Серпанок над папороттю. Розділ 7

#G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання #УкраїнськаМіфологія #Пригоди #Романтика #СучаснеФентезі

Лавінії тоді було літ 11. Вони з батьком поїхали на північ Виру, щоб виконати замовлення. Тут було трохи холодніше, ніж вдома, хоча весь острів Вир – це холодне місце. Літо тут таке, як на континенті рання весна.

Їхній замовник – дуже багатий Тіньовик. Поки батько обговорював всі деталі, вона познайомилась із сином замовника – Ярошем. Маленьку Лавінію вразили його очі. Вони були кольору отих солодощів, що їй батько дарував на зимові свята. Коричневі, блискучі і дуже смачні. Хлопець на два роки був старшим за неї. Показав їй увесь їхній величезний дім. Вони швидко стали найкращими друзями. Але ось наближався час, коли робота батька йшла до завершення і їм доведеться їхати. Лавінія дуже засумувала. Такою знайшов її на східцях Ярош. Він сказав, що буде дуже часто їй писати і ніколи не забуде. Потім хитро посміхнуся і сказав:

-Ходімо. Маю сюрприз для тебе.

Заінтригована вона пішла за ним.

Вони вийшли на велике замерзле озеро. Куди не глянь – крига. Безмежна. Ніби тут враз зупинили час. Здавалось, їй нема кінця-краю. Небо плавно переходило в кригу, змиваючи межу. Від такої краси у Лавінії перехопило подих, а її великі медові очі блискотіли від захоплення.

-Гарно, правда? – Ярош вдихнув морозне повітря, яке сріблилося від часточок снігу, які потрапляли на сонячні промені. Дівчинка кивнула, все ще захоплено споглядаючи пейзаж. – Це моє улюблене місце. Я зву його Кришталевим озером.

Лавінії здалося, що кращої назви годі й шукати. Вона ідеально сюди підходила.

Раптом друг безстрашно ступив на кригу. Лавінія поспішила застерегти друга, бо не раз чула від дорослих про неслухняних дітей, які тікали на кригу, провалювались і тонули.

Хлопчина на це лише безтурботно махнув.

-Це у вас можна провалитись, а у нас ні. У нас крига набагато міцніша. Ось дивись. – він пострибав на одному місці. У дівчини загуркотало серце, так вона перелякалася за друга. Ярош це помітив й усміхнувся, – Страхополох ти! – він знову почав підстрибувати. – Ну, де тут можна провалитись. Глянь-но , крига міцна , мов мета...

Він не зміг договорити, бо крига під ним тріснула і Ярош миттєво зник. Лавінія кинулась туди, проїхавшись колінами по кризі. Знайшла руку друга і почала тягнути, але зісковзнула, і теж опинилась у воді. Холодній до болю у кістах, темній і дикій. Тоді вона зрозуміла, що крига, де б не була, завжди ламається.

Після цього дівчинка прокинулась уже в будинку Ярошевих батьків, що в них тато замовлення виконував.

Батько розповів , що вона три дні лежала з гарячкою.

Лавінія запитала про Яроша, а тато лише похитав головою.

Хоч батько її і запевняв, але в душі вона завжди думатиме, що Ярош загинув через неї. Якби Лавінія не погодилась іти, якби не пустила на лід, якби змогла витягти, якби, якби , якби..... Паскудне слово.

І ось Ярош стоїть перед нею. Ні, йому вже не 13. Це високий, статний юнак. Його риси обличчя загострились. Але його очі, кольору її улюблених солодощів були такими ж. Ну хіба що з ледь помітним рудоватим блиском.

-Ярош... – вона схопилась за стовбур дерева, бо, здавалося, зараз впаде.

-Лавінія, люба Лавінія! Як я мріяв побачити тебе знову. – одна мить і він вже біля неї. Хлопець обійняв її обличчя своїми долонями і дбайливо витер сльози, яких дівчина навіть не помітила.

Вона дивилась і не могла повірити, що це справді він! Що це Ярош! Ох, скільки років вона себе картала!

-Ти стала такою вродливою. – хлопець обійняв її. Дівчина трохи розгубилась.

-Як? Я думала ти мертвий?

-Живий-живісінький, як бачиш. Звісно, пригода на Рубіновому озері трохи підкосила моє здоров’я, але в цілому, я у чудовій формі.

До Лавінії не відразу дійшло сказане. Пил враження і сліпої радості спав. Кришталеве озеро. КРИШТАЛЕВЕ. Ярош би ніколи не сплутав. Перелесник це! Бісів син!

Перелеесник, налітник, літун або вогняний змій — у слов'янській міфології злий дух, що шкодить людям, набуваючи подоби їхніх близьких, уособлення небесних вогнів — метеорів і блискавок.

-Паскуда! - Вона грубо відштовхнула від себе юнака.

Перелесник зрозумів свій промах. На обличчі Яроша розпливлась зухвала, ядюча посмішка, яка виглядала абсолютно неприродною для друга, ніби її приклеїли. У Лавінії зачесались кулаки. Їй захотілось вибити Перелесника з образу Яроша.

Але Перелесник нарешті сам змінив свій вигляд і тепер все було на своїх місцях. Його посмішка в тому числі. Неприродно-жовтогарячі очі, мов два вуглики, пильно стежили за нею.

-Що ж, ти мене розкусила, любонько. Визнаю, мій промах. Розум смертних такий забруднений всіляким непотребом. Можна загубитись на раз-два. – він розправив свій червоний жупан, скидаючи неіснуючий пил.

Лавінія відчула, що він зачепив її найболючішу струну. Тепер її переповнювала неймовірна лють, мов незатухаюча ватра.

-Ах, ти ж вражий сину! Я тебе на шматочки поріжу оцим ось ножем! – вона рушила на нього.

-А ти зовсім не змінилась з нашої останньої зустрічі. Така ж запальна. Люблю таких.

Тепер ще й її щоки почервонілих від гніву і сорому, при спомині про це. Лавінія схопила його за комір і штовхнула. Перелесник не очікував такого і добряче гепнувся на спину. Руде волосся розкинулось на пухкому весняному ґрунті звивистими кучериками. Але здивування затопило його обличчя лише на мить, а потім знову розцвіла його ядюча посмішка. О, як вона хотіла її стерти!

Він хотів бува вже підвестися, але дівчина грубо притисла його ногою до землі.

-Будь обережний, Перелеснику. Я знаю, чого ти хочеш і тому ти цього ніколи не дістанеш.

Його мідні очі блиснули.

-Не будь такою впевненою, любонько. Ти сама скоро прибіжиш до мене.

Він провів кінчиками пальців по її нозі, яка притискала його до землі.

Це викликало хвилю відрази. Лавінія миттєво нахилилась і, схопивши його пальці, замахнулась кинджалом.

Але лезо розрізало повітря. Перелеснику вже й слід вихолов.

Вона з ним ще поквитається! Але потім. А зараз їй треба перепочити після цілого дня дороги і що-небудь з’їсти .