![](https://static.wixstatic.com/media/18cb89_aaab54e0f7a04f9898841caac930b7b4~mv2.jpg/v1/fill/w_115,h_143,al_c,q_80,usm_0.66_1.00_0.01,blur_2,enc_auto/18cb89_aaab54e0f7a04f9898841caac930b7b4~mv2.jpg)
Зима – це час чудес і тихого дива, що ховається в зовсім простих речах: спить разом з котиком в барвистій коробці новорічного подарунка, розпилюється кімнатою із ароматом мандаринової шкірки, обережно крадеться, скриплячи паркетом, щоб нишком покласти під подушку трохи солодощів і віри в чудеса.
Зимовий ранок – це щось хвилююче і таємниче. Особливо, коли ти з нетерпінням чекаєш снігу та морозів, а прокидаючись, бачиш у вікні іскристу ковдру білого затишку та спокою. Тоді на душі стає радісно, тепло, як замерзшим надворі рукам від горнятка запашного какао.
Існує безліч творів про зиму та Різдво в світовій літературі, але кожен унікальний, неповторний як вирізьблена казкою іскриста сніжинка. Одні з моїх улюблених це «Різдвяна пісня в прозі» Чарльза Діккенса та Гоголівські «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Перший твір надзвичайно повчальний й магічний, а другий містичний та прохолодний.
Буває так, що покій розсіюється, розчиняється в предсвятковій метушні, хочеться вийти на вулицю і грати в сніжки, чи котитись з пагорба на санчатах, піднімаючи гейзери холодного білого пуху. Тоді приходить розуміння, що ти дорослішаєш і зовсім скоро не вийде так безтурботно робити ці звичайні для зими речі.
Та зимова ніч – вона інша. Їй не важливий ні вік, ні статус. Їй байдуже до всього. Лише несе розсипи сургучевих зірок, міцну терпкувату каву, радісні переливи салютів та час, аби побути дитиною. Це так важливо.
Усі колись були дітьми, не всі були щасливими постійно. Але в тягучу оксамитову ніч перед Різдвом, кожен зможе почути її тихий лагідний шепіт, що холодить шкіру свіжим подихом і м’яко-м’яко розповідає казку. Казку, яка повертає дорослих в дитинство і дарує малечі незабутні спогади, що зігріватимуть її у решту інакших, звичайних ночей.