Гаснуть звуки

#Месники #Marvel #Локі_ОЖП #Б #G #Нездоровістосунки #Галюцинації/Ілюзії #Маніпуляції #Психологічнітравми #Яндере

Опис: Згасаючи, звуки розбивають розум.

«Він мене не знайде, все добре».

«Він — у клітці. Мені нічого не загрожує».

«Ні, заспокойся. Він мене не знайде».

Чутно тріск. Вже третя чашка за місяць випала з її тремтячих рук.

У домі незвично тихо...

***

Тиша — важка, задушлива, така, що з силою б’є по вухах.

Це — покарання, вона на нього заслужила.

Не відомо, скільки часу пройшло, може, доба, а, може, й короткі хвилини. Тут це зрозуміти неможливо, ця ледь освітлена сіра кімната без меблів, картин, шпалер, засмоктувала у страхи та жалі. Висушуючи усілякі надії, змушуючи бути покірною.

Двері відчиняються, її торкаються холодні пальці, обережно беручи на руки, ніжно обіймаючи та заколисуючи, наче малу дитину. Вона ж спрагло, налякано чіпляється за нього, міцно обіймаючи та стискаючи його шию, анітрохи не завдаючи йому болю.

Йому неможливо завдати болю.

— Моя прекрасна Кароліно, — він м’яко заправляє золотаві пасма їй за вушка. — Все добре, я з тобою, — вона здригається у його руках. — Я завжди буду з тобою.

***

Це починалось як легка інтрижка, флірт, бісики в очах. Мимохіть вкрадені поцілунки.

Тоді їй ще було невідомо, хто він, — здавалося, ніби черговий багатій хоче розважитись із гарненькою дівчиною. Вона теж була не проти розваг, усе ж він гарний, ввічливий і з неймовірною харизмою. А його гострий язик та вічно саркастичний тон додавали деякої жаринки у їхні зустрічі.

Попервах було дійсно весело, прекрасні сумісні вечори, палкі поцілунки. Усе здавалося казковим аж до їхньої першої ночі. Відтоді їхні стосунки стали якимись більш серйозними та дивними. Локі заявив, що тепер вони — офіційно пара.

— Люба, думаю, відтепер нам варто перевести наші стосунки на новий рівень, — промовляє, зав’язуючи краватку. Кароліна спостерігає за його довгими пальцями, все ще не сприймаючи реальність після сну. — Що думаєш?

Дівчина наче оговтується, здивовано переводить погляд на його очі, у яких бісики вже танцюють довкола ватри.

Здавалося, ніби вона потрапила у якийсь дешевий роман, із тих, які не шкода залишити на буккросингу, не позичивши нічого на заміну. Різко він став м'якшим, не без своїх тарганів, але все ж — це було дивно. Кароліна все ще безнадійно вірила у швидкоплинність цих стосунків, ну, бо так, цей чоловік з іменем давнього скандинавського бога — прекрасний, неймовірно цікавий співрозмовник і той самий типаж «красунчика-лиходія». Але щось тут завжди було не так.

Чим вона йому могла так сильно сподобатись, було не відомо: звісно, вона була симпатична й могла підтримати бесіду на будь-яку тему, проте на цьому й усе. Це що, новий варіант «Попелюшки»?

— Ти прекрасна наче Фріг, одна з найгарніших богинь Асґарду.

Подібні компліменти ставали все частішими. Локі часто говорив про її золотаве волосся, блакитні очі, порівнював їх із дорогоцінностями та шовком. Милувався гарними рисами обличчя й добрим але водночас рішучим характером.

З часом деякі його біси почали виходити назовні: спочатку він ревнував, наче випадково робив усе аби вона якомога менше спілкувалася зі своїми друзями. Потім несподівано з нею припиняли розмовляти й родичі, колеги, знайомі. І, неочікувано, у Кароліни залишився тільки Локі.

Вона була настільки засмучена та розчавлена, що навіть не подумала з ним розійтися, навіть коли їхні стосунки почали ставати все задушливішивими. З часом Локі навіть зміг умовити її піти у відпустку, бо «я бачу, наскільки ти засмучена», а потім — і зовсім звільнитися, бо «через цю роботу один стрес, відпочинь, а потім знайдеш іншу».

Іншу роботу вона так і не знайшла.

***

Вона горіла зсередини, це було до біса боляче. Це не було схоже на полум’я кохання чи пристрасті, це був спопеляючий усе вогонь, що ледь не забрав її душу.

Було страшно, було до біса страшно.

— Це моя провина! Я визнаю це! Випусти! Випусти мене! — дівчина кричала вже не своїм голосом. Яка ж дурна, хіба не знала, що не можна з ним сперечатися?

Як звичайна смертна сміє суперечити давньому божеству? Хіба забула, якими бувають наслідки?

Кароліна знову в цій кімнаті, повністю ізольована від світу: ні звуків, ані запахів. Лише марення та ілюзії, що час від часу насилає Локі.

Невідомо, наскільки давно вона дізналася, що її коханець не просто так має таке дивне ім’я, а люмінесцентно-зелене світіння його очей — не обман зору та не марення через перевтому. А, можливо, Кароліна вже давно знала, хто він насправді, проте чомусь це завжди губилося десь далеко у її думках.

Оце їхньому світу ще одної надприродної сутності не вистачало. Наче цьому всесвіту було мало Тора, Залізної людини, Галка...

Ці «покарання» були доволі частими, поки вона не втомилась боротися. Кожен раз, коли Кароліна намагалася вибороти своє право на те, щоб піти на роботу, зустрітися з друзями та рідними, усе це закінчувалося однаково: він затягував її до цієї остогидлої кімнати та замикав.

А щоразу після подібних покарань Локі пригортав її до себе, шепотів на вухо, яка вона йому дорога.

Але щодня у її голові тріпотіла думка:

«Треба тікати»

***

Тепер мала нове ім’я та новий дім, засекречений, звісно, поступово почала нове життя. Виходити з дому було все ще важко й страшно, але все налагоджувалося.

Після нападу на Нью-Йорк її знайшли Месники, через якісь свої канали зв’язку. Допомогли їй вибратися з цього пекла та відправили якомога далі.

У домі — незвично тихо, зазвичай на фоні щось шумить: чи то телевізор, чи витяжка, чи діти з двору кричать та сміються. 

Усі ці звуки, хоча ні, будь-які звуки заспокоювали її — най буде все що завгодно, окрім тиші. Кароліна досі пам’ятала той страх, те, як розум розколювався на шматки. Тепер же вона іноді бачить сни та галюцинації з ним, чує його голос та тоне у цьому божевіллі. Тому навіть коли їй здається, що навколо занадто тихо, вона починає бурмотіти щось, декламувати собі усі поезії, які тільки пам’ятає, фальшиво наспівувати усі відомі її розуму пісні.

А зараз, наче сам звук задихнувся, кожне її слово тоне, їх усі поглинає тиша. Звуки навіть не долітають до поверхонь, гаснучи напівдорозі.

Намагаючись заспокоїтися, вона присідає навколішки та починає збирати уламки від чашки з емблемою Гафелпафу.

Тишу розривають лункі кроки, холодні руки пригортають до себе, а запах шкіряного одягу б’є по носу.

— Кохана, як можна бути такою необережною?