Секс, рок і Гоґвортс. Частина 13. Опівночі у лісі

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

Частина 13. Опівночі у лісі

Слізеринка вийшла з кухні, ховаючи у кишенях декілька шматків м’яса та три картоплини. Пікнік вони вирішили призначити на опівніч. Дівчина майже підійшла до вітальні факультету, за кут завернули близнюки Візлі. Вони рухались швидкими перебігами від колони до колони. Христина хотіла підійти до них, та почула голоси. Декілька дівчат з її власного факультету та Рейвенклов обговорювали останні події. 

“Так-так-так, боги з тими братами.Що у нас тут. Говорить Гоґвортс, на зв’язку Gossip girls місцевого розливу та без Себастіана Стена. І шо, дівчата, що по пленарному засіданню?” 

— …і його досі не спіймали! — Обурювалась дівчинка з Рейвенклов. 

— Його і не спіймають. Еге ж, спіймають такого, — відповідала слізерінка. За голосом “Одрі” розпізнала свою “подружку”. Він втік з Азкабану! 

— Він очевидно прийшов за Поттером, а окрім закритих дверей та дементорів ніяких більше заходів безпеки. Краще б віддали вже його. Викинули б де-небудь у Забороненому лісі і вся справа. Навіщо нас наражати на небезпеку? — говорила ще одна дівчинка. Христина зрозуміла, що це її “подружка” №2. — А тут ще й ця ситуація з дуеллю до купи.

— Ну, нас теж не спіймали, — раділа студентка Рейвенклов. 

— Так, але ж бідна Пенсі. Кажуть, Сельвін майже застосувала заборонене закляття, — перейшла на шепіт “подружка” №1. 

— Але ж не застосувала. 

— Але ж намагалась! Хтось з викладачів точно помітив імпульс сили. 

“Лавку їм поставити, чи що. Ще хустки пов’язати. Може там якийсь полсаднічок розіб’ють, — думала Христина, перетравлюючи інформацію. — Тут герань якась, там соняшник, помідорки, м’яту. Трясця, може, й мені маленьким городиком тут обзавестись. Ні, це точно старість. До землі тягне”. 

Дівчина завернула за колону та повернулась до факультетської вітальні. У кишені дівчини м’ясо хололо її ногу. З душевих для хлопців вибіг Драко, однією рукою прикриваючи голову, іншою тримаючи халат, щоб той не розпахнувся. За ним бігла Пенсі. Христина дивилась на цю сцену разом з половиною свого факультету, широко розкривши рота. 

“Нє, ну якщо бути людяною, — роздумувала дівчина, йдучі до спальної кімнати, — то треба піти запитати що сталось. Але я приношу їжу на пікінк.То ж норма людяності на сьогодні виконана”.

 Їжу вона склала у мішечок та, перев’язавши його мотузкою, перекинула через маленьке віконце у душевих. 

“Так і знала, що досвід перевезення ковбаси Укрзалізницею ще знадобиться” — пишаючись собою продовжила внутрішній монолог Христина. 

Вона писала у щоденник ще з пів години про все що з нею відбувалось за останній день. У кутку кожного дівчина малювала смайлики, які відображали її настрій. Лице на папері, що мало б посміхатися, показує опущені губи. 

“Лікарі кажуть, що це депресія. Мама каже, що я лінива. Всюди якась репресія, — наспівувала студентка, вимальовуючи роги та хвіст. — Всюди сонце, а у мене злива. Всюди сонце, а в мене злива*”. 

— Так, про любов краще і не говорити*, — вже в голос каже вона і кидає щоденник у скриню. 

“Одрі” накладає на нього закляття, так що ніхто не зможе його відкрити. Домашнє завдання виконане заздалегідь вже лежало, обережно складене, на столі. Христина старанно виконувала всі роботи, аби лише б наздогнати програму. 

Однак між пергаментом та підручниками лежав занедбаним лист. Сімейна печатка Сельвін надірвана, а синій віск обмальовував стіл. Дівчина подивилась на нього і одразу відвернулась. 

Після десятої вечора всі студенти розійшлись по кімнатах, готуючись до сну. Христина дивилась у стелю, чекаючи поки всі заснуть. 

Балдахін слізерену був зеленого кольору. На ньому вишиті золоті змії. Коштовні нитки переливались срібним як тільки їх торкався місячний промінчик. Це створювало ефект руху. Золоті змії пливли у зеленій оксамитовій траві. Вони звивались поки їх вишита луска невинно бавилась з місяцем.

