Відлуння кроків відбивалося від кам'яних стін і розносилося по всьому приміщенню крипти. Протяг від прочиненої брами пройшовся вздовж колон, торкаючись кожної витесаної з каменю фігури. Прикриваючи долонею вогонь, Ейнар зосереджено дивився на свічку у власних руках. Полум'я танцювало від його подиху, вихиляючись та торкаючись пальців, проте він не відчував впливу вогню. В голові панував повний хаос, плутаючи думки. Пройшло кілька хвилин, перш ніж він підняв очі, роздивляючись скульптуру прямо перед собою.
Після стількох років, пам'ять починала зраджувати і образ ставав дедалі розмитішим. Але щоразу, коли хлопець опинявся в крипті, якісь спогади виринали з глибин підсвідомості, відновлюючи втрачені елементи. Холодний камінь досить добре передавав загальні риси зовнішності. Простягнувши руку, Норст торкнувся уміло витесаної скульптури. Від раптового подиху вітру, що увірвався крізь браму і торкнуся обличчя Ейнара, на секунду здалося, що він тут не один, але сіверянин навіть не обернувся. Полум'я свічки знову хитнулося, і тіні затанцювали, витягуючи силуети по нерівній поверхні стін до самого склепіння стелі.
Ейнар трохи нахмурився, розглядаючи таке знайоме обличчя, що тепер ніби вкрилося товстим шаром кам'яного пилу, назавжди залишаючись таким. Такі ж очі, ніс... Час зупинився для того, хто зображений на скульптурі. Як і передбачила чаклунка, Варді помер ще до сходу першої зірки, так і не прийшовши до тями. Для Ейнара ж його смерть стала початком нових випробувань. Сім років минуло з того дня, а почуття провини нікуди не поділося, пускаючи своє коріння глибоко в думки хлопця. Щоразу повертаючи в той злощасний день, коли стався напад.
Ренгволд був сам не свій від горя та люті після смерті спадкоємця. Він плекав свою ненависть і охоче виливав її на всіх навколо. Звісно, левова частка діставалася саме Ейнару. Але дедалі частіше і з вуст звичайних мешканців Колду можна було почути про запальний норов лорда. З рештою, за Норстом-старшим закріпилася слава скаженого лорда, що зовсім не додавало йому поваги в очах мешканців півночі.
Пам'ять в черговий раз відкинула Ейнара назад у часі, повертаючи до важкого періода.
Та зима, після першого нападу, дійсно видалася дуже важкою. Настільки, що в якийсь момент хлопчик думав, що весна ніколи не настане. Й надалі поверх білого сніжного савану, земля буде вкриватися попелом від поховальних багать. Напади продовжилися. Колд пережив ще кілька великих битв з монстрами, аж поки ситуація трохи не стабілізувалася. Та це не єдина біда, що спіткала холодні землі. Люті морози, голод та хвороби забрали з собою багато життів, поставивши питання виживання для сіверян на перший щабель. Липке відчуття страху постійно переслідувало, простягаючи свої щупальця, намагаючись затягнути його в пітьму, воно стало його нічним кошмаром. В якому маленький Ейнар часто бачив тих тварюк, що напали на Варді та власне спотворене відображення, яке він бачив у дзеркалі. Він виглядав точно як монстр, і боявся якось прокинутися схожим на ту істоту. Проте, коли він врешті наважився ще раз поглянути на себе, таємничого дзеркала не було у покоях Ренгволда. Пізніше хлопчик вирішить, що його взагалі не було, а те видіння виникло наслідок хвилювань у ті дні. Проте жахливий монстр, котрий дивився на нього з блискучого скла ще довго буде переслідувати його у снах.
