День видався надзвичайно теплим, як для такої мінливої пори року. Зазвичай весна приходить в Колд пізніше, але сонце, що на протязі останніх днів прогрівало землю, прискорило цей процес. Потроху сірі пейзажі зазеленіли. Пагони тягнулися до теплого проміння, шукаючи шанс вижити в такому непривітному місці як північ. Сніг потроху танув, наповнюючи гірські річки, що шуміли, стікаючи між крутих берегів. На західній вершині драконячого хребта ще залишався лід, який буде поступово танути аж до середини літа.
Обережно ступаючи, аби ненароком не примяти молоду траву, дівчина підняла подол сірої сукні. Спідниця була вкрита плямами, від пригоди на кухні. Молоденька служниця прокручувала в голові нещодавні події, і докоряла собі через свою неуважність. Але найгірше ще чекало її попереду, адже вона примудрилася розлити юшку, що саме готували для лорда. Страшно навіть уявити, як господар Колда розлютиться через це. Він в останні дні був сам не свій, бо завжди на дні вшанування ставав знервованим. Іда добре знала причину, хоча і народилася вже після смерті жінки Ренгволда. Проте щоразу відбувалося одне і те саме. Абсолютно всі в замку знали про цей важкий час, і намагалися якомога меньше потрапляти на очі господарю, який став ще більш жорстоким за останні роки. Тому, після того що сталося, дівчина просто втекла. Звісно, переховуватися вічно вона не зможе, але принаймні, надія на те, що лорд трохи охолоне до її повернення, ще теплилася в душі Іди. Бо страх попасти під гнів сіверянина був більшим. Навіть біль в ногах, які порозовішали від пролитої на них гарячої страви не здавався таким пекучим. Їй ще пощастило, що вона встигла вчасно відскочити вбік. Бо якби залишилася стояти на місці, то скоріш за все не відбулася легкими опіками.
Іда провела рукавом під носом. Щоки трохи пекло від солоних сліз, які нещодавно висохли. Дівчина відчувала себе настільки нікчемною, що була б її воля, то нізащо не повернулася б назад. Але в тому і була проблема, адже її доля їй не належала. Зупинившись поряд зі ставком, вона опустилася на землю, підтискаючи коліна до грудей. Руде волосся розсипалося по плечам, від доторку вітру. Пасмо прилипло до скроні, неприємно лоскочучи. Нервовий жестом дівчина змахнула його, знову потираючи обличчя цупким рукавом. На поверхні води, ніби в дзеркалі, відображалося блакитне небо. Хмари пропливали поміж берегів і губилися як тільки торкалися порослого очеретяниками краю води. Але дівчина зовсім не зважала на чарівливу красу природи навколо, що пробуджувалася від зими. Всі її думки були десь дуже далеко.
Просидівши якийсь час і бездумно споглядаючи на блакитну поверхню ставка, Іда піднялася. Глибоко вдихнувши, дівчина зважилася. Не скидаючи сукні, вона підійшла ближче, і торкнулася води босою стопою. Та була досить теплою, що не дивно, адже ставок був у самого підніжжя хребту. З покон віку люди тут вірували, що причиною подібного явища є жар схований глибоко під скелями. Ніби дихання дракона, що зігрівало джерело. Якось, Іда чула легенду про міфічну істоту, яка й досі переховується під землею від людей. А хтось навіть запевняв, що це чиста правда. Підтвердженням того факту є історична знахідка. При будівництві охоронної фортеці неподалік було знайдено череп давньої істоти – монстра величезного розміру з великими іклами схожого на дракона.
Вода торкнулася тканини, одразу ж пропитуючи її. Ще один крок, і течія понад самим дном приємно охолодила печіння в ногах. Заходити в ставок потрібно було дуже обережно, бо дно було нерівним. Велике і мале, інколи гостре каміння, вкриті слизькими водоростями валуни, підступні течії, мул в ущелинах поміж брил і різкі зміни глибини. Продвигаючись вперед, Іда затамувала подих, коли вода сягнула сідниць. І не роздумуючи, обережно пройшла далі. Однакова температура тут трималася майже цілий рік через теплі течії підземних джерел. Взимку, коли були сильні морози, здавалося що над ставком стоїть густий молочний туман.
Коли вода сягнула середини грудей, Іда розслабилася, опускаючи плечі в воду. Руде волосся намокло, окутуючи тіло дівчини. Нащупавши спідницю долонями, служниця почала відтерати плями, що вже стиглих в'їстися в тканину жирними візерунками. Тонка сукня прилипала до тіла ніби друга шкіра, тому Іда не переймалася через те, що буде змушена повертатися до фортеці в мокрому одязі. Надворі було так тепло, що скоріш за все тканина встигне достатньо просохнути до її повернення.
