На дворі вже стояла смолиста ніч. В залі маєтку прислуга розпалила світильники на столах гостей і поставила нові свічки на позолочені люстри. Увесь настільний фуршет був давно “поглинутий” гостями. Срібні тарілки із родинним гравіюванням відбивали сонячних зайчиків. Шпажки від смажених осетрів попалили за для розваги. Порожні барильця з-під вина використовують як ударні інструменти, а пляшки в якості духових.
Більш терплячими були гості за правим столом, представники Старих домів, бо мов яструби споглядали за центральним столом, де засідали графська родина з боку молодого графа Дарія Лускача, разом із владарським подружжям з боку Ірії Тефовія. І їхній друг, представник Олігова - Бореслав О. Градський.
Маріус Старицький та Ельвіра Тефовія відчували ті погляди з правого столу, особливо був відчутне підлобне зиркання Степана Заполовича. Як його називала сама Владичиця.
“Виродок, породжений іншим виродком.”
І наче навмисно, щоб підтвердити цю тезу, цей старий тавр накинув на себе древній брунатний жупан, який був нещадно поїдений міллю, через що складалось враження про те, що його першим власником був дід Степана - Данил.
-Владичице Ельвіра!- крикнув Заполович, відкинувши прийнятне у присутності Владичиці вітання.
-Минула година, як винуватці свята покинули нас. Дозволю спитати себе від імені усіх гостей: Що ми тут робимо?-
“Нетерплячий, грубий, впертий. Справжній бик, але без рогів. І скоро дограється, що буде і без язика.” Ельвірі бажалось це сказати, прямо йому в його товсту морду. Затамувавши подих, вона встала зі свого стільця, прийнявши той факт, що вона знову переступила через себе.
-Пані Ірія та пан Дарій є очільниками сьогоднішнього застілля. І через це, було б грубо полишати оселю, навіть не повідомивши їх. Тому варто зачекати. Наберіться терпіння.
-Мені відомі правила поведінки, Ваша Високість.- таки згадав своє положення. -Не було потреби нагадувати про них.
-Деколи повторення основ є корисним, пане Заполович.- вона його зловила, змусила присоромити. Це її розрадило. Але у мить прийшло усвідомлення. “І нащо я те зміїне кубло зачепила. Вони ж мене до кінця вечора будуть діставати.”
-Міг щось і сам сказати!- Ельвірин шепіт був настільки тихим, що навіть Маріус не зміг почути, і далі попиваючи вино. Побачивши відсутність реакції, Владичиця продовжила перебирати пальцями на ручці стільця.
-Щастя молодим батькам!- викрикнув з-під лівого столу напрочуд веселий барон Теодор Їд.
-Хай дитятко буде гарним як її бабуся. Та сильним як її дідусь.- підтримав його компаньйон по діжці Тиміс Древлянич. На це усі підняли бокали та цокнулись із сусідами по столу, після чого кожен зробив один ковток.
Процес перервався через гуркіт дверей, з яких вийшов граф Дарій, одягнений у новеньку сорочку, але брюки ті самі, як і туфлі.
-Пробачте поважні гості.- сказав він ковтаючи кожне слово.
-Люба Ірія почуває себе трохи погано. При всіх своїх величезних плюсах, вагітність має і певні недоліки. Як і попсовані речі.- він ніяково засміявся та попрямував до свого місця за столом, жадібно вхопившись у вже захололу ніжку смаженої куріпки.
-Так, пригадую як моя Люба була вагітна нашим первістком. Вона одного разу так довго проблювала, я вже перелякався заходити у вбиральню, боявся побачу її тельбухи.- зала п’яних мужів вибухнула п’яним реготом. А Ельвіра якщо б могла, закотила б очі ще далі.
-Я тоді провідаю її. Їй зараз потрібен догляд.
-Ваша Високість. Повірте, кхм, Ірії потрібен спокій. Нехай відпочиває.- переконував Дарій, паралельно забивавши рот м’ясом та вином.