Норст хитнув головою, проганяючи спогад, що повстав перед очима, та сфокусувався на витисаній з каменю фігурі брата. І поки почуття провини не почало душити, він поставив свічку на розкритій долоні скульптури, котра була рясно вкрита плавленим воском. І не промовивши ні слова, поспішив покинути крипту. Він не озирався, наче боявся, що випадково стане свідком чогось потойбічного. Йому було неймовірно важко тут знаходитися, та попри це, наче знущаючись над собою, він приходив в крипту кожного дня вшанування. Тільки зараз робив це сам, ще вдосвіта, аби не зустріти когось з мешканців замку. Бо почувався уразливим під гнітом власних переживань, котрі щоразу облітали його думки, щойно він опинявся серед поховань, де були його близькі.
Небо тільки почало світлішати, але Колд ще міцно спав. Заморозки ще сковували землю, розстилаючись під ногами легким білим пилом. Десь над лісом пролунав крик хижого птаха, але одразу ж стих, розвіюючись в передранішній тиші. Холодне повітря увірвалося в легені, і змусило Норста прискорити крок, залишаючи крипту позаду. Ейнар знав, що повертатися у власні покої немає жодного сенсу, адже сон давно зник, а залишатися наодинці з власними думками – погана ідея. Тому не роздумуючи довго, рушив на тренування. Це завжди заспокоювало та змушувало мерзенний голос сумління замовкнути. Біль в тілі та м'язах після тренувань став задоволенням, адже це добре відволікало. В якійсь мірі він став залежним від цього і весь вільний час проводив відточуючи бездоганні удари. Аби лише не потряплати на очі батька та не поринати у власні переживання, котрих було достатньо.
Зараз, поки погода ще була не стабільною, діти й далі тренувалися в нижньому залі замку. Але щойно весна стане повноправною правителькою, заняття продовжаться на подвір'ї, або біля конюшень. Після початку вторгнення монстрів на територію Колда, військова підготовка значно зросла. Перший напад був неочікуваним, він шокував. Ніхто не уявляв, що таке станеться, люди були перелякані та розгублені, і коли потвори зайшли в місто, то була справжня паніка. Жителі ховалися хто де: в підвалах, будинках, і в крипті, адже та була одним з найбільш безпечних місць. В той день загинуло багато селян, багато отримали поранення. Але після, коли перший шок минув, сіверяни об'єдналися. Патрулі було посилено, а пізніше, з'явилися дозорні і ближче до холодного лісу, де була збудована вежа. В перший рік було кілька нападів, проте з кожною атакою, відбивати супротивників ставало дедалі легше. Воїни були гарно навчені, і навіть був сформований спеціальний гарнізон стражів. Це були сильні та вправні юнаки, які показали себе з найкращого боку під час тренувань.Попри небезпеку і загрозу життю, багато хто з хлопців хотів потрапити саме до того гарнізону. Ейнар, також міг би зайняти місце серед них, але ще не сягнув необхідного віку. І Ренгволд наврядчи одобрив би його кандидатуру. І причина не в тому, що фактично Ейнар залишився єдиним спадкоємцем, Норст-старший швидше призначив би на цю посаду одноглазого Гейерта, ніж власного сина.
Опинившись серед зброї Ейнар розслабився. Пальці пройшлися руків'ям тренувальних палиць. Серед парубків його віку, йому не було рівних в бою на мечах. Проте зараз хотілося чогось іншого, та і він вже давно виріс з тих дерев'яних мечів для вправ, віддаючи перевагу справжній сталі. Сталь не пробачає помилок, вона не дозволяє розслаблятися. Але зараз погляд зупинився на колчані зі стрілами, і не вагаючись, хлопець вихопив одну з них.
Вже за хвилину тихий свист пронизав повітря тренувальної зали, а глухий удар став фінальним акордом. Стріла не потрапила в центр мішені, і Ейнар хмикнув під носа. Ось в чому ще треба тренуватися, аби сягнути досконалості, так це саме в стрільбі. Іноді дальній бій стає вирішальним, зберігаючи життя союзників. Тому хлопець зосередився, і повільно видихнув, перш ніж відпустити тетиву. Одна за одною стріли по черзі влучали в намальоване на дошці вуглем коло. А такої очікуваної розради все не було. Ейнар прикрив очі, знову зосереджуючись на власному диханні. Лук приємно лежав у долонях, тому відтягнувши тетиву Норст готовий був зробити останній постріл. Аж тут збоку почувся якийсь звук, і він різко розвернувся, випадково випускаючи стрілу у бік шороху. Все відбулося так швидко, що він просто не встиг навіть змінити напрям.