Після недовгого прання, дівчина умила обличчя і рослабилася, дозволяючи воді приємно окутати тіло. Ось так скупатися – була рідкість, зазвичай вона мала лише кухоль мутної води раз на кілька днів, аби хоч якось підтримувати чистоту. Дивним чином, але процедури заспокоїли її і переживання, щодо недавнього інциденту ніби розчинилися, як і плями на вицвівшій спідниці. Іда прикрила очі і розкинула руки, насолоджуючись моментом.
Легкий вітерець торкнувся обличчя, приємно охолоджуючи шкіру. І Ейнар пришпорив коня, бажаючи відчути довгоочікуване почуття свободи. Коли серцебиття зашкалює від швидкості, а тіло напружене. Навмисно сильніше стиснувши поводи, так аби ті впилися в долоні, хлопець ще раз вдарив п'ятами в боки коню, аби той їхав ще швидше. Він любив їздити верхи, це додавало якоїсь сили та дозволяло думкам розчинитися. В дитинстві він уявляв, як їде далеко-далеко, тікаючи від гніву батька. А зараз просто насолоджувався моментом. Пейзажі навколо розмивалися нечіткими лініями, і лише вітер окутував, бив в обличчя, перекриваючи подих.
Дні вшанувань давалися тяжко. І без того складні відносини з лордом північних земель в цей період ставали геть нестерпними. Ейнар все життя прожив з провиною. Спочатку за смерть матері, котра не оправилася після його народження, а потім і через загибель брата. І Ренгволд не впускав жодної можливості, аби нагадати сину про це. Вдарити якомога болючіше. І словом, і рукою. Тому Ейнар намагався якомога більше часу проводити поза стінами Колда. Единою, хто його хоч якось розумів і підтримував була Інгрід. Вона завжди приїздила додому на дні пам'яті після заміжжя. Останні кілька років вони досить непогано спілкувалися, і сестра стала чи не єдиною, хто розумів його. Інгрід була взірцем для Ейнара: зібрана, сильна, мудра. Справжня північна леді. Але цьогоріч вона не змогла навідатися в Колд, бо з дня на день мала народити дитя.
Коли тремтіння всередині від галопу трохи вщухло, Ейнар пустив коня риссю, адже наближався до ставка, що розташувався у підніжжя драконячого хребта. Це було ідеальне місце аби усамітнитися, і хоч ненадовго втекти від всюдисущого контролю лорда. За водоймою давно закріпилася дурна слава , і побачити когось поблизу він ніяк не очікував. Спішившись, Норст відпустив жеребця пастись поруч, і кінь охоче ласував молодими пагонами. Сам же Ейнар рушив вздовж берега, споглядаючи, як на поверхні води, ніби в дзеркалі відображається безкрайнє синє небо. Берег постійно змінювався. Від крутих схилів до пологих спусків, порослих очеретяниками, травою та мохом. Місцина була настільки усамітненої, що хлопець аж ніяк не очікував, що опиниться тут не сам.
Іда розслаблено провела руками в сторони і розплющила очі. Сонце саме було в зеніті і дівчина вирішила, що треба вийти на берег, аби обсохнути. Було б хибним рішенням залишатися тут на весь день, а потім у сутінках шукати дорогу назад. Позаду неї щось булькнуло, розганяючи на поверхні кола. Втративши пильність, вона зовсім забула про небезпеки, котрі чаїлися під товщею води. Нога зісковзнула по вкритому слизьким мулом каменю і провалилася вбік, від чого дівчина втратила рівновагу, занурюючись у воду з головою. За секунду паніка охопила її, і замість того, щоб вгамуватися, Іда почала щосили борсатися. Вода потрапила в рот, перекриваючи дихання і підсилюючи нервування. Через свої панічні всплески, дівчина геть втратила орієнтир, відпливаючи від берега в інший бік. Намагаючись торкнутися дна, вона знову пірнула. На якусь мить перед очима ніби щось пропливло поруч. Страх змушував її різко рухатися, але це грало зовсім не на користь. Довга спідниця, що намокла, тягнула вниз, і в якусь мить просто заплуталася в гілках поваленого в водойму дерева. Здавалося, хтось схопив її та міцно тримає, тягне на дно. За секунду все життя промайнуло перед очима дівчини, і здавалося, ніби це кінець. Страх малював чудовиськ, які хапали її за ноги, дряпали кігтями шкіру, топили.