“Як цікаво, — думала дівчина. — От прокидаєшся ти, зранку, думаєш, що твій декан це Снейп і це вже діагноз, а ще й над головою змії повзають. З одного боку патріточненько — нагадування до якого факультету належиш. З іншого боку тут захочеш — не забудеш”. 

За годину Христина підвелась. Її сусідку уже спали. Вона швидко переодяглась та вийшла з кімнати. За декілька хвилин повернувшись вона вийняла мішечок з їжею з-за вікна та, за звичкою, глянула у дзеркало. На своєму новому лиці вона побачила ластовиння. “Одрі” посміхнулась та вийшла зі спалень. 

Вже на вулиці дівчина запалила цигарку та почимчикувала у напрямку лісу. Дементори літали над полем для Квідичу. Студентка споглядала їх боковим зором. Вона почула як за спиною тихо відкрились двері замку. Посмішка з’явилась на її обличчі. Христина не чула його кроків, але знала, що Драко йде за нею. 

За пів години вони дісталися поляни у лісі. Дівчина поклала мішечок на землю та почала повільно збирати гілля для багаття. 

— Я думала, ти не прийдеш, — промовила вона, озираючись на Мелфоя. 

Той стояв біля дерева. Плечі обіймала вовняна мантія. Шарф огортав горло, а на голові була шапка у кольорах зміїного факультету. 

— Ти обіцяла показати шашлик, — пробубонів він. — Я прийшов. 

— Ти диви, а шлях до серця чоловіка дійсно лежить через шлунок, — відповіла Христина і склала гілля для багаття. — Ти приніс що я просила? 

Драко коротко кивнув головою та кинув одногрупниці власний мішечок під ноги одногрупниці. Дівчина підхрюкнула, оцінюючи ситуація. Вона сиділа навприсідки, поважно не відриваючи п’яти від землі. Наче мафіозі вона нишпорила по мішечках. Замість кокаїну вона брала на пробу гірчицю, яку приніс Мелфой. 

— Розведи багаття, будь ласка, — попросила дівчина, втираючи прянощі у м’ясо.

Кетчуп вона відставила одразу, визначивши його як соус для готових страв. А от майонез вона понизила у значимості та додала до маринаду. 

“Отак, як у студентські роки, — роздумувала дівчина, обточуючи гулку. — Головне, що воно їстівне. А ні, навіть це не головне. Головне що воно смачне. А смачним може бути що завгодно, якщо його підсмажити і додати кетчупу. А ми прям мажори, — Христина подивилась на соуси та термос з чаєм. — Ще й тарганів не треба виводити. Тусиш собі у лісі, о півночі смажиш картопельку, робиш шалики і начхати, що завтра на пари. Не “поляна” на КПІ, звичайно, але теж добре”. 

— Чуєш, Драко, — каже дівчина, кидаючи картоплю у багаття. 

— Що? — Понуро відповів хлопець. 

— А чого ти в шапці? — “Одрі” вже нанизувала шашлики на гілку.

— Щоб вуха не надуло. 

— Досить хрінню страждати. Я ж бачу, що щось не так. Що сталося у душевих? 

— Я ж сказав вже! Нічого! — Драко відвернувся, тепер напівбоком сидячи біля багаття. 

Христина звела очі до неба та направила гостру гілку з шашликом на хлопця. 

— Якщо лінійка показала неправильні цифри, то не переживай, ще виросте. А якщо хтось якусь нісенітницю сказав, то теж не переживай, у нього відвалиться. Так що розказуй давай, — вона поклала гілку з м’ясом на імпровізований мангал. 

— Нічого не сталося, — все так же коротко відповів Драко.

 Він дивився на м’ясо. М’ясо почало шкварчати. 

— Я тобі прям тут і повірила. Мелфою, ми з тобою у Забороненому лісі робимо шашлик на гілках, десь під ними файненько собі допікається картопелька. Якщо ти не скажеш хто тебе вкусив, я покусаю спочатку тебе, а потім того хто це зробив. 

— Я скажу, якщо ти замовкнеш, — роздратовано відповів слізеренець. 

— Не обіцяю.

Та Драко вже зняв шапку, показуючи своє руде волосся. Христина хрюкнула і зареготала. Вона намагалась прикрити рот рукою, однак зупинити сміх це не допомогло.

— Ти казала, що замовкнеш. 

“Треба бути обережною зі словами коли я розмовляю з Візлі. Трясця, а якщо я тоді у коридорі сказала б, що вони можуть хоч в синій йому волосся пофарбувати, то так би і було?” — дівчина хрюкнула ще раз. 

— Вибач, просто тобі неймовірно личить. Не можу стримати емоцій. 

З лісу на них дивились два жовтих ока. Драко побачив їх та здригнувся. 