-Якщо наш юний граф буде так налягати, то скоро буде дуже схожий на свою бідолашну дружину.- Бореслав зазвичай стриманий, але часто любить покепкувати над кимось. Через це його і любить владарська родина, з ним вона не має притримуватись усталених норм поведінки між шляхтичами. Для Ельвіри ж пан Градський є гарним другом ще з часів її поїздки в Олігів.
-Я бачу, що ви чимось занепокоєні Ваша Милість.
-Це так помітно?- знала, що це так, але підсвідомо намагалась приховати це. Та Бореслава так просто не надурити, він на своїй посаді досить довго, щоб розуміти свого співрозмовника, деколи здається, що аж надто довго.
-Пробачте. Просто я не була готова до такого, жахливого дня.
-Не вибачайтесь. Ці погляди з правого столу. Я теж їх ловлю на собі. І відверто скажу, навіть працівниці на Квітневій вулиці мене так не оглядали.- вперше за вечір з вуст Ельвіри почувся хоча-б легенький смішок.
Вона взяла свій келих із червоним умістом всередині на дні та, закинула його над головою, випивши останні краплі.
-Я маю бути веселою, бо скоро стану бабусею, але...
-Але?
-Дайте добудувати думку.
-Пробачте.- вона насупила брови, намагалась знайти потрібні слова.
-Як подумаю, що чекає мою любу Ірію, в мене аж душа трясеться всередині.- її погляд був сфокусований на правий стіл.
-Усі ці, особи, тільки і чекають щоб принизити мене. Забрати ґрунт з-під ніг.- Ельвіра підняла келих на всю довжину руки, щоб дати зрозуміти прислузі, що треба “повторити”.
-Але ж у неї є люблячий чоловік. Він буде її підтримувати коли вона того потребуватиме, особливо після народження дитини.- у цей же момент Дарій перехопив прислужника який доливав Ельвірі та забрав у нього графин. Бореслав ніяково відкашлявся, а у Ельвіри знову блиснула усмішка.
-Я хвилююсь за те, що Ірії доведеться виправляти мої помилки.
-На жаль цього не уникнути, Ваша Високість. Така доля у кожного нового правителя, виправляти помилки свого попередника.
-Тут ви, на жаль, праві.- у неї перед очима проносились картини як вона розбиралась із документальними витримками після Другої кампанії, початою ще її батьком.
-А як ви справляєтесь зі своїми помилками, пане Бореславе? Ваші відрядження завжди були успішними. Має ж бути якийсь спосіб їх уникати. Поділіться своїм секретом, прошу вас.
-На жаль не можу, Ваша Милість, бо не маю. Все впирається у досвід.
-І як ви змогли назбирати стільки досвіду? Ми ж ровесники.
-Я старше ніж виглядаю. Якщо ж і був той секрет у мене, я би поділився з вами в першу чергу.
-Пре велико вдячна.
Так вони і проговорили якийсь час, перераховуючи свої найбільші помилки продовж дорослого життя.
-Є ще одна річ, до якої я ніяк не можу визначитись у ставленні до неї.
-І яка ж це?
-Що недогледіла Ірію, коли вона зблизилась з Іліасом.- Бореслав схилив голову у бік.
-Виходить, чутки правд...
-Я маю ще один тост!- викрикнув Степан Заполович, перечіплюючись об дідівський жупан.
-Пане Дарій.
-Га?- а молодий граф за це короткий час вже став нагадувати вареного рака.
-Хай вам завше буде всміхатись удача! Нехай вам оминають різні нещастя. Та брехливі чутки.
-Оооох. Дякую Степане. Оце гарні побажання. Дяка.- Дарій намагався встати зі свого стільця та ледве зміг обпертись на власні ноги, а обійшовши стіл, забув відпустити скатертину, що ледве не призвело до її підпалу від упалого світильника.