Почувши плескотіння, Ейнар нахмурився, але рушив на звук. Він намагався ступати дуже тихо, аби не видати своєї присутності. А в душі зародилося передчуття, ніби він зараз стане свідком дива. Колись він не надто вірив легендам, але зустрівши одного разу вигаданих створінь наживо, вже не заперечував проти їх існування. Думка про зустріч з потаємним одночасно лякала та манила. Але, коли хлопець підійшов ближче, то стало зрозуміло, що це зовсім не те, що він очікував побачити. На якусь мить Іда випірнула, закашлявшись, жадібно хапаючи повітря, але через різкі рухи сама собі робила зле. Не довго думаючи, Ейнар швидко скинув жилет, і рушив у воду. Кілька разів він і сам ледь не оступився, але втримався, змахнувши руками. До дівчини залишалося зовсім трохи, але Іда, захлинаючись водою, геть нікого не бачила. Ще мить і темнота повністю поглинула її свідомість, потягнула її на дно.
– А хай тобі!
Вигукнувши лайку, Ейнар набрав повітря, пірнаючи. Охопивши руками знесилене тіло, він потягнув дівчину на себе, проте щось міцно тримало її, не відпускало, затягувало глибше. Він щодуху тягнув Іду на себе, ледь тримаючись, аби і самому не втрапити в пастку. Ноги ковзали по валунами на дні водойми, проте хлопець не здавався. Повітря не вистачало, і легені пекло. На хвилину випірнувши він жадібно хапав повітря.
– А-а-а!! – крикнув щосили, знову смикнувши дівчину на себе.
Врешті, йому вдалося звільнити її. Як він добирався берега, Норст зовсім не пам'ятав. Порсаючись у багнюці, він ледве витягнув дівчину. Але на самому березі послизнувся та впав, утримуючи Іду. Від поштовху вона закашлялася, вода пішла ротом і він одразу ж перевернув її на бік.
– Кх–хрк-кихрр!
Іда нічого не бачила, тіло здригалося, рефлекторно випльовуючи воду. Ейнар сів на коліна, підтягуючи її ближче та перехопив, аби дівчині було легше звільнити легені від води. Ще мить, і вона знову ослабла на його руках, втрачаючи свідомість. Не думаючи, що робить, Ейнар кілька разів різко смикнув її, аби привести до тями, проте руда не відреагувала. Тоді він зробив єдине, що міг – нахилившись, він притиснувся губами до уст дівчини та різко видихнув. Намагався вдихнути в неї життя.
– Давай дихай! Ну ж бо! – голос хлопця тремтів, адже він зовсім не знав, як правильно діяти в таких ситуаціях. І чи робить він правильно.
За кілька хвилин роздираючого кашлю, Іда прийшла до тями і намагалася дихати на повні груди. Але паралізуючий страх не полишав її, тому вона міцно хапалася за Ейнара, ніби в наступну мить може знову опинитися під водою. Лише через чверть години вона більш-менш заспокоїлася. Норст же, дивився на дівчину і намагався зрозуміти, що змусило його ризикувати життям, рятувати її. Звісно, він одразу впізнав її. Це та сама служниця, що так дратувала його. Рудоволоса, худенька, трохи незграбна. Вона здавалася йому дивачкою. Після пережитого стресу, в душі почала закипати злість. Неймовірно бісило те, як вона тремтить, хапається своїми тоненьким руками за нього. І взагалі сама ситуація в якій він опинився через дурість дівчини дратувала.
– Чим ти собі думала, божевільна? – прошипів він, відсуваючи від себе набридливу служницю. – Вирішила довести справу до кінця?
Іда знову закашлялася і не розуміючи геть нічого запитала:
– Що? – ледь вимовила вона.
– Що? Хто вас самогубць зрозуміє? Спочатку під стріли кидаєшся, тепер в прокляте озеро пірнаєш, аби втопитися.
Дівчина геть розгубилася.
– Але я не... – в горлі першило після води, – кхи-кх, я не спеціально.
Норст все ще злився на ситуацію та не розумів вчинка служниці. Але в першу чергу злився на самого себе, бо сам ледь не пішов на дно, рятуючи її.
– То нащо полізла у воду? Чи не знаєш, що тут мешкають нікси?
Схопившись на ноги, Ейнар почав нервувати, ходити взад вперед. Проте і це не заспокоювало. Іда лише дивилася на нього з подивом, ніби не усвідомлювала про що йдеться. Помітивши її вираз обличчя, Норст різко зупинився.
– Ти ще скажи, що реально не чула жодної історії про це місце.