Переляканий вскрик наповнив приміщення. Дівчина відсахнулася вбік, і перечепившись впала. Гуркіт від падіння та розсипаних дров звучав ніби грім у порожній в цей час залі. Серце Ейнара пустилося галопом, адже на мить він подумав, що ненароком вбив людину. Як би не було, але він ще ніколи не позбавляли життя. Тому щодуху кинувся в бік жертви, відкинувши лук на підлогу. Дівчина, на щастя, не була мертвою. Величезні очі були наповнені страхом, а сама вона була блідою наче той самий підморозець, що торкнувся землі. Стріла застрягла в одному з дубових обрубків, рятуючи від непоправної помилки.
– Гей, ти в порядку?
Ейнар швидко оглядав дівчину, що й досі тремтіла від страху. Вона була схожа на перелякану лань. Такі ж величезні очі. Руде хвилясте волосся трохи ростріпалося, а на носі та щоках виднілися веснянки, що на контрасті з блідою шкірою зараз здавалися надто яскравими. Він одразу ж впізнав її, адже часто бачив дівчину. Вона було донькою однієї з кухарок, і з раннього дитинства вчилася прислуговувати родині Норстів. І не дивлячись, що вони були майже одного віку, проте якось ніколи і не спілкувалися. Напевне, через те, що Ейнар майже завжди був зайнятий тренуваннями.
– Т-так, я в порядку.
Тоненький голосок так підходив юній дівчині, що Норст трохи ніяково кивнув, відчуваючи якусь розгубленість. І одразу ж поспішив насупитися, аби виглядати більш мужньо.
– Совсім здуріла так підкрадатися. А якби я ненароком вбив тебе? Що ти взагалі тут робиш о такій годині? Шпигувала за мною, зізнавайся?
Дівчина так розгубилася, що лише кліпала очима. На блідій шкірі проступив рум'янець, трохи ховаючи веснянки, і вона поспішила скоріше встати, та втекти подалі. Остерігаючись, що ця зустріч принесе їй тільки безліч проблем, адже вона дуже добре знала про запальний характер Ренгволда. Тому одразу ж подумала про те, що і його син, міг би цілком унаслідувати схильність до жорстокості. Майже все своє життя Іда провела тут, в стінах замку. Непомітною тінню вона слідувала за матір'ю і старалася не потрапляти на очі лорду. Суворий чоловік, що постійно на всіх кричав, лякав її до божевілля. Та і від матері вона встигла отримати безліч настанов, що треба триматися подалі від Норстів. Виконувати свою роботу і бажано бути невидимкою, аби не отримати покарань. Офіційно служницею вона стала нещодавно, хоча допомагала і раніше.
– Вибачте, я піду.
Підхопивши оберемок з дровами, дівчина не піднімаючи погляду поспішила втекти. Вогняні пасма додавали їй загадкового вигляду.
– Отже, я мав рацію?
Ейнар схилив голову на бік, розглядаючи постать перед собою, наче зважував, як можна вивести дівчина на діалог.
– І зовсім я не шпигунка. Я не знала, що в цей час тут хтось є.
Вона кинула ці слова з викликом, наче сам Норст винен, що опинився тут невчасно. І схаменувшись, поспішила зщезнути, втікаючи на безпечну ділянку, де відчувала себе найкраще – кухню. Така поведінка могла б коштувати служниці занадто дорого, якби на місці юного лорда опинився його батько, проте молодший Норст вирішив ніяк не реагувати на такі слова. Та і було в цій фразі досить інтригуючого, адже зазвичай ніхто не дозволяв собі такого. Хлопець не зводив очей з фігури дівчини аж поки вона не зникла з поля зору.
