Як троє сестер долі шукали

Юстина

Чи вміють сльози висихати?

* * *

Молодиці, що вперше завітали на Івана Купала з перших хвилин відчули сильну енергію, яка йшла від людей.Та насправді це був лише початок, адже справжні веселощі починались тільки зараз. Цьогоріч розпалювати вогонь доручили Олесю, брату Злати, насправді нічого особливого в цьому не було, але кожен хотів би бути на його місці.

Біля річки завжди був прохолодний затінок, тут вдень селяни ховаються від палючого сонця, а вночі коли ніхто не бачить, у місячному сяйві граються маленькі русалки. У гіллі верби ліниво шелевів вітер, віночки почали й собі гойдатися, тож щоб вони зовсім не полетіли дівчата взялись їх утримувати.

Через легіт полум'я вперто не хотіло запалюватися, як тільки бідний хлопчина не намагався врятувати маленькі іскри вогню, вони все одно затухали.Олесь склав руки разом, немовби вмовляючи багаття про послугу, він знову спробував, та все марно. Хоча ні, ось маленька іскра почала танцювати по сухому гіллю, вона підскочила вверх і ледь не задівши носа хлопцю впала додолу.Як тільки вогник торкнувся землі, багаття розжеврілось до таких розмірів, що ближні люди відскочили, падаючи на землю.

- То що то було?Невже багаття все-таки погодилось на послугу?Якщо так, то чого просило натомість?Ну звісно то я йому трішки допомогла.Іноді достатньо якоїсь дрібниці, щоб змусити людей радіти.- подумки проговорила Юстина.

Все це було заради того, щоб обернутися і побачити щасливі усмішки, підбадьорюючий свист та повну готовність в очах молоді.Але коли вона озирнулась то натрапила на янтарні очі, що беземоційно витріщались на неї. Вона не відводячи погляду, запутувально підняла брову, після чого він відвернувся, але дівчина ще деякий час нахабно споглядала за ним. Для неї це була маленька перемога, адже тепер, якщо він перший відвернувся вона була цілковитим переможцем.

У будь-якому разі такі деталі були важливими цій особі. Анимаїса була занадто зайнята вихованням сестер, коли Меланія не припиняла приміряти на себе різні хобі, а іноді й цілі особистості, тож Юстина за власними міркуваннями визвалась помічати кожну дрібничку в цьому світі, те чого не бачать прості люди й те що вважають нудним міфічні істоти.

Звідкись взялись музики, і почалось справжнє свято, дівчата та хлопці почали затягувати, тих хто соромився, до кола.Бісовиця і не помітила як опинилась серед танцюючих людей. Такі неочікуваності породжували в ній думки що люди здатні до магії можливо навіть вищої від її, але вони або занадто скупі, щоб її використовувати в власних цілях, або занадто дурні.

Юстина зажмурила очі від радості, адже справи нарешті дійшли до улюбленої частини свята. Танці. Навколо люди вже згуртувались у формі кола тримаючись за долоні.Настала хвилина мовчання та врешті решт її перервала дзвінка музика, що лилась з сопілок та інших хитромудрих музичних інструментів.Босі ніжки самі почали нести дівчину за рухом натовпу. Не потрібно вміти вправно танцювати, щоб зрозуміти легку закономірність рухів. Спочатку дівчата направляючи руки до вогню, рухались в середину, а потім теж саме робили парубки.В цьому запальному танці брали участь всі, проте після цього надавався час для вибору партнера, і вже з ним ви у парі танцювали. Але не довго, тому що за правилами всі мали мінятися місцями, щоб мати змогу ближче познайомитися з усіма потенційними женихами.

Музика уповільнилась, хлопці почали розбігатися шукаючи дівчину, що припала до душі, а молодиці червоніли вбачаючи як до них поспішають.Яритниця вже примітила декількох цікавих осіб тож тепер зоставалось лише чекати.До неї відразу підійшли троє парубків, штовхаючись вони повністю оточили Юстину.Їх обличчя жевріли рум'янцем, а волосся прилипало до спітнілого чола, проте кожен з них трохи невпевнено простягав руку до дівчини.Вона хитро посміхнулась і взялась уважно розглядати їх з ніг до голови.Помітивши це, вони швидко випрямились, стаючи в героїчні пози, мабуть, для того, щоб виглядати зухваліше, але насправді це виглядало так ніби їх одяг заважав їм зробити вдих.Середній хлопчак виглядав знайомо, лише пильніше вдивившись Юстина розгледіла в ньому Олеся. Він був молодшим від усіх присутніх, та його по дитячому мила натура однозначно подобалась дівчатам. Його обличчя було не аби як схоже на Златине, воно відрізнялось хіба що перекошеною посмішкою.На зріст він також був не високим, а тому навіть зараз старанно балансував на самих носочках.Яритниця простягла руку і ніжно вклала йому в долоню свою.Олесь сяючими очима спостерігав за всім цим, а двоє інших хлоп'ят вже розчаровано розбрелись.