Дівчина розгублено хитнула головою, і сіла зручніше, підтягнувши коліна до грудей, ніби захищаючись. Дії юного лорда були не зрозумілими для неї. Спочатку рятує, потім злиться та кричить. Іда зовсім не знала як їй реагувати. Проте добре знаючи Норста старшого, була готова до будь чого. Не дарма кажуть, що діти подоба батьків. Ейнар трохи заспокоївся, і врешті опустився навпроти дівчини. Така її наївність здавалася дивною. Гнів потроху вщухав, і він почувався ніяково, бо через переживання геть втратив контроль над власними емоціями. Йому стало соромно, адже дівчина ледь не втопилася, а він ще й кричить на бідолашну. Було видно, що їй справді страшно.
– То ти справді не чула легенд?
– Ні, – голос Іди був хриплим після кашлю, горло саднило.
Вона почувалася не в своїй тарілці поруч з хлопцем. Відчувала себе дурною та переляканою, за що докоряла собі ще більше. Знаходитися в компанії юного спадкоємця було якось дивно. Він завжди здавався їй замкнутим, мовчазним, жорстоким. Певно був точною копією Ренгволда. Хоч Іда і мусила зізнатися, що хлопець був досить привабливим зовні. Від цієї думки вона геть засоромилася та опустила погляд. На кілька хвилин між ними повисло мовчання.
– Кажуть, що тут, у цьому ставку мешкають водні духи. – Ейнар відвів погляд, намагаючись не надто задивлятися на дівчину. – Нікси це душі прадавніх, що не знайшли місця у потойбічні. Ті, чиї життя забрала вода. Їх тіла бліді та слизькі, вкриті лускою, а замість ніг риб'ячий хвіст. Ті кому пощастило вижити, казали, що інколи вони здаються гарними дівчинами, кличуть підійти ближче. Проте варто тільки наблизиьтся і справжня сутність показує своє обличчя. Замість усмішок – огидні гримаси, а на руках гострі пазурі. Взимку вони напускають серпанок, аби люди втрачали пильність та заходили ближче до озера. Покрита снігом земля і слизький лід навколо – ніби пастка. А весною та влітку можна побачити, як на поверхню води здіймаються бульбашки. То вони плавають. Заманюють сюди спеціально, а потім затягують на дно. Тому тут навіть риба не водиться. Не здогадуєшся чому?
Іда здригнулася, згадуючи, як хтось тримав її за спідницю, дряпав ноги. На якусь мить вона уявила собі, як близько була до смерті і по тілу прокотилася хвиля мурашок. На очах забриніли сльози і вона всхлипнула. Ейнар, побачивши реакцію дівчини, почувався ніяково. Адже не хотів знову лякати і до того перелякану служницю. Не знаючи як заспокоїти її, обережно опустився поруч. А потім торкнувся її руки.
– Гей, вибач.
За своє життя він не отримав нормального прикладу людських взаємин, і не знав як повинен діяти. Але щось всередині підказувало, що він мусить вчинити саме так. Колись, коли він був ще малим та отримував покарання, Інгрід заспокоювала його саме так, дозволяючи турботі на якусь мить пробитися крізь холодну маску зібраності. Тому не придумавши нічого ліпше, раптом простягнув руки, незграбно обіймаючи дівчину. Від подиву Іда завмерла, як здобич в обіймах хижака, боялася навіть поворухнутися, не розуміючи, що очікувати далі. Але обійми не тримали довго. Врешті Ейнар поплескав її по спині, і відсів подалі. Щось дивне коїлося в його голові, не давало покою. Постійно зібраний і серйозний, він чомусь ніяковів поруч з цією рудою худенькою дівчиною.
– Думаю, нам час повертатися. – додаючи голосу серйозних нот, промовив він.
І встав, обтрушуючи штани, які були геть брудними та мокрими. Іда також підвелася, все ще відчуваючи легку слабкість. Проте залишатися тут на самоті, тим паче після почутої розповіді, зовсім не хотілося. Раптом у воді щось знову булькнуло, і вона поспішила відійти подалі від берега. Уява малювала страшних чудовиськ, котрі в будь-яку мить могли вистрибнути з води та вчепитися в її ноги.
– Лорд сьогодні не в найкращому гуморі. Якась недолуга служниця примудрилася залишити його без сніданку. – кинув Ейнар через плече, продовжуючи відтерати одяг.
Іда сором'язливо опустила погляд, червоніючи від цього зауваження. Норст вже збирався йти, коли побачив, що дівчина раптом знову притихла та зупинилася. Здогадка моментально виникла в голові.
