#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці Частина 10. Lucky Strike На вулиці було холодно. Христина палила цигарку за цигаркою, ховаючись за виступаючими скелями. Оминути чергових старост було не важко. У пригоді став досвід проникнення у гуртожиток до друзів. А от втамування наростаючої тривожності було завданням на порядок складнішим. Дівчина тримала на колінах щоденник. Мляве світло цигарки освічувало її автопортрет. Дим повільно виходив з легень. Христина мружила очі. Дим злітав до гори та розсіювався у невидимому вітряному потоці.
“Чорт забирай, цьому ж тілу чотирнадцять, — промовляла вона подумки, порівнюючи себе, яку вона пам’ятає і ту, що вона бачить зараз у кожному відображенні. — Чотирнадцять мені було майже 10 років тому. Трясця, це знову пубертат, гормони, перший поцілунок, перший секс. Мать його в йоб. Оце от все зверху пасує зараз як фіранки в сраці, якщо чесно”.
Христина підпалила ще одну цигарку. Собі вона обіцяє, що то остання. Краєм ока вона помічає Войовничу вербу. Дерево почало активно рухати гіллям, відмахуючись від когось. Нова студентка Гоґвортсу думає, що дерево геть показилось від самотності і вже б’ється з пітьмою. Однак в темряві вона бачить ледь помітний силует. Слабкий вогник з’явився і щез, заспокоївши шалені гілки. Христина примружила очі. Хтось чкурнув у дерево і розчинився в ньому.
Студентка подивилась на цигарку, потім на упаковку.
— Та не може бути, щоб Lucky Strike виявився дійсно Lucky.
Вона продовжила палити, та на цей раз вже тримаючи цигарку так, щоб прикривати її світло долонею. Через деякий час верба знову зашпилилась, на це й раз відганяючи птахів. Дівчина хотіла підвестись та подивилась на коліно, що ще досі перев’язане кривавим гольфом. Ідея перевірити хто зачаровує дерево була відкладена на потім. За хвилину неподалік з темряви виринали дементори.
— Ні, зі мною ви точно з голоду подохнете, — сказала Христина і піднялась на ноги.
Коліно нило. Кров засохла і прилипла до шкіри. Дівчина сховала недопалки під каменем і повільно пошкандибала до дверей замку.
Чергові не помітили її. Христина всміхнулась. Однак в наступну мить її посмішку стер Дамблдор, що, мов примара, мандрував коридорами замку.
“Опа-па, добрий вечір тим, хто ще не спить, і тобі, сивий астроном*”, — Христина проспівала подумки, дивлячись на директора школи. Після вуличного холоду мозок задубів і не видавав жодного варіанту як виправдатись.
Дамблдор дивився на неї крізь свої дивакуваті окуляри, хмикнув, і пішов далі. Дівчина стояла на місці ще зо дві хвилини, доки директор геть не щез поля зору.
Наступного дня Христина відвідувала заняття кожного разу розводячи руками на питання “Де домашнє завдання?”. Травма голови рятувала репутацію майже відмінниці Одрі, однак саму дівчину тривожив факт того, що вона знає менше ніж першокурсники. Зміну її стилю почали помічати. Хтось жахався, хтось говорив компліменти. Незмінним залишалось одне:
— Треба схуднути, Сельвін, чи ти у своїх жирових складках щось ховаєш? Ґрінґотс ще працює, ти в курсі? — Не заспокоювалась Пенсі Паркінсон.
— Пенсі, прикрий рота, від тебе тхне як від Дементора. Теж в когось підсмоктуєш? — Відповіла Христина, закотивши очі.
“Трясця, Одрі, і ти що, так все життя? І, судячи з улюлюкання твоїх однокурсників, відповідаю на її нявкання тільки я”.
Пенсі підійшла до парти студентки й схрестила руки на грудях. Конфлікт відбувався у класі захисту від темних мистецтв. Третій курс Рейвенклов та Слізеріну всі як один споглядали драматичну сценку.
— Ти що, хороброю вирішила стати, Сельвін? Чи думаєш зачіску змінила, пофарбувалась і тепер можеш характер показувати?
— Як бачиш, Пенсі, щоб показувати характер треба всього лиш сходити до перукаря. А от щоб його набути треба хоча б хребет відростити.
По класу пройшлися смішки та хмикання. За словесним поєдинком Одрі та Пенсі стежили всі без виключення. Дівчина Мелфоя нахилилась до опонентки, тримаючи кислий вираз обличчя.
— Тримай язика за зубами, Сельвін.
— Або що? Свого не втримаєш? — Христина пограла бровами, оголюючи підтекст свого питання. Їй подобалось дражнити Пенсі. Принаймні її реакції веселили дівчину.
— Досить! Сьогодні о півночі, ти, я у Трофейній залі. Я викликаю тебе на дуель.
На цьому реченні весь клас замовк. Всі знали, що дуелі між учнями заборонені вже декілька століть. Це нікого не зупиняло. Однак немилість Снейпа змушує як мінімум вирішувати важливі суперечки у “Плюй-камінці”.
— Добре. Дивись не намочи колготи по дорозі, — виплюнула Христина.
