Зустрінемося на Різдво. Частина 3

#ГарріПоттер #sevenheartsstories #ЛегендапроНебожителів #ЕпохаФатума #ОстаннєБажанняЛиходійки #кроссовер #магія #магічнішколи #shs #БайЛун #Хісаші #БайЛунХісаші #гумор #романтика #Аарон #Рід #Асарі #Лівей #Лівсарі #Мена #Тойон #Шан #Ґуан #ҐуанМена #G #S #Равен #містерНіхто

Асарі повернувся до Великої Зали весь розпашілий від злості та вже зовсім без апетиту. Ні про яку вівсянку не йшла мова, не лізло ні в яке горло. Та як цей Лівей сміє, так себе вести з ним? Наче з якоюсь іграшкою. Зверхній, безсовісний, жорстокий, егоїстичний, брехливий… павич!

- Ти мовчиш і дивишся в одну точку вже хвилин п’ятнадцять. Що вже на цей раз утнув Лівей? – Ян Лін тримався на безпечній відстані, немов боявся, що зараз рейвенкловець вибухне. Асарі стиснув стакан з гарбузовим соком, а потім випив його зразу одним махом.

- Не бери в голову. Просто він дещо обіцяв і не стримав слова.

- Дивно… Лівей мало, що кому обіцяє, бо занадто обережний. Він же тобі нічого поганого не зробив?

Асарі промовчав, а потім просто вибачившись перед Ян Ліном, покинув залу, щоб повернутися назад у свою кімнату. Пізніше пошукає Бай Луна з Хісаші, ті вже мали повернутися, інакше якщо професор Равен дізнається про їхні нічні походеньки – їм прилетить по самі кінчики капелюхів і покарання будуть відбувати до самого випуску.

***

В ґрифіндорській вежі було гамірно навіть від невеликої кількості мешканців, які залишилися на свята. Асарі сидів біля каміна, поки Бай Лун, зручно всівшись в крісло, зосереджено заплітав довге чорняве волосся свого хлопця.

- Ти так тихий, Асарі. Не те щоб ти із говірких людей, але я прямо таки відчуваю твою напруженість. Щось трапилося? – Бай Лун поглянув своїм пронизливим поглядом в сторону друга, але той навіть і не кліпнув.

- Нічого.

- Тоді розкажи, що від тебе хотіли Ян Лін та Лівей. Вони ж не просто так біля тебе терлися в «Трьох мітлах», а потім ти ще й зник з гарним капітаном команди, - Хісаші фиркнув, але Бай проігнорував його, доплітаючи косу, - Джиу досі ігнорує мій лист. Наступного разу попрошу О кусати її за вухо, поки не дасть відповідь.

- Останнім часом всі занадто цікавляться моєю персоною… - Асарі провалився глибше в м’яке потерте крісло і закрив лице книгою. – Нічого такого. Він завів мене в якийсь шинок на відшибі й ми просиділи в тиші, поки я читав. Кінець.

- Мда… В тобі романтичності, як у Хісі.

- Перестань мене так називати, - лице Хісаші стало в тон кольорів його гуртожитку.

Асарі виглянув із-за книги та знову заховався, щоб не споглядати за перепалкою цих солодких закоханих.

- Добре-добре, на людях не буду. Сядь рівно, милий. Так про що я… А, романтика. Я був здивований, що ти так легко пішов за цим слизеринцем. Зовсім не схоже на тебе.

Асарі щось мугикнув собі під носа, не збираючись хоч якось коментувати цю розмову, яка заводила його в глухий кут. Допити від Бая пережити не так легко, як може здатися, на перший погляд. Навіть Хісаші покорився врешті решт, а він не зі слабких. Все що цікавило цього ґрифіндорця – квіддич, захист від темних мистецтв та додаткові уроки магічних дуелів.

- Зрозуміло, залишається надіятися тільки на лист від Джиу, бо цідити з тебе слова наче добувати сік з засохлого боба – варто лише заради вигоди. Вона обіцяла повернутися в переддень Нового Року і в слизеринському гуртожитку буде невеличка вечірка. Ти – Асарі – обіцяв мені подумати.

- Я подумав. Ні.

Ще не вистачало до слизеринців йти…

- Відмова не прийнята.

Асарі відклав книгу й нахмурено глянув на друга, на колінах якого зручно влаштував голову Хісаші, який мовчки собі жував улюблене гарбузове печиво.

- З чого б це?

- Асарі, я особисто зайду в твій гуртожиток, вдарю Закляктусом і ми з Хісі…саші віднесемо тебе на вечірку. Май совість, ти скоро приростеш до своїх книг і не приведи Мерлін, такими темпами станеш якимось задрипаним бібліотекарем в якійсь книгарні на відшибі Ґандзя.

Вони свердлили один одного впертими поглядами, поки хтось з них не програє. Знаючи Бай Луна, він може провернути таку авантюру і навіть вийде сухим з води Чорного озера. За цим ангельським личком із золотавим волоссям, ховався справжнісінькій демон із самого жерла Фудзі. Хісаші навіть не вступав в суперечку, бо і так було зрозуміло, чию сторону той прийме. Щось він починає погоджуватися з Тойоном.

