#ГарріПоттер #sevenheartsstories #ЛегендапроНебожителів #ЕпохаФатума #ОстаннєБажанняЛиходійки #кроссовер #магія #магічнішколи #shs #БайЛун #Хісаші #БайЛунХісаші #гумор #романтика #Аарон #Рід #Асарі #Лівей #Лівсарі #ЛівейАсарі #АсаріЯнЛін #Мена #Тойон #Шан #Ґуан #ҐуанМена #G #S #Равен #містерНіхто
– Ой, не можу! – Аарон заливався сміхом, аж схопився за живіт, коли дивився на приліплену на дерев’яну дошку картинку в ґрифіндорській вітальні. Навколо нього зібралися теж декілька студентів. Хтось пирхав, а хтось знуджено йшов далі, не особливо цікавлячись хтивими карикатурами. Бай Лун штовхнув рудого хлопця в плече і грубо зірвав малюнок, на якому красувався Асарі, який підморгував, облизував губи та манив до себе, задираючи мантію ледь не до голови.
– Хай но я тільки дізнаюсь хто це намалював… – прошипів він. Асарі після того, як плітки про його ніч з Лівеєм поповзли по всій школі та вийшли на стадію бурхливого обговорення, взагалі перестав з’являтися на людях. Просто сидів у своїй кімнаті або ховався десь в бібліотеці в самому темному закуті так, щоб його ніхто не зумів запримітити й почати пускати дурні розпусні жартики чи просто кидати зневажливі погляди.
– І що тоді? Твій кишеньковий громило всю школу не переб’є, – Аарон витирав сльози з очей, які проступили від сміху. – Якби ваш Асарі не сприймав все так, вони б вже давно все кинули, але він їх тільки провокує. Якісь ніжні ці ваші розумахи.
– Припни язика, Аароне, поки я тобі його не закляв. Це відноситься до кожного, – Бай Лун спеціально підвищив голос і оглядівся. Деякі відвели очі, а хтось лише пожав плечима, взагалі ніяк не бажаючи влипнути в конфлікт з хлопцем. Бай Лун знову повернувся до Аарона і стишив голос, злегка схилившись, щоб його чув лише рудий ґрифіндорець:
– А якщо я побачу бодай якийсь натяк, що ти приклав руку до цих малюночків, то Рід буде дуже не задоволений викриттям своєї орієнтації перед всією школою. Краще б тобі бути обачнішим.
Хлопець вмить насупився і від сліпучої посмішки не залишилося і сліду, як і від доброзичливого тону.
– Їбальник завали, – Аарон вхопив блондина за мантію.
– Користуйся своєю цінною порадою хоч іноді, бо ти не такий дурник, як хочеш здатися.
***
Асарі сидів при світлі лампи та очі вже бажали не те щоб відпочинку, а щоб хто кинув в них Петрифікусом і вони завмерли, щоб більше не страждати в мерехтливого вогника. Професори після закінчення зимових канікул так завалили домашньою роботою, що він не встигав навіть дихати, не те щоб спати.
Він випрямив ноги та потягнувся, при цьому широко позіхаючи. Дідько… Спина неначе перетворилася на пергамент і зараз трісне.
– Хіба хороші хлопчики не в ліжку в такий час? – із-за стелажів вийшов Лівей, тримаючи в руках якусь книгу.
– Запитай у них, – невдоволено буркнув Асарі. І чого цього придурка припхало сюди в такий час? Взагалі якого пресвятого Мерліна він забувся в бібліотеці?! Та і не важливо. Досі хочеться йому врізати за те, що він розпустив плітки про їх уявну (ну, майже) спільну ніч, але в цю секунду його більше хвилювало м’якеньке тепле ліжко в його кімнаті зі сном хоча б на пару годин. Інакше він вляжеться прямо тут.
– Довго ти будеш від мене бігати?
Асарі завмер, а потім повільно перевів погляд на слизеринця.
– Я від тебе не бігаю.
– Та що ти… – Лівей махнув паличкою і книги почали самі складатися до сумки хлопця. Асарі прикрив очі, втомлено при цьому видихнувши. Він старанно уникав прямого зорового контакту, бо цей погляд йому і так сниться раз через три.
– Якщо ти тут не для того, щоб просити вибачення чи хоча б пояснити свою ідіотську витівку, то нам немає про що говорити.
– Про це теж можна поговорити, при умові, що ти розкажеш, що сталося з тобою на тій вечірці в коридорі. Вже бачився з Ян Ліном, правда ж?