Тренування продовжилося, проте думками юний лорд був далеко, щоразу повертаючись до тих величезних переляканих очей навпроти. Було прийнято рішення на якийсь час відкласти стріли, та повернутися до звичного меча. Льняна сорочка липла до тіла, але він продовжував випробовувати себе, додаючи все більше навантаження. М'язи горіли, але цього здавалося мало. Крок вправо, випад і удар, що пронизав тренувальний мішок наскрізь.
***
Крок право, випад і удар. Меч супротивника відлетів вбік, залишаючи чоловіка обезброєного. Хельга переможно посміхнулася і відкинула пасмо волосся, що прилипло до чола. Генрі посміхнувся, з гордістю дивлячись на доньку. Вона і справді швидко вчилася. І колись незграбні випади змінилися граційними рухами, які виглядали як бойовий небезпечний танок, в якому юній Фреір не було рівних. Досить довго їх зайняття були таємницею, проте, коли Хельга була змушена повернутися до справжніх наук, довелося щось вирішувати. Тоді лорд Нааса прийняв рішення зробити заняття доньки офіційними. Дехто з ради лорда спочатку скептично поставився до такого, але суперечити правителю напряму ніхто не став. Окрім занять на мечах, Хельга ще вчилася стріляти з лука та їздити верхи. А всі насмішки з цього приводу були швидко присічені. Коли розмови та плітки стали докучати, лорд звернувся до підданих з промовою, де нагадав історію заснування Нааса, де розповідалося про сміливу воїтельку, яка вподобала землі на півострові Прат, та стала однією з засновниць королівства.
Генрі досить часто навідувався на заняття Хельги, спостерігаючи за її успіхами. І звичайно, був поряд і в хвилини невдач, коли дівчинка плакала від образи, коли щось не виходило. Вона була надто впертою, але інколи ця впертість грала проти неї самої.
Кивнувши наставнику, лорд вийшов на балкон. Сонячне проміння вже встигло нагріти кам'яні перила, і коли Фреір торкнувся їх, тепло приємно зігріло долоні. Прикривши на мить очі, він вдихнув просочене ароматами молодих трав повітря. Після сезону зимових штормів, нарешті вітер вщух, а темні хмари дедалі рідше нависали важким куполом. Зміна сезонів принесла полегшення, адже буревії, що цього року панували на східній частині півострова Прад встигли наробити біди, і всі думки лорда були зайняті тим, як відновлювати поселення. Найгіршою ситуація виявилася на узбережжі, де було затоплено та знищено житло більше ніж десятка невеличких поселень.
Розплющивши очі, лорд обвів поглядом володіння. Прогріта теплим промінням земля оживала. Перші трави росли майже на очах, і чоловік міг заприсягнутися, що ще кілька днів тому, на місці де зараз зеленіла галявина, була розмита дощами сіра земля.
По лівий бік простягся високий мур, що захищав не тільки від можливих нападів, але і став перешкодою для пронизливих вітрів взимку. Внизу, на подвір'ї, кипіла робота. Загони робітників перевіряли систему підземних ходів після паводків. Щорічна важка і небезпечна праця інколи забирала життя тих, хто ризикував спускатися в підтоплені тонелі, але без цього не можна було, адже все королівство, фактично було об'єднано таємними переходами.
– Батьку? – Хельга випорхнула як пташка.
На щоках дівчинки красувався рум'янець, після активних занять, білосніжне волосся так і вибивалося з коси, прилипаючи до спітнілого чола. Але очі дівчинки горіли радістю. І Фреір посміхнувся у відповідь.
Важко було признавати це, але його маленька бешкетниця донька надто швидко дорослішала. Риси обличчя потроху змінювалися, і вона все більше була схожа на матір. Хіба тільки попелясто-біле волосся дісталося їй по батьківській лінії.