— Блек Джеку, ти прийшов! Ходи-но сюди, моя крихітко. 

Собака вийшла з хащів та повільно підійшла до вогнища. Дівчина почесала собаку за вухом. 

— Як тільки про це дізнається мій батько…

— Не думай навіть, — обірвала його на півслові “Одрі”. — Сам йому напишеш? Приймай удар або відповідай, поводься як дорослий. 

— Що ти знаєш про “поводься як дорослий”? — Огризнувся Драко, провертаючи шапку між пальців. — Ти навіть не знаєш як це в нашій сім’ї. Завжди бути сином, яким можна пишатися. На всіх прийомах посміхатись, поводитись правильно, бо ж “ти нащадок двох славетних родів”, — Мелфой скопіював голос матері. —  Стій рівно, спину прямо, краватку тугіше. 

— Боже мій, яке горе, — саркастично відповіла Христина, повертаючи шашлик. — “Чернігівське” нефільтроване підійшло б чудово, — бурмоче вона під ніс. 

Собака спостерігала за їхньою розмовою. 

— Так, це ти завжди була принцесою, — Драко подивився на “Одрі”. — Рівна постава, бездоганні манери, завжди ідеальні сукні і усмішка як у ляльки. Тобою так пишались батьки. Ти для них як трофей, ти в курсі? — Чим більше він говорив, тим нижчим ставав його голос. —  Батько тебе ніколи не любив, однак ти досі вдаєш, що не помічаєш ні цього, ні алкоголізму твоєї матері.

Христина зосереджено перевертала м’ясо. Блек Джек дивився на це, однак одне його вухо повернулось до слізерінця.

— Що ти взагалі знаєш що таке страждання? — Запитав її Драко. 

Дівчина взяла гілля та почала вишукувати серед вугілля картоплю. 

— Коли один невірний крок і все зруйноване, — продовжував хлопець.

Христина викотила одну бараболю та почала шукати другу. Бараболя диміла. 

— Ще зранку все було добре, а ввечері наче в жахітті. І ти не можеш викинути цього з голови. І воно залишається з тобою. Ще ти знаєш про це, Сельвін?! 

— Знаю! — Відповіла дівчина, різко встаючи. — Я ЗНАЮ ВСЕ ПРО ЦЕ! Я знаю як це прокидатися у жаху від сну і відкриваючи очі бачити теж саме. Я знаю якою холодною може бути кров у венах, я знаю як часто може битися серце, або не битися зовсім. Я ЗНАЮ ЦЕ, ДРАКО! — Христина дивилася на хлопчину. Її очі були темними та злегка примруженими. Лице скривилось, а губи жалися одна одної. — Я знаю про це більше ніж воліла б знати. 

— Що ти… Що ти верзеш? — Мелфой дивився на неї знизу вверх.

У полум’ї багаття її волосся переливалось червоним. У своїй руці Христина тримала гілку, на якій була наколена друга картоплина. 

— Що я верзу? Я не хочу, Драко, починати знову. Я не хочу забувати, але я і не хочу згадувати. Це як болото, яке затягує і я захлинаюсь. 

Студентка стояла навпроти нього. По щоках котились холодні сльози. 

— Але ж треба жити, правда? Треба якось далі… оце от все жити. І буде потім щось, якщо щось робити. 

— Одрі…

Драко підвівся, не відриваючи погляд від одногрупниці. Блек Джек заскавчав. Слізерінець підійшов ближче, та дівчина відступила. 

— Не треба, не підходь, — шепотіла вона. 

— Одрі… 

— Я не Одрі. Я Христина, — продовжувала шепіт дівчина. — Христина Левченко, я не Одрі Сельвін. 

Блек Джек підійшов ближче та провів носом по коліну дівчини. Його хвіст опустився на землю. 

— Досить називати мене не моїм ім’ям. Я вже й так життя терпіла “Крістіну”. Христина! — Студентка облизала пересохлі губи. — Моє ім’я — Христина.

Драко обняв дівчину, дозволивши їй впасти на його плече. 

— Добре, будеш Христиною. Тільки не плач, будь ласка, — тихо відповідав він. — Я тебе такою з дитинства не бачив. З того дня як ти пролила гарбузовий сік на ту свою бридку пурпурову сукню. У той вечір на Йоль.

Драко погладив дівчину по спині. Він дивився на вогнище, відчуваючи його тепло. На контраст з ним її тіло відчувалось холодним.

— То була не я, Драко. Я Христина, — вона подивилась у вічі хлопцю. — Одрі тут немає. 

*KlavdiiaPetrivna13 - Я щаслива!(Не має сил)