– Я ТАК І ЗНАЛА! – прокричала дівчина, дивлячись у телефоні. Інід разом з Річем стала свідком того, що у Венздей є серце.
*тук-тук* – Заходьте
У кімнату увійшли Ксавʼє та Венздей.
– У тебе все добре? – запитала блідношкіра.
– Ее.. Так... – Інід намагалася приховати, те що їй відомо. – Що ти там роздивляєшся? Щось цікаве? – підозріло запитала Венздей. Хоча підозріло це її звичайний стиль... – Ніч.. – не встигла промовити Інід, як Вензд вирвала з її рук телефон.
– Ага, без Річа теж не обійшлося припускаю? – Та годі тобі. Ну і що? Так, ми цілувалися! І що далі? Не кінець світу ж стався... – Ладно, ти правий. Зараз у нас інші клопоти. Дівчина запросила друзів присісти на ліжко та прикатила зі своєї кімнати дошку. – Отже, що ми маємо? Тайлер втік з тюрьми, хтось невідомий у школі шпигував за мною, а Торнхілл незрозуміло де – промовляла Венздей вимальовуючи імена на дошці – Мені здається, це звучить як сировина для мого нового матеріалу. – Пропоную одразу зателефонувати Шерифу, чи знає він взагалі де Тайлер і що з ним. Навіть якщо це нам нічого не дасть, Шериф має знати – запропонував Ксавʼє.
– Звучить гарно. Інід зможеш пробити номер? – Вже! Цей бумер користується Фейсбуком, гидота *гудки* Ш: – Ало? Хто говорить? В: – Шерифе, добрий день. Вас турбує Венздей Аддамс.
Ш: – Чого тобі Аддамс? В: – Це про вашего сина. Чи знаєте ви де він? Ш: – Так, у виправній колонії. А що? К: – А ТЕ, ЩО ВАШ СИН ВТІК І НЕЩОДАВНО ЛЕДЬ НЕ ВБИВ НАС З ІНІД – хлопець наче вибухнув. Ш: – Як... В сенсі втік? Вибачте, мені треба терміново подзвонити, поговоримо іншим разом – Він звучав цілком здивовано – порушила тишу Інід. – Або він гарний актор – припустила темноволоса – але зрозуміло одне – нам треба у Невермор. Ксавʼє, в тебе залишилися ключі від твого ангару? – Так. – Тоді поїхали. Чур я за рулем! Тільки дайте зібратися – схвильована Венздей почала пакувати друкарську машинку. – О ні, ти ще передавиш пару людей на шляху. Довір це мені – жартівливо, а може й ні, промовив Ксавʼє. У машині:
Song: Miguel – Sure things
If you be the cash
I'll be the rubber band
You be the match
I will be a fuse, boom
Painter baby, you could be the muse
I'm the reporter baby, you could be the news
– Отже план такий: приїжджаємо, оселяємося на пару днів в ангарі, досліджуємо все по максимуму і повертаємося у маєток. Але НІХТО не має знати що ми у місті. Ясно? Навіть Аякс – Добре – вже сумно промовила Інід.
Машина підїжджала до готичної будівлі, в якій ще кілька тижнів тому проходили уроки. Газон на подвірʼї був спалений, статуї з башен повалені, фонтан не працює. Виглядало так, наче тут пройшла Третя світова. – Досить топтатися, пішли в ангар – схопивши за руку Венздей, Ксавʼє пішов у напрямку свого сховища. Група підлітків та Річ пробиралися крізь дерева коли почули звідкись музику. – Здається це з ангару. Ксавʼє, хтось ще має ключі? – Тільки я... Так, ви стійте тут і чекайте сигналу. Якщо я не повернуся за 5 хвилин – біжіть по допомогу – промовив Ксавʼє і поцілувавши Вензд у чоло побіг в бік музики. – Скільки пройшло? – 3 хвилини. Вензд, він тільки пішов, заспокойся. – Ні, я так не можу. Я пішла за ним. Якщо не повернемося – йди по допомогу
Венздей рухалася на звук музики і ось він ангар. Так, звуки йшли саме з нього. Вона навіть не уявляла що може там побачити – в ангарі, на території закинутої школи, в якій влаштував хаос прибулець з минулого та монстр-психопат–екс-колишній. – Назад дороги нема – промовила дівчина і відкрила двері. Від авторки: Та-даам! Ось така вийшла глава. Як думаєте, що побачила Венздей? Пишіть в коментарях. Наступну главу викладу на вихідних.