-Спасибі усім вам, що прибули сюди. Ірія була тааааак щаслива, коли побачила своїх батьків. Ледве на голові не стрибала.- його хитало як буйок на водній поверхні. Шкірив обличчя від вуха до вуха. Погляд тікав з однієї точки на іншу. І усе це домішувався сміх шестирічної дитини.
-От ви про чутки правду сказали.- пробурмотів він скрізь зуби.
-Скіки всякого говорять, шо страх!
-Добре Дарію, ти сьогодні достатньо випив. Час вже пізній. Йди відпочинь.- голос Маріуса був крижаним.
-Справді, та було б дивно спати там в моєму стані, татку!- Дарій роздався віслючим реготом від якого у більшості гостей стало зле.
-Владичице. А скажіть мені будь-ласка: Як там Іліас поживає, а?- він вклав у це питання весь свій сарказм, який тільки міг з себе видавити.
-Просто Ірія бажала його бачити, але при найдивакуватіших обставинах...- він опустив руку в кишеню від брюк та дістав зіжмаканий шмат паперу, який раніше був листом. -Лист так і не дійшов.- Ельвіра не відводила обличчя від Дарієвого погляду.
-Ви знали про це!
-Про що саме я мала знати?- її голос ледве тремтів, але цього ніхто не помітив, окрім Бореслава.
-Про те, що Моя Ірія, хотіла побачитись з цим, змієм!- на початку його голос був тихим, а потім все наростав.
Він розгорнув той лист. Без печатки, ба навіть підпису. Ельвіра вчепилась руками об ручки стільця, та дихання лишалось рівним.
-Дорогий Іліасе!- уїдливо почав граф.
-Попри нашу минулу розмову, яка закінчилась сваркою, я дуже рада побачити твого листа...- його дихання порідшало, а з ніздрів здавалось ось-ось піде дим.
-Твої звитяжні вчинки досягли навіть Старого міста у Зеленій гавані. А в Елекціарських коридорах добре відомо про любов твої співвітчизників до тебе.- з боку правого столу почулись фиркання.
-Як ти знаєш, з Дарієм ми маємо певні.., розбіжності по деяким питанням і не завжди можемо їх вирішити. Та попри все, ми разом, задля збереження миру.
-Я знаю, що у минулому ми розділяли усе,- вимова Дарія ставала переривчастою. - Смуток, гнів, сміх, та навіть… любов...
-Але наразі, я прошу тебе не повертатись сюди. Я знаю, що ти завжди допоможеш і прийдеш на поміч, якщо того попрошу. Але тільки не зараз, доти, поки у мене росте під серцем наша дитина!- на останніх словах він зірвався на крик від якого здійнялась уся зала з гостями.
-Нашу, дитину!- повторив він, вирячившись на Ельвіру і рвучи на собі сорочку, під якою були свіжі садна, порізи та синці поряд зі старими гематомами.
-Як це розуміти, Владичице? Хоча знаєте, по цимбалам. Ваша шльондра-дочка ніколи мене не кохала! Лише за цією зміюкою облизувалась.
-Ще одне слово Дарію і позбудешся голови!-Маріусом оволоділа чиста лють, лють яку він давно не відчував. Він був готовий дістати меча та виконати свій вирок просто на місці. Ельвіра ж ледве трималась на ногах, але не впала. Не хотіла давати Дарію такого задоволення. Та її внутрішня рівновага дуже швидко руйнувалась, коли вона дивилась на ті незчисленні рани на тілі Дарія.
-Цей вираз можна трактувати по іншому, графе Дарій.- втрутився Бореслав, непомітно підтримуючи Ельвіру за лікоть.
-Вона мала на увазі вашу з нею дитину. Я впевнений, що пані Ірія не дозволила б собі такого свавілля, як злягтися з тим, з ким вона не одружена.- логіка Ельвіри згоджувалась зі словами Бореслава, та всередині вона розуміла, що це малоймовірно.