- Ну то що?Ми йдемо танцювати чи як?- сказала бісовиця надувши губки, вона це зробила спеціально щоб подражнити парубка і реакція була блискавична.

- Так я ото якраз збирався, та Ваша врода мене відволікла від реальності. - з усмішкою відповів Олесь.

- А цей малий швидко орієнтується, далеко піде. - подумала Юстина

Всі вже стояли під руку з партнером, тож музики заграли свою най енергійну пісню і голубки розпочали рух. На вулиці вже стало достатньо темно аби вогонь додавав тих самих тіней, силуети людей відбивались на деревах, що створювало ілюзію ніби хтось з нечисті визирає з хащів. Але атмосфера, а ні трохи не була лячною, тіні ставали довгими мов сосни, а через хвилину робились пухкенькими ніби старий колодязь, тому страхітливі образи зникали з поля зору. Небо вкуталось сірим туманом, а зорі були як ті роси виблискуючі на сонці. В сьогоднішню ніч все виглядало мов з казочки, кожна деталь змушувала голову паморочитися, а ноги ставати ватними.

Зараз настала та сама пауза для змінювання партнера, і до яритниці підійшов високий парубок, їй знадобилась хвилина, щоб оговтатись і підняти голову, щоб все-таки осягнути з ким має танцювати. На неї зверху споглядали все ті ж янтарні очі, хоча зіниці переливались теплим шафрановим кольором, та самий погляд пробирав тіло дрижаками.Залунала знайома мелодія, а це означає, що вони мають стати ближчими на нестерпних п'ятнадцять хвилин.Тихон обвив свою руку навколо талії Юстини, а інша рука міцно стискала спітнілу долоню.Важке м'язисте тіло хлопця рухалось занадто уривчасто та скуто, від чого сусідні пари віддалились від них на кілька довгих кроків. Яритниця швидко оцінила ситуацію і рішуче перейняла ініціативу на себе, тепер настрій їх танцю змінювався від кроків дівчини.Кремезний чоловік не заперечував таким змінам, адже він цілеспрямовано повторював кожен рух Юстини.Вже невдовзі вони звикнули до темпу один одного і просто насолоджувались танцем.

Голова відчувалась нестерпно важкою, яритниця вже зовсім не помічала, а ні сповільнення мелодії, а ні зміни партнерів.Увесь подальший вечір зім'явся в одну швидкоплинну масу, наповнену сміхом, теревеньками, швидкими рухами, обіймами та тінями.Весь натовп помітно розгубив свою бувалу енергійність, тож вони відпочивали то тут то там.Але це не можна сказати про тих юнаків, що перейшли до найнебезпечнішої забави року, пошук квіту папороті.Дехто з них п'яно плентався в нетрі хащів випробовуючи доброту нечисті, та все-таки були й ті, які відносились до цього серйозно, як до цілої сімейної традиції.Ще їх діди витесували собі з дерева ножі, що тепер висять в них на поясі, ще їх батьки збирали поради, які тепер використовуються синами.Та молодь що була не повністю зморена, підбадьорююче свистіла вслід сміливцям.

Саме ця частина свята призначалась усілякій нечисті, мавкам, нявка, русалкам, лісовицям і багато іншим. Коли були ті, що мали віднайти квіт папороті, були й ті що мали завадити цьому.По лісовій стежині кволо блукали шукачі пригод, а з кущів та боліт за ними спостерігали арідникові слуги, ті що зіб'ють з дороги, затуманять голову та обберуть нещасного до ниточки. Але список знущань й розваг можна розписувати нескінченно, їх ігри жорстокі, та не дарма той хто витримає цієї ночі всі випробовування, отримає неземну силу. Володар квітки папороті може відкрити будь-які двері без жодних ключів, він буде мати безмірні стати, чарівну жінку, що не ніколи не старітиме, здорових діточок, які одразу стають до праці та врожай буде всім на заздрість.

Юстина обвела натовп поглядом та нишком втекла з центру подій до більш затишного закутка, на цьому її свято не завершувалося, вона ще мала провернути деякі маніпуляції, щоб безповоротно затьмарити голови красним парубкам.Дівчина мала постигнути до квітки папороті раніше за всіх, лише так і тільки так, вона б мала повну владу над серцями бідолах. Яритниця впевнено продиралась крізь вузьке поле очерету, під ногами неприємно хлюпала багнюка, проте це був найкоротший шлях.Їй здалося що десь в глибині чагарнику було чути жіночий плач, та який шанс того що хтось з молоді поліз у це болото в такий день, це звісно було не озеро чи річка, але тут все одно можуть чатувати русалки.Тож Юстина вирішила ігнорувати надокучливі звуки та продовжити йти своєю дорогою.