В приміщенні почулися кроки, а потім двері не голосно стукнули, оповістивши, що наставник пішов. Генрі зітхнув, адже бачив піднесений стан дівчини і розумів, що попереду їх чекає важка розмова. Хельга дорослішає, і скоро повстане питання заміжжя. Рано чи пізно їм доведеться приймати це рішення. Адже їй чотирнадцять, і це означає, що вже в найближчий час вона повинна буде заключити союз.
Легкий порив вітру приніс з собою аромат прогрітої землі, та лорд південних земель точно знав, що ця ідилія оманлива. Навіть зараз відчувалася ледь помітна паркість, що неодмінно принесе з собою дощ. Хай поки на небосхилі немає дощових хмар, проте все може змінитися. Характер доньки був таким самим. Вона була немов стихія, що була вільною в прояві своїх емоцій. Інколи Генрі відчував і свою провину в цьому, адже переживав, що подібна поведінка в подальшому не стане союзником для майбутньої правительки. І чим більше часу йшло, тим ця думка здавалася важчою.
– Як заняття? – почавши з далеку, Фреір знову кинув погляд на горизонт, де стояло легке марево, віщуючи наближення грози.
Хельга лише знизала плечима та досить спритно заскочила на перила балкону, абсолютно не побоюючись випадково впасти. Перекинувши ногу, вона по дитячому посміхнулася, ледь стримуючи вир емоцій від недавнього поєдинку.
– Сьогодні ми пропрацювали різні види атаки. А ще, Хеммінг показав як можна відбити випади супротивника, коли він має перевагу в два кроки.
Хельга с таким захопленням розповідала про тренування, що її очі світилися непідробним щастям. Активно жестикуючи вона яскраво оповідала про власні перемоги. Генрі посміхнувся, адже старша донька була так схожа на нього в дитинстві. Скільки сивого волосся вона додала бідолашній Біргітт.
– ... А потім вибила його зброю з рук. – з гордістю закінчила розповідь дівчинка, розправивши плечі.
– У тебе справді добрі успіхи. Думаю, послуги Хеммінга нам скоро більше не знадобляться.
Хельга розгублено кліпнула очима, і тільки відкрила рота, аби засипати лорда запитаннями, як він поспішив пояснити, попередивши цілий вирій питання, які б неодмінно посипалися на нього за секунду.
– Бо ти вже досить вправно володієш мечем, не гірше наставника. Думаю, Хеммінг вже дав всі знання, якими володів.
Дівчинка хотіла посперечатися, але від думок її відволік гуркіт грому вдалині, там де над скелями почали збиратися хмари. Марево, що парким повітрям окутало Наас, не віщувало нічого доброго. Генрі зітхнув, бо зміна погоди наразі була абсолютно невчасною. Але наближення грози не дивувало.
– Насправді, я питав не про ці заняття, Хельго. Я знаю, що в цьому у тебе немає конкуренції. Але мене бентежать інші дисципліни, які, вочевидь, для тебе не настільки важливі.
Гарний настрій дівчинки вмить розчинився, а радість перемоги тьмянішала на фоні невдач та зауважень від викладача. Сьогодні вона вчергове отримала догану, бо знову сплутала імена історичних постатей. Та ще й в такий день, адже сьогодні була перевірка знань.
– Важливі. Просто я не розумію, навіщо постійно завчати імена тих, хто вже давно помер. Це було двісті, а то і більше років тому. – Юна Фреір нахмурила брови, відвертаючись від пронизливого погляду батька.
Генрі в черговий раз зітхнув. Він, коли був дитиною, задавався тими ж питаннями, і тільки в старшому віці зміг цілком усвідомити важливість певних наук, які здавалися зовсім не цікавими.
– Хто не знає минулого, той не має майбутнього. Не можна писати власну історію, якщо не знаєш історії тих, хто жив на твоїй землі раніше.
Хельга тільки хмикнула під ніс.
– Все я знаю. Просто переплутала імена.
