our page 2. your smile | Ukrfictionua

– Можна я тебе сфотографую? Просто ти зараз дуже гарний.

– Фотографуй скільки твої душі завгодно, я не проти.

Зробивши декілька фотографій, Бомгю показує їх Техьону.

– Я ж казав, що ти зараз дуже гарний.

– І справді, ніколи не подумав би, що це я, такий щасливий.

– Усмішка тобі личить, – сказав Бомгю та почервонів від власних же слів, тому відвів погляд у вікно.

– Я дійсно сьогодні усміхаюсь набагато частіше, і це частково твоя заслуга, тому дякую, що витяг мене з повсякденної рутини, – щиро каже Техьон та трохи ніяковіє.

– А ти ще не хотів йти, так би сидів у себе вдома та робив домашнє завдання, – останню частину речення Бомгю спеціально розтягував, щоб показати, яке це нудне заняття.

– А завтра ми разом будемо робити домашнє завдання, – повторивши інтонацію Бомгю, сказав Техьон і вони разом почали сміятись.

– Ваші замовлення, – сказав офіціант та поставив перед ними тарілки з мусами та напої. – Смачного.

– Дякую, – в один голос сказали клієнти та розсміялись з цього.

Якщо подивитись на цих хлопців, які їли свої муси та весело про щось розмовляли, можна подумати, що товаришують вони вже довго та дуже тісно, ніби вони не вперше розмовляють обидва, ніби Бомгю не бісив Техьона у перші декілька днів, ніби вони не закохані один в одного, ніби вони завтра не будуть валяти дурнів замість виконання домашнього завдання.

Здається, дощ пішов, але можна чути лише теплий сміх Техьона, тому що Бомгю розповів, як у перший навчальний день у середній школі забув взяти портфель і згадав про це лише тоді, коли доїхав до школи, тому довелось повертатись, і він очевидно спізнився.

– Ти хоча б зараз не забуваєш свій портфель? – все ще сміючись, сказав Техьон.

– Це було лише один раз, – посміхаючись, відповів Бомгю, і подивився в очі напроти, які сяяли та були схожі на зірки на нічному небі.

Дощ посилився, тому навіть через сміх та мелодію, що мандрувала кав’ярнею, було чутно наполегливе стукання по склу. На вулиці помітно потемнішало, люди, які довірились зранку прогноз погоди, бігли, піднявши свої сумки над головами, є й ті, які спокійно йшли під парасолькою та хотіли скоріше дійти додому.

– Будемо як дурники бігти до найближчої зупинки? – запитав Техьон, дивлячись у вікно.

– Чому це? У мене є парасолька, тому я можу спокійно провести тебе до зупинки, – спокійно сказав Бомгю, та за його поглядом було видно, що він чекає похвали.

– Так ти запізнився тому, що думав вірити прогнозу погоди чи ні?

– Міг просто сказати який я молодець.

– Добре, добре, ти молодець, будемо вже йти?

– Так, ходімо розрахуємось та підемо.

Хлопці підійшли до стійки, сплатили за свої замовлення та попрямували до виходу. Вийшовши першим, Бомгю розкрив свою чорну парасолю та розвернувся до Техьона, який вже опинився поряд із ним. Розібравшись куди йти, вони пішли спокійною ходою.

Хоча парасолька й була величенька, але для них вона була малою, тому що їхні плечі ніби злиплись між собою. Дійшовши до зупинки, Бомгю посадив Техьона на автобус та встиг всунути йому у руки свою парасольку зі словами: «Тобі ще від зупинки йти додому довго, а мені тут трохи пробігти, не переймайся, завтра повернеш». Двері автобуса закрились і Бомгю постояв ще трохи, поки транспорт не зник за стіною дощу.

***

– Ти геть промок, де твоя парасоля? Ти ж брав її сьогодні, – стурбовано запитала мама та принесла Бомгю гарячий чай, поки він сидів у вітальні під ковдрою та намагався зігрітись.

– Забув у школі, завтра заберу, – відсторонено сказав він та, взявши чашку, відпив трохи чаю, який потроху зігрівав, але не так сильно, як думка про те, що Бомгю нарешті розтопив серце цього самітника. Поки ця думка ходила у голові наче пан по своїй хаті, на телефон прийшло повідомлення від невідомого номеру.

[Невідомий, 20:08]

Привіт, як добрався додому? Не сильно змокнув?

[Бомгю, 20:09]

Техьон???

[Невідомий, 20:10]

Так, це я :)

Після цього повідомлення Бомгю одразу підписав номер та почав обирати яку фотографію поставити на контакт. Вибір виявився дуже складним, адже кожна фотографія, зроблена сьогодні у кав’ярні, була для Бомгю особливою, оскільки на кожній Техьон усміхався, вперше він щиро усміхався у компанії Бомгю.

[Техьон, 20:23]

Агов, ти куди зник?

[Бомгю, 20:25]

Вибач, я обирав, яку фотографію поставити

на твій контакт, але вже обрав, тому я тут.

[Техьон, 20:27]

Сподіваюсь, що фотографії вийшли непогані,

тому що ти показав мені не всі.

[Бомгю, 20:28]

Вони дуже гарні, зараз навіть відправлю тобі.

[Техьон, 20:29]

Добре, тоді чекаю)

[Бомгю, 20:34]

(Фотографія)

[Техьон, 20:35]

Ого, чого так багато??

[Бомгю, 20:36]

Чесно, сам не знаю як так вийшло,

але тепер ти розумієш, чому я так довго обирав,

яку поставити на контакт?

[Техьон, 20:37]

Так, розумію, я б сам довго обирав)

[Техьон, 20:37]

До речі, відправ мені свою фотографію,

щоб я міг також поставити на контакт.

Бомгю, не довго думаючи, прямо зараз робить селфі, закутаний у ковдру з ведмедиками та з кудлатим волоссям, яке ще не встигло висохнути.

[Бомгю, 20:40]

(Фотографія)

[Техьон, 20:42]

Ти, звісно, дуже милий, але, як ти так сильно промок,

ти ж казав, що тобі пройтись від зупинки хвилини 3 максимум???

[Бомгю, 20:43]

Ну, трохи не розрахував)

[Техьон, 20:44]

Перейменую тебе на дурника і буду радий.

[Бомгю, 20:45]

Чому одразу дурник,

нічого страшного ж не сталось.

[Техьон, 20:46]

Якщо ти захворієш, я не впущу тебе завтра у дім

і не піду на кінофестиваль у суботу.

[Бомгю, 20:47]

Все буде добре, не переймайся,

я зараз вип’ю пігулки для профілактики

та буду здоровий як живчик)

[Техьон, 20:48]

Дивись мені.

[Техьон, 20:48]

Я вже піду, мені потрібно ще мамі допомогти.

[Бомгю, 20:49]

Добре, тоді до завтра!!

[Техьон, 20:50]

До завтра:)