- Добре! – рейвенкловець підняв руки й впав назад в крісло, навіть не зрозумівши, коли встиг вскочити. – Добре! Я піду! Але як тільки мені стане там не подобатися – відразу ж звалю і ти мене не зупиниш. І Хісаші теж.

План був такий: показатися на очі цьому впертому барану і тихенько звалити під шумок, поки той не бачить.

Бай заплескав в долоні.

- От і славно! Вже відкривав мій подарунок? Ним можна користуватися в моменти самотності, - підморгнув хлопець і Асарі аж скривився.

- Досі дивуюсь твоєму вмінню знаходити такі безсоромні речі та ще більше, бажанню їх дарувати мені…

***

Слизеринську вітальню заполонило вже стільки народу, що яблуку ніде було впасти, не те щоб знайти вільне місце чи сховатися десь в кутку. Звідки тут з’явилося стільки людей? Стільки встигло повернутися після Різдва? Перед ним вискочив Аарон під руку з Альтою, яка тримала в руці бокал та голосно сміялася. Смарагдове світло робило обличчя людей настільки неприродно блідим, що здавалося тут вечірка привидів та мерців, а не студентів старшокурсників.

- Ого, які люди в нашому блуді. Вибач за минулий раз, це був лише жарт. Рід мені вже промив мозок своїм бурчанням на цю тему…

- Привіт, Аароне. Забий. Скажу Ріду, щоб не чіпав тебе.

- Добренько. Ну може хай чіпає… По ділу, - хлопець підморгнув, - не бачив Тею?

- Ні, тільки прийшов.

- А я тобі казала! Я ж казала! Цей пройдисвіт Ноа знову вкрав її в нас! Я йому наб’ю його татуйовану пику! – Альта замахала руками й потягнула Аарона за собою в натовп, хоча навіть в ньому було видно руду маківку та яскраво рожеве волосся дивної парочки друзів.

Він пошукав очима Бай Луна, який тут же пішов зі всіма вітатися, тільки переступив поріг вітальні, і знайшов його біля невеличкої групи слизеринців, в якій були Джиу та Ян Лін. А ось головної причини по якій він боявся заходити в ці підземелля не було. Можна видихнути. Хоча б ненадовго.

- Асарі! – Ян Лін махнув рукою, закликаючи хлопця приєднатися до них. – Що будеш? В нас тут різний алкоголь, навіть маглівський є. Вогневіскі, маслопиво, ель…

- Та якось не дуже хочеться…

Бай Лун хіхікнув, а потім зробив серйозне обличчя.

- Тільки не напоїть мені Асарі, бо я і так ледве його сюди притягнув під страхом смерті. Джиу, дорогенька моя, ти не втечеш від моїх запитань і нікуди не сховаєшся, - він схопив дівчину за широкий рукав небесно-голубої сукні.

- Бай, я ж тобі говорила не раз: я не читаю листи на свята. Ти свого сича не жалієш.

- А ти не жалієш мене. Мені терміново потрібні відповіді.

Асарі відчув, що за ним хтось спостерігає. Він пошукав очима того, хто настільки пильно слідкує за ним, що скоро на потилиці випалить дірку, і знайшов. На одному з оксамитових диванів сидів Лівей, розкинувши руки, тримаючи в одній із них бокал з якимось алкоголем. Поруч сиділи двоє дівчат та декілька членів слизеринської команди по квідичу, які голосно реготали та випивали. Хоча поруч то він трохи применшив… Одна панянка практично вже влаштувалася у нього на коліні й щось активно розказувала іншим, жестикулюючи при цьому та теж заливалася дзвінким сміхом.

Погляд темних очей був зацікавленим, а нахабна усмішка підкреслювала хижі риси обличчя хлопця. Слизеринська вітальня немов була зроблена під цього пихатого хлопця. Лівей провів пальцями по руці дівчини й перемістив їх до талії, не відриваючи при цьому погляду від Асарі, який не розумів що його більше обурює: безсоромна поведінка на людях, чи те, що на тому місці не він…

- Я тобі налив трохи, - Ян Лін закрив собою огляд, перервавши їх з Лівеєм переглядки. – Спробуєш? Впевнений, тобі сподобається.

- Еее… Так, дякую, Яне.

- Та на здоров’я. Я за будь-який кіпіш, крім навчання. Кампай!

Асарі відпив трохи напою і закашлявся. Рідина відразу ж обпекла горло, але як тільки пройшла далі, кінчики пальців почало поколювати якимось теплом, неначе він сів гріти руки перед каміном.

