Подвійний блакитний. Глава 1

#Bungou_Stray_Dogs #Романтика, #Гумор, #Флафф, #Драма, #Повсякденність, #AU, #Стеб #Слеш #Міні #Дазай #Дадзай #Чуя #Тюя #S #Б

Опис: Альтернативний всесвіт, де Чуя живе з багатою сім'єю. Щоб стати вищим на очах суспільства, «добрі» батьки одружують його з дівчиною з дуже впливової родини. Усю малину обриває давно всіма забутий Дазай. Зірвавши весілля, Осаму пропонує Накахарі вийти за нього заміж просто на очах усіх гостей.

Жив та був один молодий юнак. Звали його Накахара Чуя. Був він прекрасний зовні, гордий, суворий, часом запальний, наївний, але він був так само дружелюбний і любив батьків, поки вони не вирішили йому підкинути неприємну звістку: «Його хотіли одружити на одній багатій жінці з однієї дуже впливової сім'ї, яка старша за нього на двадцять років. Як то кажуть, шлюб за розрахунком». Чує це не сподобалося, але що він міг зробити? Він не міг просто взяти та кинути сім'ю.

Накахара був гідним, сильним молодим хлопцем для своїх років. Йому ось-ось мало виповнитися двадцять один рік. Його блакитні очі та вогненно-руде волосся могли зачарувати будь-яку дівчину в Японії. Але вся його краса повинна була належати жінці, яку він не тільки не любив, але і не знав і жодного разу не бачив.

Особняк сім'ї знаходиться неподалік от Йокогами. Чуя майже жодного разу не виходив за межі будинку, адже в нього було все, а сама територія була настільки величезна, що можна було тут влаштувати цілий котедж. День за днем ​​Накахара жив у будинку своїх батьків, не потребував ні чого. Часом він хотів втекти, щоб дізнатися, як живуть інші люди за парканом, але щоразу його ловила охорона і щоразу батьки дорікали його, і не розуміли, чому він так рветься у зовнішнє життя.

У день, коли було все готово, мільйони були витрачені, преса на взводі, весь «вищий світ» передчував велике весілля, а родичі метушилися і хвилювалися за своє чадо. Але всі заготівлі полетіли в тартарари.

— Вибачте, що перериваю такий чудовий момент! — чийсь веселий і задерикуватий голос пролунав луною по соборному залі. — І я дуже вдячний за запрошення, але... — з натовпу людей вийшов якийсь кучерявий, перебинтований і дуже кмітливий, молодий юнак. — Я бачу, що містер Накахара не бажає одружитися з цією леді.

— Що ви таке несете? — заперечила наречена.

— Дозвольте спитати, Накахара: Ви любите цю жінку? — спитав юнак.

Наречений промовчав. Він не знав, що відповісти. Відповісти що він не любить її? Але що ж тоді буде? Родина точно зненавидить його. А що потім? Куди йому йти? На який чорт цей кучерявий втрутився не в свою справу? Хто він взагалі, чорт забирай? Тиша затяглася і всіх присутніх це дуже напружувало.

— Що ж… Я все зрозумів, — не чекаючи відповіді, незнайомець обірвав тишу. — Вибачте за грубість, але сьогодні ви вийдете за мене заміж! — увесь зал ахнув, а мати Накахари знепритомніла.

— Ви взагалі хто? — зловісно запитав Накахара, глянувши на порушника.

— Спочатку у ЗАГС, потім знайомство. У мене не більше години, — юнак постукав пальцем по наручному годиннику і розплився в самовдоволеній посмішці.

— Охорона, — Чуя звернувся до чоловіків у чорних костюмах. — Проводьте цього впевненого зухвалця.

І охорона без вагань полагодилася, скрутивши руки незнайомого хлопця і вивівши назовні. Коли в залі знову запанувала тиша в голові Накахари, почався наче шторм. Він був злий, засмучений, здивований. Він хотів втекти, провалитися крізь землю, знайти того «клоуна», який завадив усе і втрутився в те, що йому не слід було втручатися. Погляди всіх гостей були спрямовані на нареченого і наречену, і ці погляди Чуя проклинав усією своєю душею. Він хотів закричати, але це зробив інший: «Що ви всі встали? Весілля не буде!» — цей крик належав батькові і гості миттю почали збиратися і залишати церемонну залу.

***

Наступного дня, після того, що сталося, Накахара не виходив зі своєї кімнати. Та впливова жінка, за яку його хотіли одружити, поїхала назад додому, а сам Чуя страшно уявляв, що буде далі. Зайвий раз коли він проходив біля кімнати предків, він чув як його називали нікчемним сином, недолугим і слабохарактерним нареченим. Його це дратувало і виводило із себе. Він не міг вечеряти з сім'єю, не міг говорити, не міг їх бачити. І не через те, що не можна було, а через те, що він не хотів. День за днем ​​його батьки відверталися від нього, шепотілися, вигадували різні плани як врятувати репутацію, але Чуя не мав наміру все це терпіти і в нього теж був план - він збирався втекти.