Асарі згадав, як на днях випадково зустрів хлопця в коридорі та той ледь знову не втік, якби він не встиг в останній моменти схопити слизеринця за плече.
– Почекай, будь ласка. Ян, не зовсім розумію, чому ти уникаєш мене. Це через Лівея?
Хлопець здивовано підняв брови, а потім вичавив якусь недолугу посмішку. Його лице вже стало виглядати значно краще, залишалося лише кілька пожовклих синців та подряпин.
– Та ні… Просто не хотів тебе турбувати… – слизеринець нервово заламував руки та поглядав за плече Асарі. – Ти в порядку?
– Так.
– Так… Так… Ну я піду, мені треба йти… – він знову нервово оглянувся, а потім заспокоївся.
– Яне, не знаю, що сталося тоді між тобою та Лівеєм, але якщо хочеш поговорити – я з радістю вислухаю.
Вираз обличчя Ян Ліна змінився від якогось нервового до більш розслабленого., а потім і зовсім пожвавішав.
– Дякую. Мені треба йти. Сподіваюся, що всі ті плітки про тебе і Лівея…
– Брехня. Мерзенна, – Асарі скривився і слизеринець захихотів. – Не знаю, що в голові у Лівея, щоб таке придумати.
– Я так і знав… Побачимося ще, – Ян Лін підморгнув і зник за рогом.
– Яка різниця? – недбало відповів Асарі. Лівей вмить скоротив відстань і притис ґрифіндорця до дерев’яної шафки, від чого та небезпечно похитнулася.
– Що він тобі сказав? – Лівей стискав його плечі та гарячково намагався роздивитися щось у його очах.
– Нічого. Ти лякаєш людей, Лівей. Ян боявся навіть заговорити про тебе. Це я маю запитувати, що ти йому сказав?
Слизеринець вискалився, бо інакше цю посмішку не назвеш. Та вони всі на тому факультеті якісь навіжені.
– Нічого не казав. Він мене уникає, як і ти.
– Не дивно…
– Та якраз таки дивно. Дивно, що ти не кинувся шукати мене відразу.
– Якщо ти цього добивався, то це сама тупа, божевільна, огидна ідея, яка тільки могла прийти до голови, – Асарі сіпнувся в спробі вирватися з тісного контакту і Лівей відразу прибрав руки, сховавши їх за спину.
– Думаєш? Ти навіть сперечатися ні з ким не став. Просто ховаєшся.
– А як сперечатися? Ян Лін бачив, як я виходив з твоєї кімнати, і не тільки він. Чого ти добиваєшся?
– Зустрічі, яка не відбулася, але яка досі в моїх планах. Ти обіцяв.
Рейвенкловець вжався в стелаж позаду. «Зустрінемося тут на Різдво…» Ці слова досі сиділи в голові, боляче вгризаючись в мозок.
– Різдво вже пройшло, ти запізнився.
Лівей витягнув паличку і махнув нею так, що з неї посипалися мерехтливі вогники, які розлетілися навколо них. Над головою зависла омела, а зі стелі почали летіти сніжинки, які долітали до плечей і зразу розтавали.
– В пабі було б ефектніше, але тягнути тебе силоміць не стану, я не такий вже монстр, як ти собі намалював в голові.
«Треба записати на уроки трансгресії. А, точно, в Гоґвортсі це заборонено… Треба тікати… Мабуть…»
– Що ти задумав? Тобі було недостатньо?
– Ти винен мені кашеміровий светр… – Лівей наближався, поки Асарі намагався непомітно рухатися в сторону іншої шафи. – Шкіряні туфлі… Постіль… Піжаму…
– Ти хочеш грошей?
– Та нікуди мені не вперлися твої кнати. Залиш їх для «Солодкого королівства», – він поставив руку, зупиняючи таємну втечу Асарі. – Мене цілком влаштує поцілунок. Тільки з умовою.
– Які ще умови? Ти думаєш, я погоджусь на поцілунок з тобою?
– Хей, Асарі, ти спиш за гроші чи даєш навіть нужденним?
Регіт відбився від кам’яних стін коридору. Асарі просто пройшов повз, навіть не звернувши увагу. Чи хіба його вперше шпиняють в школі? В молодших класах його обзивали сиротою при живих батьках, в середніх – заучкою, але далі всіх пішов Гоґвортс. Він просто навчився відсторонюватися від навколишнього світу. Їм з часом обридне. Змінять свій фокус на якогось іншого нещасного, можливо менш витривалого, ніж Асарі.
– Поцілуночок від головної хвойдочки скільки коштує?