– От тільки не кажи, що то була ти.
Він розсміявся, уявляючи комічність ситуації. Адже щойно врятував ту, кого батько ще кілька годин тому грозився втопити в юшці. Це здавалося таким смішним, що Норст не стримався. Іда ж почервоніла ще більше, і здавалося стала ще меньше. Проте такий щирий та незвичний сміх спадкоємця Колда здивував її, викликаючи сором'язливу посмішку, котру дівчина намагалася приховати. Ейнар продовжував сміятися.
– Йдемо вже, бідося. – бархатний сміх знову прокотився над ставком, луною озиваючись поміж невеличких печер на схилі гори. – Точно божевільна самогубця.
* * *
Сонце ледь замайоріло на обрії, розфарбовуючи небо в рожево-лілові кольори. Ще вкриті снігом верхівки гір першими вітали новий день. Між високих скель, окутуючи полонини та ліси, повільно розтікався молочний серпанок. Здавалося, ніби хмари, що затишно влаштувалися на ніч на драконячому хребті, повільно піднімалися в небо, торкаючись прозорими пальцями різнобарвного полотна. За мить все навколо потоне в золотистому сяйві. І суворі землі півночі на якусь мить будуть здаватися декораціями до казки.
Ліниво потягнувшись, Ейнар піднявся з ліжка. Він звик вставати вдосвіта, аби потренуватися наодинці. Це давно стало ритуалом і увійшло в звичку. Проте сьогодні сон не хотів відпускати його зі своїх обіймів. Норст майже не пам'ятав сюжету, але точно міг сказати, що сновидіння було приємним. Це було рідкістю, адже частіше за все його переслідували жахи, котрі змушували підриватися серед ночі. Опустивши ноги, хлопець торкнувся холодної підлоги. Попри те, що вдень стіни замку прогрівалися теплим промінням, ночі ще були досить холодними. А інколи, вдосвіта, ще можна було побачити на грунті білесий наліт заморозків. Проте для такого суворого краю це не було чимось дивним.
Натягнувши штани та сорочку, Ейнар плеснув у дерев'яний таз води та умився. Він добре знав, що навіть слуги ще сплять, хапаючись за сни, і насолоджуючись чи не останніми миттєвостями спокою, перед початком важкого дня. Вже за кілька хвилин, Норст досить жвавим кроком спускався сходами, аби остаточно розвіяти сонливість.
День був схожий на тисячі інших, та сама коротка розминка перед тим, як взяти меч. Зброя звично лежала в руці приємною тяжестю. Кілька взмахів аби налаштуватися на бій, і небезпечний для уявного супротивника танок почався. Атака, і Ейнар знервовано опустив меча. Чомусь віддточені до автоматизму дії сьогодні здавалися трохи незграбними. Він постійно відволікався на якісь сторонні думки. Злився сам на себе.
Після вчорашньої зустрічі зі служницею, він постійно згадував про неї. Намагався зрозуміти, чому так відреагував та відчайдушно кинувся рятувати дівчину. Чомусь пригадався і інцидент тут, в тренувальному залі. Норст раптом зрозумів, що посміхається і зовсім відволікся від тренування. Тому далі намагався зосередитися лише на вправах, і навіть не хотів собі зізнаватися, що періодично поглядає у бік виходу, сподіваючись, що там знову промайне руда.
Іда сьогодні ледве піднялася з ліжка. Марно сподівалася вчора втекти від покарання. А своїм вчинком лише погіршила ситуація і мало не загинула. Зараз вона розуміла, що вчинила безглуздо, але час не можна відмотати в зворотній бік і щось змінити. Звісно, після повернення до замку, кара таки дістала її. І зараз тіло пекло в тих місцях, де залишилися сліди від побиття. Але хіба це вперше? Синці на її тілі не встигали сходити, як вона своєю незграбністю отримувала нові. Більш за все пекло у районі лопаток, бо там шкіра була запалена. Ледь натягнувши сукню, дівчина озирнулася навколо. У тісній кімнаті для слуг, що була розташована у підвалі поруч з кухнею, просто на підлозі лежали тюки набиті сіном, а інколи і піском. Тут їх мешкало близько десяти осіб, включно і їх з матір'ю. Скільки себе пам'ятала Іда, це приміщення завжди було її домом. На стіні над тюком вона ще кілька років тому намалювала вугіллям квіти, хоча з часом зображення майже стерлося.
