#ГарріПоттер #sevenheartsstories #ЛегендапроНебожителів #ЕпохаФатума #ОстаннєБажанняЛиходійки #кроссовер #магія #магічнішколи #shs #БайЛун #Хісаші #БайЛунХісаші #гумор #романтика #Аарон #Рід #Асарі #Лівей #Лівсарі #ЛівейАсарі #АсаріЯнЛін #Мена #Тойон #Шан #Ґуан #ҐуанМена #G #S #Равен #містерНіхто #конкурс #щодляменемагія #завданнятижня
Він задихався, вчепившись руками в слизьку луску змії, яка з кожною секундою сильніше здавлювала його горло. Легені горіли, немов їх обпікало розпечене вугілля і допоки дихати він взагалі не перестав. А потім все зникло. Від різкого вдиху Асарі ледь не знудило. Поступово перед очима вимальовувалися контури кімнати. Тяжкі оксамитові балдахіни закривали половину ліжка, закриваючи мерехтливо бліде зеленувате сяйво Чорного озера. Хтось стягнув з нього весь одяг і зараз він сидів в незнайомій футболці та шовкових піжамних штанах. Він що, в слизеринському гуртожитку? Який сором… Не зміг навіть до кімнати дійти. Спогади змішалися в якесь незрозуміле місиво і він не зміг зрозуміти яка подія була останньою з того, що він намагався згадати.
В іншому кутку кімнати стояло ще одне ліжко. Воно було розстелене і пустувало, а подушки валялися на підлозі.
Голова боліла так, неначе вона була казаном, в який всю ніч кричали мандрагори і при цьому по ньому гарцювали велетні. Якщо так виглядає похмілля, то нехай тільки він побачить Бай Луна…
– Ожив нарешті? – на порозі з’явився Лівей. Асарі перелякано глипнув на нього і натягнув ковдру по самий ніс.
– Так… – проскрипів він захриплим голосом і закашлявся.
Слизеринець наблизився і в поле зору Асарі потрапили його побите обличчя: синець на вилиці, рана в куточку губи й поріз на брові. Пам’ять відразу підкинула частину спогадів, в якій хтось кричав і звуки бійки, особливо ударів вперемішку з закляттями.
– Бай Лун мав передати твої речі через Джиу. Думаю, що скоро вони будуть.
Хлопець відвернувся і вже пішов до виходу, як Асарі зупинив його.
– Стій, - біль, який пульсував у скронях, не давав спокою, як і спалах одного спогаду, - я згадав, що ти пішов за мною і ми щось робили в коридорі. Не зовсім… Чітко… Ти… – він рефлекторно торкнувся губ. Його неначе прибило конфундунсом, що вчорашній вечір буквально розсипався на маленькі піщинки в його пам’яті й він ніяк не міг зібрати їх в одну хоча б невеличку купку. Залишалося лише здогадуватися…
Лівей глянув через плече.
– Я? І що ж ми робили в коридорі?
Щоки та вуха Асарі почали горіти від сорому, бо він пам’ятав щось таке, від чого в нього прискорювалося серцебиття і він починав себе ненавидіти, а якась його таємна сторона лише вдоволено гмикнула. Особливо зараз, коли дозволив собі напитися до такого стану, що не пам’ятав, як його сюди тягнули, зате залюбки згадав, як затискався в темному коридорі з Лівеєм. А як він туди потрапив?..
– Ти й сам знаєш що.
– Ні, не знаю.
– Перестань прикидатися! – від злості він аж підвищив голос і крик відбився від кам’яних стін, а потім знову наступила тиша. Лівей лише ширше посміхнувся, але в очах у хлопця не було і краплі веселощів, тому більше походило на вискал. Мокре волосся хлопця прилипло до лоба, звиваючись немов маленька змійка. Погляд Асарі сам спустився до оголених плечей слизеринця, а потім сковзнув нижче і завмер.
– То може перестань вештатися темними коридорами вмазаним, не доведеться потім згадувати з ким лизався. Все геніальне – просте, як день.
Це відразу ж вивело його із трансу споглядання на чуже мокре тіло.
– А ти перестань насильно цілувати людей і насильно притискати їх по коридорах! І взагалі… Ти… – Асарі почав заїкатися і не зумівши підібрати слова, замовк.