Пенсі скривилась, розвернулась і пішла до своєї парти. Одногрупники дивились на дівчину з різними емоціями. Хтось з острахом, хтось просто крутив пальцем біля скроні. Драко стріляв очима то на свою дівчину, то на Одрі. Мелфой вирішив зупинитись на першій та пошепки запитав її чи не втратила вона здоровий глузд. Парксінсон запевнила його, що все буде добре і тут нема нічого такого.
У клас зайшов Ремус Люпин. Він виглядав трохи стомленим, хоча ще був тільки ранок. Викладач став на кафедру та ввічливо привітався. Люпин відповів на декілька запитань про дементорів на території школи. Зауважив, що нічого небезпечного не відбувається і студентам можна залишатися спокійними. Ремус оглянув клас та зупинився на Пенсі. Він відвів очі та відкрив підручник.
— Хочу ще раз нагадати, що дуелі поза межами дуельного клубу заборонені у школі. А тепер поговоримо про русалок…
“Так, — зітхнула Христина, відкриваючи книгу, — шкільна техніка безпеки тут надійна як радянський автопром”.
***
— О півночі, трясця, в Трофейній залі, — бурмотіла Христина. — Жила собі спокійно, але ж ні, мала баба доїбатись**.
Дівчина взяла у бібліотеці декілька книг по азам чарів. Після виснажливих уроків студенти побігли на обід. Першими, звичайно, в обідяну залу влітали старші класи. За ними бігли молодші. Студенка спостерігала за цим з-за колони і зітхала, що може змінитись країна і світ, а черги в столовку будуть тіж самі.
Христина йшла з бібліотеки довгими коридорами школи. У своїй кімнаті вона зібрала “походну сумку” для довгого штудіювання чарів, у бенкетному залі нашвидкоруч зробила бутерброди і запихнула у кармани, вже на підході до кінцевої свого маршруту дівчина піднялась до класу професорки Трелоні та підхопила чайничок з кавою.
“Оббираю бідну жінку, подивіться на мене. Один чорт вона не помітить нічого. Треба хоч би якось віддячити їй. Ага, брауні з екстра інгредієнтом. Або кравчучку, щоб не губила нічого”.
Христина приснула від своїх думок і увійшла у закинутий дівчачий туалет. Як вона пам’ятала з фільмів, тут нікого не мало бути. І дійсно, туалет пустував. Вона перевірила наявність туалетного паперу. Заржавілі тримачі дали добрий знак — тут не буває нікого. Нікого з тих, кому знадобився б туалетний папір.
— Чудово, тут і буду тусити.
“Як взагалі ці дуелі проходять? Це тобі не на ножах на Троєщині за гаражами питаннячка обкашлювать, тут традиції є. Ну, тобто, в мене на районі теж традиції є, але три полоски абібас, думаю, в Гоґвортсі особливого “шухеру” не наведуть. Але хто ми з тобою? Ми з тобою хрещені! Де ми хрещені? В церкві***…так я ж не хрещена. Трсяця, всралась, і то криво”.
Христина знайшла куточок під вікном. На підлогу вона кинула плед. Довкола розклала підручники, домашнє завдання та канцелярію. На підвіконня дівчина поставила чайничок з кавою.
— Я думаю, професорка Трелоні шукатиме цей чайничок, — озвався тонкий дівчачий голос.
— Вона його знайде, — нервово відповила Христина, сьорбаючи свіжу чорну каву. — Згодом, — дівчина подивилась на привид молодої студентки школи. — Ти Мірта, так?
— О так, тепер всі знають моє ім’я.
Привид покружляла у повітрі і грайливо стрбнула в унітаз. Христина хмикнула та продовжила сьорбати каву.
— Тим не менш!
Голова Міртл з’явилась у стіні. “Одрі” хотіла б здригнутися, та не змогла. Вона дивилась на привид студентки з кам’яним виразом обличчя.
— Дуже дивно, ти хоч і носиш мантію Слізеріна, однак геть на них не схожа.
Дівчина наближалась до Христини повільно. Її скляні очі впились у обличчя живої студентки Гоґвортсу, нача намагались розгледіти щось невидиме.
— Щиро перепрошую, забула самозакоханість та пихатість в кімнаті. Можу наступного разу принести з собою.
— От! Ти вибачаєшся, а вони ні.
— Може, тому що вони все носять з собою, а не як я.
Христина піджала губи та подивилась донизу, на підручники. Вона сьорбнула каву ще раз, а згодом перевела очі назад на привида. Мірта продовжувала їїї роздивлятись.
— Так, добре було з тобою поспілкуватись, але мені треба ще уроки вчить і було б дуже класно, якби ти…
— Тобі треба допомога? — Раптово запропонувала Мірта.
— Що?
— Я була у Рейвенклов. Не думаю, що за 50 років у азах магії щось змінилось, — вона кивнула на підручник “Одрі”. — Тому я можу допомогти.
— Чудово. Слухай, Мірто, а як у тебе з бойовою магією?
*”Баба” - мається на увазі старша жінка
Пенсі, прикрий рота, від тебе тхне як від Дементора. Теж в когось підсмоктуєш? — Відповіла Христина, закотивши очі.
Ми регіт певно і сусіди чули. Ото щось буде. Цікаво, чи встигне Христина хоч щось вивчити, чи просто протулить Пенсі між очей з кулака на дуелі?
Хоча, коли Христина зустрічається з Пенсі, це також щораз смішно 😄
Цікаво наскільки Мірта володіє бойовою магією і чого зможе навчити перед дуеллю? 🤔