Лорд південних земель мовчав кілька хвилин, підбираючи слова, перш ніж заговорити знову.
– Я все одно пишаюся тобою. Навіть, якщо ти плутаєш імена. – Теплі нотки у його голосі, повернули спокій, і дівчинка знову поглянула на батька, – Але твоє навчання добігає кінця. Ти дорослішаєш, Хельго. І рано чи пізно постануть важливіші питання.
Щось у цій розмові вже не подобалося дівчинці. І недобре передчуття зав'язалася ниткою навколо її шиї, збиваючи дихання. Час йшов, і з кожним днем, з кожним місяцем вона все більше розуміла, що час, відведений на безтурботне дитинство минає, втікає крізь пальці. Так, вона вже не була дитиною, проте відповідальність, яка тиснула на неї з усіх боків лякала.
– Я розумію, що колись стану правителькою Нааса. І пам'ятаю про це.
Вона розвернулася, зістрибнувши з перил, і випрямилася, вирівнявши спину. Її слова були серйозними та спокійними, з долею прийняття. І Генрі, напевне, вперше побачив в ній не маленьку дівчинку, а дійсно усвідомлену особистість. Це було дивно, адже ще кілька хвилин тому, вона здавалася зовсім безтурботною. Такою, якою він звик її бачити. А зараз наче вже доросла, і коли це сталося? Адже Фреір ще пам'ятав, як тримав її зовсім крихітну на руках, радіючи першим перемогам.
– Добре, що ти усвідомлюєш це.
Лорд хотів продовжити розмову. Те, про що він мусив поспілкуватися з донькою тиснуло на нього і здавалося тягарем. Адже час швидкоплинний, і рано чи пізно повстання питання не тільки наслідування влади, але і союзів. Так, чи інакше, Хельга скоро досягне того віку, коли буде необхідно приймати рішення. І як би він, як батько не відкладав це питання на потім, постійно це не може тривати.
Роздуми Генрі порушив хлопчина, що практично влетів у тренувальну залу, ледь не вдарившись об двері. Судячи з пов'язки трохи вище ліктя, він був посильним. Хлопчик, на вигляд років десяти, так поспішав, що захекався, і зараз стояв посеред кімнати спираючись руками об коліна, глибоко і рвано дихаючи. Але коли його погляд зупинився на лордові, він одразу ж опустився на коліно, схиливши голову, і тоненьким дитячим голосом почав говорити.
– Вибачте, Мілорде! Не хотів переривати вашої розмови. – Хай він і намагався здаватися більш серйозним, але його червоні від сорому щоки та величезні очі, видавали хлоп'ячість, – Але це терміново! Радник Інрегерд щойно отримав листа і послав сповістити вас.
Ще кілька разів вклонившись, хлопчина так само стрімко вибіг з приміщення, залишаючи похмурого лорда з донькою. Очевидно, справа була терміновою, бо радник посмів відволікати його, не дочекавшись до вечірньої наради. Десь далеко знову загуркотіло, а в обличчя вдарило потоком вітру, що потроху наростав, передбачаючи початок бурі. На зміну задусі прийшов прохолодний порив, що приніс із собою запах вологої землі.
Поглянувши на доньку, Генрі кивнув, завершуючи їх розмову на якийсь час, і поспішив вниз, де його вже напевно чекав радник. Кілька служниць, низько вклонилися, побачивши лорда і поспішили зайнятися власними справами. Зала нарад була в іншому крилі замку, що були об'єднані між собою довгим тонелем під землею. Жар від смолоскипів торкався шкіри, і без того розігрітої за день сонячним промінням. Фреір трохи послабив ворот на нижній сорочці, ніби тепле повітря могло хоч трохи остудити його тіло. Але навіть при вищій спеці він не міг дозволити собі більшої вольності. Він лорд, а не селянин, який може розгулювати в одній сорочці, або і взагалі без неї. Тому поправивши жовтий жилет, що був пофарбований за старовиною технологією в Наасаі, підняв підборіддя. Навіть зараз, с плином років, він виглядав майже так само як і раніше. Сивина була майже непомітною на білосніжних пасмах. І хоча зморшки стали глибшими, це зовсім не псувало зовнішності чоловіка.