Посмішка Лівея відразу зникла і тепер він ще більше починав його лякати. Можливо, він чув звуки бійки, бо хтось намагався його зупинити і йому це не сподобалося?
– Он як… – лише промовив він і вийшов з кімнати, грюкнувши дверима, що Асарі аж підстрибнув.
***
– Вибач, Асарі, я довго чекала Бай Луна, бо цей дурбелик забувся про тебе і заснув. Якби не Рід, який тинявся біля гуртожитку, я б не потрапила до твоєї кімнати. Тримай, тут все чисте, – Джиу поклала акуратно складену стопку з одягом на ліжко. – Ти переодягайся і випий це, – вона витягнула з кишені якийсь флакончик з прозорою рідиною. – В мене він завжди лежить, від похмілля. Лівей правда давав тобі протиотруту…
– Що-що? – Асарі поклав кофту назад.
– Ну він такий злий був. Накричав на мене, а він такого ніколи собі не дозволяв. Лівей і кричить… Страх. Хоча воно і не дивно, тебе так нудило та трусило, що я сама перелякалася, але протиотрута то вже занадто, бо від алкоголю вона мало чим зарадити може. Хіба трохи полегшить стан, але може і погіршити, якби не вгадали кількість і я не була впевнена, що вона достатньо настоялася... – вона пустилась в роздуми про час для ідеального настояння зілля, поки Асарі не кашлянув, щоб повернути дівчину до їх розмови. – А, так про що я? Безоарів під рукою не тримаємо, тут вже пробач. Цей псих ще й не давав мені замазати його рани, з яких аж лилося. Ян Лін так взагалі… Думала, в мене на руках зараз буде три трупи та в гуртожитку три потенційних привиди… Ти пам’ятаєш щось зі вчорашнього вечора?
– Погано якось, фрагментами лише…
– То ти пропустив все найцікавіше, - Джиу якось хаотично почала йому допомагати, ховаючи очі.
– Навіть не хочу знати, що саме цікавим ти вважаєш, бо те, що мене нудило при всіх, це вже катастрофа про яку я волів би забути на все життя. Але три трупи? І кров? Ян Лін… Він там коли з’явився? Я нічого не розумію…
Джиу хихикнула і загадково підморгнула.
– О, повір мені, там було значно цікавіше. Але я обіцяла побачитися з Шан та Меною, вони сьогодні з самого ранку повернулися, а я вже запізнююся, тому па-па! Бай Лун тобі розкаже, якщо ти його не вб’єш до цього моменту.
– Що?
– А, Лівей просив не розводити безлад тут.
Джиу залишила Асарі стояти посеред слизеринської кімнати в чужому одязі, не сказавши, навіть як йому звідси вийти. І чому в Гоґвортсі заборонена трансгресія, це ж знущання. Як він може отак вийти до людей, що про нього подумають?!
Він тихенько прочинив двері. В коридорі стояла тиша, наче всі вимерли. Асарі навпочіпки пройшов до вітальні й хтось поклав йому руку на плече, здавивши його. В шкіру вп’ялось щось холодно та металеве, а квітковий запах заполонив простір. Асарі не зміг пригадати назву квітки, але щось знайоме… Неначе далекий «привіт» із дому.
– Щоб тебе, Мерлінова борода… – перелякано зойкнув він.
Він не встиг обернутися, як до його вуха торкнулося гаряче дихання.
– Прямо, потім наліво… – в оксамитовому тембрі відчувалася посмішка. Хіба він не розізлився на нього? Із-за рогу вийшов Ян Лін і завмер. Праве око хлопця нагадувало якусь синюшну ґулю, не говорячи вже про інші побої. Ян подивився на Лівея і в його здоровому оці читався переляк, майже якийсь тваринний страх, бо той ляпнув ледь чутне незрозуміле «Вибачте» і чкурнув кудись геть.
– Що… Ян! – Асарі ступив кілька кроків вперед, але хлопця вже не було видно.
– Ти, здається мені, поспішав?
– Що з Ян Ліном?
Лівей скривився.
– Те, що і зі мною. Нехай подякує Хісаші та частково тобі, що живий.