Мати Іди в основному працювала у нічні зміни. Вона прибирала на кухні, після робочого дня, чистила овочі та займалася свіжуванням м'яса. До обов'язків молодої дівчини поки входили лише незначні доручення, а слава незграби лише псувала репутацію. Інші дівчата часто насміхалися над нею, проте Іда не тримала образи на них, бо і сама знала, що часто потрапляє в неприємності через те, що літає у власних думках. Попри біль у тілі вона поспішила на кухню.
Великі відра з водою були непідйомними, особливо після покарання. Іді здавалося, що руки ось-ось відірвуться, але вона майже дійшла від криниці назад. Дівчина уважно дивилася під ноги, аби не перечепитися. Крок, ще крок. І вона майже досягла входу до кухні.
Ейнар підняв руки, розминаючи плечі. Сорочка липла до спітнілого тіла, а в роті пересохло. Тренування відбирали досить сил, викликаючи голод та спрагу. До сніданку було ще дочить багато часу, але урчання в животі спонукало до дій. Відклавши зброю, Норс рушив у бік кухні. Десь в середині, мерзенний голос совісті казав, що справа не тільки в природніх потребах, але Ейнар лише відмахнувся. Насвистуючи якусь мелодію, він широким кроком вийшов у двір. Але ледь не перечипився на порозі, коли побачив порушницю його спокою. Але служниця була настільки щосередженою, що здається зовсім не помітила його. Порозовівші від праці шоки, руде пасмо волосся, що прилипло до чола, вибившись з-під хустини. На мить він навіть замилувався нею.
– Іда, де ти є? – Окликнула помічниця саме в ту мить, коли вона вже була коло дверей кухні.
Піднявши погляд, і побачивши поряд Ейнара, Іда розгубилася. Заплутавшись у спідниці, вона втратила рівновагу. Та вже через мить летіла вперед, разом з відрами, з яких на всі боки розхлюпалася вода. Все відбулося настільки швидко, що Норст навіть не встиг відскочити вбік. Штани і чоботи промокли, сам же хлопець відкрив рота від здивування.
Боляче вдарившись, дівчина підняла погляд і одразу ж зблідла від переляку. Навіть дихати перестала. Серце вискакувало з грудей і ладне було проломити грудну клітину. Пальці рук оніміли, і Іді здавалося, вона втратить свідомість від сорому. Вона не знала, як може відреагувати спадкоємець Колда, і вже подумки уявила яке болісне покарання чекає її сьогодні. Проте Ейнар, оговтавшись від такої вистави, лише голосно розсміявся. Можливо, якби на місці рудої був хтось інший, він лютував та кричав, але ситуація була настільки кумедною, що хлопець не втримався. Іда здавалася йому незграбною дивачкою, але було в цьому щось, що не викликало злості. А навпаки смішило. Давно він не сміявся з чогось настільки безглуздого та простого.
– Знаєш, вбитися на рівному місці – це щось новеньке. Що далі? Будеш стрибати з вікна?
Іда істерично захохотіла під ніс і одразу ж сором'язливо прикрила рот долонею. Вона очікувала від хлопця будь-якої реакції: люті, крику, погроз. Але те, що він так щиро та весело сміявся не залишало її байдужою.
Його зауваження не звучали як злі насмішки. Це додало відчуття дружньої атмосфери, якої так часто не вистачало дівчині.
– Стрибати не буду, висоти боюся. Тільки якщо випадково не випаду.
Норст знову розсміявся та подав дівчині руку.
– Підіймайся, бідосю. Чи подобається в мокрій сукні на землі лежати?
Від цього зауваження служниця знову зашарілася та одразу ж піднялася. Від питливого погляду юного лорда вона одразу ж ніяковіла. Він був вище її майже на дві голови, і здавався велетнем, який дивиться згори вниз. Вона ж почувалася зовсім тендітною.
– Вибачте, мілорде.
Аби не спокушати долю, та не почуватися зовсім дурепою, Іда низько клонилася, та схопивши відра помчала назад до криниці, тікаючи від компанії спадкоємця Колда.
* * *
Густав дуже нервував. Не замислюючись над власними діями, він міряв приміщення широкими кроками і постійно крутив перстень на пальці. Він розривався між своїм обов'язком як радника, клятвою перед королівством та особистою обіцянкою данною Альмонду. Яке б рішення він зрештою не прийняв, він стане зрадником. В першу чергу для самого себе, адже був людиною принципів, вірним власним клятвам. І це почуття провини мучило його, розривало з середини. Він обіцяв Альмонду всіляко підтримувати Гуді, і бути йому добрим наставником. Проте не міг виконати цієї обіцянки. Вперше. Він присягнув на вірність правителю, а зараз скликав таємну нараду поза його спиною. Тим самим зраджував. Але він залишився вірним власній совісті. Так, їх задум був карколомним, це був заколот проти спадкоємця. Але це був вимушений крок, і єдиний шанс в подальшому утримувати мир та порядок в Хексе. Густав присвятив все своє життя на благо королівств і не міг вчинити інакше. Бо погляди Гуді на владу, його характер та роздуми, йшли в розріз з благом для об'єднаних земель.
