Пітьма, кістки та ніч

#G #А #Міні # Завершений #УкраїнськаМіфологія #Морана #Чорнобог

Стукіт кістки об кам'яну підлогу відлунням розлетівся навськими лабіринтами печер. Ціпок в блідій руці жалібно затріщав.

Чоловік, що лежав на підлозі припинив своє скиглення і завмер.

-Я не повертаю душі, - її очі зле блиснули, - в одне й те саме тіло.

Тіло біля її ніг затряслось у беззвучному плачі.

Аж чорні від багрянцю уста жінки презирливо вигнулись. Вона стукнула ціпком ще раз, вже легше, і пасма темряви, які до цього тремтіли по закутках, потяглися до чоловіка.

Він заверещав і почав відповзати. До звичного запаху холодної землі і моху додався ще запах нечистот.

Тріск кісток і м'язів. Останній крик застряг у нього поперек горлянки, коли її зламало.

Пітьма проковтула чоловіка, виплюнула начисто оббіловані кістки і задоволено облизалась.

Жінка нахилилась і підхопила одне з ребер. Розламала і зазирнула.

Гниль.

Вона хвилинку постояла отак, дивлячись, як чорна рідина починає скрапувати на підлогу, а потім відправила зламане ребро до решток його хазяїна і рушила по звивистим коридорах.

Ніби й любить, а носить гниль. Напівживий труп. Сміття людського світу.

Або живий, або мертвий. Вибір такий простий, а завжди ж хочеться два пеньки зайняти.

Думки текли в такт стукоту підборів.

Нарешті вона знайшла потрібні двері, штовхнула і потрапила під дощ срібного світла. Зорі, факели правського острогу, підморгували, блискотіли у шовково-чорних тенетах ночі і відбивались у темних очах жінки, нагадуючи про її походження.

У неї вже почала боліти шия від споглядання неба, коли ноги торкнулось щось м'яке.

Жінка всілась на підлогу і зарилась руками в чорну гриву. Таку саму чорну, як та ніч між зорями.

-Добривечір, коханий.