– Ти вдарив його?!
Від крижаного погляду Лівея його почало вивертати. Та що з ним не так? Він побив людину і ніяк не реагує на це.
– Не вбив, це все, що може цікавити. А тобі я ще раз повторюю – тримайся якомога далі від Ян Ліна.
– Краще від тебе триматися якомога далі.
Асарі рвучко повернувся на 180 градусів і покинув вітальню в страху, що зараз він не витримає цієї розмови. Йому було так шкода Ян Ліна… Скільки разів він вже подумав про те, що Лівей якийсь ненормальний і такі в основному були Смертежерами не так давно, що чутки про цих жахливих монстрів дійшли аж до Японії. Жага до вбивста… Навіть, якщо він так сильно не любить Ян Ліна – це не дає йому право молотити того ледь не до втрати свідомості. Він впевнений, що чув тоді бійку між Лівеєм та Ян Ліном.
Можливо, він не пам’ятав, як другий прибіг його рятувати та це взбісило Лівея, але знав точно – все через нього. Щоб він ще раз наблизився до цього психа…
***
– Пробач-пробач-пробач-пробач, – Бай Лун кланявся перед Асарі, склавши руки в молитовному жесті, – я не знав, що так станеться. Чесно-чесно!
– Бай, перестань тріщати, мені й так недобре… – Асарі ховав обличчя за книгою.
Вони зібралися в одному із кутків бібліотеки, куди Асарі сховався відразу, як тільки стало хоч трохи легше. Запах книг заспокоював його.
– Добре. Куплю тобі щось на знак вибачення.
– Перестань…
Хісаші з ними не було, зате нарешті з’явився Ґуан з Тойоном, які не могли зрозуміти, що відбулося і просто мовчки спостерігали за тим, як Бай Лун вимолює прощення. Хлопцям теж було цікаво вислухати частину історії.
– Добре. Як пощастило, що Лівей тебе забрав до себе, бо я не знаю, як би ми тебе несли через весь замок. Ще й Хісаші трохи перепало… І мені, тільки від Джиу, – блондин потер потилицю і йому тут же прилетіло по лобу фоліантом. Бай Лун зойкнув.
– А це від мене, бо дозволив мене забрати слизеринському збоченцю.
– Ауч!
Вони вмить затихли, прислуховуючись, чи не йде бібліотекарка, яка може сказитися від їх гомону в будь-який момент.
– А що було робити? Уяви мій шок: вибігаю на коридор віддати твою книгу Ян Ліну, бо ти ж вже був нарубаний, що п’яниці з Трьох мітел, а він зразу пішов за тобою. Так от, вибігаю, а там побоїще. Лівей наче сказився, він його так бив, а Ян Лін відбивався, ще й палички повитягали обоє потім… – Бай Лун весь аж здригнувся. – Хісаші ледве зміг відтягнути його. Отримав теж… А потім ти почав заливати своєю блювотиною все навколо, навіть Лівея, ще й зблід, як Майже Безголовий Нік. Джиу намагалася залити тобі настоянку, але цей ненормальний почав кричати їй про протиотруту. Далі взагалі сміх, бо ти блюванув йому…
– Так, ну все, – Асарі гучно стукнув книгою по столу, закривши фоліант.
Тойон з Ґуаном переглянулися та одночасно залилися реготом, та таким, що аж качалися по дерев’яній поверхні столу, поки з темряви не вигулькнула пристаркувата чаклунка з пишними формами та кучерявим волоссям, яке здавалося жило своїм життям ще задовго до її народження. Вона заверещала, що банши у дома майбутнього мерця. Після цього їх всіх виставили за двері, неначе якихось нашкодивших цуциків. Грубо. Здається, в них пару разів запустили свічниками.
– Приходьте, коли будете мати повагу до священної літератури в царстві знань! – гаркнула на них бібліотекарка і гупнула у них перед носом дверима.
– От клята стара гарпія! Та щоб її покусала триклята книга по Магічним звірам, щоб її язик відсох, - чортихався Тойон, якому перепало отримати по голові тим самим свічником. Ґуан з Баєм не могли зупинити свій голосний регіт. З-за рогу показався Ян Лін і не встиг Асарі навіть гукнути його, як той відразу зник.