Вночі, коли всі спали, Чуя зумів приспати всіх охоронців і непомітно втекти від камер спостереження. І ось, неймовірно прекрасний на зовнішність, розумний, вихований і гордий двадцятирічний домашній хлопчик уже крокував Йокогамою з сотнею баксів у кишені, заблокованими банківськими картами і в повному незнанні місцевості. Чуя відчував себе просто нестерпно жахливо і гидко після того, що сталося. Тому Накахара вирішив трохи зіпсувати життя тому, хто заварив усю кашу. Йому було все одно, що через двадцять чотири години за ним відправлять усіх патрульних на пошуки. Йому було все одно на своє життя взагалі. Але для початку щоб зробити свою помсту, йому слід було б знайти шлях, про який він взагалі не знав.

***

Тим часом в одному із закладів Йокогами сидів кучерявий, перебинтований і дуже винахідливий молодий юнак, який пив віскі за барною стійкою. Він частенько сюди заходив і його давно вже всі тут знали як багатого, самотнього суїцидника у якого тільки й було на думці: «Як би гарно і безболісно вчинити суїцид?». Багато хто вважав, що це було через подію, коли його батьків убили наймані злочинці, але ніхто не знав справжнього значення, чому ж так сильно хотів померти давно забутий Дазай Осаму.

— Я був сьогодні на весіллі одного молодого чоловіка і… Як мені було його шкода. Але ще більше мені так шкода, що я більше його не зустріну, — глибоко і сумно зітхнув Осаму, після чого зробив ковток зі склянки і почув якийсь галас на вулиці. — Може піти перевірити…

З небажанням Дазай вийшов із закладу Люпин і побачив, як троє качків стояли над якимось карликом у капелюсі, який намагався сказати щось виразне. Помітивши знайомі блакитні очі та руде волосся Осаму зрозумів, що це був той самий «наречений» на весіллі, яке він зупинив. Побачивши, як Накахару вже повалили на землю, Дазай втрутився.

— Вибачте, що завадив вам панове, але що ви робите?

— Не твоя собача справа, молодик. — пригрозив перший.

— Хочете я вам оплачу за нього? Я давно шукав його. — з посмішкою і зовсім спокійно відповів Осаму.

Бандити одразу як почули про гроші, так одразу відпустили Накахару і, отримавши непогану суму грошей, втекли в темний закуток. Тепер двоє юнаків залишилися наодинці. Чуя вставши в повний зріст, глянув на Дазая. Він не знав подякувати треба було або ж врізати прямо в обличчя після того, що сталося. Він обрав друге.

— Боляче, — прохрипів Дазай, підтираючи долонею почервонілу щоку.

— Як ти посмів перервати весілля? У мене все було під контролем! Чортова, кучерява худоба! — Накахара замахнувся на Дазая, але той ухилився.

— Спокійно. Я все-таки врятував тобі життя. Також я бачу ти вирішив втекти.

— Чого б це? Просто вирішив пройтися, подихати свіжим повітрям, — збрехав Накахара.

— Я можу допомогти, якщо потрібно.

— Мені не потрібна твоя допомога!

— Зрозуміло. — холодно відповів Осаму.

Вручивши, про всяк випадок, свій номер телефону, Осаму повернувся в кафе і тільки вихований і гордий двадцятирічний домашній хлопчик залишився на вулиці під місяцем. Він не знав, куди йти. Йому хотілося якось помститися Дазаю, але коли він врятував йому життя, Чуя був уже не впевнений. Молодому Накахарі не хотілося повертатися додому і він вирішив пройтися Йокогамою.

Чуя пізнавав для себе новий світ, який перебував з ним все життя зовсім поруч і, нарешті, він зміг вибратися назовні, щоб пізнати як принади, так і страх життя. Хоч уночі було все закрито і йому не було де переночувати, але він таки знайшов одне безпечне місце — церкву. Зайшовши всередину будівлі, він попрямував до лави, де міг би лягти і заснути, але раптом поруч з Накахарою виявився Дазай, який дивився на нього зверху вниз.

— Т-ти?! Ти як мене знайшов? — здивовано запитав Чуя.

— Я стежив за тобою всю дорогу. І можу визнати це було досить кумедно. — посміхнувся Осаму і на автоматі ухилився від удару Накахари.

— Негайно провалюй, поки я не переламав тобі всі кістки, чортів пудель! — накинувшись, погрожував Накахара, намагаючись вдарити Дазая.

Так тривало недовго, поки обидва хлопці не встали біля вівтаря, щоб віддихатися. Трохи перевівши дух Дазай і Чуя дивилися один на одного.

— Ви досить швидкі, — почав говорити Осаму.

— А ви досить винахідлива худоба, — відповів крізь зуби Накахара.

Подивившись так ще трохи один на одного, обидва хлопці встали один навпроти одного і Дазай знову заговорив: «Тебе ж змусили. Адже так?". Накахара позитивно кивнув головою. Осаму ще раз глянув на Чую, на його вогненно-руде волосся, блакитні, як океан, очі і дбайливо промовив: «Ходімо зі мною».