Світ просто бридкий, як і він сам…
– Ти ж навіть не дослухав. Умова: тобі має сподобатися і ми в розрахунку.
– Добре.
В один момент світ немов зупинився. Потрібно просто пережити. Перетерпіти і повернутися в свою комфортну бульбашку.
– Так і знав… – Лівей округлив очі і випрямився. – Що?
– Кажу – добре. Чи ти оглух, поки тріпався тут?
Асарі випустив з рук портфель, який приглушено стукнувся об підлогу, зробив крок вперед і потягнувся до Лівея, вхопивши того за лацкан піджака зі слизеринською емблемою. Він не хотів бачити його очі. Не хотів взагалі нічого бачити та відчувати. Потім разів сто почистить зуби й помиється…
Поцілунок не був схожим на той, що він пам’ятав. М’які губи не поспішаючи торкалися його, а не вгризалися так, наче бажали з’їсти тут і зараз. Асарі не зрозумів в який момент розслабився так, що дозволив собі схопитися за плече слизеринця, поки той притиснув його до себе так, що він відчував вібрацію від серцебиття через не один шар одягу.
Довгі пальці заплуталися в його білявому волоссі та воно чіплялося за перстень.
Щоб цього Лівея покусали піксі!
«Чорт візьми, мені подобається цей поцілунок!»
Він ніяк не може знайти схожості з минулим… Паніка не встигла накрити його з головою. Здається тепер зрозуміло, чому навколо нього стільки шанувальниць… і навіть шанувальників. Бо те, що він виробляв зараз язиком в його роті… Так багато книг прочитав, а ні єдиного слова не міг підібрати для описання того, що зараз відбувалося.
Безумство? Близько…
Потилицею він відчув гострі краєчки книг, а долоня слизеринця спустилася нижче спини. Лівей різко відсторонився, в його очах мерехтіли вогні, які Асарі бачив вперше. Навіть колір наче став іншим…
– А ти вмієш дивувати… Цим ти мені й подобаєшся.
Реальність повернулася до Асарі з такою швидкістю, що буквально вибила у нього землю з–під ніг. Серце билося аж в горлі, а долоні стали крижаними. Він був нажаханим. Поцілував… Хлопця…
– Асарі?..
– До завтра… До побачення… Бувай…
Рейвенкловець схопив з підлоги сумку і побіг так швидко, що ледь не збивав на своєму шляху стелажі. Чув, як в спину йому летіли прокльони від бібліотекарши, але не зупинявся. Просто біг. Якомога далі від бібліотеки. Далеко від Лівея... Бо хотів іншого.
Зупинився Асарі вже десь на сходах, які вели до вітальні Рейвенклову.
– Ну і довго ж ти сидиш в бібліотеці…
До нього спускався Ян Лін, тримаючи в руках якийсь пакет.
– Вечеря, бо тебе не було. Голодний? – хлопець широко посміхнувся. На сходах почулися кроки. Асарі схопив хлопця за руку і потягнув його в заглибину між сходами, яка сховала їх від очей незваних гостей.
– Ховаєшся від когось? – зашепотів Ян Лін.
– Шшш, – Асарі приклав палець до губ і прислухався. Кроки зупинилися, а потім стали наближатися.
Ян Лін схопив його обома руками за щоки та притиснувся губами в поцілунку, драпнувши своїми загостреними іклами. Від шоку Асарі завмер, а потім намагався відштовхнути чергового прихильника зазіхнути на його особистий простір.
– Асарі?! Ян Лін?! Що тут відбувається?
На них дивилася професор Масару – головна пліткарка Гоґвортсу серед вчителів і старших курсів – поки Ян Лін буквально навалювався на нього, а його пакет з їжею валявся на підлозі.
У них проблеми. А конкретно вони в Асарі. Знову. Колись цей навчальний рік закінчиться, але для нього, мабуть, раніше, бо він просто скинеться з Астрономічної вежі. Проблеми стали його основною любовною парою судячи з усього. А ще публічність. Якщо Масару розтріпає (а вона найперша буде бігти розказувати всім про те, що побачила), його життя стане ще нестерпнішим. Іронічно, що він вважав його таким до поїздки в цю довбану школу.
Як же люблю візуал, що ти підбираєш до кожного розділу 😍 А сам розділ дуже здивував, взаємодія Асарі і Лівея просто вогонь 🔥 Люблю таких самовпевнених поганців як Лівей😏 А Ян Ліна захотілося отак трішки придушити😤 Цього мені мало і чекаю продовження😊 Ну і як кожен з твоїх останніх творів - цей у саме серце ❤️