***
- Що для вас магія в зіллях? Яка настоянка асоціює вашу магічну енергію? Приворотне зілля чи отрута? Може вам легше зварити оборотне зілля? Або…
Голос Канга був рівним і злегка приглушеним, бо він стояв поодаль біля своїх численних шафок, які були завалені всілякими заспиртованими кінцівками, тваринами та ембріонами. В класі повисла тиша. Асарі кілька разів позіхнув, бо не спав майже половину ночі.
Йому наснився той придурок Лівей і знову змія, яка душила його до втрати свідомості. Він пам’ятав червоні очі та шипіння, неначе вони були справжні. Потім довго не міг заснути, поки в кімнату не пробилися перше проміння сонця.
Гучно гупнула книга. Склянки на столі задрижали.
- Чого ви розсілися, ледарі?! Це вам завдання на есе. Двадцять сантиметрів.
- Двадцять?.. – зразу понеслося незадоволене бурчання.
- Двадцять п’ять. Ще хтось хоче висловитися? – Канг вийшов з тіні та обвів групу зневажливим поглядом. Він не затримувався ні на кому конкретному і кожен був вдячним всім відомим богам, що ці чорні очиська не дивилися на нього довше секунди. – Що ж, раз ніхто, то продовжимо. Сьогодні готуємо отруту, яка повинна виглядати, як приворотне зілля. Завдання творче, але хто не справиться – буде пробувати вариво товаришів.
Поки всі розставляли казани, відкривали підручники та збиралися групами у столів, Асарі відчував як на нього поглядали скоса студенти Ґрифіндору, хоча він стояв в компанії людей з їх факультету.
- Бай?
- М?.. – білявий хлопець був повністю занурений у роботу, листав підручник та підпалював грілку під казаном.
- Чому ваші на мене так дивляться? - тихо запитав Асарі, все ще поглядаючи в сторону ґрифіндорців.
- Що? А… Та не зважай, просто пліткарі.
Мена багатозначно глянула на Асарі й приманила пальцем нахилитися. Вона швидко зашепотіла:
- Кажуть, ти водишся зі слизеринцями та шпигуєш для них перед квідичем. Ґрифіндорці хочуть в цьому році взяти кубок, а ти ще й часто у нас проводиш час.
- Щооо?.. – в Асарі аж очі з орбіт полізли. Бай Лун хихикнув.
- Мена, сонце, ти ж все договорюй, раз вже почала.
- Сам говори таке, - дівчина густо залилася рум’янцем і показово відвернулася, не бажаючи далі продовжувати.
- Що? Що договорювати? Бай, негайно кажи, - Асарі закрив рецепт приворотного зілля рукою, так що ґрифіндорцю не було куди підглянути інгредієнти.
- Я звісно ж це спростовую всім, хто ляпає своїм гнилим язиком, бо це вже зовсім треба мати проблеми з мозком і звертатися до Мунго, щоб таке молоти. Але… Лівей комусь проговорився, що переспав з тобою і це тепер знає мало чи не вся школа.
- Що?! – вигукнув Асарі.
Професор Канг тут же підлетів до їх столу і вперіщив двом хлопцям підручниками по голові, так що аж зірочки перед очима затанцювали.
- По мінус десять очок з Рейвенклову та Ґрифіндору! Що за неповага до товаришів?! Займіться ділом!
Він знайде Лівея і вб’є його. Задушить своїм же шарфом або вивчить Авада Кедавру! Та як він посмів сказати таку недолугу нісенітницю?! Хто з ним буде спати?! Яке неподобство!
Асарі аж кипів від думок про витівку Лівея весь залишок уроку, агресивно видавлюючи сік з морської цибулини та мішаючи свій відвар. Бай Лун з Меною боялися навіть запитати в нього поради й варили щось на свій страх і ризик. Здається в нього зараз в казані вийде чиста Рідка смерть без будь-якої домішки приворотного зілля. Але тільки він вдихнув запах, щоб перевірити, як в ніс вдарили змішані аромати: старий пергамент, чорнило, залізо, мускус і здається… Жасмін.
Далі взагалі сміх, бо ти блюванув йому…" Пхахаха, ну зате буде що в старості згадати 🤣🤣🤣