-А вам це звідки може бути відомо, шановний представнику?- виринув Степан Заполович. Ельвіра і Маріус воєдино відчули пекельний вогонь у себе всередині.
-Ви стверджуєте, що пані Ірія не дозволила так вчинити з паном Дарієм, так?- його висловлення були схожі на вирази хронічного п’яниці. Ще більш гидко ставало на нього дивитись, коли розумієш, що він не торкався алкоголю з самого початку.
-Тоді гляньте на ліво, сподіваюсь, що ваша думка зміниться.- Ельвіра вдихнула у повні груди. Вона неодноразово чула критику до неї з теми, що вона вийшла заміж за котодлака. Особливо її зачіплювали чутки про Ірію, коли вона ще та була в утробі.
“Ось я і знайшла тебе, чорнослов...”
-Продовжите базікати пане Заполович - вийдете звідси зі своїм брехливим язиком у себе в руках.- вона змогла витримати рівність у голосі. І це спрацювало так, як того і хотіла. Навіть Маріус перелякався від такої сталевости, а Бореслава потішило.
По залі пішло відлуння від плачу і сміху. Всі вдивлялись у темні закутки, намагаючись визначити джерело звуків. Та з тремтінням прийшло розуміння, що вони походять з самого центру кімнати, від сидячого на колінах та скрученого Дарія, який мимрив собі під ніс.
-Кожен день вона варнякала про нього, без перепину! Вона мене не бачила. Для неї я був непомітним. Нічим!
-Як вона посміла? Забула хто вона? Бруднокровка! Вона без мене ніщо. Її ніхто більше не любив! Вона нікому не потрібна... не потрібна...- після останнього речення у Ельвіри, Владичиці Півночі та Півдня, світлом Ельфійського світанку, вперше у душі пробіг крижаний холод.
-Чому вона не слухала? Чого завжди опирається? Краще б сиділа та слухала.
-Я не хотів цього. Вона сама винна, що впала. Це була випадковість, дурна випадковість...- потім, що було графом, скрутилось пульсуючим клубком безформної маси посеред зали.
Ельвіра бігла, ледве тримавши спідницю своєї чорної на пісочному сукні. Її очі ледве ловили силуети світильників, запалених у коридорах. Вона втратила контроль, дихала важко, бо відчувала задуху, кожен удар серця бив дзвоном у голові, і він ставав все сильнішим, коли бачила наближення до спальні, де має бути Ірія. Владчиця не чула вмовляння свого чоловіка, була до них глуха.
Перед ними стали широкі дубові дерева, в щілині між якими світило світло, яка час від часу чимось затулялась. Ельвіра відчула ком всередині горла, як він ставав все більшим, перегороджуючи прохід повітрю. Хвилина відчувалась годиною. Ельвіра та Маріус не промовляли ані звуку, боялись. Картини в голові Владичиці міняли одна одну кожну мить, не давши їй і миті спокою. Та коли невідома сила, яка не давала їм пройти далі зникла. Самовладання потроху поверталось, але ледь-ледь допомогло штовхнути двері, на ручці якій стікала червона пляма.
Спальня була в руїнах. Шафа була перевернута та лежала на ліжку. Постіль же була зіпсована у чорно-багряних плямах. На узголів’ї були такий самий підтьок як на дверній ручці, тільки більший, набагато.
Посеред кімнати, де були раніше два стільця з шкіряною оббивкою та столик. Стільці були розкинуті по різним бокам кімнати, столик поламаний навпіл. Замість нього була Ірія, з перев’язаними за спиною побитими руками. Каштанові кучері, які дістались їй від мами, зліпились та засохли у кривавий ком волосся. На дитячих очах, отримані від тата, посиніли від незчислених ударів по ним. А шия, яка була гарнішою за лебедину, була зламана від мотузки, підвішену за гак для люстри.
Тоді, у ту ніч, світлого світанку більше ніколи не з’явився, лише крик матері та батька, втративші своє любе дитя...