#straykids #hyunjin #felix #hyunlix #флаф #повсякденність #літо #ВПроцесіНаписання #A #M
Опис: будемо робити те, що ми ніколи не робили, будемо жити так, ніби завтра не існує, та просто веселитись.
Чутно тихий шелест трави, по якій, не поспішаючи, пересуваються колеса велосипеда, десь недалеко майстри-цвіркуни наспівують вже третю мелодію. На вулиці темно, ледве видно тропу перед собою, але Фелікс впевнено прямує зі своїм старим двоколісним другом.
Через десять хвилин він вже прибув до місця призначення, не видаючи ні звука, спер велосипед на паркан та тихо, майже невагомо, рушив до вікна, яке було не так вже й високо. Трохи подумавши, хлопець почав легенько стукати по склу, сподіваючись, розбудити свого приятеля.
Хван крутився на ліжку, намагаючись прикритися ковдрою, щоб не чути настирливого стукоту, але нічого не допомагало, тому він підійнявся та підійшов до вікна. Відчинивши яке, ледве розгледів обличчя раннього гостя.
– Ти що тут забув? – почувся хриплий голос.
– Ходімо зустрічати світанок, – хоча він і сказав це пошепки, але було чутно його запал.
– Ти здурів? Навіщо? – обурився Хьонджін.
– Гайда, сьогодні перший день літа, – якби було трохи світліше, можна було б побачити вогники в його очах.
– Ти точно здурів, зараз, почекай трохи, мені треба зібратись, – запал Фелікса швидко передався йому.
– Велосипед не забудь, поїдемо до річки.
– Добре, – сказав Хван та пішов збиратись.
***
Небо потроху почало ніяковіти першими рожевими фарбами. Повз зарощене поле бур’янів розстилалась широка стежка, якою вони і їхали, адже це був найкоротший шлях. Маленькі та великі коники стрибали повз колеса, ніби вони акробати на виставі. Було чутно веселий сміх, який іноді супроводжувався теплими зустрічами очей.
– Ледве встигли, – підбігаючи з велосипедом до річки, сказав Фелікс.
– Якби хтось не впав через поспіх, то не довелось би потім ще більше поспішати, – підійшов Хван, посміхаючись.
– Мабуть, я надто схвильований, тому й нога зіскочила з педалі, – він поклав велосипед та, розстеливши невелике покривало, сів на нього.
На колись темному небосхилі вже розстилались помаранчеві та рожеві фарби, а в центрі красувалась жовта верхівка кола, яка потроху підіймалась все вище та вище. І вже через хвилину вони спостерігали, як сонце, трохи схоже на жовток, панувало в небі.
– Круто ж зустріти так літо? – запитав Фелікс, повернувши голову в бік Хвана.
– Так, ніколи ще так не робив, – він був дійсно радий, що погодився на цю авантюру.
– Проведемо це літо так, щоб запам’ятати його назавжди, будемо робити те, що ми ніколи не робили, та просто веселитись, – Хьонджін вже й забув, коли останній раз бачив цих грайливих чортенят в очах Лі.
– Бачу, ти налаштований рішуче, але, хіба нам не треба готуватись до вступу в університети?
– Саме тому й хочу провести це літо так, адже хто знає, що буде далі, вже через три місяці ми почнемо перший етап дорослого життя, нам буде не до веселощів, – він подивився в небо, на якому майже не залишилось темряви. – Хочу ще трохи повеселитись.
– Я згоден, впродовж цих трьох місяців, будемо жити так, ніби завтра не існує, – він посміхнувся та отримав усмішку у відповідь. – До речі, щодо університетів, ти все ще хочеш, щоб ми не казали один одному куди вступаємо?
– Так, залишимо це в таємниці, а 31 серпня розкриємо її, не проти? – він подивився на Хвана.
– Не проти, – взявшись за мізинці, як і в дитинстві, вони мовчки пообіцяли берегти цей секрет.