутності, ще і таке.
Юкі з цікавістю спостерігав за ними, навіть не намагаючись ховати хитру усмішку. Поки вони йшли до машини, він завів розмову.
- Ух! Ну і змусила ж ти понервувати його. Прилітаю з Китаю, а тут таке! Веселощі, виявляється, пропускав.
- Мені не весело.
- Це ненадовго. Звикнеш з часом. Уся згорбилася. Ти ж танцівниця, - він зупинився і поплескав її легенько по спині, після чого пальцями підняв її підборіддя. - Ось так трохи краще. Навіть якщо важко - не показуй нікому. Особливо у вищому суспільстві і тим більше в цих стінах. Акули чують кров, - хлопець посміхнувся, а після різко насупився. - Твої ганчірки мене з розуму зводять. Тобі карту заблокували чи не знаєш де знаходяться магазини нормального одягу?
- А що не так в моєму одязі?
- Пробач, але це убозтво. Якби я не бачив твоє досьє, то подумав би, що тобі за тридцять. Ти ж артистка.
- Досьє? Почекай.
- Неважливо. Треба щось зробити з твоїм гардеробом. Давно була на нормальному шопінгу? Гаразд, не відповідай, - він махнув рукою, - риторичне питання.
Еміко обурено глянула на нього. Ось же ж… нахаба. Як його тут терплять? Головний стиліст тут чи що?
- А ти що стиліст?
Юкі розсміявся і відкрив для Еміко передні дверці білосніжної Tesla, які не сильно-то і виділялася на тлі інших автомобілів, що стояли на підземному паркінгу. Вона такі машини тільки на картинках бачила. Всередині було схоже на космічний корабель.
- Фінансовий аналітик зі смаком. Сідай давай, мені до наступної зустрічі треба встигнути, немає часу. Завтра - будь ласка. Я все ж займуся твоїм гардеробом і стилем. Не зі студентом по парках гуляєш. Є якісь улюблені бренди?
"Улюблені бренди? Які ще брендах? Хіба він не бачить, що я їх не ношу?"
Він безперечно тут головна заноза. Сарказм аж через край переливається, але найдивовижніше, що його зауваження були хоч і грубуватими, але правдивими. Може, не такий він вже і нахаба? Увагу Еміко притягнула золота обручка на безіменному пальці. Одружений означає. Цікаво, свою дружину він так само розносить і змушує носити все від кутюр’є навіть вдома?
- Ну. Особливо немає.
- Відмінно. Значить, у мене розв'язані руки. Раз у вас з босом все добре, то пора готувати тебе до наступного виходу у світ. Він не такий офіціозний, як попередній. Розслабишся трохи. Сподіваюся, ти любиш швидкість, реп і адреналін, - реготав темноволосий хлопець.
Юкі почав базікати про швидкісні машини, Еміко вже слухала в пів вуха, не наважуючись перебити тираду чоловіка, якому було важлива тільки наявність слухача. Відповідати не потрібно, лише погоджуватися деколи. Стало трохи спокійніше на душі і пусті балачки відвертали увагу від думок…
