Повернувся Джісон о дев’ятій годині, тому що їм з Феліксом набридло ходити вдвох, поки Хьонджін нарешті сходив на прогулянку з хлопцем своєї мрії.
Хан встиг перевдягнутись та поставити на плиту каструлю з водою для локшини, коли його телефон у коридорі почав сповіщати про повідомлення, які свідчили про те, що Хван вже також вдома.
[Хьонджін, 21:36]
БОЖЕ ВІН ТАКИЙ МИЛИЙ.
[Хьонджін, 21:36]
Я НЕ ВИТРИМУЮ.
[Хьонджін, 21:36]
ВІН СФОТОГРАФУВАВСЯ
НА МІЙ ТЕЛЕФОН.
[Хьонджін, 21:36]
ЩОБ Я ПОСТАВИВ ЦЕ ФОТО
НА ЙОГО КОНТАКТ.
[Хьонджін, 21:36]
ВИ ПОДИВІТЬСЯ НА НЬОГО.
[Хьонджін, 21:36]
(Фотографія)
[Фелікс, 21:37]
Він дійсно дуже милий.
[Хьонджін, 21:37]
ЗВИЧАЙНО, МИЛИЙ.
[Хьонджін, 21:37]
А ЩЕ ВІН ВМІЄ ГРАТИ НА ГІТАРІ!!!!
[Фелікс, 21:38]
Це прям твій джекпот.
[Хьонджін, 21:38]
ДЯКУЮ ВАМ, ЩО Я НАРЕШТІ
ЗМІГ ЗАГОВОРИТИ З НИМ.
[Хан, 21:39]
Це, звісно, круто, але
КАПСЛОК ВИМКНИ.
[Хьонджін, 21:39]
Я просто дуже радий.
[Фелікс, 21:40]
А ми раді за тебе.
[Хан, 21:41]
Я поїм за твоє щастя.
[Хьонджін, 21:41]
:(
[Хан, 21:41]
Я вважаю це найкращою
підтримкою.
[Хьонджін, 21:42]
Дякую:(
[Хан, 21:43]
Можеш продовжувати,
а я збираюсь їсти.
[Фелікс, 21:44]
Смачного:)
[Хан, 21:45]
Дякую)
Джісон написав повідомлення та закинув локшину у воду, додав спецій з пакетика, та потроху перемішував. Потім накрив кришкою, залишаючи трохи повітря. З холодильника дістав зранку куплений виноград та відірвав від нього половиню жмені, та поклав назад до холодильника. Іншу ж жменю почав мити теплою водою й після цього дістав тарілку, у яку прийнявся класти кожну зірвану ягідку.
Він завжди їв так виноград, тому що вважав це зручним. Адже можна дивитись дораму та не відволікатись на відокремлення, з цієї ж причини брав виноград без кісточок.
Локшина вже зварилась, а ягідки були у тарілці, тому він линув у вітальню, ввімкнув телевізор та почав шукати наступну дораму, яку вже давно хотів подивитись, але руки якось не доходили, тому що було багато новинок, які хотілось подивитись сильніше.
«Ти в порядку?
Ти ж не хвилюєшся?», – почалась перша серія.
Через 20 хвилин, поглинутий дорамою Джісон завершив поїдання локшини та перейшов до винограду. Взявши ягідку, він кинув її до рота та почав жувати, але зуби наткнулися на кісточки, Хан навіть подумати не міг, що вони тут будуть, тому декілька випадково розкусив.
«Може, це тільки в одній так», – подумав він, та виплюнув кісточки у руку. Іншою насторожено взяв наступну ягідку, у якій також були кісточки.
«Невже мені продали не той виноград?», – засмучено та трохи гнівно він подивився на кісточки у своїй руці. Поставив дораму на паузу та пішов на кухню за чашкою. Взявши невелику прозору чашку, повернувся та пересипав у неї кісточки, які були у долоні.
Він все ще був трохи пригнічений, адже тепер він не зможе на всі 100% насолодитись переглядом, тому що потрібно буде відволікатись на випльовування кісточок. Їх можна було їсти, бо вони корисні, але Джісону вони все одно не подобаються, тому він з дитинства їсть тільки кишмиш.
«Піду завтра розбиратись, хто взагалі так робить!», – впевнено сказав Хан та зняв дораму з паузи.
На наступний день
Дванадцята дня, Джісон ледве розплющив очі, цієї ночі він засидівся набагато пізніше, ніж завжди, тому і прокидатись було важче. Піднявшись на ноги, пішов у ванну.