- Ххто ттут? - схлипуючи пролунав дівочий голос.

От дідько, тепер яритниця встряла в халепу, окрім того, що вона стала свідком чийогось пориву емоції та тепер відчувала за це відповідальності, так ще й розумного пояснення що вона робить тут у таку пору вона дати не могла.Тому дівчина різко повернулась і вже хотіла тікати чим голос, але голос знову її зупинив.

- Я повторюю, хто тут?Вийди боягуз, а то я закричу і сюди збіжиться все село.- грізно проревіла вона.

Юстина стомлено зітхнула і пішла шукати джерело звуку. Невдовзі вона помітила Злату, її ноги були по коліно в болоті і це не давало їй поворухнутись.Вона застрягла.

- З тобою все добре?Не рухайся, я покличу когось і ми обов'язково тебе дістанемо звідси. - сказала яритниця

- Навіть не смій, тільки такого сорому мені не вистачало!Хто ти така?Що тут робиш? - запитала молодиця

- Мене звати Юстина, та що з сусіднього села, тому ти мене й не знаєш. А ти що тут робиш? Чого сама сюди поперлась?иНевже не знала що тут болото? - процідила крізь зуби Юстина.Ооой не любить вона, коли до неї так зверхньо ставляться.

- Знала...- відповіла дівчина, понижуючи голос, щоб його було ледь чути

- Ой мій Арідник, що ця дівка задумала? Якщо знала, що в болото прямує, то й знала що на вірну смерть йде! От що мені з нею робити...Ще чого дурного вдіє - подумала бісовиця

- От що зробимо, я спробую тебе витягнути звідси, щоб ніхто не побачив, і ти не осоромилась, а потім підеш собі додому, поспиш, подумаєш. Добре? - вже в голос сказала яритниця.

- Не хочу я, облиш мене. У мене серце болить, розумієш? І чому я тільки закохалась у такого зачерствілого чоловіка? Я ж йому все готова відати, а він лише свою Варвару пам'ятає. Ну Тихон же працьовитий хлопець, і свою ділянку землі має, і в селі його шанують, та ні йому ба наші дівчата не подобаються, йому міських панночок подавай.Та невже він такий нерозумний, ну не бути йому щасливим з тою Варварою, серце лихе в неї.Він же коли там в Полтаві на пана працював то закохався у дочку його, а вона...Вона ж грається ним, якось йому показала свої глиняні вироби то він же тепер отак і приклеївся до тої глини, все щось ліпить там, ліпить.Вже скіко місяців пройшло від їхньої останньої зустрічі, і всі ж думали, що він отямився, за розум взявся.Навіть он сьогодні на свято прийшов наче розважитись, і я як ота дурепа раділа, знаєш? Та ні, мені сказали, що Тихон розпитував усіх, де квіту папороті шукати й на скільки ж багатим можна бути як її знайти.Все зрозуміло, він думає, що як багатим буде, то стане рівнею тій панночці. То наскільки ж вона йому голову задурманила, що він заради неї в таку небезпеку занурюється з головою? - прохрипіла Злата постійно схлипуючи.

Юстина взяла дівчину за руку, не очікуючи такого вона витріщилась на неї. Тепер яритниця вже не могла покинути її тут саму, адже сестри її завжди вчили допомагати людям у біді. А ця дівчина абсолютно точно була в біді. Все-таки допомігши Златі вилізти з багнюки, вони ще довго говорили, аж до поки їх ніжки не привели їх до будинку старости. Юстина обійняла бідолашну і сказала:

- Знаєш ти не винна в тому, що кохаєш його, так само як він не винен в тому, що кохає Варвару.А вона точно аж ніяк не винна в усіх ваших бідах, просто ця ситуація склалась так. Я знаю що ти гарна дівчина, і серце твоє вже не таке погане, спробуй спершу закохатися у себе. Лише тоді коли твої очі сяятимуть при погляді у дзеркало, оточуючі зможуть по справжньому зрозуміти тебе, а тоді вже й полюбити усім серцем.- порадила Юстина

Злата ще довго стояла на подвір'ї свого будинку обдумуючи все що відбулось. Вона з теплотою в душі поглянула на спину яритниці, що віддалялась і посміхнулась.

Всім Привіт! На зв'язку авторка, Пробачте, що доволі довго нічого не постила. Думаю кожен відчував, те що називають сумнівами. А чи варто продовжувати? Наскільки важливу справу я роблю? Чи взагалі цікаво це читати? Але знаєте я вирішила для себе просто продовжувати це робити. Я отримую не підробне щастя коли публікую нові глави, тому так, чому б і ні. Я вже підготувала для вас дещо цікавеньке думаю вам сподобається ця ідея, але про неї розповім тільки коли завершу цю історію. Дякую за увагу, всім па - па.