Серпанок над папороттю. Розділ 5

#G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання #УкраїнськаМіфологія #Пригоди #Романтика #СучаснеФентезі

На порозі стояв Северин. Він швидко оцінив ситуацію. Коли його погляд впав на закривавлену хустину в руках вчителя, у його очах промайнув непідробний жах. Хлопець миттю опинився поруч з дідом.

-Знову? – він пильно і з острахом дивився на Якова, ніби боячись , що той розсиплеться прямо тут і зараз.

-Не має чого хвилюватися. Скільки я тобі говорив. – вчитель Яків знову став тим бадьорим, повним сил і завзяття, чоловічком, ніби не захлинався власною кров’ю п’ять хвилин тому.

На Северина, схоже, це не подіяло.

-Я завтра ж відправляюсь по ліки. Вони ж закінчились, так?

- В жодному разі. Не завтра. – вчитель красномовно глянув на хлопця. – До того ж, ліків у мене предостатньо завдяки тобі.

Дівчина раптом відчула себе зайвою :

-Я напевно піду. Пізно вже. На добраніч.

-Звісно. І тобі, доню. Ґречно дякую. Ти сьогодні дуже вчасно проходила повз, але не порушуй розпорядку більше.

Лавінія посміхнулася у відповідь на це. Так. Вона знову порушує правила. Але сьогодні це виправдано.

Вже на повороті, який веде до Домівки Вивірок, її наздогнав Северин. Вона в розпачі задумалась над тим, чи взагалі дістанеться сьогодні свого ліжка.

-Я хотів подякувати. За діда. – його голос був злегка хрипким.

Місяць заховався за хмари, стало досить темно тому дівчина не бачила виразу його обличчя.

-Пусте. – Лавінія вже зібралась знову відновити свій шлях.

-Ні, не пусте. Тепер я твій боржник.

Вона різко зупинилась. «Я твій боржник.» Слова відлунювали в черепі. Раніше дівчина була б не проти почути цю фразу з його уст. Навіть дуже не проти почути, але обставини, в яких він сказав це зараз... Коли Лавінія допомогла Якову під час його нападу. Коли вона дізналася, що вчитель помирає. Це жахливо... Дівчина відчула себе дуже втомленою, ніби цілий день воду тягала.

-Ми квити. – вона згадала як Северин допоміг їй повернутися непоміченою. І, не чекаючи на відповідь, рушила додому.

Хатинка зустріла її темрявою. Всі вже лягли спати. Дівчина зайшла, намагаючись якомога тихше відчиняти двері, бо петлі пронизливо скрипіли від різких рухів. Вона заснула, щойно її голова торкнулася подушки, не навантажуючи себе тим, щоб роздягнутися.

Початок наступного дня видався дуже підозрілим. Лавінії здалося, що вчитель Яків на тренуваннях був менш вимогливий, ніж зазвичай. На обід їм перепало по додатковому млинцеві. І лише Лукаш вибився із цієї приємної закономірності тим, що відправляв чистити конюшні всіх, хто не вкладався у час, скачучи до того самого кривобокого дуба. Все це було дуже дивно.

Так чи інакше, але сьогодні Лавінія не відчувала себе такою втомленою. Северин на очі їй сьогодні не потрапляв. Яків був такий же бадьорий і веселий, як зазвичай. Отак і минув цей чудний день.

А в Домівці Вивірок ще не поспішали тушити свічки.

-Дівчатка, яка стрічка мені більше пасує? Зелена чи блакитна? – Зоряна приклала стрічки до свого білявого волосся, щоб наочно продемонструвати.

Зоряна - сусідка Лавінія та Весси. Може здатися, що вона занадто зациклена на стрічках, прикрасах і всьому подібному, але насправді вона хороша. Ну, може, ще дещо надто замріяна, але це не заважає їй кожного разу, стріляючи з лука потрапляти точно у ціль. Лавінія захоплювалась цим її вмінням, бо сама не могла похвалитися такою точністю через те, що її стріла частенько підскакувала вгору. Натомість, мало хто міг зрівнятися з Лавінією у бої на парних шаблях. А якщо вона ще й була у парі з Дарієм, то для супротивників це стовідсотковий програш. Якимось чином у бої вони здогадуються про майбутні рухи один одного, що дозволяє їм діяти більш злагоджено. Це робить їх тими, кого дуже важко перемогти.

Весса у відповідь на питання сусідки навіть не відірвала голови від сувою, який дав їй Яків, тому тепер відповідальність за цей «надважливий» вибір доведеться взяти на себе Лавінії. Дівчина, не перестаючи натирати блідо-сірий, майже прозорий камінець, який вчитель Яків звав калушитом, підвела голову на любительку стрічок.

-Гадаю, зелена. – кинула вона.

Зоряна знову приклала зелену стрічку. Потім блакитну. Напевно, нарешті, вирішивши, залишила блакитну.

Лавінія лише пожала плечима, мовляв: «роби, як знаєш».

-Вам не здалося дивним те , що Яків сьогодні нас пожалів? – сусідка відклала стрічки у скриню і застрибнула під ковдру.

Згадала вчорашній напад хвороби вчителя. Можливо, це є поясненням? Але в голос лише сказала:

-Може, просто подумав, що ми заслужили на маленький відпочинок.

Зоряна, яка, напевно, хотіла почути якісь плітки, незадоволено цмокнула і затушила свічку біля ліжка.

Вона посиділа над каміннями для подарунка батькові ще трохи і теж лягла. І залишилась лише свічка Весси, яка жадібно поглинала текст.

Лавінія прокинулась від того, що відчула, як хтось зав’язав їй рот тканиною. Вона розплющила очі і не побачила нічого крім темряви, яка просочувалась, крізь щільну тканину пов’язки.

Вона спробувала закричати. Дарма. Вийшло лише якесь нерозбірливе мукання.

Мозок відкинув залишки сну і почав страхітливо думати. Світла не видно, отже, ще ніч.

Раптом хтось схопив її попід руки і поволочили до виходу, судячи із скрипу дверей. Дівчина драпалась, сіпалась і виверталась як могла, але руки викрадачів, мов лещата охопили їх передпліччя, заважаючи зробити хоч щось. Що вони зробили в Вессою і Зоряною? У її грудях почав розпливатися страх, який заважав думати ясно, а ноги зрадницьки підверталися.