Минувши тонель, Генрі зупинився біла масивних різних дверей лише на хвилину, аби заспокоїти дихання після швидкої ходьби. Двері неприємно скрипнули, і лорд відмітив про себе, що потрібно дати наказ, аби петлі змазали. Зала для наради була невеликою і знаходилася трохи нижче основних поверхів. Але розташована так, щоб в разі небезпеки можна було швидко перейти майже в будь яку точку замку, або навіть вийти за його межі. За різною дерев'яною панеллю на протилежній стіні від входу, де майстрами було зображено велику карту об'єднаних земель, знаходився таємні двері до підземних ходів. Вікон не було задля безпеки, а світла від свічок та смолоскипів вистачало для того, щоб читати послання, або вписувати відомості та накази. Біля однієї з стін була розташована довга полиця, де зберігалися сувої з різними записами. Великий кам'яний стіл по центру займав досить багато місця. По периметру стільниці були вирізані найважливіші постулати та заповіді південного королівства, формуючи майже безперервний текст. А навколо стола стояли стільці відповідно до кількості радників. Саме тут приймалися найважливіші рішення.
Окинувши поглядом приміщення, Генрі відмітив, що справа, напевно, дійсно важлива. Адже окрім радника Інрегерда, який відповідав за відносини між Наасом та іншими королівствами, були також присутні інші радники: Бейнір – головний радця і Сигвард, що відповідав за військову підготовку та безпеку. Якесь дивне передчуття зашевелилося всередині. Ніби напередодні шторму, коли жодних ознак наближення бурі ще немає, але точно знаєш, що ця тиша є оманливою.
Радники, побачивши лорда вклонилися, вітаючи правителя. Від Генрі не услизнула ще одна деталь – всі, хто зараз зібрався в цій кімнаті, були збентежені, і це хвилювання здавалося майже реальним. Бейнір відвів погляд, а Інгегерд щось нервово крутив в руках, ніби боявся, що саме він мусить повідомити неприємну звістку. Про те, що це буде саме так, Фреір здогадався моментально.
– То ми так і будемо мовчати, або все ж таки почнемо?
Відтягувати момент було безглуздо, і якщо чесно, то ця недосказаність починала дратувати лорда. Адже серед всіх зібравшихся тут, лише він був не обізнаний в суті проблеми.
– Ми отримали звістку з Хексе, Мілорде. – ще раз вклонившись відповів Інгегерд, не піднімаючи очей.
– І? – втрачаючи терпіння, Генрі зробив кілька широких кроків, наближаючись до радника.
Той простягнув руку, де була невеличка записка, скручена та перев'язана ниткою. Судячи з її забарвлення, послання дійсно було зі столиці, адже багряний це їх традиційний колір.
– Нащо зав'язали, якщо ви вже читали послання?
Радники знітилися на мить. Нарешті, видихнувши і зібравшись з думками Інгегерд почав.
– Невтішні новини з Хексе, Мілорде. Бачать великі предки, грядуть темні часи.
Люблю читати ваші твори, але так не люблю, що завжди закінчується на найцікавішому моменті. От як ви могли приховати що там за невтішні новини? Так не чесно 😄 Цим розділом ви добряче додали напруги, бо у мене прямо з'явилося відчуття, що наближається буря, наближаються великі зміни в житті Ейнара, та житті Хельги. Цікаво, чи будуть вони якось пов'язані між собою? 🤔 І все більше привертає до себе уваги персонаж рудоволосої дівчини – Іди, одразу пригадалися слова, що сказала їй відьма раніше. Цікава її роль в усіх подіях🙄 Особливо хочу відзначити зображення та цитати, що ви готуєте для кожного розділу, це дуже гарно ❤️