Після ранкових процедур наступною зупинкою була кухня, на якій він побачив учорашню чашку з кісточками, та згадав свою рішучість йти сьогодні розбиратись, чому йому продали не той виноград.
Не вагаючись ні секунди, він повертається до своєї кімнати, щоб вдягтись. На вулиці було трохи прохолодно, тому можна було навіть вдягнути штани та кофту.
***
Ось він вже стоїть перед дверима, бачить, як цей тимчасовий продавець розмовляє з кимось через телефон, паралельно протираючи прилавок, але вся Джісонова рішучість кудись зникла.
«Тепер я розумію тебе, Хван Хьонджін», – згадав він свого друга, який вчора довго не міг зайти у торговий центр.
Через декілька хвилин він бачить, як тимчасовий продавець завершує розмову, кладучи телефон у кишеню, а значить, настав час справедливості. Він заходить у магазин та впевнено підходить до прилавка.
– Добрий день, – підіймає голову продавець та, побачивши Джісона, каже: – О, я пам’ятаю вас, ви вчора заходили, не думав, що ви прийдете наступного дня.
– Вітаю, але я б і сам хотів думати, що не прийду наступного дня, – голос його намагався звучати впевнено, але щось пішло не так, коли він побачив милу розгубленість на обличчі навпроти.
– Щось трапилось? – продавець був щиро зацікавлений.
– Так, ви продали мені не той виноград, – говорив він вже не впевнено, а звичайно.
– Справді? Прошу вибачення, я, мабуть, неуважно слухав, коли батько розповідав та показував, де який виноград, – Джісон почав думати, чи дійсно перед ним людина, а не кошеня, яке зробило капость та вдає, ніби йому соромно.
– Дядько Лі – ваш батько? – забуваючи про свої думки, каже Хан.
– Так, – він трохи зніяковів.
– І як я одразу не здогадався, ви ж навіть схожі, – Джісон почав відкрито роздивлятись обличчя навпроти.
– Дякую, але повернемось до нашої проблеми.
– Точно, давайте.
– У мене є одна ідея, але не знаю чи буде вона вам до вподоби, – невпевнено промовив продавець та його щоки трохи почервоніли.
– Ви спочатку запропонуйте, можливо, вона не настільки погана.
– Зараз я не згадаю де виноград, який вам потрібен, тому краще зачекати вже батька, але свою провину я пропоную залагодити прогулянкою на набережній, – ця пропозиція заінтригувала Джісона, тому він відповів майже не думаючи.
– А ходімо, чому б ні, дораму я все одно не подивлюсь, тому що виноград у холодильнику не той.
– Зараз, я зачиню магазин та підемо, – хлопець яскраво усміхнувся та побіг у комірку.
Повернувся він хвилин через п’ять, тримаючи у руках ключі, а на спині виднівся чорний рюкзак.
Показавши Джісону рукою у бік виходу, він попрямував за ним. Зачинив магазин та повернувся до Хана.
– Тепер дозвольте мені офіційно представитись, мене звати Лі Мінхо, називайте мене просто Мінхо, – трохи сміючись, він вклонився як принц.
– Приємно познайомитись, Мінхо, мене звати Хан Джісон, але ти можеш називати мене, як тобі завгодно, – підтримавши сміх, Хан також вклонився як принц.
Сміючись, вони линули вулицею. Мабуть, трохи дивно, але вони одразу знайшли спільну мову та спілкувались так, ніби знайомі вже тисячу років, хоча, це навіть якось мало. Як виявилось, вони обидва люблять ванільне морозиво, дивитись дорами до пізньої ночі чи навіть до світанку.
Коли зайшла тема за музику, то виявилось, що Мінхо вміє грати на скрипці, і Джісон сказав, що той зобов’язаний колись виступити перед ним, адже він ще ніколи не чув скрипку наживо, а тут на ній ще зіграє Лі, який вже всьоме розбивав серце Хана своєю усмішкою до вух.
На набережній вони сиділи на лавці та насолоджувались шумом річки. Було все ще прохолодно, але це їх мало турбувало. Джісону телефонував Хьонджін, мабуть, хотів розповісти про своє друге побачення з тим хлопцем, але Хан написав коротке «Я зайнятий» та вимкнув на телефоні звук.
– Дивно, що я раніше тут не був, – порушив тишу Джісон.
– Справді? – Мінхо був дійсно здивований. – Тоді давай частіше ходити сюди разом.
– Давай, – якби хтось сказав Хану, що його зіниці схожі на сердечка, він би не здивувався, адже прямо зараз він дивився на Лі, як на свій улюблений виноград.