Полум'я свічки на вівтарі колихнулося, коли двері до святилища відчинилися, впускаючи кілька фігур в приміщення. Кам'яні склепіння стелі ніби тиснули, підсилюючи знервованість. Густав обернувся, полегшено зітхаючи. Так нервувати в його віці було не припустимо, але на кон поставлено занадто багато. Ньорд зайшов останнім, навіть не скриваючи обличчя під капюшоном плаща, як інші. Гордий вояка ніколи не ховався, сміливо зустрічаючи всі перешкоди, які виникали на його життєвому шляху.
Приміщення святилища не було обладнане для нарад. Це було сакральне місце. І в якомусь сенсі саме тут вершилася доля всіх королівст. Ці стіни бачили першу присягу правителів на вірність королівствам, і ці ж стіни ставали останнім пристанком для кожного з них. Вимощена різнокольоровим камінням підлога формувала традиційні для Хексе візерунки, котрі при денному світлі і відблиску від вітражів здавалися ще яскравішими. На стіні була велика фреска, сюжет якої розповідав історію заснування столиці. А прямо попереду стояла велика різблена скульптура хранителя. Різблені колони, що тримати склепіння стелі підкреслювали велич данного місця. Просто по центру був розташований сам вівтар. Це був великий плаский валун, рясно вкритий воском свічок. Він впитав у себе кров багатьох поколінь, що приносили присягу. Сюди клали немовлят правителя, аби ті увібрали силу, мудрість та відвагу. І тут в свій останній час возлежали ті, чия душа вже покидала тіло. На відміну від Колда або Сола, померлих тут не спалювали, а ховали у землю на відстані від замку. Потім на місцях поховань робили невеликі кургани з каміння.
Святилище не даремно було обрано для таємної наради, адже там зазвичай нікого не було. Сюди навідувалися тільки під час особливих нагод, а для робітників замку взагалі вхід був закритий. Густав шумно видихнув, спостерігаючи як інші радники, трохи невпевнено заходять у приміщення. Для кожного з них це був ризик. Всі, окрім хіба командувача військом, були досить знервованими. Ньорд намагався не показувати хвилювання, хоча і не розділяв на сто відсотків думку Густава. Сумніви, мов набридливі комахи, підточували його душевний стан. Проте зовні, чоловік залишався максимально зібраним.
– Добрий вечір, панове. – Звернувся правиця, коли всі зайняли свої місця.
Нарешті скинувши капюшони, вони трохи збентежено обвели поглядом святилище.
– Для чого ти покликав нас сюди, Густаве?
Першим взяв слово казначей, котрому, очевидно було максимально некомфортно знаходитися тут. Святе місце тиснуло. Всі інші перевели погляди на головного радника, очікуючи відповіді. Густав знову торкнувся перстня на середньому пальці, прокрутивши його. Момент настав. Саме зараз розпочнеться розмова, до якої він готувався кілька днів.
– Я просив зустрічі з вами, аби обговорити важливе питання. – Попри те, що за своє життя, він встиг стільки промов оголосити різним людям, чомусь сьогоднішня здавалася найтяжчою. – Альмонд слабкий.
Серед присутніх почалося хвилювання, хтось нервово переминався з ноги на ногу, хтось відвів погляд. Цю тему не прийнято було підіймати, хоча всі це бачили і розуміли. Густав продовжив:
– Він просив мене особисто, підготувати все, аби передати правлянні Гуді в рівнодення.
Судячи з погляду декого, Густаву стало зрозуміло, що вони вже в курсі. Напевне, всі розуміли, що рано чи пізно це станеться.
– І? – трохи збентежено запитав наймолодший серед присутніх.
– І я викликав вас всіх сюди, аби повідомити, що нещодавно дізнався, що Гуді не єдиний спадкоємець Альмонда.
Ця новина моментально оглушила. Вибухнула у свідомості кожного, дезорієнтиючи. За паузою, котра тривала близько хвилини, на Густава посипався цілий вир питання.
– Що?
– Але як? Хто це?
– Звідки тобі стало відомо? Ти впевнений Густаве?
Відбиваючись від питань, наче від рою набридливих мух, Густав взмахув руками.