- Живий? То з незвички таке. Якось я вкрав у батька пляшку саке, яке було настояне на крові трихвостої кобри. Ти б бачив… Я думав в мене очі випадуть, вже навіть з життям прощався, - Ян Лін засміявся й Асарі теж не міг стримати посмішки. Розум наче не мутніє, гірше не стає. І чого він боявся? Головне знати свою міру. Ян Лін приніс їм окремо пляшку з напоєм, яке уподобав Асарі та зігнав якусь парочку з дивану, які так міцно сплелися в поцілунку, що здавалося їх вже не роз’єднаєш до кінця життя.

- Киш, знайдіть собі кімнату і трахайтеся там.

Ян Лін продовжував розказувати якісь чудернацькі історії з життя та потрошку підливати в його бокал. Періодично він зустрічався поглядами з Лівеєм, поки той зовсім не зник з поля зору. Вже повів якусь бідну дівчину до себе в кімнату.

До них нарешті згодом приєдналися Бай Лун, Хісаші та Джиу. Дівчина загадково поглядала в сторону Асарі, але він не звертав на це уваги.

Через деякий час він перестав сприймати слова. Голоси друзів спліталися в якусь чудернацьку пісню, від якої пробирало на сміх і хотілося танцювати. Він встав, збираючись знайти вбиральню і випити води. Десь дотлівали залишки його холодного розуму, який терміново потрібно рятувати, інакше станеться щось непоправне. Ганьба, яку він не переживе. Душно. Поряд хтось пройшов і зачепив його рукою, вибиваючи стакан з тільки що обновленим напоєм. На кофті вже розцвіла велика мокра пляма.

- Алкоголь шкодить здоров’ю, малий, - Лівей зверхньо глянув на нього, затримавши погляд на плямі.

- Ем… Я… Вибач… - він намагався зв’язати слова в нормальне речення, але якось не виходило. – Піду помию… витру…

Не дивлячись куди йде, він нарешті вибрався кудись на прохолодне повітря і стало легше дихати. Позаду глухо стукнули двері. Перед очима трохи плило і він йшов вперед, намагаючись триматися хоча б рівно, але через кілька кроків вже вдарився плечем об стіну. Його підхопили, щоб він не впав, і притиснули до стіни.

В темному коридорі не було чути музики та голосів, лише шумне тяжке дихання двох людей. Перед очима в Асарі розпливалася картинка, він намагався зосередитися на обличчі перед собою, щоб хоч якось розібрати, хто перед ним.

- П’яний? – тихо запитав голос. Схоже на Лівея… Мабуть. Варто уточнити, що зір його зараз підводив максимально невчасно, як і слух, та і взагалі все тіло. Він же перепросив, навіщо Лівей пішов за ним?

- Ні…

З яких пір він бреше? Вогневіскі (це ж було воно?) все ще трохи горіло в районі горла, обпалюючи та розносячись по тілу приємним теплом. Якби Лівей до цього не вибив у нього з рук останній стакан, то зараз би він взагалі й слова б не зміг сказати. Почало трохи мутити. Час повертатися в кімнату, от тільки він зовсім не пам’ятає куди йти в цих лабіринтах підземель. А ще збирався шукати туалет…

- Брехати по книгах вчився? – слизеринець криво усміхнувся й обперся рукою об кам’яну стіну.

- Беру приклад з тебе, Лівей…

- Цікаво…

Та він ходить по лезу. Не те щоб він боявся Лівея, але від нього можна було очікувати чого завгодно, крім того, що той проведе великим пальцем по його нижній губі і чимось подряпає по ній. Очі Асарі розширилися від шоку. Він відчував себе загнаним в кут. Мутити стало ще більше, але вже від грудки з емоцій десь в районі живота.

- Хочу тебе поцілувати, - прошепотів голос і наблизився так, що ледве не торкався своїми вустами губ Асарі. Від його гарячого дихання стало ще тяжче мислити. Поцілувати… Він теж би хотів його поцілувати зараз. – Виглядаєш таким солодким та невинним…

Поцілунок був схожий на жалючий укус і він намагався відсторонитися або хоча б закритися, та все не виходило. Запахи алкоголю, заліза та трав перемішалися на язику. Тіло стало більше нагадувати пудинг і в’яло реагувало на такі ж невпевнені сигнали мозку.

В наступний момент все змінилося. Хтось відірвав від нього залицяльника і ноги підкосилися.

- Ах ти гидотна липка мразотна тварюка… - злі прокльони долітали наче крізь товщу води. Він приглушено чув звуки бійки, біганини та чиїхось криків.

- …не твоя власність!..

- Ти зараз вб’єш його!..

- Лівей, зупинись! Хісаші, відтягуй…

- Імпендімента!

- Протеґо!

- Асарі! Асарі, чуєш мене? – хтось тряс його за плечі, але він не зміг розібрати в шумі хто це. Його вирвало на підлогу, а потім ще раз. Він стояв навколішках, сльози текли по обличчю та капали вниз, доповнюючи блювотну масу.

- Відійдіть…

- … кров… лізеш… не бери…

Голоси ставали все тихішими, поки зовсім не зникли, як і він сам. Було тепло і хтось приємний тримав його, він був у цьому впевнений. Гарний був сон, допоки його горло не обвила змія і не почала душити.