– Послухайте! – трохи голосніше вимовив він, а потім затих, ніби боявся, що хтось інший може почути. – Я на сто відсотків впевнений, що хлопець, з яким я познайомився нещодавно – син Альмонда. Якщо моє слово не має для вас ваги, то я готовий заприсягнутися просто тут. Біля вівтаря принести клятву, що впевнений у власних словах.
Така впевненість правиці змусила інших радників хвилюватися ще більше. Адже розмова приймала неочікуваний поворот, і кожен з присутніх почав здогадуватися до чого йде справа.
– Я не хочу приймати участь в цьому. – Досить впевнено сказав казначей, розвернувшись до виходу. – Я не зрадник, аби зараз вести такі розмови.
Ньорд притримав того за плече, змушуючи зупинитися.
– Вемунд, прошу, дослухай. – Досить впевнено промовив Густав, перш ніж продовжити. – Я довго думав, як буде правильно вчинити в данному випадку. Але!
Я вважаю, що Альмонд має право знати про сина. Це його син. Хай бастард, але в його венах тече кров Альмонда Великого.
Розмова була напруженою. Опасіння не були даремними, породжуючи страх незнання та невпевненості у майбутньому. Кілька разів хтось з радників мав намір залишити таємну зустріч, але найважчий момент був ще попереду. І Густав віддтягував цю мить як міг. Проте хвилювання зростало.
– Ти розумієш, чим може все це закінчитися? – не витримав один з присутніх, нервово поглядаючи у бік виходу. – Тобто ти пропонуєш змову? Ми в очі не бачили того бастарда, а ти на повному серйозі зараз пропонуєш підтримати його кандидатуру на роль майбутнього правителя? Це зрада по відношенню до Альмонда. До його бажань та переконань!
Радник навмисно промовив це досить голосно, аби кожен почув його. Щоб кожен зміг вирішити цю дилему для самого себе. Питання було надважким, а від рішення яке вони приймуть зараз залежатиме доля майбутніх поколінь.
– Інколи, аби досягти великої мети, необхідно чимось жертвувати.
– Я не брати в цьому участі!
Казначей не змінив своєї думки, скептично сприймаючи всі попередні доводи. В його голові крутилися гень інші питання та думки, щодо збереження правління в Хексе. Так, кандидатура Гуді була не найкращою. Він не годився на роль правителя об'єднаних земель, але зважуючи всі плюси та мінуси, Вемонд дійшов висновку, що підтримає спадкоємця. І сьогоднішня розмова нічого кардинально не змінила. Про самопочуття та стан Альмонда не знав хіба якийсь селянин далеко від столиці. Було зрозуміло, що його час спливає. В кандидатурі Гуді ж Вемонд бачив лише особисту вигоду. Будучи казначеєм, він все життя присвятив роботі та благу столиці. І зараз, коли і його роки наближаються до критичної позначки, Вемонд думав лише про те, як прожити відведені роки спокійно. Як забезпечити своїх дітей та дати їм ліпше життя. Звісно, будучи вірним Альмонду, він ніколи б не наважився на такий злочин, проте Гуді... Він не був грамотним в питаннях розподілу грошей, а це в свою чергу відкривало можливість казначею самому розпоряджатися грошима. Можливість покращити своє життя.
Вемонд був же майже коло дверей, коли ті раптом відчинилися. Голоси радників стихли, і всі присутні зі страхом озирнулися, очікуючи найгіршого. Уявляючи, як стражники вриваються в приміщення, спіймавши заколотників на гарячому. Але напівтемпяві коридору виднівся одинокий силует чоловіка. Казначей, що стояв найближче за всіх, відсахнувся назад та зблід. З широко розплющеними очима, він, шокований, і слова не міг промовити. Це був кінець! Для них всіх.
Зрадників.
Іда така якась красива в своїй наївності та незграбності, наче живе в якомусь своєму світі, і так цікаво побачити її майбутню силу та велич 🔥 Ейнар також змінився, хочеться вірити, що в його душі стало менше темряви. Бо чому б він кинувся рятувати Іду? Чи це можна назвати коханням з першого погляду? 🙄 Але після цього порятунку, по Ейнару прямо видно, що в ньому зароджується кохання до Іди, як він шукає зустрічі та м'яко реагує на чергову незграбність 🥰 А ситуація в Хексе стає все напруженішою, і якщо це прийшов Гуді, то нехай йде назад, йому тут не раді, він же все зіпсує, павич нахабний😠 Чекаю наступного розділу, бо ваші твори це щось неймовірне ❤️